Версия 16:26, 9 февраля 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Реформи адміністративно-полiтичного управління 60—70-х років ХІХ ст. Модернізація повсякденного життя. Початок трудової еміграції

РЕФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ 60-70-Х РОКІВ ХІХ ст. У ПІДРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНИ. ЗМІНИ У СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА. СУПЕРЕЧЛИВІ ПРОЦЕСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ. ПОЧАТОК ТРУДОВОЇ ЕМІГРАЦІЇ

ДЕМОКРАТИЧНІ РЕФОРМИ 60-70-х РОКІВ XIX ст.
Пригадайте фізику. Що станеться з двигуном внутрішнього згорання, якщо його механізм запалення, упускні й випускні клапани та поршень діятимуть без узгодження?

Причини проведення реформ

Скасувавши кріпосне право, російський царизм відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії. Тому після селянської реформи 1861 р. царському уряду довелося провести реформи. їхнім завданням було пристосування старого самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталістичного розвитку. Протягом 60-70-х років XIX ст. було проведено земську, міську, судову, військову, фінансову, шкільну й цензурну реформи, які охопили головні напрями життя імперії. При плануванні цих заходів бралося до уваги й те, що до здійснення прогресивних реформ долучаться й активні діячі демократичної громадськості. Жандарми сподівалися, що нова сфера докладання зусиль відверне українських демократів від антиімперської та національно-визвольної боротьби в усіх «національних окраїнах».

ДЕМОКРАТИЧНА ГРОМАДСЬКІСТЬ - та частина народу, яка здатна висловлювати й захищати потреби народу.

Реформи адміністративно-політичного управління. Земська реформа 1864 р.

Відповідно до земської реформи по всій імперії створювалися земства — виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних. Там чимало поміщиків узяли участь у польському повстанні 1863 p., і царизм боявся, що земства перетворяться на законні органи польського національно-визвольного руху. У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духівництво, міщани й селяни. Вони ділилися на три виборчі курії, що обирали своїх представників — «гласних» — до повітових і губернських зборів. Причому виборча система забезпечувала перевагу дворянам. Вони зазвичай становили понад 75 % усіх членів земств, тоді як селяни рідко коли мали 10 % місць. Земські збори скликалися раз на рік і тривали кілька днів. На першому засіданні вони обирали повітових і губернських  предводителів дворянства головами відповідних зборів, а також губернські та повітові земські управи (постійні виконавчі органи земств) строком на 3 роки.

ЗЕМСТВА —  загальностанові, виборні органи місцевого самоврядування з розпоряд чими й виконавчими повноваженнями та функціями.

Діяльність земств перебувала під контролем царської адміністрації та обмежувалася справами «місцевих господарських вигод і потреб». Кошти для вирішення місцевих земських справ надходили від оподаткування кожної десятини земельних володінь. Наприкінці XIX ст. земства опікувалися чи не всіма сторонами економічного та культурного життя повітів.

Земства будували й утримували дрібні та всі повітові лікарні, де населення отримувало безплатну, за окремими винятками, медичну допомогу. На них було покладено й турботу про освіту сільського населення. Спочатку це були початкові школи, а з часом — середні та професійні, насамперед сільськогосподарські. Вони вирощували нові сільськогосподарські культури, давали напрокат новітні машини й знаряддя, допомагали вирощували племінну худобу, продавати продукти рільництва, сприяли розвитку кустарних промислів, займалися меліорацією, лісівництвом, будівництвом шляхів, організацією поштового зв'язку та ін.

Зміцнівши, земства стали поступово перетворюватися на засіб демократизації суспільства. По-перше, вони привчали населення до самоврядування.

По-друге, чимало земських службовців ставили питання про обмеження царського абсолютизму, прийнявши конституцію та провівши конституційні реформи. Часто земства ставали й провідниками національних питань. Вони постійно клопоталися перед властями про викладання навчальних предметів у школах українською мовою. Отримуючи у відповідь лише відмови, земські керівники не пе-решкоджали національно свідомим учителям вести навчання рідною мовою, хоча й були зобов'язані звільняти таких.

