Текущая версия на 11:58, 30 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 4 клас>>Українська література: Космонавти з нашого будинку

Ти вже знайомився з творами цієї теми, вміщеними у першій частині «Читанки». Пригадай, які жанри цих творів, хто їх написав.
Прочитай нові твори уже відомих тобі авторів. У текстах багато діалогів, описів пригод, у які потрапляють герої. Намагайся уявити їх стан, почуття і передати це під час читання.
 
* * *
Пригадай повість-казку «У палаці чарівних казок», оповідання «Жевжик» Всеволода Нестайка. Герої його творів — кмітливі, жваві хлопчики і дівчатка. Вони часто потрапляють у неймовірні історії, веселі і водночас повчальні.
Вже самі назви книжок Нестайка заохочують до читання: «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «Чудеса в Гарбузянах», «Пригоди Грицька Половинкина».
Перед тим як прочитати оповідання «Космонавти з нашого будинку», поміркуй, про що у ньому може йти мова. Перевір своє припущення.
КОСМОНАВТИ З НАШОГО БУДИНКУ
 (Уривок)
 Натка любила маму, тата, вчительку Глафіру Павлівну і вареники з вишнями. І Натка терпіти не могла рицини*, риб'ячого жиру й свого сусіда Вадьку. Та якщо риб'ячого жиру й рицини можна було б все ж якось уникнути, то Вадьки уникнути було неможливо. Бо вони з Вадькою не тільки жили в одній квартирі, а ще й училися в одному класі — четвертому «Г».
Вадька був недоброю, лихою людиною. Дарма, що всі хлопці його любили і вважали за свого отамана. Це нічого не значить. Бо не самі хлопці живуть на світі, і треба мати совість, і взагалі... Чому, скажіть, будь ласка, Натка повинна бути гіршою за Вадьку? Адже був колись час. Тоді вони були зовсім маленькі і звалися просто діти. І в усьому були рівні. Іграшки мали спільні. Хворіли на однакові хвороби — кір, свинку, скарлатину. Однаково боялися Бармалея і Сірого Вовка і однаково жаліли нещасного козлика, від якого лишилися тільки ріжки та ніжки. Ох, оті ріжки та ніжки! Скільки сліз пролили через них Вадька та Натка — дружних колективних сліз! Натка й Вадька тоді дружили, міцно дружили. Як то кажуть — нерозлийвода.
А потім раптом Вадька зробився хлопцем і сказав Натці: «Ти — баба!»
Натка образилася і сказала: «А ти — дурень!»
І Вадька гупнув Натку кулаком по спині. А Натка тріснула Вадьку портфелем по голові. Так вони перестали бути просто дітьми, а стали хлопчиськом і дівчиськом.
Натка плакала в туалеті, щоб ніхто не бачив. І весь час смикала за ланцюжок, спускаючи воду, що6 ніхто не чув.
«Яка свиня цей Вадька,— думала вона.— Ось я йому покажу, що нітрішечки не гірша від нього. Він у мене побачить!»
Але це було дуже-дуже важко. Тому що Вадька нічого не хотів бачити й знати.
Не звертаючи на Натку аніякісінької уваги, він грав з хлопцями в футбол, був воротарем. Натка шморгнула носом і теж захотіла бути воротарем. Але їй ввічливо сказали: «Геть звідси! Дівчиська не бувають воротарями, тим наче такі зачухані».
Натка негайно відповіла: «А ви всі хулігани й нікчеми. І футбол ваш — тьфу!»
А Вадьці сказала окремо: «А ти — найостанніша мокриця. Я пам'ятаю, як ти рюмсав, коли тобі укол робили. Нехай усі знають!»
Проте на Вадьку це аніякісінького враження не справило, він тільки глузливо засміявся їй просто в обличчя. І через тиждень раптом навчився плавати.
Натка зціпила зуби і, не задумуючись, полізла у воду, просто на глибоке. Коли через кілька хвилин її витягли, вона вже вміла пірнати. Правда, виринати й триматися на воді ще не навчилася. На це довелося витратити два тижні й випити ціле відро каламутної річкової води. Але Натка не відступала й плавати навчилася. Що, з'їв, задавака противний?!
Складніше було з велосипедом. У Натки не було власного велосипеда. Доводилось...
—    Милочко, дай покататися трошки.
—    Та ну тебе! Ти й так мені вчора чотири спиці вибила і руль скрутила.

—    Я більше не буду.  Я вже майже вмію.  Дай, Милочко. Я тобі цукеркові обгортки подарую. Гарні!
В тебе таких немає.
—    Гаразд уже... Тоді й перебивну картинку з квіточкою.
—    Добре,— зітхала Натка, не в змозі приховати, як їй шкода перебивної картинки.
Зате глянули б ви на Вадьчине обличчя, коли Натка, нарешті, промчала повз нього на велосипеді, зовсім не тримаючись за руль. Жертви були недаремні.
Звичайно, він не міг їй цього подарувати.
Тому й б'ється.
Натка тинялася по подвір'ю. З дівчатками гратися їй не хотілося. Не цікавили її зараз дівчатка. Дуже їй хотілося чимось дошкулити отому Вадьці. Але чим? Нічого путнього не придумувалося.
Натка проходила повз бетономішалку, що лишилася після будівництва сусіднього будинку, і раптом почула тиху розмову. От вони де! Сидять у бетономішалці й секретничають. Натка навшпиньках підійшла ближче, прислухалася...
—    Він нам не просто так розказував,— говорив
Вадька.— Він натякав...
—    Думаєш? — спитав Борис.
—    Аякже. «Без підготовки нічого не робиться...» Якби не Натка, він, може, й прямо сказав би: «Готуйтесь, хлопці! Я вам раджу...»
—    Може...
—    А що? Коли ми виростемо, міжпланетні польоти
будуть все одно, що зараз тролейбус...
—    Але, звичайно ж, братимуть не всіх. Усе-таки ж це не тролейбус.
—    Авжеж... І якщо почати вже зараз, то...
—    А що? Через яких-небудь десять років, ти знаєш, які б ми були! — захоплено вигукнув Борис.
—    Усі комісії роти пороззявляють.
—    Авжеж, ніхто ж не подумає, що люди з дитинст
ва готувалися.
—    От було б здорово! Тоді всі шанси — за нас...
Правда, складнюща це справа — підготовка. От скажи — у нас хоча б тренажер є, той, що одночасно в різні боки крутиться?
—    Немає.
—    Або випробування тишею — камера спеціальна.
Або — невагомість. Це, мабуть, найголовніше.
—    І все-таки треба спробувати. Це ж попередня
підготовка. І можна самим організувати й невагомість, і тишу, і це саме... в різні боки.
І тут Натка несподівано й дуже голосно чхнула, бо !й у ніс потрапив цемент.
І миттю, немов чортики на пружинах, з бетономішалки показалися дві голови.
Шиї витягнуті, очі витріщені — ну точнісінько пташенята з гнізда. Кілька секунд вони мовчали, потім розтулили свої дзьоби і... Натці довелося довести, що бігає вона справді не гірше за хлопців.
*  * *
Цілий день Натка не знаходила собі місця. Оце так да! Оце новина! Вадька з Боркою готуються в космонавти!
Натка зітхала... Борка впертий, Вадька ще впертіший. Це всім відомо. Вони оглухнуть від тиші, вони луснуть від невагомості, але підготуються. Підготуються і полетять у космос. І побувають на далеких невідомих планетах, І повернуться на Землю героями. А Натка буде звичайнісінькою нудною бухгалтершею, як Ніна Абрамівна з вісімнадцятої квартири. О-о-о! Цього не можна стерпіти! Ні! Вона вистежить, як вони тренуватимуться, і сама ще краще натренується.
*  * *   
Після обіду, скоцюрбившись за бочкою біля сараю, Натка вже сидить і дивиться в шпарку. Там, у сараї, на дровах спинами один до одного вже четверту годину, заткнувши вуха пальцями, сидять у темряві Вадька і Борис.
Натка встигла приготувати уроки, встигла пообідати, встигла покататися на Милоччиному велосипеді, а вони все сидять.
Це зветься випробуванням тишею.
Адже там, у небі, абсолютне космічне безгоміння, і до цього космонавтам треба себе привчити. Там не деренчить трамвай, не цвірінькають горобці, не лається вусатий двірник дядя Стьопа.
Натці вже набридло, око болить дивитися в шпарку, а вони все сидять.
І раптом чується гуркіт — розсипаються поліна, і Вадька кричить противним голосом. Виявляється, космонавт Борка заснув і звалився з дров. Двері сарая відчиняються, і, чухаючи забитий бік, виходить заспаний Борис, а за ним, похитуючись, змучений тишею Вадька.
В обох вигляд нещасний і жалюгідний. Здавалося б, Натці тільки й радіти й хихикати зараз, та в неї це не виходить. їй чомусь жаль Вадьку і хочеться разом з ним лаяти Борку, що так підступно заснув під час випробувань.

Аніякісінької, найостанніша, навшпиньках, випробування, точнісінько, звичайнісінькою, скоцюрбившись, безгоміння.

Рицина — касторова олія.

      Назви дійових осіб оповідання. Хто вони, де живуть, навчаються?
Знайди і прочитай, як Натка згадує час дружби з Вадькою. Що робила Натка, щоб довести, що вона не гірша за хлопців? Чи їй це вдавалося? Як саме?
Які риси характеру Натки, Вадьки і Борки виявилися під час «тренувань»?
Хто читає швидше? Знайдіть і прочитайте абзаци, в яких є такі речення: Ох, оті ріжки та ніжки!; Борка впертий, Вадька ще впертіший.
Попрацюйте разом! Підготуйтесь прочитати діалог Бориса і Вадьки. З'ясуйте, де чиї слова, з яким настроєм, силою голосу треба їх читати.
Доберіть заголовки до частин тексту. Підготуйте вдома стислий переказ прочитаного.
* * *
Наступного дня Натка сиділа в шафі серед одягу, обв'язавши голову маминою спідницею, дихала нафталіном*. У сарай іти вона побоялась — там водилися пацюки. А в космосі пацюки не водяться, й звикати до них не обов'язково. Випробування тишею їй навіть сподобалось: нудно, але не страшно нітрішечки — терпіти можна. Тьху, слабак Борка не витримав!
Тим часом Вадька з Борисом тренувалися далі за програмою. Цілісінький день вони гойдалися на мотузці, прив'язаній до дерева.
Наприкінці невгамовний Вадька сказав:
—    Треба катапультуватися. Обов'язково треба ката
пультуватися.
—    А як це?
—    Ти що, не пам'ятаєш, як Титов* на тренуваннях разом з сидінням вилітав з кабіни, щоб потім на парашуті спуститися? Це й значить — катапультуватися.
—    Та пам'ятаю, пам'ятаю,— промимрив Борис, хоч
видно було, що він не пам'ятає.
Катапультуватися хлопцям у той день не довелось. Вадька натер собі руки так, що навіть не зміг робити письмових уроків.
А на четвертий день була чудова сонячна погода. Блакитне небо сяяло ласкаво й привітно, навіть не вірилося, що десь там, у глибині, жахливий безконечний космос.
На горищі пахло котами, іржавим залізом і тим особливим запахом, який буває тільки на горищі.
Крізь слухове вікно, біля якого причаїлася Натка, видно край даху і глуху стіну сусіднього будинку.
Між будинками — щілина завширшки з півметра. Там темно, як в ущелині. Внизу — бита цегла, скалки скла і різне сміття. На даху над щілиною стоять Вадька з Борисом. У кожного до пояса прив'язана мотузка, другий кінець якої протягнуто на горище й прикріплено там до крокви морським вузлом.
—    Слухай,  а ти  певен,  що буде  ця  сама,  нева
гомість? — нерішуче питає Борис, з острахом зазираючи в щілину.
—    Аякже. Невагомість — це ж і є, коли людина висить у повітрі, ні за що не тримаючись ні руками, ні ногами. Ну, давай!
У Натки чомусь сильно калатає серце, терпнуть ноги.
Хлопці водночас лягають на дах, звішують ноги в щілину і потроху починають сповзати. При цьому вони голосно гопуть.
Ось над дахом видно тільки їхні голови. Ось уже й  голови  зникли,  лише  руки держаться  за ринву.
Раз! — нема вже й рук. Мотузки натягнулися й тремтять, як струни. У Натки щось обірвалося всередині.
Кілька секунд було тихо. Потім почувся приглушений Вадьчин голос:
—    Борко, ну як? Відчуваєш невагомість?
—    Відчуваю...  Тільки  пояс холерський сильно
давить. Прямо живіт перерізує...
Знову запанувала тиша.  Потім раптом почувся натужний голос Борисів:
—    Слухай, я більше не можу! Якась незручна невагомість. Дуже вже ріже... Н-не можу. Чуєш?
Мотузки нервово засіпалися, і Вадьчин голос прохрипів:
—    Гаразд... Вилазь і мені допоможеш, а то я до даху не дістаю...
Одна з мотузок засіпалась ще дужче. Потім почувся тремтячий голос Бориса:
—    Вадько! Я не можу вилізти!
—    Та ти що? Облиш жарти!
—    Ні, серйозно! Не можу! Серйозно!
Мотузки одчайдушно скрипуче попискували.
—    Вадько! Давай кричати на поміч! Я не можу, Вадько. Ми зараз розіб'ємося!
—    Стривай! Не треба ще! Може...
—    Нічого не може...
І тут Натка зрозуміла, що «невагомих» космонавтів треба рятувати. Ще мить — вони зірвуться і... не треба тоді космосу — на землі теж можна прекрасно розбитися.
Натка зітхнула і крізь слухове вікно вилізла на дах. Дах був противно слизький і похилий. Натка на животі підповзла до краю і зазирнула в щілину.
Вадька і Борис теліпалися на мотузках, як два черв'яки. У Бориса пояс під'їхав майже під пахви, і ноги метлялися, мов у лялькового Петрушки. У Вадь-ки, навпаки, пояс з'їхав нижче пупа — він висів униз головою і, як немовля, дриґав ногами, боячись зовсім випасти з пояса.
Обидва жалібно кректали і стогнали.
—    Ой хлопчики, я зараз! — заголосила Натка.— Повисіть ще трошки! Повисіть, хлопчики, не падайте! Я зараз! І вона швидко подалася в слухове вікно.
Натка в розпачі бігала по горищу, весь час промовляючи:
—    Повисіть, хлопчики, я зараз! Повисіть, хлопчики, я зараз!
Хоча звідти вони, звичайно, не могли її чути.
«Як же допомогти? Як допомогти?» — стрибало в голові.
Враз Натка побачила довгу дерев'яну жердину із залізним гачком-трійником на кінці. Цією штуковиною двірник дядя Стьопа завжди виколупував сміття в каналізаційних колодязях, щоб не забивало труби.
Не задумуючись, Натка схопила жердину і потягла на дах.
Вона обережно опустила жердину і спробувала зачепити Вадьку за ногу. Але гачок зіскакував і не брав. Тоді вона зачепила Бориса за штани. Взяло.
Натка щосили потягла вгору. Від напруження потемніло в очах. Все-таки Натка була дівчинка! Ні, не витягти їй Бориса — сил не вистачає. Раптом щось затріщало, штани розпанахались, і гачок зірвався.
Натка розгублено міркувала, що робити. Нарешті збагнула. Опустила жердину другим кінцем і гачком зачепила за ринву.
—    Хапайся, Борко! Лізь!
Борка пихкав, як паровоз.
Натка схопила його за комір і тягла до болю у пальцях. І — о радість! — нарешті Борис на даху.
Уже вдвох, спільними зусиллями, за допомогою тієї ж таки жердини вони виловили Вадьку.
І ось Вадька і Борис стоять перед Наткою. Борка білий, як молоко, Вадька червоний, як помідор (від приливу крові; спробували б ви повисіти догори ногами!). В обох тремтять губи і очі великі-великі, зовсім не хлоп'ячі, а просто дитячі, перелякані.
І тут Натка не витримала — вона все ж таки була дівчинка...
—    Чого плачеш? —тихо й розгублено спитав Вадька.
Вона не відповідала.
Вадька перезирнувся з Борисом і сказав ще тихіше:
—    Та ти ж просто молодець, Натко! Ти ж просто
нас врятувала. Без тебе ми б просто, я вже навіть не
знаю... Натка все ще плакала.
Тоді, переборюючи хвилювання, Вадька мовив:
—    Слухай, знаєш, а ти теж готуйся з нами, добре?
—    Ага,— сказав Борис, гладячи рукою розпанахані
штани.
—    І, можливо, ти будеш другою в світі космонавткою. Після Терешкової". Хочеш? Космо-Наткою! — і  Вадька,   засміявшись  з   власного  дотепу,   додав:
— Я серйозно, зовсім не глузую.
Натка посміхнулась крізь сльози. їй чомусь згадався раптом казковий козлик, якого так щиро вони оплакували колись удвох із Вадькою...
Всеволод Нестайко

Нафталін — засіб проти молі.
Герман   Титов — льотчик-космонавт, який другим, після Юрія Гагаріна, піднявся в космос. Валентина Терешкбва — перша жінка, яка здійснила політ у космос у 1963 році.
Нітрішечки, цілісінький,  катапультуватися, каналізаційних.

  Прочитай, як хлопчики вирішили тренуватися у «невагомості». Яка небезітека на них чатувала? Як діяла Натка? Які риси характеру виявила дівчинка? Що у цій пригоді комічне, смішне, а що — небезпечне, тривожне?
Чому Натка заплакала? Як змінилися стосунки героїв оповідання? Поміркуйте, чому саме.
Далі ти прочитаєш уривок із фантастичної повісті Марії Чумарної. Народилась письменниця у селі Ракшин на Тернопільщині. Закінчила Львівський університет. Зараз працює директором школи «Тривіта» у Львові. Учні цієї школи багато читають, залюбки складають вірші, оповідання, казки.

ЛУМПУМЧИК
(Уривок з фантастичної повісті)
Інопланетянин мав кумедне ім'я Лумпумчик, бо імена на Сатурні- давали теж незвично. Якщо, народившись, маленький «м'ячик» зробив «Лусь!», опустившись при падінні на поверхню, то його називали Люсем, а наш герой зробив «Лум-Пум!» — і його назвали Лумпумчиком.
По закінченні уроків мав відбутися важливий футбольний матч: зустрічалась збірна команда школи зі збірною школярів із сусіднього містечка Вишеньки. День був чудовий, і всі швидко розбіглись по домівках, щоб пообідати і приготуватись до матчу. Василько був форвардом* команди, хоч і наймолодший за усіх. Нинішній матч був доброю нагодою показати себе у справжньому поєдинку, бо до цього він брав участь лише у змаганнях між класами. «От якби Лумпум-чик побачив, як я граю»,—думав Василько, ідучи додому.
По дорозі він зустрів свого малого сусіда — п'ятирічного Юрчика. Юрчик деколи ходив з ним на рибалку, іноді вони разом бавились в хованки. Незважаючи на свій малий вік, Юрчик був дуже метким хлопчиком.
— Васильку, ходи до мене,— мені мама нову машинку купила! — загукав Юрчик.— О, подивися, яка велика,— з кузовом і віконцями! Правда, вона схожа на автобус?
Машинка справді була чудова, до того ж із дистанційним  управлінням: сама їздила навколо будиночка і подавала сигнали. Ззаду в машинки були гарні дверцята з ручкою, а всередині — м'які сидіння.
Юрчик захоплено щебетав, а Василько уважно розглядав машинку, в голові у нього визрівав план.
—    Юрчику, хочеш побувати на футбольному матчі? Сьогодні грає збірна нашої школи і збірна з Вишеньок.
—    Хочу!   —   радісно   вигукнув  Юрчик.—  А  ти візьмеш мене з собою? І машинку можна взяти?
—    Звичайно, обов'язково з машинкою. Я посаджу тебе у першому ряду, добре?
—    Добре,   добре!   —   Юрчик   радісно  заплескав у долоні і застрибав по доріжці. — Я піду мамі скажу!
—    Скажи мамі і чекай мене тут: я пообідаю і заберу тебе з собою.
Василько побіг додому. Коли він влетів до кімнати, відразу помітив сліди Лумпумчикового господарювання: паперова модель космічного корабля, яку він так довго конструював, лежала посеред кімнати, а в акваріумі плавали його войовничі пластмасові козаки.
—    Вибач, я хотів прибрати,— почув він десь із кутка голос Лумпумчика,— але ці гострі кути у вас... Я весь побитий... Василько заглянув під стіл — там не було нікого, за кріслом теж, під ліжком — порожньо.
—    Де ти, Лумпумчику? — стурбовано запитав він.
—    Я тут! — голос Лумпумчика лунав дуже глухо.
Василько відчинив шафу — нікого не видно. І тут він помітив, як у кутку шафи заворушився клубок.
Це була його сорочка, в ній він і знайшов Лумпумчика.
—    Вибач,—  ще раз сказав той,  віддихуючись,
а Василько радісно обняв свого друга.
—    Ти мій пустотливий м'ячику,— лагідно прошепотів він до нього,— більше не будеш сам нудьгувати.
Ходи пообідаєм, а далі    в мене чудовий план — тобі сподобається!
Друзі пообідали. Лумпумчик їв тільки фрукти та овочі. Потім Василько забіг з ним до Юрчика.
—    О, який гарний в тебе м'ячик! — захоплено вигукнув малий.— 3 очками! Ти будеш зараз ним грати?
—    Розумієш, Юрчику,— повільно почав Василько,— це м'яч особливий. Я не можу його залишати вдома, але не хочу, аби хтось із хлопців його зараз побачив.— Василько нахилився до Юрчикового вуха
і прошепотів: — Це м'ячик із далекої-далекої планети.
А ти вмієш берегти таємниці?
—    Ого...— Юрчикові аж дух перехопило. Він зачу
довано дивився на Лумпумчика, і той весело підморгнув йому.
—    Дивись, дивись! Він моргає! — захоплено закричав
Юрчик.— Він що — на батарейках?
—    Юрчику,  ти  зможеш деколи бавитися  з цим
м'ячиком, але сьогодні на футбольному матчі ніхто його не повинен бачити.
—    Придумав! — у захваті закричав Юрчик.— Ти хочеш, щоб цей м'ячик побачив, як наші хлопці грають у футбол? А моя машинка? Поглянь, які тут віконечка! Ми сховаєм його в мою машинку! Ура!
—    Який ти розумник, Юрчику! Ти візьмеш свою
машинку на колінка, і через віконце Лумпумчик все буде бачити!
За хвильку Юрчик з Васильком вже чимчикували до шкільного стадіону, а попереду весело котилася чудова машинка, що постійно сигналила перехожим. Юрчика розпирало від гордощів: він ішов поруч з Васильком, як рівний з рівним, в нього була незвичайна машинка, і ще він був причетний до великої таємниці...
По дорозі Василько давав Юрчикові останні настанови: «Тільки ти до кінця матчу сиди на своєму місці і не відкривай машинки, навіть якби тебе дуже просили, домовились?»— «Домовились!» — пообіцяв Юрчик.
На стадіоні обидві команди були вже в зборі, і шкільний тренер занепокоєно виглядав Василька.
—    Форварди не запізнюються! — загукали хлопці,
побачивши товариша, але Василько поважно провів
Юрчика на перший ряд, всадовив його по самому центру поля, щоб Лумпумчик міг усе бачити.
Матч розпочався. Василько ганяв м'яча, а погляд його весь час ковзав по першому ряду. Юрчик сидів чемно, як домовились, тримаючи перед собою машинку. Машинка була велика, майже в половину Юрчикового зросту, і раптом Василько усвідомив, що Юрчик зовсім не бачить поля. Він був так захоплений зручним розміщенням Лумпумчика, що забув про футбол і про Василька.
Пробігаючи краєм поля, Василько на хвильку затримав м'яча і помітив, що Юрчик аж прилип до машинки. «Розглядає Лумпумчика»,— подумав Василько. Хлопці гукали йому: «Бий, бий!»,— але форвард був неуважним, часто втрачав м'яча, і ось команда Вишеньок забила першого гола. Він пішов у чергову атаку, але вона знову зірвалась, і коли уболівальники його команди загукали: «Форварда на мило!»,— хлопець від сорому ледь крізь землю не провалився. Що подумає про нього Лумпумчик?!
Вишнівчани радісно кричали, і команда суперників знову пішла в атаку. Василько кинувся до воріт. Він проривався до них, як лев, але захист у суперників був надійний. У розпалі чергової атаки пролунав свисток судді: перший тайм* закінчився.
Хлопці кинулись дорікати один одному, і Василько помітив, як через поле до них біжить тренер. Василько непомітно прошмигнув поміж товаришами і вибіг з поля. І — який жах! — відразу помітив навколо Юрчика юрбу хлопчаків, котрі голосно галасували. Юрчик стояв на лаві, а поряд з ним — його чудова машинка, у якій дверцята були відчинені.
—    Ви  не вірите мені,  то запитайте у Василька.
Правда, Васильку, це був не простий, а чарівний м'яч?
Із далекої-далекої планети!
Василько похолов. Він підбіг до Юрчика і заглянув у машинку.
—    Він утік, Васильку! Він сам відчинив дверцята
і втік!
Хлопці навколо засміялись, а Юрчик розплакався.
—    Він казав, що скоро повернеться, щоб я його чекав! — уже скрізь сльози говорив Юрчик. Хлопці
реготали.
—    Не плач, Юрчику, він справді повернеться,— почав заспокоювати малого Василько.
—    Малий, покажи, як їздить твоя машинка! — гукнув хтось із хлопчаків.
—    Покажи, Юрчику, а ви не ображайте його! — сказав Василько.
—    А ти не спи на полі! — кинув хтось уїдливо*.
Василько повертався на поле сумний і пригнічений. Куди міг подітись Лумпумчик? «Напевно, йому стало соромно за мене,— думав собі по дорозі.— Хотів похвалитись, який з мене нападник... Похвалився! Було чим...»
Василькові хотілося все кинути і бігти додому, але десь тут був Лумпумчик, та й перед Юрчиком буде соромно. Про своїх товаришів по команді Василько наче забув.
—    А, ось і ти,— почув раптом голос тренера.— Я те-
бе всюди шукаю. Вище носа! Ще цілий тайм попереду!
Слухай уважно...
Тренер давав Василькові якісь настанови, але він майже нічого не чув: очима напружено шукав малого голубого клубочка, який зараз був найважливішим у його думках.
—    Не підведи, Васильку! Ти все запам'ятав? Дій, як
я тобі кажу,— і все буде добре!
Тренер поплескав форварда по плечу, і Василько шбіг на поле. «Треба забути про все і грати, грати, цоб виграти!» — рішуче сказав собі хлопець. Якщо Тумпумчик десь недалеко, він обов'язково його інайде.
Другий тайм почався у швидкому темпі. Гості праг-[ули збільшити рахунок, а господарі відчайдушно боролись за перемогу. Василько раз-у-раз атакував ворота, але м'яч, ніби жартуючи, то летів убік від воріт, то пролітав над штангою. Захоплений грою, Василько на якусь мить навіть забув про Лумпумчика: він бачив перед собою тільки ворота.
— Вперед, Васильку! — кричали уболівальники, і хлопець ще раз із усієї сили спрямував м'яч у ворота. Ще тільки нога його торкнулась м'яча,— він зрозумів, що удар був хибним: м'яч летів мимо штанги. Василько впав на траву, і сльози здушили його. Але в ту ж мить стадіон вибухнув радісними вигуками: «Гол! Гол!!»
Хлопець підняв очі й сам собі не повірив: м'яч був у сітці воріт! Друзі кинулись обнімати його, але Василькові на мить здалось, що на перекладині він помітив голубу кульку. Тільки на мить, бо наступної секунди він уже нічого не примітив.
Команда була окрилена. І Василько теж. Тепер його удари стали чіткими, впевненими, і вже за декілька хвилин він загнав м'яча у правий кут воріт. М'яч, наче зачарований, слухався тепер нападника, і ще дві атаки в другому таймі завершились голами: на рахунку Василька було три з чотирьох забитих м'ячів.
До закінчення матчу залишались лічені секунди, і ось Василько помітив, що ворота противника порожні. Сильним метким ударом він послав м'яча просто по центру воріт. Трибуни вибухнули оваціями, та раптом їхній запал різко згас: м'яч несподівано вдарився об штангу і вилетів з поля.
В цей момент пролунав фінальний свисток, і всі кинулись вітати один одного.
Юрчик радісно стрибав на лаві, розмахуючи руками. Хлопчаки обступили Василька і захоплено тисли йому руку.
— Все нормально,— знічено говорив Василько, пробираючись з Юрчиком до виходу. Машинка помалу рухалась перед ними.
Усі вітали Василька, називали героєм дня. Ще декілька хвилин тому хлопець теж був перейнятий цією радістю перемоги. Але зараз, коли запал боротьби спав, Василько почувався якось дивно. Йому хотілось чимшвидше вибратися з натовпу і добратися додому. Машинка весело бігла попереду, але крізь її віконця нічого не було видно, а Василькові хотілося чимшвидше заглянути всередину. Крім того, його не покидало відчуття, що той перший гол був якимсь дивним. Та й, зрештою, останній удар теж...
Юрчик всю дорогу щебетав, час від часу смикав Василька за руку, вимагаючи відповіді на своє чергове запитання.
Врешті підійшли до воріт Юрчикового дому.
—    Юрчику,  ану заглянемо в твою машинку! Чи нема там нашого м'ячика? — запропонував Василько.
—    М'ячика? — Юрчик явно забув про нього. Але тут же згадав і запхенькав:
—    Він не повернувся! А казав, що повернеться!
Василько відчинив дверцята. З них кулею вилетів Лумпумчик і стрибнув на плече Юрчикові: малий від несподіванки ледь не впав.
—    Повернувся! Повернувся! — обхопив він обома рученятами живого м'ячика.  Лумпумчик сяяв від радості.
—    Добре, Юрчику, ти біжи зараз додому,— мама вже на тебе зачекалася,— сказав Василько.
—    Аз м'ячиком коли будемо гратися?
—    Потім пограємось! — заспокоїв його Василько.
Юрчик неохоче пішов додому.
Дорогою Василько мовчав, Лумпумчик теж. Може, і хотілося почути нашому героєві, де був Лумпумчик і що бачив. Але настрій в нього чомусь був тривожний.
Мама поралася біля грядки. Побачивши двох побратимів, вона посміхнулася і запитала:
—    Як пройшов матч?
—    Ми виграли з рахунком чотири—один,— корот
ко відповів Василь.
—    І ти забив усі чотири м'ячі?
—    Ні, тільки три.
Дивно, але Василькові не хотілось говорити про футбол. Мама це помітила, як і мовчанку Лумпумчика.
Чому мовчав Лумпумчик? Василько зробив спробу узятися за уроки, але тут же їх відклав. Тоді взяв до рук пригодницьку повість, яка ще декілька днів тому захоплювала його. Лумпумчик вискочив на вікно і роздивлявся квіти.
Повість була про трьох веселих мандрівників, які вирішили розшукати безлюдний острів на Дніпрі. Василько саме дочитав до того місця, коли малі «робінзо-ни» висаджувалися на берег, і як між ними почалася суперечка, і як через це ледь не провалився їх задум. «Справді, нічого доброго нема в тому, коли між друзями пробігає якась кішка»,— міркував собі Василько. Він відірвався від книжки і спідлоба спостерігав за своїм другом. «І чому він мовчить? І в мене настрій ніякий...»
—    Це все тому, що ти занадто переймаєшся дрібни
цями,—   раптом   обізвався   Лумпумчик.—   Нічого незвичайного і небезпечного не сталось би, якби ти не робив із мене таємниці. Тобто я хотів сказати, що все буде гаразд, коли ти просто познайомиш мене зі своїми
друзями. І нині ти спокійно зіграв би матч, якби увесь час не думав про мене.
Василько відкрив рота, щоб відповісти, але Лумпумчик продовжував:
—    Це перше. А тепер друге. Я, помітивши твоє хвилювання, теж відчув себе винним і трішки розгубився. Я хотів допомогти тобі — і не знав, як. Тому я у другому таймі переключився на сатурнівський час і допоміг тобі забити м'яча.
—    Як?! Я помітив, що м'яч не летів у ворота, але коли він у них все-таки влетів, то я подумав, що це хтось
із хлопців підправив мій удар.
—    Саме так — я підправив. А зробив це на такій швидкості, що ніхто цього не помітив.
—    Дякую, Лумпумчику, бо інакше ми б програли!
—    Так, програли б, і це було б несправедливо, адже ви грали добре. Якби навпаки — я б нізащо не втрутився. І ще я хотів, щоб усі м'ячі були чесно забитими,
тому останнього гола я в тебе «відняв».
—    То це ти спрямував м'яча на штангу? Він же летів просто в центр воріт!
—    Я, звичайно. А ти що, не радий, що все так вийшло?
—    Лумпумчику, я ж справді думав тільки про тебе, і тому все пішло не так, як мало бути.
—    А тепер ти все знаєш і вже заспокоївся?
—    Найбільше я радий, що ми з тобою поговорили.
Мені наче камінь з душі звалився!
—    От і добре,—  сказав Лумпумчик  і  стрибнув
Василькові на коліна.
—    А тепер ходімо до Юрчика — він нас чекає!
Марія Чумарна

 Інопланетянин, Лумпумчикового, уболівальники, сатурнівський.

 С а т у р н — планета Сонячної системи. Форвард — нападаючий. Тайм — половина футбольного матчу. Уїдливо — з насмішкою.
Як виглядав казковий гість із планети Сатурн? Прочитай. Чому, на твою думку, Василько не хотів нікому його показувати?
Які почуття переживав хлопчик під час матчу? Що було для нього найважливішим? Як порозумілися Василько з Лумпумчиком? Поміркуйте разом! Які риси характеру Василька виявилися у цій пригоді? Чим цей твір схожий на казку? Придумайте вдома продовження розповіді.
   Прочитай вірші про захоплення і мрії твоїх ровесників. Зверни увагу, які риси характеру виявляють дівчатка та хлопчики, щоб досягти мети.

КОРОТУЛЬКА
Прозвали Коротулькою,

гримів у класі сміх.

Мій друг Левко Борулько

сміявся довше всіх.
Я образилась до сліз,
а він з порадами поліз:
— Ти, Коротулько, не барись
та мерщій рости берись!
Чи мені купить «платформи»,

щоб піднести ріст до норми?

Чи берет-помпон мене

трохи вгору підсмикне?!
Чи благати джина з казки:

доточи росток, будь ласка!

Бо людині ой не просто

у житті набрати росту...
Ні!.. Знайшлася інша сила:

спорт я змалечку любила,

і мої старання вчитель

у шкільнім гуртку примітив.
 
Я тренувалась день при дні,

як тільки мала змогу,

і от змагання навесні

принесли перемогу.
У стінгазеті мій портрет,

стаття на всю колонку...

Левко зрадів: — Тримай букет!

Вітаєм чемпіонку! Вважай, у класі —

це не сміх — ти, Коротулько, вища всіх!
Інна Кульська

      Від чийого імені ведеться розповідь?
З якою інтонацією треба читати роздуми дівчинки?
Як вона завоювала повагу своїх однокласників?
Як ти зрозумів головну думку вірша?
Поміркуй, чи можна назвати цей вірш по-іншому.

АНДРІЙКОВА МРІЯ
Жита половіють за домом,

уже налились ячмені.
—    Хотів би я стать агрономом,—
говорить Андрійко мені.
—    Я б виростив диво-пшеницю,
шуміли б врожаєм степи.
На виставку в рідну столицю

повіз би найкращі снопи.

Серпанку легкі волоконця

снуються, пливуть навпрошки.

Андрійко сміється до сонця

і гладить важкі колоски.
Вадим Скомарпвський

<u</u>
     Яким ти уявляєш хлопчика — героя вірша?
У яких словах виявляється ставлення Андрійка до праці
хлібороба?
Поміркуй над значенням виділених висловів.
Добери якомога більше споріднених слів до слова хліб.
 
ВІДПОЧИТИ НІКОЛИ
Розпочались канікули,    і так я зачитався —
а відпочити ніколи.    за три дні й не скупався.
Лиш наступає ранок —    А тут іще морока:
за книжку і на ґанок.    попік і спину, й боки.
А з ґанку стежка-стрічка    Тепер лежу у ліжку
веде мене до річки.    і знов читаю книжку.
Там на піску читаю,    Розпочались канікули,
читаю й загоряю,    а відпочити ніколи!
Грицько Бойко
     3 чого видно, що герой вірша — завзятий читач?
Які рядки свідчать про те, що цей вірш гумористичний?
Твори яких авторів ти прочитав? У яких з них описані пригоди, а у яких — захоплення дітей? Який твір тобі сподобався найбільше? Чим саме? Які імена дійових осіб трапились тобі у прочитаних творах? У якому з творів їх найбільше?
Кому  належать  слова:   Вадько! Я  не  можу  вилізти! Хапайся, Борко! Лізь!
Чому Лумпумчика назвали саме так? З яким рахунком перемогла Василькова команда?

Савченко О.Я. Читанка 4 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.