Текущая версия на 11:11, 30 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Соціально-економічне становище українського населення під владою Австрійської та Російської імперій і соціальні рухи

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІД ВЛАДОЮ АВСТРІЙСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ І СОЦІАЛЬНІ РУХИ. ФОРМИ Й ХАРАКТЕР ПРОТЕСТУ КОЗАКІВ, СЕЛЯН ТА ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЦІВ

СОЦІАЛЬНО ЕКОН0МІЧИЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНЦІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
1. З якими суспільними верствами, відомими вам зі світової історії, можна порівняти становище кріпака?
2. Чим пояснити, що кріпацтво в Російській імперії та підкореній нею Україні зберігалося найдовше?

Повсякденне життя українців у селі

Весняні роботи для українського селянина розпочиналися в середині березня. Швидко танув сніг, земля прогрівалася й розпочиналася оранка. У важкий плуг потрібно було впрягати 3-4 пари волів. Так робили заможні господарі. Бідніші мусили спрягатися — об'єднували в одну упряж своїх волів і спільно орали, боронували й засівали свої поля. Нерідко вони встигали це зробити до свята Благовіщення.

У середині червня розпочиналися турботи про заготівлю сіна для худоби на зиму — косовиця. Це була чи не найважча робота. Косарями брали лише фізично міцних чоловіків. Кожний, хто мав у власності степ чи луки, наймав їх заздалегідь і утримував на поліпшеному харчуванні. Незважаючи на важку працю, косовиця була найвеселішою з усіх польових робіт. Косарі будували курінь і піч для приготування їжі. Вони там жили, косили сіно, а в короткі проміжки відпочинку веселилися, співаючи пісень, які отримали назву «косарські».

Через день-два табір поповнювався «веслярами» — дівчатами і хлопцями, які сушили сіно, в'язали перевеслами його у в'язки, складали в копиці. Степ лунав піснями, а ввечері молодь танцювала під мелодії сопілок і скрипок.

Не встигала закінчитися заготівля сіна, як уже розпочиналися жнива. Усі дорослі йшли до праці, у селах залишалися лише старі та діти. Немовлят матері брали із собою, улаштовуючи їм затінок зі снопів.

Жнива потребували надзвичайної поспішності та вправності. Адже хліб швидко перестигав і зерно висипалося з колосків. А найстаранніший жнець, працюючи від зорі до зорі, міг зжати щонайбільше 3 копи (копа — 60 снопів).

Після жнив наставав час возовиці: хліб звозили на тік для обмолочування. Для зберігання необмолочених снопів біля нього зводили клуні. Молотьба тривала всю осінь, а іноді затягувалася і на зиму.

Історичний факт. У повсякденному житті вистачало роботи й для дітей. Як писав О. Афанасьєв-Чужбинський, «з восьми років селянський хлопчик іде вже на роботу — пасти худобу або поганяти волів при ріллі і, переходячи поступово до важчих робіт, досягає повноліття, одружується і стає хазяїном. Дівчинка теж із 7-8 років учиться прясти, виганяє худобу в поле, няньчить менших дітей, поле город і в такий спосіб допомагає батькам».

Дорослим вистачало повсякденних господарських турбот і в періоди між обов'язковими сезонними роботами. Жінки двічі на день готували їжу, доглядали за дітьми, пряли, ткали, шили і вишивали, прали одяг і білизну, тримали в чистоті й прикрашали житло, працювали в городі.

Чоловіки мали безліч справ у господарстві. Вони доглядали за худобою, лагодили реманент, ремонтували дім і господарські будівлі. Це були хлів для великої рогатої худоби, стайня для коней, саж для свиней, курник, шопа (повітка чи сарай) для реманенту, клуня (стодола) для збереження необмолочених снопів і зерна. Господарство обов'язково обгороджувалося плетеним тином чи дерев'яним парканом. Біля хати насаджувався сад, який теж потребував догляду.

Соціально-економічне становище українських селян під владою Російської імперії

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ex., унаслідок перемоги буржуазних революцій, у більшості країн Західної та Центральної Європи на зміну феодалізму прийшов капіталізм. У Російській імперії панівною залишалася фео дально-кріпосницька система, яка перебувала в глибокій кризі. Шукаючи шляхів виходу з неї, царський уряд насамперед захищав інтереси дворянства, зміц нював самодержавство, а всі труднощі намагався перекласти на плечі селян Саме ці обставини й визначали соціально-економічну політику царизму щодо українського населення.

Соціально-економічне становище різних суспільних станів було неоднаковим Становище українського поміщицтва визначалося його здатністю хазяйнувати в умовах кризи феодально-кріпосницької системи та проникнення в господарське життя нових капіталістичних відносин. Приблизно трьом чвертям поміщиків це вдавалося більш-менш успішно. Решта, як відомо, змушені були заставити свої господарства під позику, що загрожувало їх втратою, або й розорялися.

Історичний факт. Кріпосницькі відносини надавали поміщикам можливість заставляти й селян. Напередодні реформи 1861 р. 57 % кріпаків були заставлені під 88 млн рублів поміщицьких боргів.

Проте переважна більшість і порівняно успішних поміщицьких маєтків, а тим більше тих, які потрапили в скрутне становище, трималися на плаву чи намагалися вирватися з боргової ями за рахунок закріпаченого селянства. Через це протягом першої половини XIX ст. поміщики збільшували розміри панщини.

Хоча законом 1797 р. панщина обмежувалася 3 днями на тиждень від одногс селянського господарства, поміщики легко обходили цю норму. Вони вдавалися до так званих «уроків» — установлення обсягу робіт на день панщини, які були такими, що за один день їх виконати було фізично неможливо. Для того щоб відробити три «уроки», селяни змушені були працювати на пана по 4-6 днів, а то й у неділю.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
У народній пісні про «уроки» селяни співали так:

Молотив я в понеділок,    Лишилося снопів сорок,
Молотив я і в вівторок,     А в середу докінчив —
Обмолотив у вівторок,     День панщини одробив.

Свої ж власні ділянки селянам часто доводилося обробляти вночі. Іншим способом примушування до роботи на панщині була вимога відробляти її кожному членові родини кріпака. У 40-х роках дві третини поміщиків Правобережжя вже примушували селян працювати по 3-4 дні панщини не від господарства, а від дорослої особи. Окрім панщини, селян примушували до інших форм відробіткової ренти. Кріпаки ходили працювати на «згони, ґвалти, шарварки, толоки, ласки, даремщини, повозовщини». Виконуючи їх, вони обробляли сади й городи поміщиків, копали ставки, ремонтували дороги, насипали греблі, будували господарські й житлові приміщення, вимочували й тіпали льон, коноплі, пряли нитки, ткали й вибілювали полотно, заготовляли та возили своїми кіньми й волами дрова, поміщицькі товари на базари і ярмарки тг багато чого іншого.

Не скасували поміщики й найдавнішу форму ренти — натуральну. Із селян брали побори медом, курми, качками, яйцями, горіхами і т. ін.

За умов посиленого розвитку товарно-грошових відносин поміщики вимагали від кріпаків дедалі частіше і щоразу більших сум грошової ренти — оброку, чиншу, подушного. Вимагаючи грошей, вони водночас не хотіли переводити селян лише на оброк. Оброчні селяни становили в Україні лише 1 % від їхнього загального числа.

Українське селянство все більше страждало й від мало- та безземелля. Щоб отримати якнайбільше сільськогосподарської продукції та якнайшвидше розбагатіти, поміщики насамперед розширювали площі власних орних земель і пасовищ. Заради цього вони зменшували або й зовсім відбирали в селян кращі земельні наділи, переводили їх на віддалені від сіл та неродючі землі.