Реформа міського самоврядування

У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування. Відповідно до нового закону міські думи теж перетворювалися на органи міського самоврядування. Членів міських дум обирали всі платники податків. Щоправда, виборча система передбачала такий високий майновий ценз, який забезпечував перевагу в думах гласним від середньої та великої буржуазії. І все-таки нові думи стали помітним кроком демократизації міського життя. Адже старі міські думи, які діяли з часів Катерини II, забезпечували право міського самоврядування лише для дворянства.

Міська дума обирала на своїх зборах міського голову та міську управу, яка й була постійним виконавчим органом міського управління. Як і земства, міські думи вирішували міські господарські справи й повністю підпорядковувалися губернаторам та міністру внутрішніх справ. Вони дбали про міський благоустрій, промисли, торгівлю, комунальне господарство, школи, лікарні, транспорт.

Судова реформа 1864 р.

Реформа створювала для людини можливості захистити свою гідність, здоров'я та майно в суперечці з представником будь-якої верстви тогочасного суспільства. У судовій реформі найпослідовніше втілювалися в життя демократичні принципи буржуазного суспільства. Від часу її проведення суд став діяти за основними принципами права. Якщо раніше в Російській імперії він був становий, то тепер почав діяти безстановий суд, у якому судові справи всіх громадян розглядали ті самі судові установи. Суд перестав бути закритим. Тепер він ставав публічним, «гласним». Судовий процес відбувався гласно, і кожен громадянин, представник преси міг прийти до зали суду. До судів в Україні поверталася й змагальність. Як і за часів Гетьманщини, у суді стали брати участь дві сторони: обвинувачення й захист. Суд проголошувався незалежним від утручання державної адміністрації. Його роботою керував суддя, а вину підсудного встановлювали присяжні засідателі — представники громадськості, які призначалися за жеребом із числа заможних громадян.

Первинною судовою ланкою стали окружні суди. Вони об'єднувалися в судові палати. В Україні їх було три: Київська, Харківська й Одеська. їхнє рішення міг переглядати лише імперський сенат.

Для вирішення дрібних справ обирали мирових суддів на зборах земських і міських гласних на трирічний строк. Ці зміни принципово покращили роботу судів.

Разом із тим реформа зберегла й деякі феодальні пережитки. Справи селян розглядали не загальні суди, а окремі станові, так звані волосні суди, які мали право засуджувати селян до покарання різками. Збереглися окремі суди для військовиків, для духівництва — консисторії. Справи про «державних злочинців» також передавалися до військових судів, хоча це й означало порушення тих загальних принципів права, які проголошувала судова реформа.

Військова реформа

У ході військової реформи 1874 р. було ліквідовано рекрутські набори. Натомість запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Строк служби встановлювався відповідними термінами: 6 років для сухопутних військ і 7 років для флоту.

Фінансова реформа

Усе управління грошовими прибутками й витратами з 1862 р. було зосереджене в міністерстві фінансів. Було також установлено гласність бюджету. Інформація про його прибутки й видатки стала регулярно публікуватися в пресі. Загалом реформи 60-70-х років XIX ст. засвідчили, що Російська імперія, а з нею й Україна стали на буржуазно-демократичний шлях розвитку.

Треба наголосити, що знатне походження, покровительство властей, хабарі давали можливість обходити закони. Губернатори і чиновництво постійно втручалися в роботу органів місцевого самоврядування. Та, незважаючи на це, реформи 60-70-х років мали надзвичайно велике значення для українського населення. Нові закони закріпили його громадянські права. Вони розширили можливості простого люду брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльностях, сприяли зміцненню економіки України.

