|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
| '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 3 клас|Українська література 3 клас]]>>Українська література: Українські народні казки з чарівними перетвореннями '''<metakeywords>українська література, 3 клас, урок на тему, Українські народні казки, з чарівними перетвореннями </metakeywords> | | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 3 клас|Українська література 3 клас]]>>Українська література: Українські народні казки з чарівними перетвореннями '''<metakeywords>українська література, 3 клас, урок на тему, Українські народні казки, з чарівними перетвореннями </metakeywords> |
| | | |
- | '''Кривенька Качечка.'''<br>[[Українські народні казки.Повні уроки|Українська народна казка]]<br><br>Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі:<br>— Ходім, бабо, в ліс по грибки!<br>От пішли. Бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От баба і каже дідові:<br>— Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:<br>— Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.<br>Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.<br>Вертаються, аж дивляться, а в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:<br>— Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і вареники зварені, і почи-ночок стоїть на віконці.<br>Вони знову до сусідів:<br>— ''Чи не бачили кого?'' Кажуть:<br>— Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, кажуть, гарна, тільки трошки кривенька.<br>''От дід і баба думали-думали: «Хто б це був?»'' — ніяк не вгадають. А далі баба дідові каже:<br>— Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо вигля¬дати, хто до нас понесе воду.<br>Так і зробили.<br>Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна, тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.<br>Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка немає. Вона тоді як заплаче. Дід і баба до неї кажуть:<br>— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину.<br>А дівчина каже:<br>— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.<br>Дід і баба плачуть, просять її зостатися, вона не схотіла.<br>От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва,<br> на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку, <br>нехай летить з нами!<br>А дівчина їм відказує:<br>Не полечу з вами: <br>як була я в лужку, <br>виломила ніжку, <br>а ви полинули, <br>мене покинули!<br>От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва, <br>на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку,<br> нехай летить з нами!<br>А дівчина їм відказує:<br>Не полечу з вами: <br>як була я в лужку, <br>виломила ніжку, <br>а ви полинули, <br>мене покинули!<br>Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва, <br>на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку, <br>нехай летить з нами.<br>Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилась качечкою і полетіла з табунчиком. А дід і баба знов зостались самі. | + | '''Кривенька Качечка.'''<br>[[Українські народні казки.Повні уроки|Українська народна казка]]<br><br>Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі:<br>— Ходім, бабо, в [[Мішані ліси.|'''ліс''']] по грибки!<br>От пішли. Бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От баба і каже дідові:<br>— Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:<br>— Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.<br>Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.<br>Вертаються, аж дивляться, а в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:<br>— Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і вареники зварені, і почи-ночок стоїть на віконці.<br>Вони знову до сусідів:<br>— ''Чи не бачили кого?'' Кажуть:<br>— Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, кажуть, гарна, тільки трошки кривенька.<br>''От дід і баба думали-думали: «Хто б це був?»'' — ніяк не вгадають. А далі баба дідові каже:<br>— Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо вигля¬дати, хто до нас понесе [[Тема 43. Водні багатства|'''воду.''']]<br>Так і зробили.<br>Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна, тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.<br>Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка немає. Вона тоді як заплаче. Дід і баба до неї кажуть:<br>— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину.<br>А дівчина каже:<br>— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.<br>Дід і баба плачуть, просять її зостатися, вона не схотіла.<br>От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва,<br> на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку, <br>нехай летить з нами!<br>А дівчина їм відказує:<br>Не полечу з вами: <br>як була я в лужку, <br>виломила ніжку, <br>а ви полинули, <br>мене покинули!<br>От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва, <br>на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку,<br> нехай летить з нами!<br>А дівчина їм відказує:<br>Не полечу з вами: <br>як була я в лужку, <br>виломила ніжку, <br>а ви полинули, <br>мене покинули!<br>Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:<br>Онде наша іва, <br>онде наша діва, <br>на метеному дворці, <br>на тесаному стовпці.<br>Кужілочка шумить, <br>веретенце дзвенить. <br>Скиньмо по пір'ячку, <br>нехай летить з нами.<br>Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилась качечкою і полетіла з табунчиком. А дід і баба знов зостались самі. |
| | | |
- | Починочок — від починок — пряжа, намотана на веретено.<br>Кужілочка — від кужілка — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу. <br>Веретенце — від веретено — дерев'яний пристрій для ручного прядіння.<br>Попрацюйте разом! Прочитайте казку''. З чого дивувалися дід з бабою? Що вони згодом з'ясували? Чому дівчина не схотіла більше в них залишатися? Що у цій казці схвалюється, а що — засуджується? Знайдіть у казці повтори. Як ви вважаєте, з якою метою їх ужито? З якою інтонацією їх треба читати? Простежте, які ознаки чарівності є у цій казці. Хто є головним героєм казки?''<br>Розгляньте малюнки. Підготуйте за ними стислу розповідь.<br>Загадка<br> Плавала, купалася, сухенькою зосталася.<br>Прислів'я | + | Починочок — від починок — пряжа, намотана на веретено.<br>Кужілочка — від кужілка — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу. <br>Веретенце — від веретено — дерев'яний пристрій для ручного прядіння.<br>Попрацюйте разом! Прочитайте казку''. З чого дивувалися дід з бабою? Що вони згодом з'ясували? Чому дівчина не схотіла більше в них залишатися? Що у цій казці схвалюється, а що — засуджується? Знайдіть у казці повтори. Як ви вважаєте, з якою метою їх ужито? З якою інтонацією їх треба читати? Простежте, які ознаки чарівності є у цій казці. Хто є головним героєм казки?''<br>Розгляньте [[Малювання|'''малюнки''']]. Підготуйте за ними стислу розповідь.<br>[[Мовні цікавинки. Д. Білоус «Загадка». Жменька загадок з твого класу. В'язка народних прислів'їв|'''Загадка''']]<br> Плавала, купалася, сухенькою зосталася.<br>Прислів'я |
| | | |
- | За добро добром платять.<br> | + | За добро добром [[Тема 27. Праця – перша потреба. Заробітна плата – основне джерело доходів родини. Різний розмір заробітної плати|'''платять.''']]<br> |
| | | |
- | '''Кобиляча голова.'''<br>''Українська народна казка''<br>Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці.<br>Ну, казки, хоч не вміючи, а треба сказать.<br>Були собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвітки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийдуть додому, то ще й обмовить ту.<br>Ну, баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до Діда:<br>— Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб вона в нас дурно хліба не їла!<br>От дід — нічого робить — і повів. Веде та й веде, та завів її в ліс — аж там стоїть хата пуста.<br>Він її у ту хату й увів.<br>— Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю. Та й пішов.<br>Прив'язав колодочку до віконечка, а сам подався додому.<br>То оце вітер війне, а колодочка — стук-стук, стук-стук!<br>А дівчина:<br>— Це ж мій батечко дрівця рубає!<br>Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно стука.<br>Аж ось уже стала й ніч.<br>Коли це — стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.<br>— Дівко, дівко, одчини! Вона й одчинила.<br>— Дівко, дівко, пересади через поріг! Вона й пересадила.<br>— Дівко, дівко, дай вечерять! Вона й вечерять дала.<br>— Дівко, дівко, постели. Вона й послала.<br>— Дівко, дівко,— просить,— положи мене спать! Вона й поклала.<br>— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!<br>Вона заглянула, а там — і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина.<br>От як виглянула в праве вухо — й така стала гарна!<br>Згодом вийшла вона заміж за хорошого парубка, і живуть собі гарно.<br>Діждалися свята, вона й каже до свого чоловіка:<br>— Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.<br>— То й поїдьмо,— каже чоловік. Поїхали.<br>От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як по¬бачила, що вона така стала, та й каже дідові:<br>— Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив! Він узяв та й повів.<br>Веде та й веде — коли ліс, а в лісі пуста хата стоїть. Він взяв та туди її й завів:<br>— Отут тобі, дочко, жить! Та й пішов собі.<br>А вона досиділа аж до вечора, коли це стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.<br>— Дівко, дівко, одчини! А вона:<br>— Не велика пані, сама одчиниш. Вона й одчинила.<br>— Дівко, дівко, пересади через поріг.<br>— Не велика пані, сама перелізеш! Вона й перелізла.<br>— Дівко, дівко, дай вечерять.<br>— Не велика пані, й сама візьмеш! Вона й повечеряла.<br>— Дівко, дівко, постели спать.<br>— Не велика пані, й сама постелиш.<br>— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь.<br>Вона й заглянула. А там — самий ліс, такий густий та темний — оком не проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.<br>От, а в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та:<br>— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!<br>То баба:<br>— А, капосна собака, як дражниться!<br>Та піде й прожене собачку з призьби і поб'є. То баба в хату, а собачка знову на призьбу та:<br>— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!<br>От баба й каже дідові:<br>— Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздить у гості, а моєї і слуху не чуть.<br>Дід і пішов довідатися.<br>Коли приходить він туди — аж тільки хата пуста в лісі стоїть. | + | '''Кобиляча голова.'''<br>''Українська народна ''[[Українські народні казки.Повні уроки|'''''казка''''']]<br>Сказала б казки — не вмію, сказала б [[Прислів'я, приказки, скоромовки, загадки.Повні уроки|'''приказки''']] — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці.<br>Ну, казки, хоч не вміючи, а треба сказать.<br>Були собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвітки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийдуть додому, то ще й обмовить ту.<br>Ну, баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до Діда:<br>— Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб вона в нас дурно хліба не їла!<br>От дід — нічого робить — і повів. Веде та й веде, та завів її в ліс — аж там стоїть хата пуста.<br>Він її у ту хату й увів.<br>— Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю. Та й пішов.<br>Прив'язав колодочку до віконечка, а сам подався додому.<br>То оце вітер війне, а колодочка — стук-стук, стук-стук!<br>А дівчина:<br>— Це ж мій батечко дрівця рубає!<br>Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно стука.<br>Аж ось уже стала й ніч.<br>Коли це — стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.<br>— Дівко, дівко, одчини! Вона й одчинила.<br>— Дівко, дівко, пересади через поріг! Вона й пересадила.<br>— Дівко, дівко, дай вечерять! Вона й вечерять дала.<br>— Дівко, дівко, постели. Вона й послала.<br>— Дівко, дівко,— просить,— положи мене спать! Вона й поклала.<br>— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!<br>Вона заглянула, а там — і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина.<br>От як виглянула в праве вухо — й така стала гарна!<br>Згодом вийшла вона заміж за хорошого парубка, і живуть собі гарно.<br>Діждалися свята, вона й каже до свого чоловіка:<br>— Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.<br>— То й поїдьмо,— каже чоловік. Поїхали.<br>От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як по¬бачила, що вона така стала, та й каже дідові:<br>— Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив! Він узяв та й повів.<br>Веде та й веде — коли ліс, а в лісі пуста хата стоїть. Він взяв та туди її й завів:<br>— Отут тобі, дочко, жить! Та й пішов собі.<br>А вона досиділа аж до вечора, коли це стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.<br>— Дівко, дівко, одчини! А вона:<br>— Не велика пані, сама одчиниш. Вона й одчинила.<br>— Дівко, дівко, пересади через поріг.<br>— Не велика пані, сама перелізеш! Вона й перелізла.<br>— Дівко, дівко, дай вечерять.<br>— Не велика пані, й сама візьмеш! Вона й повечеряла.<br>— Дівко, дівко, постели спать.<br>— Не велика пані, й сама постелиш.<br>— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь.<br>Вона й заглянула. А там — самий ліс, такий густий та темний — оком не проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.<br>От, а в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та:<br>— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!<br>То баба:<br>— А, капосна собака, як дражниться!<br>Та піде й прожене собачку з призьби і поб'є. То баба в хату, а собачка знову на призьбу та:<br>— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!<br>От баба й каже дідові:<br>— Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздить у гості, а моєї і слуху не чуть.<br>Дід і пішов довідатися.<br>Коли приходить він туди — аж тільки хата пуста в лісі стоїть. |
| | | |
- | Досвітки — зібрання молоді для розваг і роботи.<br>Попрацюйте разом! Прочитайте перші три речення казки. Пригадайте, чи траплявся вам раніше такий початок. З якою інтонацією його слід читати? Якими зображено в казці бабину і дідову дочок? А бабу і діда? Свої міркування підтверджуйте рядками з тексту. Чи можна цю казку назвати чарівною? Доведіть свою думку. Що в ній схвалюється, а що — засуджується? Повправляйтесь у виразному читанні діалогів.<br> О.Я.Савченко. Читанка 3 клас<br> | + | Досвітки — зібрання молоді для розваг і роботи.<br>Попрацюйте разом! Прочитайте перші три речення казки. Пригадайте, чи траплявся вам раніше такий початок. З якою інтонацією його слід читати? Якими зображено в казці бабину і дідову дочок? А бабу і діда? Свої міркування підтверджуйте рядками з тексту. Чи можна цю казку назвати чарівною? Доведіть свою думку. Що в ній схвалюється, а що — засуджується? Повправляйтесь у виразному читанні діалогів.<br> О.Я.Савченко. [[Письмо. Читання. 1 клас|'''Читанка''']] 3 [[Українська література|'''клас''']]<br> |
| | | |
| Вислано читачами з інтернет-сайту | | Вислано читачами з інтернет-сайту |
Текущая версия на 05:36, 20 июня 2012
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 3 клас>>Українська література: Українські народні казки з чарівними перетвореннями
Кривенька Качечка. Українська народна казка
Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі: — Ходім, бабо, в ліс по грибки! От пішли. Бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От баба і каже дідові: — Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже: — Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки. Вертаються, аж дивляться, а в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів: — Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і вареники зварені, і почи-ночок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів: — Чи не бачили кого? Кажуть: — Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, кажуть, гарна, тільки трошки кривенька. От дід і баба думали-думали: «Хто б це був?» — ніяк не вгадають. А далі баба дідові каже: — Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо вигля¬дати, хто до нас понесе воду. Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна, тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло. Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка немає. Вона тоді як заплаче. Дід і баба до неї кажуть: — Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину. А дівчина каже: — Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною, а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас. Дід і баба плачуть, просять її зостатися, вона не схотіла. От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають: Онде наша іва, онде наша діва, на метеному дворці, на тесаному стовпці. Кужілочка шумить, веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, нехай летить з нами! А дівчина їм відказує: Не полечу з вами: як була я в лужку, виломила ніжку, а ви полинули, мене покинули! От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж: Онде наша іва, онде наша діва, на метеному дворці, на тесаному стовпці. Кужілочка шумить, веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, нехай летить з нами! А дівчина їм відказує: Не полечу з вами: як була я в лужку, виломила ніжку, а ви полинули, мене покинули! Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз: Онде наша іва, онде наша діва, на метеному дворці, на тесаному стовпці. Кужілочка шумить, веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, нехай летить з нами. Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилась качечкою і полетіла з табунчиком. А дід і баба знов зостались самі.
Починочок — від починок — пряжа, намотана на веретено. Кужілочка — від кужілка — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу. Веретенце — від веретено — дерев'яний пристрій для ручного прядіння. Попрацюйте разом! Прочитайте казку. З чого дивувалися дід з бабою? Що вони згодом з'ясували? Чому дівчина не схотіла більше в них залишатися? Що у цій казці схвалюється, а що — засуджується? Знайдіть у казці повтори. Як ви вважаєте, з якою метою їх ужито? З якою інтонацією їх треба читати? Простежте, які ознаки чарівності є у цій казці. Хто є головним героєм казки? Розгляньте малюнки. Підготуйте за ними стислу розповідь. Загадка Плавала, купалася, сухенькою зосталася. Прислів'я
За добро добром платять.
Кобиляча голова. Українська народна казка Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці. Ну, казки, хоч не вміючи, а треба сказать. Були собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвітки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийдуть додому, то ще й обмовить ту. Ну, баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до Діда: — Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб вона в нас дурно хліба не їла! От дід — нічого робить — і повів. Веде та й веде, та завів її в ліс — аж там стоїть хата пуста. Він її у ту хату й увів. — Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю. Та й пішов. Прив'язав колодочку до віконечка, а сам подався додому. То оце вітер війне, а колодочка — стук-стук, стук-стук! А дівчина: — Це ж мій батечко дрівця рубає! Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно стука. Аж ось уже стала й ніч. Коли це — стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить. — Дівко, дівко, одчини! Вона й одчинила. — Дівко, дівко, пересади через поріг! Вона й пересадила. — Дівко, дівко, дай вечерять! Вона й вечерять дала. — Дівко, дівко, постели. Вона й послала. — Дівко, дівко,— просить,— положи мене спать! Вона й поклала. — Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь! Вона заглянула, а там — і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина. От як виглянула в праве вухо — й така стала гарна! Згодом вийшла вона заміж за хорошого парубка, і живуть собі гарно. Діждалися свята, вона й каже до свого чоловіка: — Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості. — То й поїдьмо,— каже чоловік. Поїхали. От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як по¬бачила, що вона така стала, та й каже дідові: — Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив! Він узяв та й повів. Веде та й веде — коли ліс, а в лісі пуста хата стоїть. Він взяв та туди її й завів: — Отут тобі, дочко, жить! Та й пішов собі. А вона досиділа аж до вечора, коли це стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить. — Дівко, дівко, одчини! А вона: — Не велика пані, сама одчиниш. Вона й одчинила. — Дівко, дівко, пересади через поріг. — Не велика пані, сама перелізеш! Вона й перелізла. — Дівко, дівко, дай вечерять. — Не велика пані, й сама візьмеш! Вона й повечеряла. — Дівко, дівко, постели спать. — Не велика пані, й сама постелиш. — Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь. Вона й заглянула. А там — самий ліс, такий густий та темний — оком не проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди. От, а в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та: — Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть! То баба: — А, капосна собака, як дражниться! Та піде й прожене собачку з призьби і поб'є. То баба в хату, а собачка знову на призьбу та: — Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть! От баба й каже дідові: — Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздить у гості, а моєї і слуху не чуть. Дід і пішов довідатися. Коли приходить він туди — аж тільки хата пуста в лісі стоїть.
Досвітки — зібрання молоді для розваг і роботи. Попрацюйте разом! Прочитайте перші три речення казки. Пригадайте, чи траплявся вам раніше такий початок. З якою інтонацією його слід читати? Якими зображено в казці бабину і дідову дочок? А бабу і діда? Свої міркування підтверджуйте рядками з тексту. Чи можна цю казку назвати чарівною? Доведіть свою думку. Що в ній схвалюється, а що — засуджується? Повправляйтесь у виразному читанні діалогів. О.Я.Савченко. Читанка 3 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
Онлайн бібліотека з підручниками і книгами,плани-конспекти уроків із українскої літератури 3 класу, книги та підручники згідно календарного плануванння літератури 3 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|