Історичний факт. Якщо в другій половині XVIII ст. на Лівобережжі в користуванні селян було 75 % усієї поміщицької землі (не враховуючи ліси), то наприкінці XIX ст. їхня частка зменшилася до 39 %. На Правобережжі селяни мали в користуванні лише 37 %, а на Півдні 14,3 % поміщицьких земель. Напередодні реформи 1861 р. земельні наділи кріпаків уже не могли задовольнити навіть їхні мінімальні життєві потреби. Замість необхідних для прожиття 5 десятин, селяни Подільської губернії мали в середньому 1,2 десятини, а в Чернігівській — до 3,6 десятин землі на ревізьку душу.

В Україні поширювалася така форма експлуатації селян, як місячина. Поміщик відбирав у кріпака весь земельний наділ і примушував його сім'ю працювати на панщині щоденно. За це видавалася місячна норма харчів. Наслідком такого поміщицького свавілля стало швидке зростання кількості безземельних селян. «Городники» користувалися лише присадибною ділянкою, а «халупники» були зовсім позбавлені наділів. Напередодні реформи 1861 р. на Київщині й Полтавщині вони становили три чверті, а на Чернігівщині й Харківщині — третину всіх поміщицьких селян. Через зубожіння вони вже не мали ні робочої худоби, ні реманенту для виконання польових робіт. Такі селяни потрапляли до розряду «піших».

МІСЯЧИНА -  форма експлуатації  кріпаків, позбавлених  поміщиками земельних наділів і примушених щоденно відпрацьовувати панщину за місячну норму харчів.

ДУМКА ВЧЕНОГО
О. Афанасьєв-Чужбинський підкреслював, що дворове кріпацтво було найпотворнішим і вело до морального розкладу селянства: «Здебільшого в подібних двірних виникають міазми розпусти і розносяться повільною отрутою по селу». Насамперед тому, що «двірня ніколи не бачить справедливості». «Ремісник, який засуджується на життя двірського, змушений сидіти де-небудь у барлозі, він працює день у день на пана без усякої винагороди. Відщепенець від свого сімейства топить своє горе в чарці». «У дурного поміщика, — продовжував етнограф, — двірня — вертеп розпусти, багатий розсадник аморальності для всього сільського населення, тому що в селі мимоволі прищеплюються пияцтво, злодійство, картярська гра. А дівоча гідність? Але чи розповідати мені про всі ті обурливі сцени, що, дасть Бог, пройдуть зі знищенням цього богопротивного кріпацтва».

Поміщики переводили значну частину безземельних селян на становище дворових людей, які втрачали навіть свою «халупу». Вони мусили постійно жити й працювати в панському маєтку. За 10 років, які передували реформі, кількість дворових людей зросла більше аніж утричі.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Обізнаний і спостережливий державний чиновник з Рівного Автоном Солтановський у 40-х роках XIX ст. писав: «Кріпак був особою, яка стояла поза законом. Сікти його можна було скільки завгодно (можна було і до смерті засікти, якщо польський поміщик жив у злагоді з властями). Дружини і доньки кріпаків служили хтивості панів і паничів. Жінок сікли нарівні з чоловіками. Сікли кріпаків пани і пані, сікли їх управи¬телі, сікли економи, поліцейські та всілякі інші власті... за судом і без усякого суду, сікли навіть через тваринну пристрасть бачити тремтіння стражденного людського тіла, бризки і потоки крові».

Перебуваючи в такому нужденному становищі, селянин-кріпак був беззахисним перед свавіллям поміщика. Той повністю розпоряджався його особою: міг продати кріпака, подарувати його, програти в карти, віддати в рекрути, жорстоко катувати, усіляко знущатися.

Будь-яка спроба кріпаків захистити свою людську гідність закінчувалася засланням у Сибір чи відданням у солдати. Підневільна солдатська служба тривала 25 років у тяжкій муштрі, знущаннях, побоях офіцерів-дворян і загибеллю чи каліцтвом у нескінченних війнах і конфліктах, які вела Російська імперія.

Історичний факт. Протягом XIX ст. Російська імперія воювала загалом 70 років. Нерідко війни велися одночасно з кількома країнами.

Соціально-економічне становище державних селян

Напередодні реформи державні селяни становили 50,1 %. В Україні до них належали колишні козаки, вільні хлібороби, іноземні колоністи, кіннозаводські, відписні, нижчі військові чини, їхні нащадки та багато інших. Усього було 17 так званих розрядів державних селян. Вони вважалися власністю держави.

Державні селяни Лівобережжя та Південної України перебували на оброчному становищі. На державні податки вони сплачували 40 % свого річного доходу. На них поширювалися й різні земські та мирські збори, рекрутська, гужова, шляхова, будівельна та інші повинності.

Розміри податків були надто великими, тому не всі державні селяни вчасно їх сплачували. На 1853 р. борги вже становили величезну на той час суму: 68 млн рублів. Щоб стягнути борги, збирачі податків конфісковували хліб, худобу, нерухоме майно і все це продавали. Якщо отриманих коштів не вистачало для виплати боргу, боржників віддавали «на роботу» місцевим поміщикам або в рекрути.

Історичний факт. Неспроможність сплачувати оброк була пов'язана з малоземеллям державних селян. При мінімальних 5 десятинах на Лівобережжі та Правобережжі розміри земельних наділів становили 3-4,6 десятин і лише на Півдні — 6,7-9,6 десятин.

Оброчне становище все ж давало можливість державним селянам займатися різноманітними промислами, а окремим переходити в стан купців і промисловців.

Державні селяни Правобережжя. Окрему групу державних селян становили жителі Правобережжя, які перебували на «особливому господарському становищі». У більшості випадків це були селяни колишніх королівських маєтностей, конфіскованих володінь у польських поміщиків і католицької церкви. Після приєднання Правобережжя до складу Російської імперії ці землі й селяни стали державними. Держава віддавала їх в оренду, надаючи орендарям право примушувати селян до панщини.

Узявши в тимчасову оренду казенний маєток, орендар намагався отримати від селян якомога більше зиску. Тому становище державних селян Правобережжя нічим не відрізнялося від кріпацького.

Військові поселенці. Через те, що Російська імперія постійно вела війни, їй не вистачало коштів не лише на мирні потреби, а й на власну армію. Тому за рахунок державних селян і козацтва, відродженого в 1812 p., імперія намагалася вирішити й фінансові проблеми утримання армії. З цією метою за ініціативою організатора деспотичного поліцейського режиму О. Аракчеєва, керівника військових відомств і довіреної особи Олександра І, розпочалася масова організація військових поселень. У 1817 р. в Слобідсько-Українській, Херсонській і Катеринославській губерніях було створено 16 кавалерійських і 3 піхотні полки. Військові поселення — поєднання кріпацтва та солдатчини — проіснували до 1857 р. Військовими поселенцями — солдатами-землеробами — стали сотні тисяч державних селян і козаків. Перед скасуванням кріпацтва їх було 674 тис. осіб.

Військові поселенці ставали довічними солдатами, їхнє життя було переведене на казармений режим і повністю контролювалося військовими командирами. За їхньою командою вони вставали, працювали в полі, займалися муштрою, харчувалися, лягали спати. За найменше порушення приписів поселенців нещадно карали різками чи шпіцрутенами. Із семи років їхніх дітей зараховували в кантоністи й муштрували у військових школах, із 12 років їх зачисляли в резервні, а з 18 років — у військові частини.

Соціально-економічне становище українського населення під владою Австрійської імперії

Покращення соціального становища селян, яке намітилося внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа II, було зведене нанівець наступниками імператорського трону. Після смерті Йосифа II дія його декретів була призупинена і відновлена лише в 1836 р. Отже, перша третина XIX ст. минула під знаком відновлення феодального гноблення селян.

Насамперед це пов'язано з економічною відсталістю сільського господарства Австрійської імперії, яке ґрунтувалося на прадідівській агротехніці, кріпосництві й панщині. За таких умов селяни Східної Галичини виробляли лише третину того, що продукували селяни Чехії та Австрії. Не маючи змоги на рівних конкурувати з розвинутими господарствами західних країн, поміщики Західної України шукали виходу лише в екстенсивному розширенні господарства. На теренах Західної України це теж призвело до «урізання» селянських наділів і посилення експлуатації селянства.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. поміщики відібрали в селян понад 1 млн моргів землі (1 морг — 0,56 га), через що сільські жителі Західної України страждали від мало- та безземелля. 61 % селян Східної Галичини мали наділи менше 10 моргів землі (5,6 га). Це означало, що їхній рівень життя був нижчим за прожитковий мінімум, який тоді могла забезпечити ця площа. Ще важчим було становище селян Закарпаття. Там наприкінці XVIII ст. на один селянський двір припадало лише 2 га орної землі, а на середину XIX ст. в окремих місцевостях 45-50 % селянських сімей повністю втратили землю. Через злиденне, переважно картопляно-капустяне харчування, їхній раціон ледве сягав половини споживання продуктів західноєвропейськими селянами. Неврожаї перетворювалися на голодні роки, яких виснажені селяни пережити не могли. Тому протягом 30-50-х років XIX ст. смертність часто перевищувала народжуваність. Середня тривалість життя західноукраїнського селянина тоді становила 30-40 років.

Історичний факт. Як писав І. Франко, у неврожайні роки в краї лютував голод. Люди животіли кропивою, гірчицею та корою. Вони цілими громадами втікали на Поділля, у Бессарабію і Бог знає куди, а траплялося, що навіть їли трупи померлих людей.

Надзвичайно високим був рівень визиску селянства. За підрахунками вчених, через панщину, побори, повинності й державні податки поміщики й держава привласнювали 84,7 % результатів селянської праці. На плечі рекрутів — вихідців із селян — лягала й тяжка 14-річна військова служба. Експлуатація поєднувалася з нелюдськими насильствами і сваволею поміщиків. Одним із проявів цього стало примушування селян до обов'язкової купівлі встановлених поміщиком обсягів алкоголю, що виготовлявся на панських ґуральнях.

Працюємо з джерелами

Прочитайте уривок, поясніть, проявом яких процесів у економіці Російської імперії стало примушування селян до роботи в релігійні свята. «Мировий посередник із Полтавської губернії Г. Ге підкреслював, що до реформи «селянин був позбавлений можливості розпоряджатися з упевненістю одним днем на тиждень. Навіть у неділю він повинен був іти на панщину, якщо цього вимагав поміщик, з тією, проте, різницею проти інших днів, що в цей день можна було робити «готову» роботу, наприклад, згрібати і складати сіно, віяти, але не орати, косити, жати і молотити».

Перевірте свої знання
1. Якими сезонними й постійними турботами було сповнене повсякденне життя українських селян?
2. Яку роботу виконували діти в селянських господарствах?
3. Якими головними обставинами визначалося становище українських селян під владою Російської імперії?
4. Якими способами поміщики посилювали експлуатацію селян?
5. На які групи поділялося закріпачене селянство? Порівняйте їхнє становище.
6. Яким було становище військових поселенців? Чому імперський уряд сформував таку соціальну верству?
7. Чим пояснити, що в Україні 99 % селян-кріпаків відробляли панщину і лише 1 % їх перебував на оброці?
8. Назвіть найхарактерніші ознаки соціально-економічного становища західноукраїнського селянства.
9. Як позначилося кріпацтво на моралі й гідності кріпаків?
10. Яким було становище державних селян?
11. Чим було зумовлене погіршення становища селян Західної України після правління Йосифа II?
Відігравала також свою роль історична пам'ять українського народу про козацьку звитягу та волю, яка спонукала селян до соціального протесту.
 

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Повний перелік тем з історії України, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, домашня робота, курси та завдання з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.