Зміни в соціальній структурі суспільства

Після реформи 1861 р. посилилося майнове розшарування селянства. Завдяки поєднанню напруженої праці, ініціативності, землеробського хисту з експлуатацією бідніших односельців, майже 15 % селян зуміли збільшити свої наділи і зміцнили власні господарства. Таких порівняно багатих селян називали куркулями. Шлюби в рамках своєї верстви давали їм можливість зберігати чи й примножувати статки. Типовий заможний селянин мав до 15 десятин землі, кілька коней, сільськогосподарську техніку, продуктивну худобу.

Історичний факт. Загалом сільські багатії сконцентрували у своїх руках 40 % усієї землі, що мали селяни, 50 % робочої та продуктивної худоби. На них же припадало 80 % тих земель, які селянство орендувало в землевласників.

Такі господарі часто використовували працю наймитів і займалися товарним виробництвом. Хоча куркулі й експлуатували бідних односельців, за що наштовхувалися на заздрість і ненависть у відповідь, вони, як і раніше, вважалися селянами. Біднота ж мріяла не про знищення куркульства, а про те, щоб і самим досягти їхнього становища. Майже 25 % селян були середняками, які зазвичай мали у власності 8 десятин землі, кілька коней та кілька голів худоби. Іноді вони купували деяку сільськогосподарську техніку. Середняцьке господарство було спроможне прогодувати свою родину, забезпечити сімейний затишок.

Майже 60 % селянства становили бідняки. Вони або зовсім утрачали землю, або мали її до 4 десятин, яких не вистачало й на те, щоб прогодувати сім'ю. Аби вижити, бідняки наймалися до багатших односельців, землевласників, шукали сезонних заробітків. Поступово вони перетворювалися на сільськогосподарських робітників або ж поповнювали лави промислового пролетаріату.

Занепад дворянства

Після 1861 р. розпочався стрімкий занепад дворянства. Він був зумовлений нездатністю значної частини поміщиків господарювати без дармової праці кріпаків. Такі необхідні для нових умов господарювання риси, як дисциплінованість, ініціативність, працьовитість, були дуже рідкісними в їхньому середовищі.

Це призвело до того, що вже в 1877 р. майже 77 % дворян мали великі борги й потроху продавали свої землі підприємливим господарям. У 1863-1914 pp. площі дворянського землеволодіння в Україні скоротилося на 53 %. Однак це не стосувалося Правобережної України, де надзвичайно багаті польські магнати легше долали труднощі, а деякі з них перетворили свої величезні латифундії на справжні агрофірми, запозичивши досвід у прусських землевласників.

Збанкрутілі дворяни, продавши свої землі, переїздили до міст. Там вони поступали на державну чи військову службу або ж уливалися в середовище інтелігенції, стаючи лікарями, інженерами, учителями і т. п. Разом із тим верхівка дворянства, займаючи найвищі урядові й адміністративні пости, залишалася опорою царизму.

Виникнення пролетаріату

Найважливішою зміною в соціальній структурі українського суспільства, що відбулася в другій половині XIX ст., стало виникнення пролетаріату — верстви промислових робітників.

ПРОЛЕТАРІАТ (від латин, proletarius — незаможний громадянин) — суспільна верства найманих робітників (пролетарів), джерело існування якого — продаж своєї робочої сили власникам засобів виробництва.

СОЛІДАРНІСТЬ - одностайність, єдність думок і дій, співчуття їм.

На відміну від селян вони не мали засобів виробництва, тому продавали не свої вироби, а робочу силу. Це й було єдиним джерелом їхнього існування. Праця на великих і складних підприємствах потребувала від робітників ширших знань, певного досвіду. Здобуваючи їх, робітники піднімалися над набагато приземленішим і вужчим світоглядом селян. Праця на підприємствах, оснащених найрізноманітнішою технікою, потребувала високої організації та дисципліни. Вона формувала в робітників усвідомлення своєї взаємозалежності. Адже вони на своєму досвіді переконувалися, що кінцевий випуск продукції залежить від поєднання зусиль сотень і навіть тисяч людей, які мають працювати як злагоджений, виробничий організм. Це сприяло формуванню риси колективної згуртованості, солідарності, порівняно із селянами-одноосібниками.

Перші робітники в основному були зайняті виробництвом харчових продуктів. Найбільше працювало їх на великих цукроварнях Правобережжя та Лівобережжя. Проте переважна більшість цих робітників не була пролетарями в повному розумінні цього слова, оскільки вони працювали сезонно.

Справжніми пролетарями ставали робітники важкої промисловості — насамперед шахтарі Донбасу, гірники Кривого Рогу, металурги й машинобудівники. Більшість із них походили з родин, чиї батьки та діди теж працювали в промисловості. У ході промислового перевороту та індустріалізації їхня чисельність від 1863 р. й до кінця XIX ст. зросла в 4 рази й становила 327 тис. — лише 13,4 % від загальної кількості вільнонайманих працівників. Робітництво було лише невеликою меншістю порівняно із селянством.

Характерна особливість робітничого класу України — його концентрація на великих підприємствах, де працювало понад 500 робітників. Таких було найбільше на Катеринославщині, Донбасі, Правобережжі.

Іще одна особливість робітництва в Україні — його національна неоднорідність. За переписом 1897 р. в промислово розвинутих Харківській, Київській, Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях у всіх галузях промисловості працювало лише 37 % українців. Третину становили росіяни, решту — робітники інших національностей. У менш економічно розвинутих Волинській, Подільській і Чернігівській губерніях у промисловості працювало 43,3 % робітників-українців. Решту становили росіяни, євреї, поляки, німці та ін.

Умови життя та праці абсолютної більшості робітників України були жахливими. Незважаючи на прийняття в 90-х роках XIX ст. кількох законів про поліпшення їхнього становища, робочі зміни на підприємствах тривали по 10, 12 або й 15 годин. Були відсутні медичне обслуговування, будь-яка техніка безпеки. Майже весь заробіток витрачався на їжу та злиденне житло. Таке становище робітників призводило до виникнення все частіших страйків і сутичок між робітниками та підприємцями й поліцією.

Українська буржуазія

Порівняно із Західною Європою, Україна мала дуже слабку буржуазію, що в майбутньому негативно позначилося на її історичній долі. Така прогалина в тодішній соціальній структурі України була пов'язана з нерозвиненістю буржуазії як суспільної верстви в Російській імперії загалом і з колоніальною залежністю України від Росії.

Для виникнення в Україні буржуазії передусім бракувало капіталу, оскільки імперська політика, починаючи з Петра І, спрямовувалася на інтенсивне викачування різноманітних ресурсів з українських теренів. Українська внутрішня торгівля зосереджувалася в руках купців, а промисловість майже цілком належала іноземцям. В Україні жили й багаті люди — за деякими підрахунками — понад 100 тис. осіб. Однак більшість із них були не підприємцями, а власниками маєтків.

Капітал українських підприємців зосереджувався переважно в цукровій, харчовій, виноробній, борошномельній та інших галузях промисловості, що переробляли сільськогосподарську продукцію. Серед них було кілька мільйонерів — Терещенки, Симиренки, Харитоненки, Римаренки — власники великих цукрових, горілчаних заводів, олієнь тощо. Ще слабші позиції українські капіталісти займали в кам'яновугільній, залізорудній, чавуноливарній, машинобудівній галузях. Із цих підприємців найвідомішими були Алчевський, Орендаренко, Панченко, Рудченко, Ясюнович. Проте їхньої діяльності було замало для впливу на загальний стан української промисловості. Навіть серед дрібної буржуазії, тобто ремісників і крамарів, українців було надто мало. Великий, середній і дрібний бізнес зосереджувався в руках підприємців із Західної Європи, росіян і євреїв.

Інтелігенція

Протягом другої половини XIX ст. продовжувала своє утвердження й інтелігенція, яка закріпила за собою роль провідника громадсько-політичного руху в Україні.

Відтоді, як українське суспільство стало на шлях капіталістичної модернізації, воно гостро потребувало освічених людей. їх не вистачало в промисловості й сільському господарстві та транспорті, в установах зв язку, торгівлі и земського самоврядування, у реформованих судах. Кваліфікованих працівників потребувала й державно-адміністративна машина, яка мала відповідати потребам усе складнішого економічного, культурного й громадського життя.

Уряд реагував на це, відкриваючи професійно-технічні навчальні заклади. Швидко зростало число осіб, які мали вищу освіту. У 1900 р. таких в Україні вже було 24 тис. Розумовою працею нижчої кваліфікації (канцеляристи, службовці пошти, телеграфу, фельдшери та ін.) на кінець століття займалися 420 тис. осіб, що з членами їхніх сімей становило понад 4 % населення.

Протягом другої половини XIX ст. змінилося соціальне походження інтелігенції. Якщо на початку століття переважну її більшість становили дворяни, то в 1900 р. таких залишилося всього лише 20-25 %. Решта були вихідцями з міщан, священиків, селян. Отже, інтелігенція ставала все ближчою до народу.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Прочитайте уривок із подорожніх вражень маркіза А. де Кюстіна — французького громадського діяча, який дотримувався монархічних поглядів: «Треба жити в цій пустелі без спокою, у цій тюрмі без відпочинку, яка зветься Росією, щоб відчути всю свободу, яка надається народам в інших країнах Європи, яким би не був прийнятий там спосіб правління. Коли ваші діти здумають ремствувати на Францію, прошу вас скористатися моїм рецептом, скажіть їм: «їдьте в Росію!» Ця подорож корисна для будь-якого європейця. Кожен, хто близько познайомиться з царською Росією, буде радий жити в будь-якій іншій країні. Завжди корисно знати, що існує у світі держава, у якій неможливе щастя, бо за самою своєю природою людина не може бути щасливою, не маючи свободи».

• Які особливості дореформенної Росії привернули увагу європейця?

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ
Як ви реагуєте на чиїсь спроби залучити вас до справи, змісту якої вам не пояснюють, проте обіцяють неймовірні вигоди?

Суперечності модернізації повсякденного життя

Російська імперія, зазнавши поразки в Кримській війні, мусила обирати модернізацію, здійснювану навздогін. Так трапляється, коли провідні верстви в тих країнах, де не бажають ніяких змін, зволікають до останньої можливості та погоджуються на запровадження змін, які вже давно назріли, лише під тиском воєнних поразок чи перед загрозою соціальних потрясінь.

За модернізації, здійснюваної навздогін, виникає найбільше суперечностей насамперед тому, що економіка та задіяні в ній суспільні верстви в більшості випадків не готові до змін і сприймають їх як насильство, примус, погіршення свого становища. Носії ж влади, проводячи модернізацію, використовують її насамперед для задоволення інтересів своєї верстви та власного збагачення.

Загалом модернізація була потрібна для офіційного Петербурга заради зміцнення економіки, військової потуги імперії, заспокоєння доведеного до відчаю селянства. Заради цього й було надано свободу селянам. Проте вони були найменше підготовлені до того, щоб скористатися нею в умовах такої модернізації.
Першою очевидною суперечністю стало те, що український селянин у часи завершення промислового перевороту не був готовий до змін. Він пов'язував своє успішне майбутнє не з індустріалізацією, а лише із сільським господарством і землею, хоча й бачив, як роздрібнюються земельні наділи після успадкування кожним новим поколінням.

Століття імперського наступу на українського селянина сформували в нього стійке неприйняття змін. Адже вони завжди вели лише до погіршення його становища. Український селянин, побоюючись втратити останнє, не маючи ніяких заощаджень, також старанно уникав господарських ризиків, що теж ставало гальмом багатьох модернізаційних змін. Так, селяни уникали співпраці із Селянським земельним банком, із сільськими та волосними банками, допоміжно-ощадними касами, кооперативами.

Українські селяни з недовірою ставилися до агротехнічних новацій. Навіть тривалий час проживаючи й господарюючи поруч із сусідами-колоністами, вони не вважали за потрібне перейняти в них досконалішу агротехніку. Тому, наприклад, німці, володіючи такими ж самими земельними площами, за свідченням сучасників, «виглядали проти них поміщиками».

Розвиток товарно-грошових відносин і малоземелля закономірно вели до майнового розшарування селян і збіднення його частини. Однак, трагічно переживаючи втрату землі, збіднілі селяни не бажали йти до міста працювати робітниками. З часом вони психічно надломлювалися, морально деградували.

Таку міцну прив'язаність до землі історики пояснюють тими соціально-економічними умовами, у яких перебувало українське селянство протягом XVIII—XIX ст. Відомо, що в Україні до 1861 р. 99 % поміщицьких селян відробляли панщину. їх примушували працювати на землі, аби максимально скористатися її родючістю. Прив'язані до землі, українські селяни не мали можливості опановувати ремесла, торгівлю, призвичаюватися до міського життя.

У зовсім іншій ситуації перебували євреї та російські селяни. Євреї мали дуже обмежені можливості володіти землею й господарювати на ній. Тому ремесло й торгівля ставали для них єдиним засобом виживання. Що ж стосується російських селян, то їхні поміщики, через низьку родючість земель, самі примушували кріпаків шукати додаткові заробітки в містах.

Тому, коли кайдани кріпацтва спали, а малоземелля примусило селян до пошуків джерел існування, вони не шукали їх у сусідніх містах на фабриках і заводах. Селяни бачили своє майбутнє лише в роботі на землі, навіть якщо заради цього доводилося долати багато сотень і тисяч кілометрів.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Борис Грінченко на основі власних спостережень писав: «Мужик пана не любить, глузує з нього, але ж і заздрить йому. Він бачить, що пан має більші права і більший достаток і — як здається мужикові — мало що робить, бо розумова робота в мужика не робота».

Українські селяни психологічно не встигали за прискореним оновленням суспільства. Вони не могли визнати, що промисловість і торгівля за своїм значенням витісняють сільське господарство. Тим більше вони не визнавали первинності розумової праці над фізичною.

Селяни практично не використовували можливостей самоврядування, оскільки ніколи раніше їхня громадська й політична активність не пов'язувалася з традиційним добробутом. З іншого боку, відповідно до вимог політико-адміністративного устрою на місцях, було виділене вузьке коло осіб, на яких усе-таки покладали сільську владу. Через недостатню плату, слабкість державного й громадського контролю представники сільської влади дуже швидко призвичаювалися до зловживань і хабарів. У пореформений час це явище набуло масового 2 характеру.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

У річному звіті за 1898 р. подільський генерал-губернатор писав: «Потяг виборних до задоволення, перш за все, власних вигод... доведений до нестерпних розмірів і є головним недоліком громадських селянських установ».

Виразною суперечністю модернізації повсякденного життя стала втрата містами українських ознак. У них переважали росіяни, євреї та поляки. За умов панування російської влади представники національних меншин вивчали російську мову, сприяючи цим зросійщенню міст України. Водночас етнічні українці змушені були або асимілюватися, або навіть і виселятися з рідних міст.

Тому в повсякденне життя навіть української інтелігенції, яка зосереджувалася в містах, усе більше проникала російська мова, а з нею й російська культура.

Водночас із розширенням світогляду, підняттям рівня освіти, певною матеріальною незалежністю, що надавало робітникам промислове виробництво, воно ж нещадно експлуатувало робітників, витягувало з них фізичні й моральні сили.

Доля української жінки

Українські жінки розділили з чоловіками весь тягар труднощів, який випав на їхню долю у зв'язку з модернізацією українського суспільства. Життя багатьох жінок було пов'язане з тяжкою працею в господарстві, вихованням дітей, домашніми турботами. У селянських родинах дівчат із дитинства привчали до роботи. Спочатку вони допомагали матері виконувати хатню роботу, доглядали молодших сестер і братів. Дівчина мала приготувати придане (одяг, постільну білизну, ковдри, подушки). Дівчата з бідних родин часто мусили найматися на оботу до багатих односельчан або йшли на заробітки до міста.

