|
|
(2 промежуточные версии не показаны) | Строка 1: |
Строка 1: |
- | ЄВГЕН ГУЦАЛО<br>(1937—1995) | + | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 3 клас|Українська література 3 клас]]>>Українська література: Євген Гуцало'''<metakeywords>Українська література, 3 клас, урок,на Тему, Євген Гуцало</metakeywords> |
| | | |
- | <metakeywords>українська література, 3 клас, урок,Тема 18. Євген Гуцало</metakeywords> | + | <br> ЄВГЕН ГУЦАЛО<br>(1937—1995) |
| | | |
- | Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.<br>Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.<br>Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.<br><br>ПЕРЕБИТЕ КРИЛО | + | Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.<br>Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.<br>Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.<br><br>ПЕРЕБИТЕ КРИЛО |
| | | |
- | <br>Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.<br>— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.<br>У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.<br><br>Тепер він радів!<br>Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:<br>— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!<br>— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.<br>Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у<br>— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.<br>І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.<br>Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.<br>** *<br>Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*<br>на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.<br>І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.<br>Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його Олег Кочемас.<br>— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.<br>— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.<br>— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!<br>— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі<br>— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять<br>гнізда!<br>— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.<br>— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?<br>Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:<br>— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.<br><br>* * *<br>Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:<br>— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.<br>— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.<br>— А лелеченят!<br>Дениска наче вітром здуло від книжки.<br>Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.<br>Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-<br>думав Дениско,— тепер і ми як люди».<br>Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.<br>— А скільки? — спитав той.<br>— Звідки ж я знаю!<br>— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не<br>вмієш, чи що?<br>— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під<br>лельки, вона їх вигріває.<br>— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.<br>Добре?<br>Дениско мимоволі пообіцяв:<br>— Добре.<br>* * *<br>З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить<br>на їхню хату.<br>Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...<br>А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!<br><br>Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає<br>по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.<br>— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.<br>— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.<br>— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.<br>І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.<br>І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.<br>— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.<br>— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.<br>— Ану геть з мого подвір'я!<br>Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.<br><br><br>Л и б o н ь — мабуть.<br>Галуззя — дрібні гілочки.<br>Бовваніли — виднілися.<br>Гребінь — тут: верхівка даху.<br>Причілок — бокова стіна будинку. | + | <br><br>Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.<br>— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.<br>У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.<br><br>Тепер він радів!<br>Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:<br>— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!<br>— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.<br>Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у<br>— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.<br>І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.<br>Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.<br>** *<br>Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*<br>на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.<br>І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.<br>Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його Олег Кочемас.<br>— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.<br>— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.<br>— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!<br>— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі<br>— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять<br>гнізда!<br>— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.<br>— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?<br>Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:<br>— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.<br><br>* * *<br>Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:<br>— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.<br>— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.<br>— А лелеченят!<br>Дениска наче вітром здуло від книжки.<br>Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.<br>Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-<br>думав Дениско,— тепер і ми як люди».<br>Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.<br>— А скільки? — спитав той.<br>— Звідки ж я знаю!<br>— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не<br>вмієш, чи що?<br>— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під<br>лельки, вона їх вигріває.<br>— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.<br>Добре?<br>Дениско мимоволі пообіцяв:<br>— Добре.<br>* * *<br>З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить<br>на їхню хату.<br>Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...<br>А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!<br><br>Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає<br>по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.<br>— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.<br>— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.<br>— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.<br>І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.<br>І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.<br>— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.<br>— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.<br>— Ану геть з мого подвір'я!<br>Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.<br><br><br>Л и б o н ь — мабуть.<br>Галуззя — дрібні гілочки.<br>Бовваніли — виднілися.<br>Гребінь — тут: верхівка даху.<br>Причілок — бокова стіна будинку. |
| | | |
- | <br><u>З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?<br>Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?<br>Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?</u><br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?<br>Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є<br>слова глипнула на світ.</u><br>* * *<br>Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-<br> цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-<br>ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.<br>А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.<br>А скільки було Денискові радості, коли одного разу<br> сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.<br>Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.<br>— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.<br>— Скоро й у вирій подадуться!<br>— А чого ж, подадуться, восени...<br>Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,<br>насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...<br><br><br>* * *<br>Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.<br>І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:<br>— Лелеки повернулись!<br>Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.<br>Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє<br>лелек.<br>— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?<br>Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з<br>ними донизу.<br>— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?<br>— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .<br>У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.<br>— Помацай і ти, Дениску...<br>Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.<br><br>— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.<br>— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.<br>— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.<br>— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.<br>— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.<br>— Що ж ми робитимемо тепер?<br>— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.<br>Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.<br><br>* * *<br>І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він пере¬ступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою май¬нуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.<br>— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?<br>Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.<br>— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.<br>Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.<br>— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:<br>— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти за¬був, як лельці крило перебив?<br>— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!<br>— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли<br>через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.<br><br>* * *<br>Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.<br>— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.<br>— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!<br>Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.<br><br>Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли хо¬лоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.<br>* * *<br>Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.<br>— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.<br>Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.<br><br><br>Щ<u>о означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!<br>З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?<br><br>Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.<br>З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?<br>Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?</u><br><u>Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.<br>Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?</u><br><br>''О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.<br><br>Надіслано читачами з інтернет-сайту<br><br>''<br>
