|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
- | '''Іван Франко<br>Притча про нерозум'''<br><br>Стрілець сильце заставив,<br>Спіймалась пташка вмить;<br>Він взяв її, щоб зараз<br>Головку їй скрутить.<br><br>Залебеділа пташка:<br>"Ой, стрільче, стій, пожди!<br>Я пташечка маленька,<br>Що з мене тут їди?<br><br>Пусти мене на волю,<br>Я дам тобі за те<br>Три добрії науки<br>На все твоє життє".<br><br>Стрілець мій здивувався:<br>"Чи бач, ся дробина<br>Мене навчати хоче!<br>Ну, що там зна вона?"<br><br>І мовить: "Добре, пташко!<br>Коли з твоїх наук<br>Я хоч що-то змудрію,<br>Тебе пущу я з рук".<br><br>І мовить птах: "Не жалуй<br>За тим, чи зле, чи гоже,<br>Що сталось раз і більше<br>Відстатися не може".<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>За тим жаліть не гоже,<br>Що сталось раз і більше<br>Відстатися не може".<br><br>І мовить птах: "Не рвися,<br>Завдавши серцю скрути,<br>Що зробиш - розробити,<br>Минуле знов вернути".<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>Шкода бажань і скрути:<br>Що зробиш - не розробиш,<br>Що сталось - не вернути".<br><br>І мовить птах: "Ніколи<br>Не вір ні в які дива:<br>Не вір ні в яку вістку,<br>Що просто неможлива!"<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>Чимало плещуть дива,<br>А розміркуєш - скажеш:<br>"Ся сплітка неможлива!"<br><br>"Гаразд, - сказав він, - пташко!<br>Не злі твої науки,<br>Лети ж собі й стрільцеві<br>Не попадайся в руки".<br><br>І пурхнула пташина,<br>На близькій гілці сіла<br>І, до стрільця звернувшись,<br>Таке йому повіла:<br> | + | '''Іван Франко<br>Притча про нерозум'''<br><br>Стрілець сильце заставив,<br>Спіймалась пташка вмить;<br>Він взяв її, щоб зараз<br>Головку їй скрутить.<br><br>Залебеділа пташка:<br>"Ой, стрільче, стій, пожди!<br>Я пташечка маленька,<br>Що з мене тут їди?<br><br>Пусти мене на волю,<br>Я дам тобі за те<br>Три добрії науки<br>На все твоє життє".<br><br>Стрілець мій здивувався:<br>"Чи бач, ся дробина<br>Мене навчати хоче!<br>Ну, що там зна вона?"<br><br>І мовить: "Добре, пташко!<br>Коли з твоїх наук<br>Я хоч що-то змудрію,<br>Тебе пущу я з рук".<br><br>І мовить птах: "Не жалуй<br>За тим, чи зле, чи гоже,<br>Що сталось раз і більше<br>Відстатися не може".<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>За тим жаліть не гоже,<br>Що сталось раз і більше<br>Відстатися не може".<br><br>І мовить птах: "Не рвися,<br>Завдавши серцю скрути,<br>Що зробиш - розробити,<br>Минуле знов вернути".<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>Шкода бажань і скрути:<br>Що зробиш - не розробиш,<br>Що сталось - не вернути".<br><br>І мовить птах: "Ніколи<br>Не вір ні в які дива:<br>Не вір ні в яку вістку,<br>Що просто неможлива!"<br><br>Стрілець подумав: "Правда!<br>Чимало плещуть дива,<br>А розміркуєш - скажеш:<br>"Ся сплітка неможлива!"<br><br>"Гаразд, - сказав він, - пташко!<br>Не злі твої науки,<br>Лети ж собі й стрільцеві<br>Не попадайся в руки".<br><br>І пурхнула пташина,<br>На близькій гілці сіла<br>І, до стрільця звернувшись,<br>Таке йому повіла:<br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
- | | + | [[Image:Ptashka.jpeg]] |
- | [[Image:ptashka.jpeg]] | + | |
| | | |
| <br>"Ей, та й дурний ти, стрільче,<br>Що дав мені здуриться!<br>А мною ти, небоже,<br>Міг добре поживиться!<br><br>Бо знай, в моїй утробі -<br>Якби ти знав отсе! -<br>Є перла так велика,<br>Як струсове яйце!"<br><br>Стрілець аж зойкнув з жалю:<br>"А, що ж я наробив,<br>Що так без застанови<br>Великий скарб згубив!"<br><br>І він підбіг під гілку<br>І скочив, що є сил,<br>Щоби спіймати пташку, -<br>Та ба, не має крил!<br><br>А потім мовив: "Пташко,<br>Пташиночко моя!<br>Вернись до мене! Буду<br>Тобі за батька я.<br><br>У клітку золотую<br>Всаджу тебе я сам<br>І все, чого захочеш,<br>Тобі я радо дам!"<br><br>Пташина відповіла:<br>"Дурний ти є, як був!<br>Всі три мої науки<br>Відразу ти забув!<br><br>Зробив ти добре діло,<br>Мені летіть велів, -<br>І зараз по хвилині<br>Сам того пожалів.<br><br>А потім забажав ти<br>Мене дістать ще раз<br>І просьбою вернути<br>Назад минулий час.<br><br>А чом? Бо несуразним<br>Повірив ти словам,<br>Що в мні є перла, більша<br>Удвоє, ніж я сам".<br> | | <br>"Ей, та й дурний ти, стрільче,<br>Що дав мені здуриться!<br>А мною ти, небоже,<br>Міг добре поживиться!<br><br>Бо знай, в моїй утробі -<br>Якби ти знав отсе! -<br>Є перла так велика,<br>Як струсове яйце!"<br><br>Стрілець аж зойкнув з жалю:<br>"А, що ж я наробив,<br>Що так без застанови<br>Великий скарб згубив!"<br><br>І він підбіг під гілку<br>І скочив, що є сил,<br>Щоби спіймати пташку, -<br>Та ба, не має крил!<br><br>А потім мовив: "Пташко,<br>Пташиночко моя!<br>Вернись до мене! Буду<br>Тобі за батька я.<br><br>У клітку золотую<br>Всаджу тебе я сам<br>І все, чого захочеш,<br>Тобі я радо дам!"<br><br>Пташина відповіла:<br>"Дурний ти є, як був!<br>Всі три мої науки<br>Відразу ти забув!<br><br>Зробив ти добре діло,<br>Мені летіть велів, -<br>І зараз по хвилині<br>Сам того пожалів.<br><br>А потім забажав ти<br>Мене дістать ще раз<br>І просьбою вернути<br>Назад минулий час.<br><br>А чом? Бо несуразним<br>Повірив ти словам,<br>Що в мні є перла, більша<br>Удвоє, ніж я сам".<br> |
| + | |
| + | [[категория: Іван Франко. Короткі відомості про письменника. Гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати |
| + | ]] |
Версия 11:58, 21 января 2010
Іван Франко Притча про нерозум
Стрілець сильце заставив, Спіймалась пташка вмить; Він взяв її, щоб зараз Головку їй скрутить.
Залебеділа пташка: "Ой, стрільче, стій, пожди! Я пташечка маленька, Що з мене тут їди?
Пусти мене на волю, Я дам тобі за те Три добрії науки На все твоє життє".
Стрілець мій здивувався: "Чи бач, ся дробина Мене навчати хоче! Ну, що там зна вона?"
І мовить: "Добре, пташко! Коли з твоїх наук Я хоч що-то змудрію, Тебе пущу я з рук".
І мовить птах: "Не жалуй За тим, чи зле, чи гоже, Що сталось раз і більше Відстатися не може".
Стрілець подумав: "Правда! За тим жаліть не гоже, Що сталось раз і більше Відстатися не може".
І мовить птах: "Не рвися, Завдавши серцю скрути, Що зробиш - розробити, Минуле знов вернути".
Стрілець подумав: "Правда! Шкода бажань і скрути: Що зробиш - не розробиш, Що сталось - не вернути".
І мовить птах: "Ніколи Не вір ні в які дива: Не вір ні в яку вістку, Що просто неможлива!"
Стрілець подумав: "Правда! Чимало плещуть дива, А розміркуєш - скажеш: "Ся сплітка неможлива!"
"Гаразд, - сказав він, - пташко! Не злі твої науки, Лети ж собі й стрільцеві Не попадайся в руки".
І пурхнула пташина, На близькій гілці сіла І, до стрільця звернувшись, Таке йому повіла:
"Ей, та й дурний ти, стрільче, Що дав мені здуриться! А мною ти, небоже, Міг добре поживиться!
Бо знай, в моїй утробі - Якби ти знав отсе! - Є перла так велика, Як струсове яйце!"
Стрілець аж зойкнув з жалю: "А, що ж я наробив, Що так без застанови Великий скарб згубив!"
І він підбіг під гілку І скочив, що є сил, Щоби спіймати пташку, - Та ба, не має крил!
А потім мовив: "Пташко, Пташиночко моя! Вернись до мене! Буду Тобі за батька я.
У клітку золотую Всаджу тебе я сам І все, чого захочеш, Тобі я радо дам!"
Пташина відповіла: "Дурний ти є, як був! Всі три мої науки Відразу ти забув!
Зробив ти добре діло, Мені летіть велів, - І зараз по хвилині Сам того пожалів.
А потім забажав ти Мене дістать ще раз І просьбою вернути Назад минулий час.
А чом? Бо несуразним Повірив ти словам, Що в мні є перла, більша Удвоє, ніж я сам".
[[категория: Іван Франко. Короткі відомості про письменника. Гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
]]
|