Версия 08:50, 29 июля 2009

Прибуток як економічна категорія

План:
1.    Сутність прибутку як економічної категорії
2.    Теорії прибутку як економічної категорії
3.    Функції прибутку як економічної категорії
4.    Види прибутку як економічної категорії
5.    Висновки
6.    Використана література


1. Сутність прибутку як економічної категорії
Прибуток визначається як:
плата за послуги при здійсненні підприємницької діяльності;
плата за новаторство, за талант в управлінні підприємством;
плата за ризик, за невизначеність результатів підприємницької діяльності;
монопольний прибуток, який має місце у разі монопольного становища виробника (продавця) на ринку або наявності природної монополії.

Прибуток – це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його створенні брали не лише працівники, а й засоби виробництва.

Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, упроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції над витратами на виробництво.

Джерелом такого перевищення може бути, по-перше, досконалість організації виробництва та кваліфікованість управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво. Частка продукту в ціні продукції збільшиться. По-друге, реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів та послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий дохід фірмі. По-третє, прибуток є платою за ризик, який бере на себе підприємець. Але підприємець отримує прибуток не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити варіанти виробничо-торгівельних операцій, обрати кращі. Ризик, на який свідомо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним. Це – гідна підстава для винагороди. По-четверте, прибуток може включати відшкодування за виняткове становище виробника в певній галузі.

Прибуток тим більший, чим менші витрати виробництва і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво. В умовах ринкової економіки він на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлена іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Тому основним завданням кожного підприємства є максимілізація прибутку, а така максимілізація є водночас – провідний, безальтернативний шлях до підвищення ефективності виробництва, зростання добробуту населення, поліпшення соціального клімату в суспільстві. 

Прибуток – це дохід, який має кілька елементів. Його частиною є заробітна плата підприємця за управління певною справою. Вона подібна до плати, яку отримує звичайний службовець. Другою частиною прибутку є так званий нормальний прибуток. Його відзначають як прийнятне відшкодування капіталовкладень. Кожний підприємець, вклавши у справу капітал, сподівається на розумне відшкодування інвестицій у певній галузі. Третя частина прибутку – це так звана квазі-рента. Вона є прибутком, що тимчасово виникає у підприємців певної галузі через ускладнення із входженням у неї конкурентів. Четвертим елементом прибутку може бути монопольна рента. Вона виникає тоді, коли комусь із підприємців удається подолати своїх конкурентів і мати монополію у галузі.

Прибутки, які одержують окремі підприємці, розрізняються за своєю величиною, їхня диференціація зумовлюється різними факторами:
Кількість залучених до виробництва коштів
Прибутковість вкладень
Рівень витрат на виробництво
Швидкість обороту капіталу
Ринкова ціна.

2. Теорії прибутку як економічної категорії
Щодо джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено.

Класична політична економіка в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника і як результат функціонування капіталу .

Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.
Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть, праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плата за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Не вдаючись до детального аналізу теорій прибутку, слід зазначити, що ближче до істини ті теорії, які джерело прибутку вбачають у безпосередньому виробництві й пов’язують його з додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явищ прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Реалізовуючи товар, підприємець одержує певну суму грошей, що становить валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток, або чиста виручка. Оскільки ця виручка надходить лише після того, як реалізується виготовлений товар, створюється враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює прибуток. Проте це поверхове уявлення про прибуток. Лише в сфері обігу прибуток виникнути не може. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються, що пов’язано з тим, що ціни, за якими реалізовуються товари, під впливом ринкової кон’юнктури відхиляється від вартості товару. Недоодержану одним суб’єктом частину вартості додаткового прибутку ринок перерозподілить іншому, на продукцію якого на цей час склався високий попит. У зв’язку з цим  останній реалізовує як прибуток і свою, і частину чужої вартості додаткового продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового продукту. 


3. Функції прибутку як економічної категорії
Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує. Як уже зазначалося, прибуток є головною метою діяльності підприємця. Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець, тим ефективніша робота підприємця, повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є та, що прибуток є показником оцінки діяльності підприємця. В Законі України «Про підприємства в Україні» зазначається, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток.

Другою функцією прибутку є регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен з них намагається вкласти свої капітали туди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є зацікавленість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.

Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції. А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технології. У такий спосіб реалізуються стимулююча функція прибутку.

4. Види прибутку як економічної категорії
В процесі господарської діяльності підприємству доводиться мати справу з різними видами прибутку, але найбільш узагальнюючими поняттями є валовий (балансовий) прибуток і чистий прибуток.

Валовий прибуток являє собою прибуток, який отримано від реалізації:
Продукції (робіт, послуг);
Основних фондів та іншого майна підприємства;
Позареалізаційних операцій (участі у діяльності інших підприємств, здачі майна в оренду, отримання дивідендів і процентів за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, сум, отриманих у вигляді відшкодування збитків, а також інших операцій, безпосередньо не пов’язаних з діяльністю підприємства).

Величина валового прибутку визначається як різниця між загальною виручкою підприємства від реалізації продукції та інших прибуткових операцій, витратами, які це підприємство мало за цей період часу. З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові платежі до бюджету.

Якщо з суми валового прибутку сплатити податки та інші обов’язкові платежі, то отримаємо чистий прибуток підприємства, який відповідно до ст. 5 Закону України «Про підприємництво» залишається у вільному розпорядженні підприємства. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв’язків з державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.


5. Висновки
Оскільки прибуток є практично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівартості.
Зростання прибутку забезпечується насамперед через зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Категорія «прибуток», як і всі інші економічні категорії, має історичний характер, який, по-перше, полягає в тому, що вона з’являється лише за капіталізму; по-друге, - в конкретизації категорії «прибуток» у процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва.


6. Використана література:
1.    Основи економічної теорії: Підручник / Ніколенко Ю. В., Діденко М. М., Шегда А. В. – К.: Либідь, 1994. – С. 48-55.
2.    Баб'як М. Н., Пешенкова Л. А., Рибчук А. В. Економічна теорія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 82-91.
3.    Задоя А. Прибуток економічний // Економічна енциклопедія. – Т.3. – К.: «Академія», 2002. – С. 52.
4.    Радіонова І. Ф., Петрова І. Л., Кравченко І. С., Радченко В. В. Загальна економіка. – К.: «А. П. Н.», 2000. – С. 146-147.
5.    Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Вища школа, 2002. – С. 232-235.
6.    Основи економічної теорії / За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища школа,  2001. – С. 181-182.
7.    Предборський В. А., Гарін Б. Б., Кухаренко В. Д. Економічна теорія. – К.: «Кондор», 2003. – С. 329-334.
8.    Основи економічної теорії. Політично-економічний аспект. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – К.: Вища школа – Знання, 1997. С.305-307.