| + | <br><br><u>З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?<br>Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?<br>Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?</u><br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?<br>Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є<br>слова глипнула на світ.</u><br>* * *<br>Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-<br> цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-<br>ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.<br>А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.<br>А скільки було Денискові радості, коли одного разу<br> сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.<br>Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.<br>— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.<br>— Скоро й у вирій подадуться!<br>— А чого ж, подадуться, восени...<br>Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,<br>насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...<br><br><br>* * *<br>Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.<br>І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:<br>— Лелеки повернулись!<br>Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.<br>Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє<br>лелек.<br>— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?<br>Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з<br>ними донизу.<br>— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?<br>— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .<br>У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.<br>— Помацай і ти, Дениску...<br>Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.<br><br>— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.<br>— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.<br>— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.<br>— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.<br>— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.<br>— Що ж ми робитимемо тепер?<br>— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.<br>Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.<br><br>* * *<br>І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він переступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою майнуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.<br>— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?<br>Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.<br>— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.<br>Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.<br>— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:<br>— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти забув, як лельці крило перебив?<br>— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!<br>— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли<br>через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.<br><br>* * *<br>Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.<br>— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.<br>— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!<br>Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.<br><br>Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли холоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.<br>* * *<br>Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.<br>— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.<br>Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.<br><br><br>Щ<u>о означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!<br>З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?<br><br>Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.<br>З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?<br>Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?</u><br><u>Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.<br>Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?</u><br><br>''О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.<br><br>Надіслано читачами з інтернет-сайту<br>'' |
| + | |
| + | <sub>Електронні видання з української літератури безкоштовно, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|реферати скачати]] безкоштовно, конспекти, шкільний план, відкритий урок з української літератури</sub>''<br>'' |
| + | |
| + | <br> |
| + | |
| + | '''<u>Зміст уроку</u>''' |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання |
| + | |
| + | '''<u>Практика</u>''' |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання |
| + | |
| + | '''<u>Ілюстрації</u>''' |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати |
| + | |
| + | '''<u>Доповнення</u>''' |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше |
| + | |
| + | '''<u>Тільки для вчителів</u>''' |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми |
| + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] |
| + | |
| + | <br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. |
| + | |
| + | Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум]. |
Текущая версия на 15:02, 29 октября 2009
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 3 клас>>Українська література: Євген Гуцало
ЄВГЕН ГУЦАЛО (1937—1995)
Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори. Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти. Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.
ПЕРЕБИТЕ КРИЛО
Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів. — Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів. У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.
Тепер він радів! Денис ускочив до хати й закричав на повен голос: — Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться! — Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась. Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у — Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться. І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути. Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися. ** * Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли* на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись. І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись. Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його Олег Кочемас. — Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти. — Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско. — А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть! — Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі — Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять гнізда! — А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос. — А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали? Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід: — А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.
* * * Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно: — Ну, наші чорногузи вже й діток мають. — Яких діток?— спершу не втямив Дениско. — А лелеченят! Дениска наче вітром здуло від книжки. Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив. Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по- думав Дениско,— тепер і ми як люди». Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились. — А скільки? — спитав той. — Звідки ж я знаю! — Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не вмієш, чи що? — Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під лельки, вона їх вигріває. — То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи. Добре? Дениско мимоволі пообіцяв: — Добре. * * * З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить на їхню хату. Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам... А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!
Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає. — Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку. — Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско. — От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить. І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя. І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху. — Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили. — Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок. — Ану геть з мого подвір'я! Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.
Л и б o н ь — мабуть. Галуззя — дрібні гілочки. Бовваніли — виднілися. Гребінь — тут: верхівка даху. Причілок — бокова стіна будинку.
З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек? Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою? Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?
Попрацюйте разом! Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості? Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є слова глипнула на світ. * * * Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла- цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува- ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько. А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми. А скільки було Денискові радості, коли одного разу сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу. Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки. — От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився. — Скоро й у вирій подадуться! — А чого ж, подадуться, восени... Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він, насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...
* * * Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли. І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав: — Лелеки повернулись! Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір. Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє лелек. — Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись? Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з ними донизу. — Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх? — Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли . У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону. — Помацай і ти, Дениску... Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.
— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій. — Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско. — В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась. — А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила. — Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді. — Що ж ми робитимемо тепер? — А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо. Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.
* * * І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він переступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою майнуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув. — А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли? Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати. — Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого. Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути. — Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом: — Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти забув, як лельці крило перебив? — Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було! — Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.
* * * Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег. — Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму. — Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось! Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.
Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли холоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам. * * * Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку. — Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору. Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.
Що означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло! З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?
Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах. З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега? Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину? Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ. Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?
О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.
Надіслано читачами з інтернет-сайту
Електронні видання з української літератури безкоштовно, реферати скачати безкоштовно, конспекти, шкільний план, відкритий урок з української літератури
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|