Версия 08:41, 20 января 2010

Водний кодекс України про малі річки
 

Основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів, є Водний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року.

Згідно з ним (Преамбула): "Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту".

Згідно зі статтею 2 Водного кодексу України: "Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства".

Користування малими річками має особливості, відмічені у Водному кодексі.

Згідно зі статтею 80 Водного кодексу України: "З метою охорони водності малих річок забороняється:

   1. змінювати рельєф басейну річки;
   2. руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
   3. випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
   4. зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
   5. розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
   6. проводити осушні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;
   7. надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;
   8. здійснювати інші роботи, що можуть негативно вплинути чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річки, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення".

Для попередження забруднення річки, знищення рослин і тварин, що оселяються на її берегах, а також для створення сприятливих умов її існування, з обох берегів річища від витоків до гирла на території долини встановлюються так звані прибережні захисні смуги (ПЗС) та водоохоронні зони (ВЗ). Ці ділянки є природоохоронними територіями, господарська діяльність на яких має певні обмеження і регулюється Водним кодексом України. Розміри цих територій та характер господарювання в них регламентуються статтями 87-89 Водного кодексу.

Відзначимо, що перед фахівцями-розробниками Водного кодексу стояли досить важкі завдання щодо уніфікації природних комплексів усіх водних об'єктів держави. Тому, визначаючи межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, вони змушені були піти на деяке спрощення. І дані, наведені в цьому документі, – це не оптимальні, а, скоріше, мінімально допустимі межі водоохоронних територій. До того ж, якщо межі ПЗС уніфіковані для трьох типів річок (малі, середні та великі) і чітко визначені Водним Кодексом, то межі ВЗ такому спрощеному об'єднанню не підлягають. Їх межі визначаються у кожному конкретному випадку за участю фахівців.

Головна мета створення ВЗ та ПЗС – це попередження забруднення, замулення річок; створення природного біофільтра, що візьме на себе основний тягар стічних вод із прилеглих господарсько освоєних територій. З іншого боку, вони мають убезпечити прилеглі території від руйнівної дії води. І, нарешті, ВЗ і ПЗС мають виконувати роль резерватів біорізноманіття водного та біляводного рослинного і тваринного світу, зберігаючи природний стан заплавних ландшафтів.

Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями. Їх межі в натурі закріплюються водоохоронними знаками.