Любов Пономаренко. «Гер переможений». Гуманістичний пафос новели.

KNOWLEDGE HYPERMARKET

+		Версия 14:24, 27 июня 2012 (просмотреть исходный код)
User23  (Обсуждение | вклад)
← Предыдущая правка
		Текущая версия на 14:31, 27 июня 2012 (просмотреть исходный код)
User23  (Обсуждение | вклад) 
 
		
Строка 3:
Строка 3:
 [[Image:Ukr30.jpg]]<br>    [[Image:Ukr30.jpg]]<br>  
  
- Сучасна українська письменниця.<br>Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».<br>Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)<br>Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.<br>Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінках Полтавської області, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».<br>Ще в ранньому віці проявилося поетичне обдаровання Любові Пономаренко. Прозу почала писати з 1980 р. Як зізнається письменниця, для неї література є порятунком, Вічним Містом, до якого поривається впродовж усього життя.<br>У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в Україні, а й у Німеччині та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.<br>У цьому переконує й невеликий спогад письменниці про своє дитинство. «Хай усе листя землі закружляє навколо віхолою. Хай стихнуть дощі. Хай птахи злетяться і затулять крилами обрій. Бо до тебе прийшло перше кохання. І хай цей день буде вічним.<br>Ще вчора ти купалася в річці й пірнала разом з хлопчаками далеко й довго не виринала на поверхню. Потім пливла наввимашки, уздовж чистоводу. Мимо лілій і маківок, мимо спичаків, через різак, що колеться і жалить. Ти пливла, а інші захоплено вигукували на березі. За тобою пливла розсмикана і до пліч розплетена коса. Як ти не любила заплітатися! (...)<br>Учора ти змагалася з хлопцями в стрибках, грала в знамено, кричала й билася навкулачки, коли перемагала не твоя команда. Учора ти ходила в спортивних штанях, в подертих сандалях із замурзаним обличчям. Ти пасла гуси, ох ті осоружні гуси, будувала з гілок курені, засинала на пологій тополі, перебиралася човном у Рудьків і там ставила ятері. (...)<br>Цього літа, як і раніше, з дівчатами та хлопцями поїхала гребти колгоспне сіно. (...)<br>Біля тебе сидить Віктор, смаглявий кучерявий хлопець з Києва. Віктор приїхав до бабусі на канікули, а до сіна ходить так, заради компанії. Він сидить поруч з тобою, коли віз сколихується, ваші плечі торкаються. Ти спалахуєш вогнем, а він&nbsp;&nbsp; дивиться чи то здивовано, чи ніжно. (...)<br>Під вечір, коли всі збиратимуться їхати додому, ти побачиш, що Віктор викинув за кущами пілотку з газети. Ти підійдеш крадькома, щоб ніхто не бачив, візьмеш ту пілотку і заховаєш за кофтину.<br>Та пілотка зі старої вицвілої газети лежатиме серед книг не одне літо. Ти розпрощаєшся з нею лише тоді, коли зустрінеш велике, єдине на все життя кохання».<br>Ти ознайомишся з незвичайним твором Любові Пономаренко — «Гер1 переможений». Події, зображені в ньому, відбуваються в повоєнній Україні, зруйновані міста якої відбудовували переможені німецькі солдати. Письменниця порушила важливу проблему, яка схвилює навіть найчерствішу душу. В оповіданні йдеться про любов до людей. Отож, прочитавши цей цікавий і зворушливий твір, поміркуй над тим, що для людини найцінніше.   + Сучасна українська письменниця.<br>Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».<br>Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)<br>Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на [[Столичний економічний район|'''Чернігівщині.''']] Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.<br>Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінках Полтавської області, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».<br>Ще в ранньому віці проявилося поетичне обдаровання Любові Пономаренко. Прозу почала писати з 1980 р. Як зізнається письменниця, для неї література є порятунком, Вічним Містом, до якого поривається впродовж усього життя.<br>У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в [[Історія України|'''Україні''']], а й у [[Німецька мова|'''Німеччині''']] та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.<br>У цьому переконує й невеликий спогад письменниці про своє дитинство. «Хай усе листя землі закружляє навколо віхолою. Хай стихнуть дощі. Хай птахи злетяться і затулять крилами обрій. Бо до тебе прийшло перше кохання. І хай цей день буде вічним.<br>Ще вчора ти купалася в річці й пірнала разом з хлопчаками далеко й довго не виринала на поверхню. Потім пливла наввимашки, уздовж чистоводу. Мимо лілій і маківок, мимо спичаків, через різак, що колеться і жалить. Ти пливла, а інші захоплено вигукували на березі. За тобою пливла розсмикана і до пліч розплетена коса. Як ти не любила заплітатися! (...)<br>Учора ти змагалася з хлопцями в стрибках, грала в знамено, кричала й билася навкулачки, коли перемагала не твоя команда. Учора ти ходила в спортивних [http://xvatit.com/school/video-lessons/practical/28174-kak-pravilno-splanirovat-garderob.html '''штанях'''], в подертих сандалях із замурзаним обличчям. Ти пасла гуси, ох ті осоружні гуси, будувала з гілок курені, засинала на пологій тополі, перебиралася човном у Рудьків і там ставила ятері. (...)<br>Цього [[Тема 32. Літо в природі. Як дбати про своє здоров'я влітку.|'''літа''']], як і раніше, з дівчатами та хлопцями поїхала гребти колгоспне сіно. (...)<br>Біля тебе сидить Віктор, смаглявий кучерявий хлопець з [[Тема 22. Київ - столиця України|'''Києва''']]. Віктор приїхав до бабусі на канікули, а до сіна ходить так, заради компанії. Він сидить поруч з тобою, коли віз сколихується, ваші плечі торкаються. Ти спалахуєш вогнем, а він&nbsp;&nbsp; дивиться чи то здивовано, чи ніжно. (...)<br>Під вечір, коли всі збиратимуться їхати додому, ти побачиш, що Віктор викинув за кущами пілотку з газети. Ти підійдеш крадькома, щоб ніхто не бачив, візьмеш ту пілотку і заховаєш за кофтину.<br>Та пілотка зі старої вицвілої газети лежатиме серед книг не одне літо. Ти розпрощаєшся з нею лише тоді, коли зустрінеш велике, єдине на все життя кохання».<br>Ти ознайомишся з незвичайним твором Любові Пономаренко — «Гер1 переможений». Події, зображені в ньому, відбуваються в повоєнній Україні, зруйновані міста якої відбудовували переможені німецькі солдати. Письменниця порушила важливу проблему, яка схвилює навіть найчерствішу душу. В оповіданні йдеться про любов до людей. Отож, прочитавши цей цікавий і зворушливий твір, поміркуй над тим, що для людини найцінніше.  
  
 '''Гер переможений.'''<br>Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.<br>Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.<br>Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».<br>У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.    '''Гер переможений.'''<br>Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.<br>Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.<br>Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».<br>У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.  
Строка 9:
Строка 9:
 <br>    <br>  
  
- [[Image:Ukr31.jpg]]<br>Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.<br>Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.<br>Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же<br>осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.<br>Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.<br>Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...<br>Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ви не знаєте, де наш тато?..<br>&nbsp;<br>Теорія літератури.<br>'''Новела'''<br>Художній твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.<br>Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).<br>Специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки.<br>Пригадай оповідання Богдана Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав).<br>Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.<br>''1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Через скільки років було знайдено в стіні збудованого Фрідріхом дому фотокартку його доньок:'' + [[Image:Ukr31.jpg]]<br>Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.<br>Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.<br>Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же<br>осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.<br>Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.<br>Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...<br>Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ви не знаєте, де наш тато?..<br>&nbsp;<br>[[Запорозькі козаки як романтичні герої.|'''Теорія літератури.''']]<br>'''Новела'''<br>Художній твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.<br>Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).<br>Специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки.<br>Пригадай оповідання Богдана Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав).<br>Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.<br>''1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Через скільки років було знайдено в стіні збудованого Фрідріхом дому фотокартку його доньок:''  
  
- ''а) через десять років; б) через чверть століття; в) через півстоліття; г) у новелі про це нічого не сказано?<br>'' + ''а) через десять років; б) через чверть століття; в) через півстоліття; г) у новелі про це нічого не сказано?<br>''  
  
- ''2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що найбільше тебе вразило в новелі Любові Пономаренко «Гер переможений»?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чим новела як літературний жанр відрізняється від оповідання й повісті?<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Прокоментуй такі рядки з тексту новели: «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок».<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чому німець викликає у читача співчуття?<br>6.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як характеризує Фрідріха те, що він любив садити квіти й робити прикраси зі шматочків цегли?''<br>7.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Назви рису характеру полоненого німця, яка найяскравіше виписана у творі.<br>8.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поясни, як ти розумієш назву новели.<br>9.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поділи текст новели на сюжетні елементи.<br>10.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поміркуй над рядками з новели Любові Пономаренко «Гер переможений»: «Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау"».<br><br> <br> ''О.М. Авраменко "Українська література 7 клас"'' + ''2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що найбільше тебе вразило в новелі Любові Пономаренко «Гер переможений»?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чим новела як літературний жанр відрізняється від оповідання й повісті?<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Прокоментуй такі рядки з тексту новели: «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок».<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чому німець викликає у читача співчуття?<br>6.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як характеризує Фрідріха те, що він любив садити квіти й робити прикраси зі шматочків цегли?''<br>7.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Назви рису характеру полоненого німця, яка найяскравіше виписана у творі.<br>8.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поясни, як ти розумієш назву новели.<br>9.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поділи текст новели на сюжетні елементи.<br>10.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поміркуй над рядками з новели Любові Пономаренко «Гер переможений»: «Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау"».<br><br> <br> ''О.М. Авраменко "Українська література 7 клас"''  
  
- ''Вислано читачами інтернет-сайту'' + ''Вислано читачами інтернет-сайту''  
  
 <sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Онлайн бібліотека]] з підручниками та книгами на скачку безкоштовно, [[Українська література|українська література тести]], [[Українська література 7 клас|планування української літератури]] </sub>    <sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Онлайн бібліотека]] з підручниками та книгами на скачку безкоштовно, [[Українська література|українська література тести]], [[Українська література 7 клас|планування української літератури]] </sub>  
Текущая версия на 14:31, 27 июня 2012
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 7 клас>>Українська література: Любов Пономаренко. «Гер переможений». Гуманістичний пафос новели. Художні засоби його втілення: деталь, поєднання різних часових площин тощо. ТЛ: новела. 
 

 
Сучасна українська письменниця.
Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».
Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)
Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.
Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінках Полтавської області, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».
Ще в ранньому віці проявилося поетичне обдаровання Любові Пономаренко. Прозу почала писати з 1980 р. Як зізнається письменниця, для неї література є порятунком, Вічним Містом, до якого поривається впродовж усього життя.
У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в Україні, а й у Німеччині та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.
У цьому переконує й невеликий спогад письменниці про своє дитинство. «Хай усе листя землі закружляє навколо віхолою. Хай стихнуть дощі. Хай птахи злетяться і затулять крилами обрій. Бо до тебе прийшло перше кохання. І хай цей день буде вічним.
Ще вчора ти купалася в річці й пірнала разом з хлопчаками далеко й довго не виринала на поверхню. Потім пливла наввимашки, уздовж чистоводу. Мимо лілій і маківок, мимо спичаків, через різак, що колеться і жалить. Ти пливла, а інші захоплено вигукували на березі. За тобою пливла розсмикана і до пліч розплетена коса. Як ти не любила заплітатися! (...)
Учора ти змагалася з хлопцями в стрибках, грала в знамено, кричала й билася навкулачки, коли перемагала не твоя команда. Учора ти ходила в спортивних штанях, в подертих сандалях із замурзаним обличчям. Ти пасла гуси, ох ті осоружні гуси, будувала з гілок курені, засинала на пологій тополі, перебиралася човном у Рудьків і там ставила ятері. (...)
Цього літа, як і раніше, з дівчатами та хлопцями поїхала гребти колгоспне сіно. (...)
Біля тебе сидить Віктор, смаглявий кучерявий хлопець з Києва. Віктор приїхав до бабусі на канікули, а до сіна ходить так, заради компанії. Він сидить поруч з тобою, коли віз сколихується, ваші плечі торкаються. Ти спалахуєш вогнем, а він   дивиться чи то здивовано, чи ніжно. (...)
Під вечір, коли всі збиратимуться їхати додому, ти побачиш, що Віктор викинув за кущами пілотку з газети. Ти підійдеш крадькома, щоб ніхто не бачив, візьмеш ту пілотку і заховаєш за кофтину.
Та пілотка зі старої вицвілої газети лежатиме серед книг не одне літо. Ти розпрощаєшся з нею лише тоді, коли зустрінеш велике, єдине на все життя кохання».
Ти ознайомишся з незвичайним твором Любові Пономаренко — «Гер1 переможений». Події, зображені в ньому, відбуваються в повоєнній Україні, зруйновані міста якої відбудовували переможені німецькі солдати. Письменниця порушила важливу проблему, яка схвилює навіть найчерствішу душу. В оповіданні йдеться про любов до людей. Отож, прочитавши цей цікавий і зворушливий твір, поміркуй над тим, що для людини найцінніше. 
Гер переможений.
Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».
У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок. 

 

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
—    Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же
осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
—    Ви не знаєте, де наш тато?..
 
Теорія літератури.
Новела
Художній твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.
Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).
Специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки.
Пригадай оповідання Богдана Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав).
Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.
1.    Через скільки років було знайдено в стіні збудованого Фрідріхом дому фотокартку його доньок: 
а) через десять років; б) через чверть століття; в) через півстоліття; г) у новелі про це нічого не сказано?
 
2.    Що найбільше тебе вразило в новелі Любові Пономаренко «Гер переможений»?
3.    Чим новела як літературний жанр відрізняється від оповідання й повісті?
4.    Прокоментуй такі рядки з тексту новели: «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок».
5.    Чому німець викликає у читача співчуття?
6.    Як характеризує Фрідріха те, що він любив садити квіти й робити прикраси зі шматочків цегли?
7.    Назви рису характеру полоненого німця, яка найяскравіше виписана у творі.
8.    Поясни, як ти розумієш назву новели.
9.    Поділи текст новели на сюжетні елементи.
10.    Поміркуй над рядками з новели Любові Пономаренко «Гер переможений»: «Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау"».

 
 О.М. Авраменко "Українська література 7 клас" 
Вислано читачами інтернет-сайту 
_{Онлайн бібліотека з підручниками та книгами на скачку безкоштовно, українська література тести, планування української літератури} 

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення


 Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2_%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%C2%AB%D0%93%D0%B5%D1%80_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%C2%BB._%D0%93%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%84%D0%BE%D1%81_%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8.»
@@ Строка 3: / Строка 3: @@
 [[Image:Ukr30.jpg]]<br>
-Сучасна українська письменниця.<br>Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».<br>Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)<br>Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.<br>Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінках Полтавської області, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».<br>Ще в ранньому віці проявилося поетичне обдаровання Любові Пономаренко. Прозу почала писати з 1980 р. Як зізнається письменниця, для неї література є порятунком, Вічним Містом, до якого поривається впродовж усього життя.<br>У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в Україні, а й у Німеччині та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.<br>У цьому переконує й невеликий спогад письменниці про своє дитинство. «Хай усе листя землі закружляє навколо віхолою. Хай стихнуть дощі. Хай птахи злетяться і затулять крилами обрій. Бо до тебе прийшло перше кохання. І хай цей день буде вічним.<br>Ще вчора ти купалася в річці й пірнала разом з хлопчаками далеко й довго не виринала на поверхню. Потім пливла наввимашки, уздовж чистоводу. Мимо лілій і маківок, мимо спичаків, через різак, що колеться і жалить. Ти пливла, а інші захоплено вигукували на березі. За тобою пливла розсмикана і до пліч розплетена коса. Як ти не любила заплітатися! (...)<br>Учора ти змагалася з хлопцями в стрибках, грала в знамено, кричала й билася навкулачки, коли перемагала не твоя команда. Учора ти ходила в спортивних штанях, в подертих сандалях із замурзаним обличчям. Ти пасла гуси, ох ті осоружні гуси, будувала з гілок курені, засинала на пологій тополі, перебиралася човном у Рудьків і там ставила ятері. (...)<br>Цього літа, як і раніше, з дівчатами та хлопцями поїхала гребти колгоспне сіно. (...)<br>Біля тебе сидить Віктор, смаглявий кучерявий хлопець з Києва. Віктор приїхав до бабусі на канікули, а до сіна ходить так, заради компанії. Він сидить поруч з тобою, коли віз сколихується, ваші плечі торкаються. Ти спалахуєш вогнем, а він&nbsp;&nbsp; дивиться чи то здивовано, чи ніжно. (...)<br>Під вечір, коли всі збиратимуться їхати додому, ти побачиш, що Віктор викинув за кущами пілотку з газети. Ти підійдеш крадькома, щоб ніхто не бачив, візьмеш ту пілотку і заховаєш за кофтину.<br>Та пілотка зі старої вицвілої газети лежатиме серед книг не одне літо. Ти розпрощаєшся з нею лише тоді, коли зустрінеш велике, єдине на все життя кохання».<br>Ти ознайомишся з незвичайним твором Любові Пономаренко — «Гер1 переможений». Події, зображені в ньому, відбуваються в повоєнній Україні, зруйновані міста якої відбудовували переможені німецькі солдати. Письменниця порушила важливу проблему, яка схвилює навіть найчерствішу душу. В оповіданні йдеться про любов до людей. Отож, прочитавши цей цікавий і зворушливий твір, поміркуй над тим, що для людини найцінніше.
+Сучасна українська письменниця.<br>Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».<br>Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)<br>Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на [[Столичний економічний район|'''Чернігівщині.''']] Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.<br>Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінках Полтавської області, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».<br>Ще в ранньому віці проявилося поетичне обдаровання Любові Пономаренко. Прозу почала писати з 1980 р. Як зізнається письменниця, для неї література є порятунком, Вічним Містом, до якого поривається впродовж усього життя.<br>У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в [[Історія України|'''Україні''']], а й у [[Німецька мова|'''Німеччині''']] та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.<br>У цьому переконує й невеликий спогад письменниці про своє дитинство. «Хай усе листя землі закружляє навколо віхолою. Хай стихнуть дощі. Хай птахи злетяться і затулять крилами обрій. Бо до тебе прийшло перше кохання. І хай цей день буде вічним.<br>Ще вчора ти купалася в річці й пірнала разом з хлопчаками далеко й довго не виринала на поверхню. Потім пливла наввимашки, уздовж чистоводу. Мимо лілій і маківок, мимо спичаків, через різак, що колеться і жалить. Ти пливла, а інші захоплено вигукували на березі. За тобою пливла розсмикана і до пліч розплетена коса. Як ти не любила заплітатися! (...)<br>Учора ти змагалася з хлопцями в стрибках, грала в знамено, кричала й билася навкулачки, коли перемагала не твоя команда. Учора ти ходила в спортивних [http://xvatit.com/school/video-lessons/practical/28174-kak-pravilno-splanirovat-garderob.html '''штанях'''], в подертих сандалях із замурзаним обличчям. Ти пасла гуси, ох ті осоружні гуси, будувала з гілок курені, засинала на пологій тополі, перебиралася човном у Рудьків і там ставила ятері. (...)<br>Цього [[Тема 32. Літо в природі. Як дбати про своє здоров'я влітку.