Текущая версия на 09:46, 26 июня 2012

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Євген Гуцало. Основні відомості про письменника. Розкриття теми протистояння добра і зла в оповіданні Лось. Співчуття, милосердя – шлях до перемоги добра.

Євген Гуцало

Закоханий у свій рідний край, чарівне Поділля, письменник Євген Гуцало в одному з віршів про місця свого дитинства писав так:
Там встають усміхнені світанки, На схід сонця стеляться стежки, Там співають пісню подолянки І веселка воду п'є з ріки...
Народився Євген Пилипович Гуцало в селі Старому Животові на Вінниччині в сім'ї вчителів. Батькам доводилося переїздити з однієї сільської школи в іншу, і малий Євген з дитинства надивився подільської розмаїтої природи, наслухався співучих і щирих подолян.
Як і в багатьох ровесників, у пам'яті Євгена Гуцала назавжди залишилася війна, чорні дні окупації Українигітлерівськими загарбниками.
Після звільнення Вінниччини Євгенові батьки вчителювали у школі села Гулівці. Тут хлопець пішов до першого класу, а середню освіту здобув у сусідньому селі Корделівка.
Юнак потай мріяв про журналістику. Закінчивши 1959 року Ніжинський педагогічний інститут, він не став учителем, а пішов працювати в редакцію молодіжної газети у Вінниці. Потім співпрацював у редакціях газет на Донеччині, Львівщині, у молодіжній газеті в Чернігові,  у  «Літературній Україні»
в Києві. Саме тоді молодий журналіст мав можливість ближче знайомитися з новими краями й новими людьми. Це давало йому розмаїтий матеріал для творів, а гостре око журналіста помічало й закарбовувало в пам'яті цікаві людські характери, життєві історії. Не випадково свою першу книжку письменник назвав «Люди серед людей».
Художня творчість цілковито захопила Євгена Гуцала. Збірки оповідань та повістей виходили з-під його пера одна за одною.
Письменник постійно працював над творами для юного читача. Його книжки оповідань «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско», «За обручем», «Зелене листячко з вирію» та інші набули широкої популярності серед дітей. Дослідник літературної спадщини письменника Юрій Сердюк влучно зазначив, що його твори — «це завжди подорож у таємницю людської душі, зустріч з натурами чистими й нелукавими».
Непересічність таланту Євгена Гуцала гідно поцінована: книжки для дітей «Саййора» та «Пролетіли коні» було відзначено Державною премією імені Т. Г. Шевченка за 1995 рік.
На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало — і земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова.
Лось.
Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вимальовувалася в досвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя.
Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це його не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім ще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого  болота,  долинало  шарудіння
прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, і порипування гілляки.
Лось був старий і бувалий самець, він уже звик до заповідника, в який потрапив із   тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило  в ньому неясний страх, який нагадав йому про життя в тайзі, про ті небезпеки, які там  на нього чигали, і лось зрушив із свого лежбищ3, а потім і побіг. Чим далі біг, тим більшим сповнювавсь страхом, і хоча нічого вже  не чув, крім приглушеного поцокування власних ратиць об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари, а позаду ще довго метушився гамір од його бігу. Лось поминув ялинник, потім байрак, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився і, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Вгамувавшись, він лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати.
Поляна  ця,  подзьобана  струхлявілими пеньками, викружилася край осичняка, трохи на згірку. Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, і хутко тут виганялась така висока трава, що в ній, прилігши, лось міг   сховатися до половини. Тепер поляна була пустельна, як і все навколо; лось застиг нерухомо,  втупившись круглими очима в стіну лісу попереду себе,  — якраз туди, звідки завжди сходить сонце. Помалу лось заспокоювався. Так він стояв, а навкруги, розвидняючись, світліло, виразніше малювались осики, повітря між ними глибшало й прозорішало, і тиша з настороженої й сліпої ставала спокійною й осмисленою, в ній уже не було того страху, що донедавна. Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче аж
полегшав, ще більше пострункішав, і в його очах появився отой золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць. Ще трохи постоявши, він побачив блідо-рожевий диск, який спливав на пустелі зимового чистого неба, — і гойднув розлогими рогами так, наче вітав його.
