Текущая версия на 14:17, 20 августа 2009

  Музика епохи Відродження

   Музика епохи Відродження, подібно образотворчому мистецтву й літературі, повернулася до цінностей античної культури. Вона не тільки тішила слух, але й виявляла на слухачів духовний і емоційний вплив.

   Відродження мистецтва й науки в XIV-XVI вв. було епохою великих змін, що ознаменували перехід від середньовічного способу життя до наших часів.

   Твір і виконання музики в цей період придбали особливе значення. Гуманісти, що вивчали прадавні культури Греції й Рима, оголосили написання музики корисним і шляхетним заняттям. Вважалося, що кожна дитина повинен навчитися співати й опанувати грою на музичних інструментах. Заради цього імениті родини ухвалювали у свої будинки музикантів, щоб ті давали уроки їх чадам і розважали гостей.

   Популярні інструменти

   В XVI в. з'явилися нові музичні інструменти. Найбільшу популярність придбали тих з них, гра на яких давалася аматорам музики легко й просто, не вимагаючи особливих навичок
Найпоширенішими стали віоли й родинні їм щипкові. Віола стала попередницею скрипки, а відіграти на ній було нескладно завдяки ладам (дерев'яним смугам поперек грифа), що допомагали брати потрібні ноти. Звук віоли був тихим, але добре звучав у невеликих залах. Під акомпанемент ще одного ладового щипкового інструмента - лютні - співали, як зараз під гітару.

   У той час багато любили відіграти на блоклфлейті, флейтах і ріжках. Сама складна музика писалася для тільки що створених клавесина, верджинела (англійський клавесин, що відрізняється невеликими розмірами) і органа. При цьому музиканти не забували складати й музику попроще, що не вимагала високих виконавських навичок. На це ж час довелися зміни в нотному листі: на зміну важким дерев'яним друкованим блокам прийшли винайдені італійцем Оттавиано Петруччи пересувні металеві літери. Опубліковані музичні добутки швидко розкуповувалися, усе більше людей стали долучатися до музики.

   Музичні напрямки

   Нові інструменти, друкування нот і широка популярність музики сприяли розвитку камерної музики. Як виявляється з її назви, вона призначала для звучання в невеликих залах перед нечисленною аудиторією. Виконавців було не багато, переважали вокальні виступи, тому що мистецтво співу в ту пору було розвинено куди більше, ніж музичне виконання. Крім того, гуманісти затверджували, що на слухача сильніше всього впливає "чудесний сплав" двох мистецтв - музики й поезії. Так, у Франції як жанр виділився шансон (багатоголоса пісня), а в Італії - мадригал.

   Шансоны й мадригали

   Шансони тих років виконувалися в кілька голосів на зворушливі вірші із широким тематичним діапазоном - від піднесеної теми любові до повсякденного сільського життя. Композитори складали до віршів дуже прості мелодії. Згодом із цієї традиції народився мадригал - добуток для 4 або 5 голосів на вільну поетичну тематику.

  Пізніше, уже в XVI в., композитори дійшли висновку, що мадригалу бракує глибини й сили звучання, до яких завжди прагнули в Прадавній Греції й Римі, і почали відроджувати античні музичні розміри. При цьому різка зміна швидкого й плавного темпів відбивала зміни настрою й емоційного стану.

   Таким чином, музика стала "живописати слова" і відбивати почуття. На приклад, тон, що сходить, міг означати вершину (щиросердечний підйом), що сходить - долину (юдоль суму), повільний темп - смуток, прискорення темпу й приємні на слух гармонічні мелодії - щастя, а навмисно довгий і різкий дисонанс позначав горе й страждання. У більш ранній музиці переважали стрункість і злагодженість. Тепер же в її основі лежали багатозвучність і контраст, що відбивали багатий внутрішній мир людини. Музика стала глибше, вона придбала особистісний характер.

   Музичний супровід

   Торжества й свята були відмітною рисою Відродження. Люди тієї епохи відзначали все - від днів святих до приходу літньої пори. Під час вуличних ходів музиканти й співаки з багато прикрашених подмостків на колесах читали балади, виконували найскладніші мадригали, грали драматичні вистави. Публіка з особливим нетерпінням чекала "живих картин" з музичним супроводом і декораціями у вигляді механічної хмари, з якого спускалося передбачене сценарієм божество.

   Разом з тим, сама велична музика складалася для церкви. По нинішніх мірках хори були не так уже й великі - від 20 до 30 людей, але їх голоси підсилювалися звучанням оркестрів, що вводяться до складу, тромбонів і трубнкорнетів, а на більші свята (наприклад, Різдво) співаків збирали з усієї округи в один величезний хор. Лише католицька церква вважала, що музика повинна бути простою і зрозумілою, і тому ставила за приклад сакральну музику Джованни Палестрины короткі добутки, що писав, на духовні тексти. Слід зазначити, що пізніше сам маэстро потрапив під вплив виразної й могутньої "нової" музики й став писати монументальні й барвисті добутки, що вимагали чималих навичок хорового співу.

  Мова музики

   На початку XVI в. більшість відомих композиторів були родом з Північної Європи, але наприкінці сторіччя першою скрипкою зазвучали італійці. Молоді музиканти з багатьох країн приїжджали на навчання в Італію. Англійські музиканти вивчали італійський мадригал і наслідували його. Композитори Таллис і Доуленд писали як складну церковну музику, так і немудрі пісні для одного голосу. Музика перестала бути чітко розрахованою й строго духовною. Вона здобувала емоційний, виразний і яскраво індивідуальний характер. Музика заговорила з людьми - і люди розуміли її мову.