Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
Поняття і загальна характеристика права. Законодавчий процес. Систематизація правових актів. Структура правової системи
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Правознавство|Правознавство]]&gt;&gt;[[Правознавство 11 клас|Правознавство 11 клас]]&gt;&gt; Правознавство: Поняття і загальна характеристика права. Законодавчий процес. Систематизація правових актів. Структура правової системи''' 
'''Поняття права та його ознаки'''<br>Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загаль-носоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).<br>Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою та обгрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.<br>Юридичне право — це свобода та обгрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.<br>Твердження про те, що право відірване від держави, привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.<br>Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.<br>Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

<br>Юридичне суб'єктивне право — це певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користовуватися ними чи ні.<br>До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:<br>• право — це система правових норм;<br>• це — правила поведінки загального характеру;<br>• ці правила мають загальнообов'язковий характер;<br>• вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;<br>• формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;<br>• установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та fit органами;<br>• у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;<br>• правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

<br>Кожне право, як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, — між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.<br>Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.<br>Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.<br>Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підга-лузі й галузі права та окремі правові комплекси.

<br>Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.<br>Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.<br>Отже, право як волевиявлення держави — це система загальнообов'язкових, формально визнанених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві. Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах.

<br>Функції права — це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоби визначити активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.<br>До загальносоціальних відносять функції:<br>• гуманістичну — право охороняє та захищає права людства, народу, людини;<br>• організаторсько-управлінську — право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем;<br>•&nbsp; інформаційну (комунікативну) — право інформує людей про волю законодавця;<br>•&nbsp; оцінно-орієнтувальну — поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;<br>• ідеологічно-виховну — право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;<br>• гносеологічну (пізнавальну) — право само виступає як джерело знань.<br>



До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну:<br>• регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або тих галузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства; • охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників,&nbsp;&nbsp; на&nbsp;&nbsp; недопущення&nbsp;&nbsp; правопорушень, зменшення або усунення їх із повсякденного життя. Принципи права — закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності<br>суспільного життя.<br>У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загаль-ноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.<br>Принципи права, як керівні юридичні вимоги, відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.<br>Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.<br><br>Такими принципами є:<br>• закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;<br>• юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;<br>• зверхність закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;<br>• взаємопов'язаність юридичних прав та обов'язків;<br>• регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загальнодозволеним типом правового регулювання: "дозволено все, що прямо не заборонено законом";<br>• діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом";<br>• чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;<br>• правосуддя здійснюється тільки судами і повинно бути найефективнішою гарантією прав людини;<br>• юридична відповідальність людини має бути лише за її винну протиправну поведінку;<br>• в суспільстві повинен діяти принцип презумпцїї невинуватості особи.<br>Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

<br>Приміром, рабовласницькому типові права притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.<br>Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосування сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.<br>Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.<br>Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму; принцип законності; принцип гуманізму; принцип рівності всіх перед законом; принцип взаємної відповідальності держави та особи.<br>Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності.<br>Принципи інститутів права — це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип несприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.<br>Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризується такими його проявами.<br>1. Право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровує-<br>вових норм, яке міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях. Коли мова йде про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несис-тематизованим.<br>Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права.<br>Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, наприклад, через організацію дискусій, конференцій і т. ін.<br>Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Професійне тлумачення здійснюється також членами самокерова-них недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком.<br>Буденне тлумачення дається особами, які виражають цим правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Таке тлумачення має велике значення в практиці дотримання громадянських прав, під час виконання ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними їхніх суб'єктивних прав.

<br>За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.<br>Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збігаються.<br>Обмежувальне (звужене) тлумачення — зміст норми права вужчий за її буквальне значення.<br>Поширене (розширене) тлумачення: зміст норми права ширший від його буквального значення.<br>Характеризують такі способи тлумачення:<br>1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту правової норми через досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства.<br>2.&nbsp; Логічне — з'ясування змісту правової норми завдяки безпосередньому використанню законів і правил формальної логіки.<br>3.&nbsp; Систематичне — з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.<br>4.&nbsp;&nbsp; Історико-політичне — з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.<br>5.&nbsp; Телеологічне (цільове) — аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети.<br>6.&nbsp; Спеціальне юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння її конструк-цїї з позиції юридичної науки, техніки і практики.<br>



'''&nbsp;Правові відносини'''<br>Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) правові відносини, які постійно виникають, змінюються чи припиняються. Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.<br>Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.<br>

<br>Групувати правовідносини можна за такими підставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго- й короткотривалі); за методом правового регулювання (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).<br>Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єктів; об'єкти; зміст правовідносин.<br>Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.<br>Суб'єктами правовідносин уважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону та ін.); громадянське суспільство.<br>Суб'єкти правовідносин повинні володіти право-суб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.<br>Правоздатність — здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.<br>Дієздатність — здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. її поділяють на угодо- і деліктоздатність.<br>Угодоздатність — здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.<br>Деліктоздатність — здатність суб'єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення.<br>Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства. їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні<br>суб'єкти.<br>Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському суді та нести юридичну відповідальність за свої дії.<br>Об'єкти правовідносин — ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.<br>Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.<br>Юридичний зміст — суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.<br>Фактичний зміст — сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.<br>Зміст суб'єктивного права криє в собі можливості: діяти відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від обов'язкової сторони: користуватися соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.<br>Юридичні обов'язки — закріплена нормами права міра необхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.<br>Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

<br>Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридичними наслідками — правотворчі, правозмінні, правоскасувальні; залежно від форми їх прояву — позитивні й негативні; за характером дії — одноразової чи неперервної дії (приміром, одноразової дії — договір дарування; неперервної дії — перебування у шлюбі). Деякі автори вирізняють тривкі юридичні факти, зокрема процесуальні; за волевиявленням виокремлюють юридичні дії, себто такі життєві обставини, що характеризують вольову поведінку суб'єктів, зовнішнє вираження їхніх волі та свідомості. Вирізняють також юридичні події, тобто життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин.<br>Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на правомірні й неправомірні. Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою викликати юридичні&nbsp;&nbsp; наслідки&nbsp;&nbsp; (скажімо,&nbsp;&nbsp; постанова&nbsp;&nbsp; слідчого&nbsp;&nbsp; про припинення кримінальної справи, визнання людини безвісно відсутньою чи померлою та ін.). А ще виокремлюють правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті викликати юридичні наслідки. Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення. До правопорушень відносять злочини і різні проступки.<br>До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.<br>Отже, юридичні факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами права, мають велике теоретичне і практичне значення. Засвоївши знання з теорії правовідносин, юрист зможе аналізувати конкретні життєві ситуації, правильно використовувати юридичні норми.<br><br>



'''Правоохоронні система та діяльність''' 

Правоохоронна система охоплює всю сукупність державно-правових засобів, способів і гарантій, що забезпечують охорону й захист людини і громадянина від протиправних діянь, а саме: об'єкти й мету правоохорони; суб'єктів правоохорони; правоохоронну діяльність.<br>У&nbsp; сучасній&nbsp; літературі поняття "правоохоронна діяльність" визначається по-різному. В основі різних визначень лежить наявність державних і недержавних суб'єктів такої діяльності. Більшість авторів уважають, що правоохоронна діяльність може здійснюватися не тільки державою, її органами, посадовими особами та іншими державними організаціями, а й недержавними структурами.<br>Немає єдиного підходу і до характеристики місця й ролі правоохоронної діяльності в системі інших правових форм діяльності держави зі здійснення її<br>функцій.<br>Нас цікавить правоохоронна діяльність, що здійснюється державними і недержавними суб'єктами правоохоронних органів, насамперед силовими структурами, судовими органами і адвокатурою. Ознаки правоохоронної діяльності<br>• в її основі — завдання з розгляду юридичної<br>справи;<br>• вона здійснюється компетентними державними і недержавними суб'єктами, коло яких визначається чинними законодавчими актами;<br>•&nbsp; використовуються різні форми реалізації правових норм;<br>•&nbsp; приймаються відповідні процесуальні акти реалізації, що мають офіційний характер і передбачену законодавством форму;<br>• вона реалізується в чітко визначеній процесуальній формі та з використанням різноманітних юридичних методів.<br>Звідси, правоохоронна діяльність — це закріплені чинними процесуальними нормами діяння компетентних суб'єктів державних і недержавних організацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридичних справ, охорони й захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеціальних актів реалізації матеріальних правових норм із метою забезпечення законності та охорони правопорядку.<br>

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. 

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум]. 

<br>
Возврат к странице Поняття і загальна характеристика права. Законодавчий процес. Систематизація правових актів. Структура правової системи.
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0._%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81._%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2._%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: