Текущая версия на 10:57, 12 сентября 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Країни Латинської Америки.

1.Вплив Першої світової війни на країни регіону не був однозначним і на різних її етапах він був то негативним, то, навпаки, війна у далекій Європі йшла на користь народам Латинської Америки. По-різному війна позначилася й на становищі окремих держав. Насамперед, вона підірвала традиційну торгівлю регіону з Європою. Спеціалізація більшості країн на виробництві якоїсь однієї продукції призвела до скорочення експорту і складних соціальних проблем. Таке становище зберігалося до 1916 р., коли ці країни переорієнтувалися на США.
  

І Західна Європа, і Сполучені Штати потребували сировини і продовольства, оскільки розпад європейського ринку спричинив кризу в усьому індустріальному світі. Отож скорочення європейського імпорту сприяло розбудові національних економік. Позбавившись конкурентів, вони, навіть без захисту з боку урядів, отримали у своє виняткове розпорядження внутрішній ринок. Це, наприклад, дало змогу в 1915 - 1919 рр. збудувати у Бразилії близько 6 тис. промислових підприємств. Подібні процеси відбувалися й в інших країнах, а отже - зростав латиноамериканський експорт.
  

За рівнем економічного розвитку після Першої світової війни передували Аргентина, Уруґвай, Бразилія, Куба, Венесуела, Чилі, Перу, Болівія, Мексика.
  

Війна також змінила й психологію населення. Ще на початку війни в Європі симпатії більшості латиноамериканців належали Німеччині, особливо у Бразилії, Аргентині та Чилі з їхніми численними німецькими поселеннями. Але підводна війна Німеччини, яка порушила торгівлю Латинської Америки з Європою, призвела до втрати німцями значної частини своїх прихильників. Понад те, латиноамериканські країни стали відмовлятися від нейтралітету й прилучатися до Антанти. У квітні 1917 р. слідом за США війну Німеччині оголосили Панама й Куба. Тривалий час вагалася Бразилія, але після того, як німецькі підводні човни потопили кілька її кораблів, зокрема й великий пароплав «Парана» (квітень 1917 р.), у червні 1917 р. бразильські власті захопили у своїх портах 46 німецьких кораблів, а в жовтні було оголошено війну Німеччині.
  

У 1918 р. у війну вступили Ґаїті, Ґватемала, Ґондурас, Коста-Ріка, Нікараґуа. Дипломатичні відносини з Німеччиною розірвали Перу, Болівія, Еквадор, Уруґвай, Домініканська Республіка. Решта країн залишилася нейтральними до кінця війни.
  

Щодо участі латиноамериканських країн у війні, то вона не виходила за межі постачання продовольства й сировини та участі в патрулюванні у водах Південної Атлантики й морських операціях Британії.

2.Особливості економічних процесів у регіоні.

XX ст. внесло суттєві зміни у господарське життя Латинської Америки, головною ознакою якого стала економічна експансія індустріальних держав. Проникнення іноземного капіталу супроводжувалося нав'язуванням нерівноправних договорів, спонуканням урядів до укладання військово-політичних угод і навіть збройними інтервенціями, як це неодноразово чинили США щодо Мексики.
  

Гальмом на шляху зміцнення власних економік у країнах регіону було те, що іноземний капітал силоміць нав'язував їм економічну спеціалізацію. Зокрема, Куба стала найбільшим виробником цукрової тростини, Уруґвай та Аргентина - м'яса, вовни, пшениці, Бразилія - кави і каучуку, Болівія - олова, Чилі - міді, Перу - кольорових металів, Мексика - срібла та нафти тощо.
  

Важливе значення для регіону мали іноземні інвестиції. Господарське життя країн Латинської Америки проходило в умовах «фінансової інтервенції» північноамериканського та західноєвропейського капіталу, який підкорив своєму впливу провідні галузі економіки країн регіону. Але це явище було суперечливим.
  

З одного боку, спостерігалося встановлення контролю з боку США та Західної Європи, насамперед Великої Британії, над господарським життям латиноамериканських країн, а з іншого - не маючи власних вільних коштів для модернізації промисловості, уряди держав регіону самі були заінтересовані в іноземних інвестиціях.
  

Розвивалися приватна ініціатива підприємств комунального господарства, сфери обслуговування та туризму, розширювався приватний сектор, з'являлися нові робочі місця. Окрім того, іноземні інвестиції стимулювали формування національних підприємницьких кіл у країні, у які ці інвестиції спрямовувалися, а це з часом привело до протидії національних підприємницьких еліт економічній експансії Заходу. Із завершенням війни кон'юнктура ринку для країн регіону значно погіршилася: скоротився попит на чилійську мідь і селітру, мексиканську нафту, арґентинське м'ясо, бразильську каву тощо. Це призвело до закриття великої кількості підприємств, зростання й без того значної армії безробітних, погіршення матеріального рівня життя більшості населення.
  

Аграрний сектор, який міг пом'якшити тягар безробіття серед сільського населення, за умов зосередження землі в руках латифундистів був неспроможний дати притулок і роботу тисячам безробітних. Головною перешкодою до включення села в орбіту ринкових відносин залишалося панування латифундизму. У Бразилії у 1920 р. 461 латифундія (0,1 % усіх господарств) володіла 27 млн га землі, у той час як 464 тис. дрібних і середніх господарств (71,5 % усіх господарств) - лише 15,7 млн га.
  

Другою, але не менш важливою, проблемою країн регіону було засилля іноземних, насамперед північноамериканських монополій. Зокрема, США взяли під свій контроль нафтодобувні промисли Венесуели, гірничодобувну й обробну промисловості Арґентини, Бразилії, Мексики, Перу та інших країн.
  

Тяжким випробуванням для Латинської Америки стала економічна криза 1929-1933 рр., що скоротила попит на сировину - головну статтю регіонального експорту. Це тяжко позначилося на всіх секторах господарства: згорталося виробництво, банкрутували банки, тисячі працівників залишилися без засобів до існування. Так, у Бразилії для підтримання світових цін на каву у 1931-1934 рр. було спалено 27 млн мішків (по 60 кг) цього продукту. У Мексиці через падіння цін довелося суттєво скоротити видобуток міді, цинку та свинцю. На Кубі виробництво цукру під час «Великої депресії» скоротилося з 5 до 2 млн т. На 60 % скоротився обсяг гірничодобувної промисловості у Перу.

3.Особливості політичних процесів.

Історію країн Латинської Америки, незважаючи на їх певну регіональну відокремленість, слід розглядати як невід'ємну частину історії західного світу. Пов'язуючою ланкою такого єднання є католицизм та перенесена з Європи «габсбурзька модель» державного устрою. Для неї були притаманні: у політичному плані - деспотизм влади, що доходив до абсолютизму; в економічному - орієнтація на практичну вигоду; у суспільному - жорстка ієрархія різних верств населення. Усе це, помножене на традиційний у латиноамериканських народів авторитаризм управління, призвело до того, що навіть на початку XX ст. ідеї демократії та лібералізму не пустили глибоких коренів у свідомості більшості людей. Авторитет сили продовжував домінувати над авторитетом колективного рішення.
  

Саме тому поширеним явищем були військові перевороти й громадянські війни. Вони стали можливими через те, що «цезаристські» та «імперські» традиції зосередження виконавчої влади в руках великих землевласників-латифундистів і військових спричинили слабкість законодавчої та судової гілок влади. У цьому полягає принципова відмінність країн Латинської Америки від Північної Америки. Якщо у першій визнання армії як запоруки політичного порядку й стабільності було природним явищем, то у США такий постулат не сприймався. Не мав він живильного середовища й у більшості країн Західної Європи. Партії не відігравали значної ролі у політичному житті країн, перебуваючи у затінку боротьби за владу, що точилася між елітними групами. До того ж для цих держав типовим було сильне, незалежне місцеве правління - своєрідна «автономія каудильйо». Принципи свободи слова, зборів і зібрань, незалежності преси та інші демократичні свободи, у яких кохалися Сполучені Штати, в Латинській Америці визнавалися за вторинні після таких чинників, як єдність, стабільність та авторитет держави.
  

Ці обставини, доповнені традиційним впливом католицької церкви, що пронизував усі пори державних структур, витворили в регіоні частково успадковану від середньовічної Іспанії, незвичну й неповторну державну модель, яку умовно можна визначити як «латиноамериканізм». Лише на межі 20-30-х рр. XX ст. у Латинській Америці почалася «демократична революція». З цього часу є підстави говорити про утвердження тут «державного капіталізму», що стало поворотним моментом латиноамериканської історії.
  

Старі олігархічні клани витіснялися новими силами, які опиралися на промислове виробництво, банківську справу, комерцію, зовнішні зв'язки. Впливові в цих країнах військові вже перестали бути автоматично захисниками інтересів олігархів.
  

Проте латиноамериканський лібералізм не зміг привести до докорінних суспільних змін. Основна маса населення як і раніше не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, що обумовлювало відсутність серйозних соціальних конфліктів. За приклад тут може правити революція 1910-1917 рр. у Мексиці, завершальним акордом якої стало проголошення Установчими зборами країни в лютому 1917 р. конституції, яка зі змінами і доповненнями діє в країні й нині. Цей документ відіграв непересічну роль в утвердженні ідеї демократії та парламентаризму не лише у Мексиці, айв усій Латинській Америці. Конституція проголосила широкі політичні права, рівність громадян, обмежила вплив католицької церкви тощо.
  

Право придбання землі чи отримання концесій визнавалося лише за громадянами Мексики та натуралізованими особами; водночас право землеволодіння іноземців суттєво обмежувалося. У зоні ж завширшки 100 км уздовж суходольних кордонів країни і 150 км уздовж узбережжя вони взагалі не мали права на землю й води. Визнаючи недоторканність приватної власності, конституція передбачала прийняття законів з метою розподілу земель понад максимальну норму і розвитку дрібного землеволодіння. Експропріація у будь-якій формі не планувалася.
  

Встановлювалася максимальна тривалість робочого дня у 8 год (для підлітків до 16 років - 6 год). За рівну працю гарантувалася рівна платня, а за надурочні роботи - подвійна оплата. Заборонялося використання праці жінок, а також дітей до 16-річного віку на шкідливих і небезпечних виробництвах, у нічний час і на надурочних роботах. Вагітні жінки за три місяці до пологів мали право на звільнення від тяжкої фізичної праці, а після народження дитини - на місячну відпустку зі стовідсотковою оплатою. Конституція також визнавала право робітників на страйки і на створення профспілок.
  

Конституція Мексики 1917 р. була найдемократичнішою у тогочасному світі та правила за зразок для усіх латиноамериканських країн.
  

У 30-х рр., коли США й Західна Європа вступили у смугу «Великої депресії», до Латинської Америки звідти проникали ідеї державного регулювання економікою. Перекладені на місцевий ґрунт, вони виявили себе у втручанні держави в економіку, в організацію суспільства на основі «секторів» чи корпоративних одиниць, як-то: армія, церква, бізнесові кола, організоване робітництво тощо. Держава також перебрала на себе роль третейського судді у відносинах з роботодавцями та найманою робочою силою з наданням робітникам можливості брати участь у формуванні державних органів. Панування католицизму сприяло встановленню державного контролю над таким важливим суспільним осередком, як сім'я. Звідси: сприйняття народами авторитарних методів керівництва як природного способу зміцнення держави, цементуючим чинником якої вважався сильний лідер - «каудильйо».

4.Протиборство демократичних сил та диктаторських режимів.

Економічні негаразди стали ідеальним живильним середовищем для активізації фашистських та крайніх лівих екстремістів - доведене до відчаю населення прагло «порядку» за будь-яку ціну. Саме на цій хвилі в Арґентині в 1930 р. внаслідок військового перевороту було повалено ліберальний уряд Іполіто Іригойєна. Після повернення до влади консервативних політиків у країні були створені Національно-соціалістичний трудовий фронт, Національна фашистська партія, Громадянський легіон та інші праві організації. У Бразилії процес пішов у зворотному напрямі - світова економічна криза підірвала позиції «кавових» олігархів, у результаті чого в 1930 р. тут перемогла демократична революція й до влади прийшли ліберальні партії. Найнебезпечнішим їхнім противником справа була фашистська Бразильська інтегралістська дія, яка, проте, не мала широкої підтримки серед бразильців. Водночас у Чилі соціалісти, радикали, демократи, що об'єдналися у Народний фронт з Конфедерацією трудящих Чилі та комуністами, домоглися успіху на часткових парламентських виборах 1937 р. З обранням президентом Педро Аґірре Серда у 1938 р. в країні було відновлено демократичні свободи.
  

Активні спроби утворити народний фронт здійснювалися й на Кубі завдяки діяльності відомого кубинського публіциста й письменника Хуана Маринельйо. Прагнучи привернути увагу громадськості до зовнішніх проблем, ряд латиноамериканських урядів вдавалися до силових методів розв'язання спірних територіальних проблем. У 1932-1934 рр. тривала війна між Колумбією та Перу за Латисію, а впродовж 1932-1935 рр. за багату нафтою область Ґран-Чако з'ясовували відносини Болівія та Параґвай.
  

У цілому на кінець 30-х рр. країни Латинської Америки підійшли з тягарем багатьох нерозв'язаних внутрішніх та зовнішньополітичних проблем. Проте хоча за рівнем економічного розвитку та станом конституційного забезпечення прав людини вони значно поступалися США та Західній Європі, загальний прогрес народів Латинської Америки був помітним.

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

_{Скачати календарно-тематичне планування з всесвітньої історії, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.