Проте, коли йшов до річки, раптом йому знову вчулося жалібне поскрипування гілляки, і лось, який уже встиг забути про нього, знову захвилювався, знову насторожився, а в ногах прокинулося бажання бігти й тікати. Але він переборов себе і донизу спускався повільно, хіба що частіше й сторожкіше озирався довкола. Вітер, як і перше, дув із залужжя, він був просякнутий холодом та запахом сіна, що в стіжках стояло на правому березі. Стежечка була ледь протоптана — по ній почали ходити не так давно, — і лось принюхувався, чи не пройшов по ній перед ним вовк, або лис, або людина. Але помітив тільки вчорашні сліди ворони та ще осторонь — ямки од заячих ніг. Спустився на берег. На тому боці, ген під обрієм, примостилося село, а над ним посотались угору сірими верболозами дими з коминів. На далекий горб пнуться санки однокінь, ось вони вихопились на маківку — та й спливли по той бік...
Коли лось ступив на лід, то під ним приглушено торохнуло, а далі, коли він ішов до ополонки, щоб напитись води, тільки сполохано поохкувало. Краї ополонки розсипчасто іскрились, а вода, затягнута тремкими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння. Вгадувалась причаєна глибина річки, її течія, що не вгамовується й під кригою. Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи доторкнутися губами до оскнілого блакитного шумовиння, ніздрі його затремтіли в передчутті холодної води, — і цієї миті річка під ним затріщала. Він усіма чотирма ногами спробував од штовхнутись, але
ратиці його були вже у воді, і лось вжахано    відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Він ще раз конвульсивно здригнувся усім тілом, вкладаючи всю свою силу і весь свій відчай у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. Він на мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли його передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Він ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червоним розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося тільки однією ногою, — друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці закров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою.
Лось відчув, що так йому не вирватись. Подібне відчуття уже приходило до нього — саме тоді, коли восени, в чорному бору, що стогнав од вітру, його почала переслідувати вовча зграя. Вовки ось-ось мали вчепитися за нього, він уловлював подих смерті і втікав тільки тому, що не міг зупинитись. Тоді його врятували мисливці, вони якраз наїхали з міста і, нічого не вполювавши, сіли вечеряти. Вони почули погоню, посхоплювались і, пропустивши мимо себе загнаного лося, зняли безладну стрілянину по вовчій зграї... Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, вона мчала не так швидко, вона не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу він розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти його під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Він збирався до свого вирішального кидка, і коли знову не пощастило, то лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба,  що  він  пробуватиме  безперервно, доти, доки дихатиме.
Два хлопчики вийшли з лісу на берег і спинились. Приїхали вони по хмиз, і їхня смирна конячина залишилась на узліссі, а вони вирішили подивитись на річку, чи тріщить на ній лід, чи скоро рушить. Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда. Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом'якшали од навколишнього простору, од тієї втікаючої дали-і ни, яка сягала аж за потойбережні горби. Вони й не зразу зауважили ополонку, бо вона була майже непомітна, якби лось знову не спробував вискочити на лід.
—    Собака купається, — сказав менший
брат.
Старший, мабуть, і не глянув би в той бік. Але зразу ж подумав: «Яка це собака могла залізти в ополонку, щоб купатись?»
—    Де?.. А-а... — Він пильно примружив ся, і його зіркі очі помітили гіллясті роги. — То лось...
Вони ще не встигли й здогадатися, що там могло трапитись, а тому деякий час стояли на місці і обмірковували, як той лось міг попасти в воду. Та коли він заборсався, а потім надовго притих, підберезники втямили, що з ним сталося. Старший майнув, до саней по сокиру, а молодший повільно пішов уперед, боячись сам підійти до лося перше, ніж наспіє брат.
...Він уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під тим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але він був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсебіч. Спершу діти не знали, як до лося підступити, щоб і самим не провалитись. Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Він узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього
і, не знаючи, чим допомогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках. Лось не боявся людей. Він стежив за їхньою роботою, і по його тілу час од часу пробігали дрижаки, ніби йому було дуже морозко або ж він знову хотів спробувати вискочити, але сили покинули його. Мабуть, спочатку він нічого не розумів у тій роботі, та коли канал ще більше наблизився до берега, його очі засвітилися тямою, і тепер він поводився смирно, вже не кидався, а тільки чекав. Заскучавши сама, з лісу вийшла їхня гніда конячина, тягнучи сани, й поволеньки потюпала до річки. Вона зупинилася віддалік і, помахуючи хвостом, спостерігала. Потім ще пройшла трохи вперед. Менший підберезник помахав кулаком і крикнув: — Ти теж хочеш провалитись?! Обидва брати й не думали про те, що весняна крига — зрадлива, що вона не зважить і на те, що вони рятівники.
Старший ще рубав, коли лось відчув під собою мілке і, вперто гойднувши головою,
вискочив передніми ногами на лід, а потім уже й задніми. Він аж захитався, і, розкарячившись, ось-ось, здавалося, упаде. Обидва підберезники дивилися на нього з недовірою — ого, який великий, і тепер, коли він виліз, жодному з них не вірилося, що такий міг втопитись. Вони безпорадно усміхалися, їм хотілося підійти до нього ближче, але діти не наважувались.
Лось обтрушував з себе воду й скалки льоду. Він зітхнув на повні груди, пирхнув — та й подивився на дітей. Його очі все ще були червоні од недавнього розпачу. А потім лось пішов. Карячкувато ставлячи ноги, ніби все ще побоюючись льоду, накульгуючи, він вийшов на берег, ще раз озирнувся на річку, захоплюючи своїм зором і залужжя в сріблистому серпанку, і дітей, які все ще зачаровано дивилися на нього, не вірячи, що допомогли цьому великому звірові, й легенько почвалав до лісу. Гніда конячина з нерозумінням дивилася йому вслід і стригла вухами.
Коли пролунав постріл, то лось деякий час ще продовжував бігти вперед, а потім спіткнувся, ніби натрапив на корч. Діти й уваги не звернули спочатку на той постріл, але коли лось упав на сніг, вони зрозуміли, по кому то стріляли. Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чим духу погнали туди, де лежав лось. Обидва думали, що не встигнуть вони добігти, як лось підведеться, знову неспішно почвалає до лісу, що не було ніякого пострілу, — проте лось не вставав.
Він лежав на боці, відкинувши ноги, і тепер здавався ще більшим. Просто не вірилося, що такого великого звіра можна звалити пострілом, як перед цим не вірилося, що він може потонути. На шкурі ще блищала річкова вода, до шерсті поприлипав сніг, а здухвина, ще розгарячіла од бігу, провалилась і навіть не парувала. Голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім
снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям. Вони й не помітили, як підійшов до них рідний дядько Шпичак. Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами чоботях, в яких він тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд з дітьми. Він, мабуть, також був здивований, що оцей могутній звір лежить на землі. Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага — мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання.
—    Га? — обізвався дядько. — Ну як?
Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами.
Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ще ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це.
—    У-ух, — видихнув Шпичак, обійшов
навколо вбитого звіра й носаком ткнув його між роги.
Але діти все ще не вірили, що лось мертвий, а тому уважно приглядалися, щоб не проґавити тієї миті, коли він ворухнеться, щоб звестись на ноги.
—    Це із заповідника, — обізвався нарешті молодший підберезник.
—    Заповідник далеко звідси, — відповів дядько. — Сюди із заповідника лосі не бігають.
—    Це із заповідника, — знову повторив менший.
Дядько почав гніватись:
—    А вам яке діло?
—    Ми його з води врятували, — сказав
старший брат і ненависним поглядом уп'явся в підпалкувате обличчя.
—    О-о, він однаково був би втопився!..
І вже втопився був, так? Скажете, що втопився, а пощастило витягти неживого.
—    Ми його врятували, — знову повторив
старший брат, і його лице почорніло так,
наче з нього ось-ось мала бризнути кров.
—    Ану замовчіть мені, — ще дужче роз
гнівався дядько, — бо дістанеться вам од мене й од батька вашого! Будете розумні, то матимете й собі м'яса, не скривджу.
Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку і, не кажучи більше ні слова, повів до саней.
—    І роги вам віддам, — крикнув услід дядько.
Вони й не обернулися, тільки наддали ходи.
—    Роги віддам! — ще гукнув дядько.
Коли брати вдарили по гнідій своїй конячині, то його наче щось тіпнуло. Він спочатку повільно ступив один крок, другий, — а потім побіг навздогінці.
—    Роги віддам! — кричав, захлинаючись,
ніби вони не чули.
Шпичак давно вистежував за тим лосем, — він його помітив одночасно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли вони взялися визволяти його з ополонки. Він не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід. Але лось виявився дужий  життєлюбний, а діти — вперті й невідступні... Тепер треба було думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні, — в цьому він не сумнівався. Але куди ти його подінеш? Не затягнеш назад до річки й не втопиш знову в ополонці — далеко, не зрушиш. Але якби він міг затягти й утопити — ні хвилі не вагався б. Тепер дивився на звіра і хотів вірити, що лось оживе. Так, як ще недавно дітям, йому дуже кортіло, щоб лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля.
Проте лось і не ворухнувся. Він припав до землі, всім своїм великим тілом прислухаючись, чи далеко ще весна, а його роги
стриміли над снігом диким розложистим кущиком, який також, мабуть, чекав на весну, щоб зазеленіти, хоча це йому вже не судилося ні тепер, ні в майбутньому.
Налетів вітерець, запорошив білим пилом, гойднув сухим бадиллям, але роги й не сколихнулися.

Доповніть речення потрібними словами.
1.    Лось був старий самець, уже звик до ..., в який потрапив із тайги.
2.    Коли лось ступив на ..., то під ним приглушено торохнуло, і річка
затріщала.
3.    Молодший брат сказав: «Дивись, он ... купається!»
4.    Щоб врятувати лісового красеня, хлопці розширили ... і прорубали доріжку до берега.
5.    Діти спочатку й уваги не звернули на ..., але коли лось упав на
сніг, вони зрозуміли, по кому стріляли.
6.    Але діти все ще не вірили, що ... мертвий, а тому уважно приглядалися, щоб не проґавити тієї миті, коли ворухнеться, щоб звестись на ноги.

1.    Що вас найбільше вразило в оповіданні «Лось»? Чому?   
2.    Чи можна назвати лося головним персонажем твору? Чи помітно
це з опису тварини? Поясніть свою відповідь.
3.   Чому лось потрапив в ополонку? Як він поводився у воді?
4.    Які художні засоби використав Євген Гуцало для опису поведінки
лося в ополонці? Яких людських рис він надав тварині?
5.    Знайдіть у творі місця, де описується, як хлопчики врятували
лося. Які почуття переживали діти?
6.    Знайдіть у тексті портрети братів і дядька Шпичака. Як автор
ставиться до цих персонажів? Підтвердіть свою думку словами з
твору.
7.   Що переживав і думав Шпичак після від'їзду братів? Чим зумовлені ці переживання? Чи справді дядькові стало шкода лося?
8.    Чому діти не сперечалися з дядьком, нічого не відповіли на його
обіцянки поділитися м'ясом, віддати роги? Як ви діяли б на їхньому місці?

1.    Уявіть себе автором оповідання «Лось». Які з описів природиви
змінили б? Чому? Поясніть роль пейзажів у творі.
2.    Знайдіть у тексті описи лося. Чому письменник кілька разів змальовує роги тварини? Чим відрізняються ці описи? Спробуйте самостійно описати зовнішній вигляд тварини.
3.    Визначте головну думку твору. Чого навчає оповідання?

1.    Складіть кінцівку пригоди, яку описано в оповіданні. Намалюйте
ілюстрації до твору, прокоментуйте їх.
2.    Навчіться виразно читати оповідання й переказувати його. Об
міркуйте, як засобами виразного читання передати настрій і
поведінку лося. Підготуйте до виразного читання уривок від слів
«Менший підберезник одвернувся...» до кінця твору.

Українська література5 клас. Шабельникова Л. П.
Вислано читачами інтернет-сайту

_{Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.