Версия 16:29, 29 января 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Від етносу до нації; від Малоросії та Галицької Русі до України. «Українське питання». «Український проект»

ВІД ЕТНОСУ ДО НАЦІЇ; ВІД МАЛОРОСІЇ ТА ГАЛИЦЬКОЇ РУСІ ДО УКРАЇНИ. «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» - ПРОБЛЕМА ПАНІВНИХ НАЦІЙ. «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ»

Український етнос, народність, нація

Протягом усього свого історичного розвитку народи світу і серед них, звичайно, українці пройшли кілька етапів суспільного об'єднання. Першим етапом і одночасно формою суспільного об'єднання був рід. Наступним стало плем'я, що складалося з кількох споріднених родів. Племена об'єднувались у союзи племен, які вже були протодержавами, тобто первинними державами. Найпотужніші з них (наприклад, союз полян) зуміли створити й відстояти від нападників свою державу — Русь.

Держава об'єднувала в єдине ціле кілька споріднених союзів племен. За її сприяння вони почали перетворюватися на етнос (що в перекладі з давньо-грецької мови означає «народ»). Головною силою, що спочатку об'єднувала племена та їхні союзи в єдине ціле, була влада володаря, оперта на військову силу. У такий спосіб сильніші нав'язували слабшим свої вірування, міфи, уподібнювали інші етнокультурні особливості своїм. Майже одночасно держава виступила інструментом формування юридичної єдності. Щоб забезпечити порядок, володарі створювали кодекси законів, які, прийшовши на зміну усним нормам і правилам, єднали людей у рамках новостворених держав, що підпорядковували собі союзи племен.

Першим законодавцем Київської Русі був князь Ярослав Мудрий, який в XI ст. запровадив норми державного права у своїй державі. Створений ним збірник законів нині відомий під назвою «Руська правда». Вона складається з «Правди Ярослава», або «Найдавнішої Правди», «Правди Ярославичів», або «Статуту Ярославичів». «Руська правда» мала великий вплив на подальший розвиток законодавства України, Росії, Білорусі, Литви.

Однодумцем і помічником Ярослава Мудрого, який брав участь у створенні «Правди Ярослава», був перший київський митрополит Іларіон — автор «Слова про закон та благодать» (1037).

Одночасно держава, як інструмент захисту від зовнішніх ворогів, згуртовувала людей у бойову спільноту. Захищені військовою силою держави й впорядковані відповідними законами, розвивалися землеробство, ремесло, торгівля. Ці форми трудової діяльності все міцніше об'єднували етнос на широких територіях у стійку спільність, що відрізняла «своїх» від «чужих» за етнокультурними характеристиками та самоназвою.

Етноси, що втрачали свою державу, поставали перед загрозою повного зникнення. Адже завойовники всілякими засобами намагалися позбавити підкорені народи їхніх етнокультурних рис, щоб вони забули, хто вони є. Після цього вищі соціальні верстви вливалися і зміцнювали еліту народу-завойовника, а простий люд, утративши свою культуру, освіту, а з ними й гідність, перетворювався на слухняних підданих, наймитів, холопів.

Водночас із державою етнос об'єднували віра і церква. Його продовжувала згуртовувати етнічна культура, насамперед мова. Саме ці підойми після втрати державності дали можливість пригнобленому українському етносу не уподібнюватися поневолювачам, а тривалий час зберігати свою самобутність. Сукупність розглянутих характеристик і становлять зміст поняття «етнос».

У стані етносу український народ перебував понад тисячу років. Зрозуміло, що на початку і наприкінці тисячоліття це була спільнота з різними уявленнями, навичками, історичним досвідом, рівнем, розумінням навколишнього світу і самого себе. Щодо українського народу за часів зрілого середньовіччя — раннього Нового часу — більшість учених використовували термін «народність». Зрештою, нині поняття «український етнос», «українська народність» — це один синонімічний ряд.

Справжній переворот у житті європейських народів здійснила Велика французька революція наприкінці XVIII ст. Після неї народи Європи стали швидко набувати ознак нації. Це означало, що їхнє усвідомлення етнокультурної спільності збагатилося також усвідомленням своєї політичної значущості. Позбавивши влади монархів і землевласницьку верству, народ сам почав приймати політичні рішення і став джерелом влади. Він сам визначав свою власну долю та долю держави. Народ став сувереном, тобто перебрав у свої руки верховне право керувати своєю державою. Іншими словами, нацією може стати той етнос, який, виступивши на арену політичного життя, самостійно визначатиме власні по¬літичну мету, завдання та шляхи їх досягнення. На цій підставі визначається поняття «нація».

Українське питання

Тоді, коли багато європейських народів, розпочавши своє перетворення в нації ще з раннього Нового часу під впливом ідей Великої французької революції,   успішно продовжили його в XIX ст., український народ потрапив у дуже скрутну історичну ситуацію.

Націотворчі процеси, які розпочалися в Україні ще за часів Української козацької держави, створеної гетьманом Богданом Хмельницьким, припинилися через скасування Російською монархією, до складу якої ввійшла Україна, автономії Слобожанщини, ліквідацію Гетьманщини та зруйнування Запорозької Січі. Тому, особливо на початку XIX ст., українство перебувало в становищі бездержавного, пригнобленого етносу, приреченого на повну втрату своєї культури, а з нею — своєї власної сутності.

Розділивши українців та їхні землі між собою, Австрійська та Російська імперії відверто нехтували інтересами етносу (народності) з тисячолітньою історією, самобутньою культурою, потребами економічного життя й територіальної єдності. Українські культурні й громадські діячі XIX ст. намагалися протистояти асиміляційній політиці імперії. Так постало українське питання, яке кожна з протиборчих сторін намагалася вирішити на свою користь.

Зміст українського питання полягав у комплексі болючих проблем. На державні посади призначали представників панівної нації та не допускали на них українців. Через це не вирішувалися ані загальносуспільні проблеми, ані проблеми окремих громад, що мусили терпіти свавілля чужої влади, яка чи не розуміла, чи відверто нехтувала їхніми інтересами. До вже згаданого долучалися й питання економічної несправедливості, ігнорування інтересів українських ремісників, промисловців, сільськогосподарських виробників. Україна була позбавлена власної системи освіти. Австрійська та Російська імперії створювали нездоланні перепони для розвитку української культури, збереження традицій, народних звичаїв і побуту. Одним із найжорстокіших проявів нищення духовної сутності українства було насильницьке запровадження великодержавної мови й заборона використання української. Українське питання проявлялося й насильницьким розділенням українського народу між двома імперіями. Нарешті, складовою українського питання стали приниження честі й гідності українців представниками панівних націй.

Сутність будь-якого національного питання, у тому числі й українського, полягає не лише в утисках, яких зазнає народ, а й у тому, як він (а особливо його еліта) чинить опір несправедливості.

Український проект

Саме нове українство стало творцем українського проекту — плану перетворення українського етносу в націю, а Малоросії та Галицької Руси в Україну. Його творці виходили з того, що українська нація вже існувала, маючи державу за часів Київської Русі, Великого князівства Литовського, доби Гетьманщини. Тому вони розглядали свій план як проект «національного пробудження», національного відродження.

ДУМКА ВЧЕНОГО
Відомий український учений Роман Шпорлюк вважає, що «національний проект» пригнобленої нації є політичним від самого початку. Навіть якщо його творці й учасники «заперечують будь-які політичні наміри або задуми, наполягаючи на тому, що вони піклуються тільки про народну культуру, фольклор або місцеву історію. Однак реальне значення цієї діяльності рівнозначне заявам: «Ми — відмінний від інших народ», «Ми маємо свою землю», «У нас є особисте минуле, особиста історія». І в епоху націоналізму кожний, хто це робить, може піти далі, ще на один крок до безумовного висновку: «І все це доводить, що ми достатньо відмінні від ВАШОГО народу, вашої країни і вашої історії, щоб заслуговувати на право користуватися всіма прерогативами батьківщини»

На думку відомого чеського вченого Мирослава Гроха, національний проект утілюється в життя в три етапи. На першому — академічному — головними його учасниками є вчені. Вони збирають матеріал, який відображає минуле і сучасне життя нації. Після академічного наступає культурницький етап, головними, учасниками якого є митці, діячі освіти і культури. Вони популяризують думки окремих учених серед широких народних мас. Заключний (третій) етап — політичний. Його головні діячі — це політики, які ведуть широкий загал до політичної боротьби за національні права. Завершальним акордом цього етапу має бути проголошення державної незалежності нації.

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з історії України, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.