Казки - История изменений

Ирина в 14:11, 31 июля 2009

2009-07-31T14:11:07Z

Natasha в 09:41, 31 июля 2009

2009-07-31T09:41:22Z

← Предыдущая		Версия 09:41, 31 июля 2009
Строка 1:		Строка 1:
-	'''Українські народні казки '''<br>   <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.	+	<metakeywords>українська мова, клас, урок, на тему, українська мова 1 клас, українські народні казки</metakeywords>'''Українські народні казки '''<br>   <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.

	<br>  ''Казка'' – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.		<br>  ''Казка'' – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.
Строка 19:		Строка 19:
	<br>		<br>

-	'''Казка про бідного русина'''<br>Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті. <br>  Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла. <br>  Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. <br>  — Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. <br>  Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини. <br>Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю: <br>  — А смерека б вас побила! <br>  — Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною. <br>  — А хто це мені радить не сердитися? <br>  — Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці. <br>  — А де ти є? <br>  — Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. <br>  — Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні. <br>  А зернина радить: <br>  — Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. <br>  Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає: <br>  — Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити! <br>  Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: <br>- Добридень, тату! <br>Ще більше здивувався чоловік. <br>- Добридень, - відповів. – А хто мене називає татом? <br>- Це я, ваш син Петрик, - і з яблуні скочив красний хлопець. <br>- Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, - все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться. <br>- Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти. <br>- Що то за скрипка? – запитав батько. <br>- А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. <br>  Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми. <br>  Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг. <br>- Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. <br>- Весілля справляють, - відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв. <br>  Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею. <br>  Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані. <br>- Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! <br>  Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. <br>  Подивився граф і каже: <br>- Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. <br>Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. <br>  А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють: <br>- Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. <br>Петрик відповів: <br>- Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. <br>  Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці. <br>  Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц. <br>  Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. <br>  Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав: <br>- Як ти смів сюди прийти?! <br>- Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, - відповів Петрик. <br>  Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. <br>  Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині. <br>   <br><br>   <br><br><br><br>	+	'''Казка про бідного русина'''<br>Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті. <br>  Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла. <br>  Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. <br>  — Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. <br>  Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини. <br>Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю: <br>  — А смерека б вас побила! <br>  — Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною. <br>  — А хто це мені радить не сердитися? <br>  — Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці. <br>  — А де ти є? <br>  — Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. <br>  — Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні. <br>  А зернина радить: <br>  — Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. <br>  Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає: <br>  — Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити! <br>  Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: <br>- Добридень, тату! <br>Ще більше здивувався чоловік. <br>- Добридень, - відповів. – А хто мене називає татом? <br>- Це я, ваш син Петрик, - і з яблуні скочив красний хлопець. <br>- Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, - все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться. <br>- Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти. <br>- Що то за скрипка? – запитав батько. <br>- А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. <br>  Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми. <br>  Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг. <br>- Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. <br>- Весілля справляють, - відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв. <br>  Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею. <br>  Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані. <br>- Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! <br>  Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. <br>  Подивився граф і каже: <br>- Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. <br>Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. <br>  А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють: <br>- Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. <br>Петрик відповів: <br>- Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. <br>  Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці. <br>  Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц. <br>  Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. <br>  Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав: <br>- Як ти смів сюди прийти?! <br>- Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, - відповів Петрик. <br>  Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. <br>  Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині. <br>   <br><br>   <br><br><br><br>

-	[[~~Категория~~:~~Тема 5~~. ~~Слухання і розповідь казки~~. ~~Діалог~~. ~~Речення~~. ~~Слово~~. ~~Склади~~. ~~Голосні і приголосні звуки~~. ~~Умовне позначення~~. ~~Статті~~]]	+	[[Category:Тема_5._Слухання_і_розповідь_казки._Діалог._Речення._Слово._Склади._Голосні_і_приголосні_звуки._Умовне_позначення._Статті]]

Natasha в 10:33, 30 июля 2009

2009-07-30T10:33:44Z

Внесённые изменения

Лира в 07:01, 30 июля 2009

2009-07-30T07:01:05Z

Внесённые изменения

Ирина в 08:18, 29 июля 2009

2009-07-29T08:18:09Z

← Предыдущая		Версия 08:18, 29 июля 2009
Строка 1:		Строка 1:
-	'''Українські народні казки '''<br>   <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією. <br>  Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом. <br>  Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану. <br>  Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3~~-ри~~ жанрових різновиди: <br>''- казки про тварин'' (птахів, рослин, комах); <br>''- чарівні ''(їх іноді називають героїчні чи фантастичні); <br>''- суспільно-побутові ''(реалістичні, новелістичні). <br>  В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі. <br>   <br>  Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою. <br>  Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села. <br>  Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів. <br>  Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами. <br>  Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації. <br>  В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу. <br>  Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня. ~~<br><br><br>~~	+	'''Українські народні казки '''<br>   <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.
		+
		+	<br>  ''Казка'' – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.
		+
		+	<br>  Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану.
		+
		+	<br>  Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3 жанрових різновиди: <br>''- казки про тварин'' (птахів, рослин, комах); <br>''- чарівні ''(їх іноді називають героїчні чи фантастичні); <br>''- суспільно-побутові ''(реалістичні, новелістичні). <br>  В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі. <br>   <br>  Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою. <br>  Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села. <br>  Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.
		+
		+	<br>  Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами.
		+
		+	<br>  Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації. <br>  В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.
		+
		+	<br>  Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня.
		+
		+
		+
		+	Приклад: казка.
		+
		+
		+
		+	'''Казка про бідного русина'''<br>Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті. <br>  Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла. <br>  Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. <br>  — Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. <br>  Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини. <br>Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю: <br>  — А смерека б вас побила! <br>  — Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною. <br>  — А хто це мені радить не сердитися? <br>  — Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці. <br>  — А де ти є? <br>  — Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. <br>  — Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні. <br>  А зернина радить: <br>  — Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. <br>  Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає: <br>  — Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити! <br>  Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: <br>- Добридень, тату! <br>Ще більше здивувався чоловік. <br>- Добридень, - відповів. – А хто мене називає татом? <br>- Це я, ваш син Петрик, - і з яблуні скочив красний хлопець. <br>- Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, - все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться. <br>- Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти. <br>- Що то за скрипка? – запитав батько. <br>- А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. <br>  Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми. <br>  Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг. <br>- Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. <br>- Весілля справляють, - відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв. <br>  Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею. <br>  Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані. <br>- Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! <br>  Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. <br>  Подивився граф і каже: <br>- Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. <br>Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. <br>  А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють: <br>- Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. <br>Петрик відповів: <br>- Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. <br>  Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці. <br>  Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц. <br>  Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. <br>  Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав: <br>- Як ти смів сюди прийти?! <br>- Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, - відповів Петрик. <br>  Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. <br>  Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. ВА про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині. <br>   <br><br>   <br><br><br><br>

Ирина: Создана новая страница размером '''Українські народні казки '''

Казки є одним з найпошире...

2009-07-29T08:11:37Z

Создана новая страница размером '''Українські народні казки ''' Казки є одним з найпошире...

Новая страница

'''Українські народні казки '''     Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.    Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.    Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану.    Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3-ри жанрових різновиди:  ''- казки про тварин'' (птахів, рослин, комах);  ''- чарівні ''(їх іноді називають героїчні чи фантастичні);  ''- суспільно-побутові ''(реалістичні, новелістичні).    В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі.        Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою.    Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села.    Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.    Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами.    Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації.    В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.    Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня.