| 
 
 
			
			
			
			
		
		|  |  |  | Строка 5: | Строка 5: |  |  | '''«Бояриня»'''Доля драматичної поеми «Бояриня» нещаслива: написана у квітні 1910 р., вона так і не побачила світу за життя автора. Після першої публікації у журналі «Рідний край» (1914) було здійснено кілька видань (19Ї8, 1923, 1926), але потім, упродовж багатьох десятиріч через цензурні заборони твір не включався до зібрань спадщини письменниці, не згадувався дослідниками. Тільки в останні роки ми дістали змогу ознайомитися з цією драматичною поемою.   |  | '''«Бояриня»'''Доля драматичної поеми «Бояриня» нещаслива: написана у квітні 1910 р., вона так і не побачила світу за життя автора. Після першої публікації у журналі «Рідний край» (1914) було здійснено кілька видань (19Ї8, 1923, 1926), але потім, упродовж багатьох десятиріч через цензурні заборони твір не включався до зібрань спадщини письменниці, не згадувався дослідниками. Тільки в останні роки ми дістали змогу ознайомитися з цією драматичною поемою.   |  |  |  |  |  |  | - | Тема «Боярині» основана на подіях минулого, коли [[Історія України|'''Україну''']]в другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов'язані, зокрема, з посиленням колоніального закабалення приєднаних до Мо-сковії лівобережних земель. Правда, не треба шукати в творі конкретних історичних подій доби Руїни, письменниця узагальнює в ньому долі окремих людей, які попали під гніт складних обставин. | + | Тема «Боярині» основана на подіях минулого, коли [[Історія України|'''Україну'''в]] другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов'язані, зокрема, з посиленням колоніального закабалення приєднаних до Мо-сковії лівобережних земель. Правда, не треба шукати в творі конкретних історичних подій доби Руїни, письменниця узагальнює в ньому долі окремих людей, які попали під гніт складних обставин.   |  |  |  |  |  |  |  | Йдеться в «Боярині» про моральні страждання молодої українки Оксани, яка пішла за покликом серця, вийшовши заміж за боярина Степана й опинившись у [[Тема 24. Московська держава. Правління Івана IV Грозного. Смутний час. Воцаріння династії Романових. Росія і українські землі. Культура.|'''Москві.''']] З розвитку дії дізнаємося, що батько Степана був козацьким старшиною, але згодом присягнув московському цареві і переїхав до Москви. З гострої розмови між Степаном і молодим братом Оксани виявляється позиція обох: перший захищає поведінку батька, Іван же вважає його перекинчиком у ворожий табір, зрадником, що продався за «соболі московські».   |  | Йдеться в «Боярині» про моральні страждання молодої українки Оксани, яка пішла за покликом серця, вийшовши заміж за боярина Степана й опинившись у [[Тема 24. Московська держава. Правління Івана IV Грозного. Смутний час. Воцаріння династії Романових. Росія і українські землі. Культура.|'''Москві.''']] З розвитку дії дізнаємося, що батько Степана був козацьким старшиною, але згодом присягнув московському цареві і переїхав до Москви. З гострої розмови між Степаном і молодим братом Оксани виявляється позиція обох: перший захищає поведінку батька, Іван же вважає його перекинчиком у ворожий табір, зрадником, що продався за «соболі московські».   |  | Строка 39: | Строка 39: |  |  |                                       старих шаблях буває, знаєш?<br> <br>Важко хвора, ледве переводячи подих, до краю змучена і схвильована, Оксана нагадує один факт зі свого дитинства. З братом вони знайшли стару батькову шаблюку, хотіли побавитися нею, але не могли її, іржаву, витягнути з піхви* бо вона іржею до неї прикипіла; «Отак і ми з тобою,— каже Степанові,— зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві». Власне, ці слова промовисто виражають ідею твору, свідчать про забарвлення морально-етичного конфлікту національними, політичними мотивами, кидають останні штрихи до характеристики дійових осіб, Степан, зрештою, погоджується з думкою дружини: обох їх доля «скарала тяжко», обох здушила «змора», але не вистачило в них сили, снаги перемогти важкий тягар».<br>   |  |                                       старих шаблях буває, знаєш?<br> <br>Важко хвора, ледве переводячи подих, до краю змучена і схвильована, Оксана нагадує один факт зі свого дитинства. З братом вони знайшли стару батькову шаблюку, хотіли побавитися нею, але не могли її, іржаву, витягнути з піхви* бо вона іржею до неї прикипіла; «Отак і ми з тобою,— каже Степанові,— зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві». Власне, ці слова промовисто виражають ідею твору, свідчать про забарвлення морально-етичного конфлікту національними, політичними мотивами, кидають останні штрихи до характеристики дійових осіб, Степан, зрештою, погоджується з думкою дружини: обох їх доля «скарала тяжко», обох здушила «змора», але не вистачило в них сили, снаги перемогти важкий тягар».<br>   |  |  |  |  |  |  | - | <br> ''Українська література 10 клас, Петро Хропко<br>'' | + | <br> ''Українська література 10 клас, Петро Хропко<br>''   |  |  |  |  |  |  |  | ''<sub>Планування української літератури, матеріали з української літератури 10 класу</sub>''<sub>[[Українська література|''скачати'']]'', підручники ''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|''онлайн'']] </sub>   |  | ''<sub>Планування української літератури, матеріали з української літератури 10 класу</sub>''<sub>[[Українська література|''скачати'']]'', підручники ''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|''онлайн'']] </sub>   |  
 Версия 11:54, 3 июля 2012 
 Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>«Бояриня». Художнє відтворення на тлі сімейного життя звичаїв та побуту козацької старшини та російського боярства  
 «Бояриня»Доля драматичної поеми «Бояриня» нещаслива: написана у квітні 1910 р., вона так і не побачила світу за життя автора. Після першої публікації у журналі «Рідний край» (1914) було здійснено кілька видань (19Ї8, 1923, 1926), але потім, упродовж багатьох десятиріч через цензурні заборони твір не включався до зібрань спадщини письменниці, не згадувався дослідниками. Тільки в останні роки ми дістали змогу ознайомитися з цією драматичною поемою. 
 Тема «Боярині» основана на подіях минулого, коли Українув другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов'язані, зокрема, з посиленням колоніального закабалення приєднаних до Мо-сковії лівобережних земель. Правда, не треба шукати в творі конкретних історичних подій доби Руїни, письменниця узагальнює в ньому долі окремих людей, які попали під гніт складних обставин. 
 Йдеться в «Боярині» про моральні страждання молодої українки Оксани, яка пішла за покликом серця, вийшовши заміж за боярина Степана й опинившись у Москві. З розвитку дії дізнаємося, що батько Степана був козацьким старшиною, але згодом присягнув московському цареві і переїхав до Москви. З гострої розмови між Степаном і молодим братом Оксани виявляється позиція обох: перший захищає поведінку батька, Іван же вважає його перекинчиком у ворожий табір, зрадником, що продався за «соболі московські». 
 Усе ж Оксана подала руку Степанові, бо побачила в ньому щиру, добру, лагідну людину. її спочатку не лякає чужина, адже і там коханий оберігатиме і її, і рідну Україну. Та незабаром облітають, як вишневий цвіт, її сподівання і мрії. Зіткнувшись у Москві віч-на-віч з численними обмеженнями навіть на родинно-побутовому рівні, побачивши, що і Степан, і його мати згинаються, як «холопи», під тягарем чужих звичаїв, розгублюючи рештки людської самоповаги, Оксана серцем і розумом відчула рабську неволю. її особливо пригнічує покірливість Степана перед царськими прислужниками, навіть умовляння, щоб і вона цілувалася з запрошеними в дім московськими боярами, адже від цього залежить його становище серед них. Природно, що збентежена Оксана з жахом вигукує: 
                                        Степане, та куди ж се ми попались? 
                                        Та се ж якась 
                                        неволя бусурменська?
 Певна річ, що авторка цими словами показує ту неволю, в яку потрапив весь народ. Не одне таке запитання ятрить душу жінки, ні на одне з них Степан не може дати чесну відповідь. Оксані боляче, що чоловік уже сам себе звик називати «боярином Стьопкою». Так у драмі осуджується компроміс боярина з власною совістю, зневажання ним самим і власної гідності, і честі найближчих рідних.
 Трагізм становища Степана ще й у тому, що навіть таким вірним прислужникам, як він, Москва не вірить, що вони завжди перебувають під пильним наглядом. Отож він і слухати не хоче про дії гетьмана Дорошенка, який збирається виступити проти царських колонізаторів. Степана лякає навіть лист, переданий Оксані від «братчиці-товаришки» з України. Він намагається переконати дружину в злих намірах Дорошенка, який шукає підтримки у татар, на що дістає резонну відповідь: «Татари там... татари й тут...» 
 Дія весь час загострюється, конфлікт наростає. Степан наказує не приймати посланця з України, забороняє Оксані «озиватись» до брата Івана. Холопська поведінка чоловіка зламує жінку. З її вуст зривається гірке визнання: «Я гину, в'яну, жити так не можу!» Оксана пропонує Степанові втікати з Москви, але натикається на його відмову. Ностальгія, неможливість побороти зло підкошують здоров'я жінки, відбирають останні сили. На слова чоловіка, що стане краще, адже в Україні вже «утихомирилося» (а це для патріотки болючий удар), Оксана з болем відповідає: 
                                       Як ти кажеш?Утихомирилось? Зломилась воля,
                                       Україна лягла Москві під ноги, 
                                       Се мир по-твоєму — ота руїна? 
                                       Отак і я утихомирюсь хутко в труні. 
 Останній діалог Оксани й Степана дуже промовистий. Чоловік нагадує дружині, що вона подала руку не лицарям із заплямленими кров'ю руками, а йому, і дістає страшну відповідь: 
                                       От, здається, руки чисті, проте все 
                                       мариться, що їх покрила не кров, а 
                                       так... немов якась іржа... як на 
                                       старих шаблях буває, знаєш?
 Важко хвора, ледве переводячи подих, до краю змучена і схвильована, Оксана нагадує один факт зі свого дитинства. З братом вони знайшли стару батькову шаблюку, хотіли побавитися нею, але не могли її, іржаву, витягнути з піхви* бо вона іржею до неї прикипіла; «Отак і ми з тобою,— каже Степанові,— зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві». Власне, ці слова промовисто виражають ідею твору, свідчать про забарвлення морально-етичного конфлікту національними, політичними мотивами, кидають останні штрихи до характеристики дійових осіб, Степан, зрештою, погоджується з думкою дружини: обох їх доля «скарала тяжко», обох здушила «змора», але не вистачило в них сили, снаги перемогти важкий тягар».
 
 Українська література 10 клас, Петро Хропко
 
 Планування української літератури, матеріали з української літератури 10 класускачати, підручники онлайн  
 
 Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас  презентація уроку  акселеративні методи та інтерактивні технології  закриті вправи (тільки для використання вчителями)  оцінювання 
Практика  задачі та вправи,самоперевірка  практикуми, лабораторні, кейси  рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський  домашнє завдання 
Ілюстрації  ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа  реферати  фішки для допитливих  шпаргалки  гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення  зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)  підручники основні і допоміжні  тематичні свята, девізи  статті  національні особливості  словник термінів  інше 
Тільки для вчителів  ідеальні уроки  календарний план на рік  методичні рекомендації  програми  обговорення 
 Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 
 Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
 
 
 
 |