Лира: Создана новая страница размером ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937—1995) українська література, 3 клас, урок,Тема 18....

2009-08-26T20:14:28Z

Создана новая страница размером ЄВГЕН ГУЦАЛО (1937—1995) <metakeywords>українська література, 3 клас, урок,Тема 18....

Новая страница

ЄВГЕН ГУЦАЛО (1937—1995)

<metakeywords>українська література, 3 клас, урок,Тема 18. Євген Гуцало</metakeywords>

Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори. Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти. Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного. ПЕРЕБИТЕ КРИЛО

 Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів. — Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів. У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти. Тепер він радів! Денис ускочив до хати й закричав на повен голос: — Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться! — Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась. Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у — Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться. І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути. Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися. ** * Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли* на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись. І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись. Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його  Олег Кочемас. — Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти. — Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско. — А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть! — Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі — Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять гнізда! — А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос. — А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали? Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід: — А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся. * * * Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно: — Ну, наші чорногузи вже й діток мають. — Яких діток?— спершу не втямив Дениско. — А лелеченят! Дениска наче вітром здуло від книжки. Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив. Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по- думав Дениско,— тепер і ми як люди». Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились. — А скільки? — спитав той. — Звідки ж я знаю! — Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не вмієш, чи що? — Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під лельки, вона їх вигріває. — То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи. Добре? Дениско мимоволі пообіцяв: — Добре. * * * З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить на їхню хату. Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам... А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско! Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає. — Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку. — Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско. — От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить. І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя. І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху. — Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили. — Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок. — Ану геть з мого подвір'я! Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки. Л и б o н ь — мабуть. Галуззя — дрібні гілочки. Бовваніли — виднілися. Гребінь — тут: верхівка даху. Причілок — бокова стіна будинку.

 З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек? Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою? Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці? Попрацюйте разом! Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості? Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є слова глипнула на світ. * * * Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-  цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува- ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько. А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми. А скільки було Денискові радості, коли одного разу   сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу. Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки. — От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився. — Скоро й у вирій подадуться! — А чого ж, подадуться, восени... Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він, насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива... * * * Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли. І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав: — Лелеки повернулись! Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір. Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє лелек. — Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись? Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з ними донизу. — Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх? — Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли . У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону. — Помацай і ти, Дениску... Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю. — Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій. — Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско. — В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась. — А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила. — Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді. — Що ж ми робитимемо тепер? — А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо. Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу. * * * І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він пере¬ступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою май¬нуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув. — А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли? Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати. — Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого. Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути. — Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом: — Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти за¬був, як лельці крило перебив? — Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було! — Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез. * * * Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег. — Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму. — Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось! Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою. Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли хо¬лоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам. * * * Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку. — Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору. Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали. Що означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло! З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку? Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах. З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега? Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину? Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ. Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання? ''О.Я. Савченко. Читанка 3 клас. Надіслано читачами з інтернет-сайту ''

Тема 18. Євген Гуцало - История изменений

Natasha в 15:02, 29 октября 2009

Ju2009 в 10:33, 6 октября 2009

Лира в 07:14, 30 августа 2009

Лира: Создана новая страница размером ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937—1995) українська література, 3 клас, урок,Тема 18....

Тема 18. Євген Гуцало - История изменений

Natasha в 15:02, 29 октября 2009

Ju2009 в 10:33, 6 октября 2009

Лира в 07:14, 30 августа 2009

Лира: Создана новая страница размером ЄВГЕН ГУЦАЛО(1937—1995) українська література, 3 клас, урок,Тема 18....

Лира: Создана новая страница размером ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937—1995) українська література, 3 клас, урок,Тема 18....