<br> На сьогоднішньому уроці ми з вами познайомимося з чудовою казкою «Про що розповіли Незабудки» , яку написав І. Калинець. В цій чарівній казці розповідається про маленьку дівчинку, про її розмову з квітами, і про те як взагалі з’явилися ці дивні квіти , з не менш дивною назвою «Незабудки».<br> Є багато легенд, які розповідають нам про ці чарівні квіти, про те як вони взагалі з’явилися.<br> Одна з давньогрецьких легенд оповідає, що сльози Егле, нареченої пастушка Лікаса, й викликали до життя блакитні незабудки. У Греції незабудки називають світло-блакитними очима пастушки Егле. <br> «Лікас і Егле були найкрасивішою парочкою з усіх пастухів і пастушок Аркадії, а їх любов і вірність на узбережжях річки Алфея увійшли навіть у приказку. Але ось одного разу Лікас отримує суворий наказ від батька негайно повернутись додому і вступити у спадок, залишений йому його померлим дядьком. Тоді у бідної Егле зароджується сумнів: як би Лікас, розбагатівши, не зрадив її і, захопившись якою-небудь міською красунею, про вміння яких закохувати в себе так багато розповідають старі пастухи, не покинув її? Але вона не ризикує відкрити йому своє побоювання і застерегти його, так як боїться, як би недовірливість не образила його, а між тим серце її розривається від горя на частини ... <br> Настає хвилина розлуки. Лікас міцно тисне руку Егле і ніжно її обіймає. Схвильована до глибини душі Егле не може утриматися від сліз, і декілька великих крапель з її чудових, світло-синіх очей котяться на траву біля її ніг ... І о диво! Кожна з цих сліз перетворюється блакитну, як і очі, з яких вона падає, квітку. Це були перші незабудки. Егле поступово зриває їх і мовчки передає своєму коханому, але Лікасу сенс їх зрозумілий і він називає їх: «Не забудь мене». <br> Є і ще одна давньогрецька легенда. <br> Багато-багато років тому жила-була дівчинка з прекрасними, як небо, блакитними очима. Батько з матір'ю так сильно любили свою дочку, що ніяк не могли придумати їй підходящого імені. Сусіди теж обожнювали красиву дівчинку, ласкаво називаючи її Голубоглазкою. Поруч, по сусідству, жив хлопчик з яскравими, як полум'я, волоссям, і звали його Вогником. Грали дружно Голубоглазка з Вогником з ранку до вечора, поки не виросли. Розлучаючись, блакитноока дівчинка кожен раз говорила своєму другові: "Не забудь мене". А той відповідав: "Не забуду я тебе, незабудочка моя!" <br> Пішов одного разу Вогник в ліс по дрова, вибрав там суху осику і вдарив по ній сокирою: "Суха, гарно горіти буде", - вирішив він. А сокира як відскочить від дерева і прямо йому по ногах. Поморщився він від болю, замахнувся вдруге, а сокира знову вирвався з рук і знову його по ногах! Розсердився Вогник, втретє вдарив. <br>- Все одно у вогні згориш! <br>Як тільки він це промовив, звідкись згори долинув скрипучий старечий голос: <br> - Я-то не згорю, а от ти яскравим полум'ям горіти будеш-ш-ш! <br> І тут звідкись налетів обпалюючий вітер, і волосся спалахнули на його голові. Воно горіло яскравим полум'ям, бризкаючи всюди іскрами. І там, куди вони потрапило, в траві спалахнули вогненні квіти. Тут зверху, розірвавши тишу, зірвався самотній страшний регіт, від якого вогники затремтіли на своїх тонких ніжках і жалібно задзвеніли. Плакуча верба, яка все бачила, так і залилася гіркими сльозами від жалю до хлопчика. <br> Тим часом Голубоглазка скрізь шукала свого друга, і серце привело її до того місця. Плакуча верба розповіла їй про все, що сталося. Голубоглазка гірко заплакала, а верба вкрила її своїми м'якими гілками. Коли та трохи заспокоїлася, вона повідала їй одну стару історію. <br> - Сто років тому жив у лісі один Чаклун, і була у нього дочка, зліше якій нікого на світло не було. Ні птахам, ні звірам, ні самому батькові не було від неї спокою. І от коли вона задумала спалити ліс, Чаклун не витримав і перетворив її в стару суху осику, щоб зла більше нікому не робила. І згнила б так вона всіма забута, та тільки сокира Огонька розбудила в ній злу силу. - - Що ж мені тепер робити? - Закричала в розпачі Голубоглазка. <br>- Іди скоріше звідси, поки не пізно, - тривожно зашепотіла Плакуча верба. <br> - Нікуди я не піду. Я розтоплю її крижане серце! - Закричала Голубоглазка. Вона хотіла підняти із землі сокиру, але чомусь не змогла навіть зрушити її з місця. <br> - Віддай мені його, зла розлучниця!- Скрикнула Голубоглазка і стала щосили бити кулаками по сухому дереву. <br> Але стара Осика, зачаївшись, мовчала. Впала тоді Голубоглазка на траву і, поливаючи сльозами землю, до самої ночі благала чаклунку допомогти їй. У цей час викотився з-за лісу місяць і освітив галявину, на якій то там, то тут спалахували яскравими ліхтариками вогники. <br> - Вгадаєш, який твій, тоді він вічно буде з тобою, - пролунав зверху старечий голос. <br>- Вони всі мої квіти-вогники!- Закричала Голубоглазка і вдарилася головою об сухий стовбур осики. <br> Стара чаклунка простогнала, ніби щось надломилося в ній, і, ледь повертаючи сухими гілками, проскрипіла: <br> - Коли так хочеш, так живи з ним назавжди! <br>І знову налетів обпалюючий вітер, і згоріла дівчинка в яскравому полум'ї, як згорів її коханий, тільки очі її блакитні на траві залишилися. На цей раз довго дув палаючий вітер, і зла чаклунка не змогла його зупинити. Так сама, тріскотячи на весь ліс, згоріла в яскравому полум'ї. І відразу стало тихо. Вище піднялася місяць і освітив весь ліс. <br> Поруч з вогниками зарясніли блакитні квіти. З тих пір завжди разом Вогник з Голубоглазкою. Опівночі, коли ліс спить і яскраво світить місяць, можна почути ледь вловимий шепіт. Прислухайтесь! <br> - Не забудь! <br> - Не забуду ніколи, незабудочка моя! <br>Це квіти перемовляються між собою. Вони теж люблять один одного. <br> Є ще одна легенда, як з’явилася назва чарівних квіток.<br> Одного разу богиня квітів Флора спустилася на землю і стала обдаровувати квіти іменами. Всім квітам дала ім'я, нікого не образила і хотіла піти, але раптом почула за спиною слабкий голосок: <br>- Не забудь мене, Флора! Дай і мені яке-небудь ім'я! <br>Озирнулася Флора - нікого не видно. Знову захотіла піти, але голосок повторився: <br>- Не забудь мене, Флора! Дай мені, будь ласка, ім'я! І тут тільки Флора помітила в різнотрав'ї маленьку блакитну квітку. <br>- Добре, - сказала богиня, - будь Незабудкою. Разом з іменем я наділяю тебе чудесною силою - ти будеш повертати пам'ять тим людям, які почнуть забувати своїх близьких або свою Батьківщину.
+
<br> На сьогоднішньому уроці ми з вами познайомимося з чудовою казкою «Про що розповіли Незабудки» , яку написав І. Калинець. В цій чарівній казці розповідається про маленьку дівчинку, про її розмову з квітами, і про те як взагалі з’явилися ці дивні квіти , з не менш дивною назвою «Незабудки».<br> Є багато легенд, які розповідають нам про ці чарівні квіти, про те як вони взагалі з’явилися.<br> Одна з давньогрецьких легенд оповідає, що сльози Егле, нареченої пастушка Лікаса, й викликали до життя блакитні незабудки. У Греції незабудки називають світло-блакитними очима пастушки Егле. <br> «Лікас і Егле були найкрасивішою парочкою з усіх пастухів і пастушок Аркадії, а їх любов і вірність на узбережжях річки Алфея увійшли навіть у приказку. Але ось одного разу Лікас отримує суворий наказ від батька негайно повернутись додому і вступити у спадок, залишений йому його померлим дядьком. Тоді у бідної Егле зароджується сумнів: як би Лікас, розбагатівши, не зрадив її і, захопившись якою-небудь міською красунею, про вміння яких закохувати в себе так багато розповідають старі пастухи, не покинув її? Але вона не ризикує відкрити йому своє побоювання і застерегти його, так як боїться, як би недовірливість не образила його, а між тим серце її розривається від горя на частини ... <br> Настає хвилина розлуки. Лікас міцно тисне руку Егле і ніжно її обіймає. Схвильована до глибини душі Егле не може утриматися від сліз, і декілька великих крапель з її чудових, світло-синіх очей котяться на траву біля її ніг ... І о диво! Кожна з цих сліз перетворюється блакитну, як і очі, з яких вона падає, квітку. Це були перші незабудки. Егле поступово зриває їх і мовчки передає своєму коханому, але Лікасу сенс їх зрозумілий і він називає їх: «Не забудь мене».
+
+
{{#ev:youtube| 2PlD6hN7fSw&feature }}<br> Є і ще одна давньогрецька легенда. <br> Багато-багато років тому жила-була дівчинка з прекрасними, як небо, блакитними очима. Батько з матір'ю так сильно любили свою дочку, що ніяк не могли придумати їй підходящого імені. Сусіди теж обожнювали красиву дівчинку, ласкаво називаючи її Голубоглазкою. Поруч, по сусідству, жив хлопчик з яскравими, як полум'я, волоссям, і звали його Вогником. Грали дружно Голубоглазка з Вогником з ранку до вечора, поки не виросли. Розлучаючись, блакитноока дівчинка кожен раз говорила своєму другові: "Не забудь мене". А той відповідав: "Не забуду я тебе, незабудочка моя!" <br> Пішов одного разу Вогник в ліс по дрова, вибрав там суху осику і вдарив по ній сокирою: "Суха, гарно горіти буде", - вирішив він. А сокира як відскочить від дерева і прямо йому по ногах. Поморщився він від болю, замахнувся вдруге, а сокира знову вирвався з рук і знову його по ногах! Розсердився Вогник, втретє вдарив. <br>- Все одно у вогні згориш! <br>Як тільки він це промовив, звідкись згори долинув скрипучий старечий голос: <br> - Я-то не згорю, а от ти яскравим полум'ям горіти будеш-ш-ш! <br> І тут звідкись налетів обпалюючий вітер, і волосся спалахнули на його голові. Воно горіло яскравим полум'ям, бризкаючи всюди іскрами. І там, куди вони потрапило, в траві спалахнули вогненні квіти. Тут зверху, розірвавши тишу, зірвався самотній страшний регіт, від якого вогники затремтіли на своїх тонких ніжках і жалібно задзвеніли. Плакуча верба, яка все бачила, так і залилася гіркими сльозами від жалю до хлопчика. <br> Тим часом Голубоглазка скрізь шукала свого друга, і серце привело її до того місця. Плакуча верба розповіла їй про все, що сталося. Голубоглазка гірко заплакала, а верба вкрила її своїми м'якими гілками. Коли та трохи заспокоїлася, вона повідала їй одну стару історію. <br> - Сто років тому жив у лісі один Чаклун, і була у нього дочка, зліше якій нікого на світло не було. Ні птахам, ні звірам, ні самому батькові не було від неї спокою. І от коли вона задумала спалити ліс, Чаклун не витримав і перетворив її в стару суху осику, щоб зла більше нікому не робила. І згнила б так вона всіма забута, та тільки сокира Огонька розбудила в ній злу силу. - - Що ж мені тепер робити? - Закричала в розпачі Голубоглазка. <br>- Іди скоріше звідси, поки не пізно, - тривожно зашепотіла Плакуча верба. <br> - Нікуди я не піду. Я розтоплю її крижане серце! - Закричала Голубоглазка. Вона хотіла підняти із землі сокиру, але чомусь не змогла навіть зрушити її з місця. <br> - Віддай мені його, зла розлучниця!- Скрикнула Голубоглазка і стала щосили бити кулаками по сухому дереву. <br> Але стара Осика, зачаївшись, мовчала. Впала тоді Голубоглазка на траву і, поливаючи сльозами землю, до самої ночі благала чаклунку допомогти їй. У цей час викотився з-за лісу місяць і освітив галявину, на якій то там, то тут спалахували яскравими ліхтариками вогники. <br> - Вгадаєш, який твій, тоді він вічно буде з тобою, - пролунав зверху старечий голос. <br>- Вони всі мої квіти-вогники!- Закричала Голубоглазка і вдарилася головою об сухий стовбур осики. <br> Стара чаклунка простогнала, ніби щось надломилося в ній, і, ледь повертаючи сухими гілками, проскрипіла: <br> - Коли так хочеш, так живи з ним назавжди! <br>І знову налетів обпалюючий вітер, і згоріла дівчинка в яскравому полум'ї, як згорів її коханий, тільки очі її блакитні на траві залишилися. На цей раз довго дув палаючий вітер, і зла чаклунка не змогла його зупинити. Так сама, тріскотячи на весь ліс, згоріла в яскравому полум'ї. І відразу стало тихо. Вище піднялася місяць і освітив весь ліс. <br> Поруч з вогниками зарясніли блакитні квіти. З тих пір завжди разом Вогник з Голубоглазкою. Опівночі, коли ліс спить і яскраво світить місяць, можна почути ледь вловимий шепіт. Прислухайтесь! <br> - Не забудь! <br> - Не забуду ніколи, незабудочка моя! <br>Це квіти перемовляються між собою. Вони теж люблять один одного. <br> Є ще одна легенда, як з’явилася назва чарівних квіток.<br> Одного разу богиня квітів Флора спустилася на землю і стала обдаровувати квіти іменами. Всім квітам дала ім'я, нікого не образила і хотіла піти, але раптом почула за спиною слабкий голосок: <br>- Не забудь мене, Флора! Дай і мені яке-небудь ім'я! <br>Озирнулася Флора - нікого не видно. Знову захотіла піти, але голосок повторився: <br>- Не забудь мене, Флора! Дай мені, будь ласка, ім'я! І тут тільки Флора помітила в різнотрав'ї маленьку блакитну квітку. <br>- Добре, - сказала богиня, - будь Незабудкою. Разом з іменем я наділяю тебе чудесною силою - ти будеш повертати пам'ять тим людям, які почнуть забувати своїх близьких або свою Батьківщину.
{{#ev:youtube| CcycJMzl0zQ&feature }}<br> А тепер давайте трішки пограємося у гру : «Відгадай квітку». Я буду вам показувати картинки квітів, а ваше завдання відгадати назву.<br>Отож розпочнемо.<br>Яку назву має ця квітка?<br>1.[[Image:Nn8.JPEG]]
{{#ev:youtube| CcycJMzl0zQ&feature }}<br> А тепер давайте трішки пограємося у гру : «Відгадай квітку». Я буду вам показувати картинки квітів, а ваше завдання відгадати назву.<br>Отож розпочнемо.<br>Яку назву має ця квітка?<br>1.[[Image:Nn8.JPEG]]
Строка 22:
Строка 24:
Молодці! Гарно справилися з завданням.
Молодці! Гарно справилися з завданням.
+
+
{{#ev:youtube| KnXhDwaXu3A }}
<br>Список використаних джерел: <br>Урок на тему : «Квіти і ми» учителі української мови та літератури, сш №180, м. Київ<br>Урок на тему : «Про що розповіла незабудка» учителі українська література сш № 55 м.Львів<br>Савченко О.Я. Читанка Підручник для навч.закл. К.: Освіта, 2002.- 311с.<br>Вашуленко М.С., Мельничайко О.І.Рідна мова 3 клас : Підручник для навч.закл. - К.: Освіта 2003. - 295c.<br>Коршун Р.П. ,. Легенди. Т.: Богдан 2009. - 213с.<br> Мельник В.В. Квітковий світ К: Веселка» 2006.- 125 с.<br><br>
<br>Список використаних джерел: <br>Урок на тему : «Квіти і ми» учителі української мови та літератури, сш №180, м. Київ<br>Урок на тему : «Про що розповіла незабудка» учителі українська література сш № 55 м.Львів<br>Савченко О.Я. Читанка Підручник для навч.закл. К.: Освіта, 2002.- 311с.<br>Вашуленко М.С., Мельничайко О.І.Рідна мова 3 клас : Підручник для навч.закл. - К.: Освіта 2003. - 295c.<br>Коршун Р.П. ,. Легенди. Т.: Богдан 2009. - 213с.<br> Мельник В.В. Квітковий світ К: Веселка» 2006.- 125 с.<br><br>
''Відредаговано і надіслано Дідковська І.П.'' <br><br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. <br><br>Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
''Відредаговано і надіслано Дідковська І.П.'' <br><br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. <br><br>Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Мета уроку: ознайомлення з казкою І. Калинець «Про що розповіли незабудки», легенди виникнення квітів.
Тип уроку: навчально-пізнавальний.
На сьогоднішньому уроці ми з вами познайомимося з чудовою казкою «Про що розповіли Незабудки» , яку написав І. Калинець. В цій чарівній казці розповідається про маленьку дівчинку, про її розмову з квітами, і про те як взагалі з’явилися ці дивні квіти , з не менш дивною назвою «Незабудки». Є багато легенд, які розповідають нам про ці чарівні квіти, про те як вони взагалі з’явилися. Одна з давньогрецьких легенд оповідає, що сльози Егле, нареченої пастушка Лікаса, й викликали до життя блакитні незабудки. У Греції незабудки називають світло-блакитними очима пастушки Егле. «Лікас і Егле були найкрасивішою парочкою з усіх пастухів і пастушок Аркадії, а їх любов і вірність на узбережжях річки Алфея увійшли навіть у приказку. Але ось одного разу Лікас отримує суворий наказ від батька негайно повернутись додому і вступити у спадок, залишений йому його померлим дядьком. Тоді у бідної Егле зароджується сумнів: як би Лікас, розбагатівши, не зрадив її і, захопившись якою-небудь міською красунею, про вміння яких закохувати в себе так багато розповідають старі пастухи, не покинув її? Але вона не ризикує відкрити йому своє побоювання і застерегти його, так як боїться, як би недовірливість не образила його, а між тим серце її розривається від горя на частини ... Настає хвилина розлуки. Лікас міцно тисне руку Егле і ніжно її обіймає. Схвильована до глибини душі Егле не може утриматися від сліз, і декілька великих крапель з її чудових, світло-синіх очей котяться на траву біля її ніг ... І о диво! Кожна з цих сліз перетворюється блакитну, як і очі, з яких вона падає, квітку. Це були перші незабудки. Егле поступово зриває їх і мовчки передає своєму коханому, але Лікасу сенс їх зрозумілий і він називає їх: «Не забудь мене».
Є і ще одна давньогрецька легенда. Багато-багато років тому жила-була дівчинка з прекрасними, як небо, блакитними очима. Батько з матір'ю так сильно любили свою дочку, що ніяк не могли придумати їй підходящого імені. Сусіди теж обожнювали красиву дівчинку, ласкаво називаючи її Голубоглазкою. Поруч, по сусідству, жив хлопчик з яскравими, як полум'я, волоссям, і звали його Вогником. Грали дружно Голубоглазка з Вогником з ранку до вечора, поки не виросли. Розлучаючись, блакитноока дівчинка кожен раз говорила своєму другові: "Не забудь мене". А той відповідав: "Не забуду я тебе, незабудочка моя!" Пішов одного разу Вогник в ліс по дрова, вибрав там суху осику і вдарив по ній сокирою: "Суха, гарно горіти буде", - вирішив він. А сокира як відскочить від дерева і прямо йому по ногах. Поморщився він від болю, замахнувся вдруге, а сокира знову вирвався з рук і знову його по ногах! Розсердився Вогник, втретє вдарив. - Все одно у вогні згориш! Як тільки він це промовив, звідкись згори долинув скрипучий старечий голос: - Я-то не згорю, а от ти яскравим полум'ям горіти будеш-ш-ш! І тут звідкись налетів обпалюючий вітер, і волосся спалахнули на його голові. Воно горіло яскравим полум'ям, бризкаючи всюди іскрами. І там, куди вони потрапило, в траві спалахнули вогненні квіти. Тут зверху, розірвавши тишу, зірвався самотній страшний регіт, від якого вогники затремтіли на своїх тонких ніжках і жалібно задзвеніли. Плакуча верба, яка все бачила, так і залилася гіркими сльозами від жалю до хлопчика. Тим часом Голубоглазка скрізь шукала свого друга, і серце привело її до того місця. Плакуча верба розповіла їй про все, що сталося. Голубоглазка гірко заплакала, а верба вкрила її своїми м'якими гілками. Коли та трохи заспокоїлася, вона повідала їй одну стару історію. - Сто років тому жив у лісі один Чаклун, і була у нього дочка, зліше якій нікого на світло не було. Ні птахам, ні звірам, ні самому батькові не було від неї спокою. І от коли вона задумала спалити ліс, Чаклун не витримав і перетворив її в стару суху осику, щоб зла більше нікому не робила. І згнила б так вона всіма забута, та тільки сокира Огонька розбудила в ній злу силу. - - Що ж мені тепер робити? - Закричала в розпачі Голубоглазка. - Іди скоріше звідси, поки не пізно, - тривожно зашепотіла Плакуча верба. - Нікуди я не піду. Я розтоплю її крижане серце! - Закричала Голубоглазка. Вона хотіла підняти із землі сокиру, але чомусь не змогла навіть зрушити її з місця. - Віддай мені його, зла розлучниця!- Скрикнула Голубоглазка і стала щосили бити кулаками по сухому дереву. Але стара Осика, зачаївшись, мовчала. Впала тоді Голубоглазка на траву і, поливаючи сльозами землю, до самої ночі благала чаклунку допомогти їй. У цей час викотився з-за лісу місяць і освітив галявину, на якій то там, то тут спалахували яскравими ліхтариками вогники. - Вгадаєш, який твій, тоді він вічно буде з тобою, - пролунав зверху старечий голос. - Вони всі мої квіти-вогники!- Закричала Голубоглазка і вдарилася головою об сухий стовбур осики. Стара чаклунка простогнала, ніби щось надломилося в ній, і, ледь повертаючи сухими гілками, проскрипіла: - Коли так хочеш, так живи з ним назавжди! І знову налетів обпалюючий вітер, і згоріла дівчинка в яскравому полум'ї, як згорів її коханий, тільки очі її блакитні на траві залишилися. На цей раз довго дув палаючий вітер, і зла чаклунка не змогла його зупинити. Так сама, тріскотячи на весь ліс, згоріла в яскравому полум'ї. І відразу стало тихо. Вище піднялася місяць і освітив весь ліс. Поруч з вогниками зарясніли блакитні квіти. З тих пір завжди разом Вогник з Голубоглазкою. Опівночі, коли ліс спить і яскраво світить місяць, можна почути ледь вловимий шепіт. Прислухайтесь! - Не забудь! - Не забуду ніколи, незабудочка моя! Це квіти перемовляються між собою. Вони теж люблять один одного. Є ще одна легенда, як з’явилася назва чарівних квіток. Одного разу богиня квітів Флора спустилася на землю і стала обдаровувати квіти іменами. Всім квітам дала ім'я, нікого не образила і хотіла піти, але раптом почула за спиною слабкий голосок: - Не забудь мене, Флора! Дай і мені яке-небудь ім'я! Озирнулася Флора - нікого не видно. Знову захотіла піти, але голосок повторився: - Не забудь мене, Флора! Дай мені, будь ласка, ім'я! І тут тільки Флора помітила в різнотрав'ї маленьку блакитну квітку. - Добре, - сказала богиня, - будь Незабудкою. Разом з іменем я наділяю тебе чудесною силою - ти будеш повертати пам'ять тим людям, які почнуть забувати своїх близьких або свою Батьківщину.
А тепер давайте трішки пограємося у гру : «Відгадай квітку». Я буду вам показувати картинки квітів, а ваше завдання відгадати назву. Отож розпочнемо. Яку назву має ця квітка? 1.
Молодцы. А назву цієї квітки ви знаєте? 2.
Добре. Молодці. 3.
Продовжемо. 4.
А назву цих квіток напевно знають всі. 5. Молодці! Ну а тепер остання квітка:
Молодці! Гарно справилися з завданням.
Список використаних джерел: Урок на тему : «Квіти і ми» учителі української мови та літератури, сш №180, м. Київ Урок на тему : «Про що розповіла незабудка» учителі українська література сш № 55 м.Львів Савченко О.Я. Читанка Підручник для навч.закл. К.: Освіта, 2002.- 311с. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І.Рідна мова 3 клас : Підручник для навч.закл. - К.: Освіта 2003. - 295c. Коршун Р.П. ,. Легенди. Т.: Богдан 2009. - 213с. Мельник В.В. Квітковий світ К: Веселка» 2006.- 125 с.
Відредаговано і надіслано Дідковська І.П.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