|'''літа''']], як і раніше, з дівчатами та хлопцями поїхала гребти колгоспне сіно. (...)<br>Біля тебе сидить Віктор, смаглявий кучерявий хлопець з [[Тема 22. Київ - столиця України|'''Києва''']]. Віктор приїхав до бабусі на канікули, а до сіна ходить так, заради компанії. Він сидить поруч з тобою, коли віз сколихується, ваші плечі торкаються. Ти спалахуєш вогнем, а він&nbsp;&nbsp; дивиться чи то здивовано, чи ніжно. (...)<br>Під вечір, коли всі збиратимуться їхати додому, ти побачиш, що Віктор викинув за кущами пілотку з газети. Ти підійдеш крадькома, щоб ніхто не бачив, візьмеш ту пілотку і заховаєш за кофтину.<br>Та пілотка зі старої вицвілої газети лежатиме серед книг не одне літо. Ти розпрощаєшся з нею лише тоді, коли зустрінеш велике, єдине на все життя кохання».<br>Ти ознайомишся з незвичайним твором Любові Пономаренко — «Гер1 переможений». Події, зображені в ньому, відбуваються в повоєнній Україні, зруйновані міста якої відбудовували переможені німецькі солдати. Письменниця порушила важливу проблему, яка схвилює навіть найчерствішу душу. В оповіданні йдеться про любов до людей. Отож, прочитавши цей цікавий і зворушливий твір, поміркуй над тим, що для людини найцінніше.
 '''Гер переможений.'''<br>Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.<br>Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.<br>Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».<br>У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
@@ Строка 9: / Строка 9: @@
 <br>
-[[Image:Ukr31.jpg]]<br>Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.<br>Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.<br>Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же<br>осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.<br>Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.<br>Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...<br>Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ви не знаєте, де наш тато?..<br>&nbsp;<br>Теорія літератури.<br>'''Новела'''<br>Художній твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.<br>Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).<br>Специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки.<br>Пригадай оповідання Богдана Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав).<br>Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.<br>''1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Через скільки років було знайдено в стіні збудованого Фрідріхом дому фотокартку його доньок:''
+[[Image:Ukr31.jpg]]<br>Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.<br>Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.<br>Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же<br>осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.<br>Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.<br>Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...<br>Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ви не знаєте, де наш тато?..<br>&nbsp;<br>[[Запорозькі козаки як романтичні герої.|'''Теорія літератури.''']]<br>'''Новела'''<br>Художній твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія.<br>Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).<br>Специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки.<br>Пригадай оповідання Богдана Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав).<br>Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.<br>''1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Через скільки років було знайдено в стіні збудованого Фрідріхом дому фотокартку його доньок:''
 ''а) через десять років; б) через чверть століття; в) через півстоліття; г) у новелі про це нічого не сказано?<br>''
 ''2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Що найбільше тебе вразило в новелі Любові Пономаренко «Гер переможений»?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чим новела як літературний жанр відрізняється від оповідання й повісті?<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Прокоментуй такі рядки з тексту новели: «Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок».<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чому німець викликає у читача співчуття?<br>6.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Як характеризує Фрідріха те, що він любив садити квіти й робити прикраси зі шматочків цегли?''<br>7.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Назви рису характеру полоненого німця, яка найяскравіше виписана у творі.<br>8.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поясни, як ти розумієш назву новели.<br>9.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поділи текст новели на сюжетні елементи.<br>10.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поміркуй над рядками з новели Любові Пономаренко «Гер переможений»: «Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау"».<br><br> <br> ''О.М. Авраменко "Українська література 7 клас"''
 ''Вислано читачами інтернет-сайту''
 <sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Онлайн бібліотека]] з підручниками та книгами на скачку безкоштовно, [[Українська література|українська література тести]], [[Українська література 7 клас|планування української літератури]] </sub>

При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.

Разработка - Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: