Версия 08:47, 20 января 2010

Водний кодекс України про малі річки
 

Основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів, є Водний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року.

Згідно з ним (Преамбула): "Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту".

Згідно зі статтею 2 Водного кодексу України: "Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства".

Користування малими річками має особливості, відмічені у Водному кодексі.

Згідно зі статтею 80 Водного кодексу України: "З метою охорони водності малих річок забороняється:

   1. змінювати рельєф басейну річки;
   2. руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
   3. випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
   4. зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
   5. розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
   6. проводити осушні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;
   7. надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;
   8. здійснювати інші роботи, що можуть негативно вплинути чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річки, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення".

Для попередження забруднення річки, знищення рослин і тварин, що оселяються на її берегах, а також для створення сприятливих умов її існування, з обох берегів річища від витоків до гирла на території долини встановлюються так звані прибережні захисні смуги (ПЗС) та водоохоронні зони (ВЗ). Ці ділянки є природоохоронними територіями, господарська діяльність на яких має певні обмеження і регулюється Водним кодексом України. Розміри цих територій та характер господарювання в них регламентуються статтями 87-89 Водного кодексу.

Відзначимо, що перед фахівцями-розробниками Водного кодексу стояли досить важкі завдання щодо уніфікації природних комплексів усіх водних об'єктів держави. Тому, визначаючи межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, вони змушені були піти на деяке спрощення. І дані, наведені в цьому документі, – це не оптимальні, а, скоріше, мінімально допустимі межі водоохоронних територій. До того ж, якщо межі ПЗС уніфіковані для трьох типів річок (малі, середні та великі) і чітко визначені Водним Кодексом, то межі ВЗ такому спрощеному об'єднанню не підлягають. Їх межі визначаються у кожному конкретному випадку за участю фахівців.

Головна мета створення ВЗ та ПЗС – це попередження забруднення, замулення річок; створення природного біофільтра, що візьме на себе основний тягар стічних вод із прилеглих господарсько освоєних територій. З іншого боку, вони мають убезпечити прилеглі території від руйнівної дії води. І, нарешті, ВЗ і ПЗС мають виконувати роль резерватів біорізноманіття водного та біляводного рослинного і тваринного світу, зберігаючи природний стан заплавних ландшафтів.

Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями. Їх межі в натурі закріплюються водоохоронними знаками.

Водоохоронні зони
 

Згідно зі статтею 87 Водного кодексу України: "Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронні зони є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

   1. використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
   2. влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
   3. скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища”.

Отже, аналізуючи вищенаведені положення Водного Кодексу, відзначимо, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються фахівцями за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної документації. Чим інтенсивніше господарювання на річці, тим більшими мають бути водоохоронні зони.

Згідно з даними науковців Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем України, у разі відсутності обрушення берегу або його ерозійної активності та вузької смуги підтоплення, ширина ВЗ встановлюється по обидва боки від водотоку:

•   для малої річки – 250 м;
•   для середньої річки – не менше 500 м;
•   для великої річки – від 1 км (у випадку збережених природних комплексів на території долини) до 7-8 км (у випадку переважання ріллі та наявності крутизни схилів понад 2о на більш ніж 50% територій).

Пересічно, ширина водоохоронної зони малої річки, у разі відсутності берегової ерозії, становить 0,25 км по обидва боки від водотоку. У випадку, коли у водоохоронній зоні є берегові схили (понад 5о), ширина водоохоронної смуги подвоюється.

Проте наголосимо, що це все-таки мінімальні, а не оптимальні величини водоохоронних територій. Вченими встановлено, що оптимальна величина ВЗ малої річки, що протікає в межах листяного лісу (а отже, її долина знаходиться чи не в найкращому у водоохоронному значенні положенні) на супіщаних ґрунтах з нахилом 2,5 дорівнює 700 м. Проте інтенсивне освоєння річкових долин та водозборів здебільшого не дозволяє вилучити такі площі землі із загального вжитку.

На ширину водоохоронної зони впливає цілий ряд чинників. Їх межі встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, крутизни берегових схилів, їх експозиції, типів ґрунтів, наявності ерозійних процесів, і, чи не найголовніше (!) – характеру господарювання в долині.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон в них не встановлюються.

ВЗ має внутрішню та зовнішню межі. Внутрішня межа ВЗ збігається з мінімальним (меженним) рівнем води у річці. Зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок схилів, балок та ярів.

Ширина ВЗ на низинних пологих берегах визначається межею підтоплених земель, до якої додається мінімальний розмір протиерозійної смуги (не менше 50 м).

ВЗ в межах території ерозійної активності (ділянки землі, де утворюються яри, інтенсивно розмиваються береги чи схили, є улоговини, по яким стікають дощові води) чи гірських масивів, крутосхилів, обов’язково має включати усю зону можливої ерозії (тобто, увесь схил чи яр). ВЗ додатково збільшується ще і на протиерозійну смугу шириною 150 м, що відраховується від лінії ерозійної активності або лінії переробки берегу.

Дуже спрощуючи механізм визначення зовнішньої межі ВЗ, пропонуємо зробити це наступним чином:

а) знайти найбільш віддалену від річки лінію:

•     затоплення у разі максимального повеневого (паводкового) рівня води;
•     берегоруйнування, меандрування;
•     тимчасово та постійно підтоплених земель;
•     берегових схилів і сильноеродованих земель.

б) додати до неї ще 150 м. Ця сума і складатиме ширину ВЗ у конкретному випадку.

Зовнішня межа ВЗ на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях лісогосподарських, водогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників визначається з урахуванням ще цілої низки чинників, зокрема:

• зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;
•  наявності джерел забруднення вод;
•  існуючих меліоративних систем, каналів, дамб, доріг тощо.

На території населених пунктів розміри ВЗ, як і ПЗС, встановлюються відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, але не ближче, ніж 10 м від берега, виходячи з умов експлуатації річки. Якщо паралельно річці проходить меліоративний канал, дамба чи дорога, що є перешкодою для прямого потрапляння забруднених стічних вод у річку, зовнішню межу ВЗ доцільно провести по них.

На території водоохоронної зони річки в ході землекористування має забезпечуватися раціональне використання всіх наявних природних ресурсів. Плануючи господарювання у водоохоронній зоні, слід пам'ятати, що:

• при рільництві в межах ВЗ необхідно враховувати протиерозійні та водоохоронні заходи, зокрема:
•  проводити оранку земель поперек схилів при крутизні схилу більше 7о;
•   висів однорічних і багаторічних просапних культур доцільно проводити на схилах крутизною не більше як 7о, а на більш крутих – висівати лише багаторічні трави;
•   надавати перевагу дрібноконтурному землеробству (площа окремих полів не має перевищувати 10 га);
•   доцільно використовувати такі добрива, що менше вимивають ґрунт, зокрема гранульовані;

•    бажано виносити за межі водоохоронної зони тваринницькі комплекси та ферми, літні табори, загороди для худоби, ліквідувати гноєсховища та обваловувати їхні території;
•      в лісових масивах, що знаходяться на території зони, встановлюється суворий режим ведення лісового господарства з проведенням лише санітарних рубок та рубок догляду;
•      берегові схили крутизною більше 5о, незалежно від рослинності на них, відносять до територій ерозійної активності, у тому числі яри, балки, улоговини стоку паводкових вод.
  

Залежно від природних умов у межах водоохоронної зони можуть виділятися ділянки як суворого режиму господарювання, так і ділянки із частковим обмеженням господарювання. До перших відносяться лісові масиви, заплавні водойми, підтоплені землі, зростаючі яри, береги, що руйнуються та оповзають. До других – балки та улоговини, території можливого зсуву берегів чи схилів, протиерозійні схили, слабопідтоплені землі.

Будь-які роботи на водозборі, що можуть призвести до негативного впливу на річку, заборонені згідно з положеннями Водного кодексу України. А їх перелік може бути досить значним: починаючи від банального прання синтетичними пральними порошками та миття автомашин на її березі і закінчуючи глобальними меліораційними проектами.

Недопустимі у водоохоронній зоні і будь-які роботи по видобутку глини, гравію, піску, граніту тощо. Вони призводять не тільки до прямого забруднення навколишнього середовища побічними продуктами (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але й можуть викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. Якщо у криницях раптом почала зникати вода чи стала такою на смак, що можна огірки солити, – слід шукати кар’єри на її водозборі.