Історичний факт. Подвійний тягар праці, який гнітив жінку, спричиняв хвороби, передчасну старість і смерть. Тому на початку 60-х років XIX ст. за рівнем смертності жінок працездатного віку Україна посідала перше місце в Європі.

Жінки, які походили з дворянських та інтелігентських родин, протягом другої половини XIX ст. отримали доступ до неповної вищої освіти — вищих жіночих курсів. Поповнюючи ряди інтелігенції, вони вже мали можливість заявити про жіночу долю на рівні громадської думки і в такий спосіб готувати ґрунт для майбутнього громадського руху за свою політичну й соціальну рівноправність.

Кооперативний рух

Розвиток товарію-грошових відносин дав можливість українському громадянству агукати захисту в об'єднанні, тобто кооперації своїх економічних зусиль.

Перший споживчий кооператив в Україні був створений у 1866 р. в Харкові. Членами спілки стали 356 осіб. Окрім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство відкрило власні їдальню, перукарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало членів кооперативу паливом. Протягом 1866-1870 pp. в Україні вже діяло 20 споживчих кооперативів із 63, що існували тоді в Російській імперії.

Серед провідних діячів кооперативного руху були й найвидатніші представники українського національного руху, відомі вчені: В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольськй, М. Зібер, М. Драгоманов та ін. На 1890 р. в Україні вже працювало 290 кооперативів.

У 90-х роках XIX ст. почали створюватися виробничі кооперативи. Цей рух започаткував відомий український кооператор — «артільний батько» М. Левитський. У вересні 1894 р. на Херсонщині (с. Феварі) він створив першу хліборобську спілку, назвавши її артіллю. Члени спілки об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу й реманент, обрали старосту для керівництва. Прибутки розподіляли відповідно до частки відданої до артілі землі та вкладеної праці. Артільний рух поширився на Катеринославщину та інші губернії. Однак усі створені спілки об'єднували лише 15-20 господарств, були малопотужними й проіснували не більше трьох років.

На початку нового, XX ст. М. Левитський зосередив зусилля на створенні ремісничих артілей у місті. Тут справи пішли набагато краще. У 1912 р. лише в Наддніпрянщині діяло 2500 споживчих кооперативів.

Із початком українського кооперативного руху виникали й кредитні товариства. На їхній основі сформувався Союз кредитних кооперативів у м. Бердянську. Незважаючи на відсутність досвіду, протистояння державного чиновництва, бідність і неготовність до спільної праці, кооперативи на зламі століть набули значного розвитку й стали важливим чинником господарського, культурного й духовного піднесення українського народу.

Початок трудової міграції

Трудова міграція українців — це один із проявів суперечливості процесів модернізації, які відбувалися в Україні.

На час скасування кріпацтва південні причорноморські й приазовські степи вже були заселені. Вільної землі в Україні майже не залишилося. Тому українське селянство Наддніпрянської України і насамперед Лівобережжя переселялося на неосвоєні землі Північного Кавказу, зокрема, на Кубань. На кінець століття переважну частину її мешканців становили саме українці (1 млн 300 тис. осіб).

Переселялися також у Нижнє Поволжя (майже 400 тис. осіб). Українські мігранти досягнули також Казахстану та Середньої Азії. Наприкінці століття там проживало понад 100 тис. українців. Зі спорудженням Транссибірської магістралі основними регіонами переселення українських селян стали багаті на родючі землі й природні ресурси Сибір і Далекий Схід (Приамур'я та Приморський край).

Історичний факт. Між 1896-1900 pp. після спорудження Транссибірської магістралі до Сибіру переселилося 370 тис. українців. Наприкінці XIX ст. населення Приамур'я та Примор'я на 20 % складалося з українців. Усього ж на кінець століття за межами України проживало 4,4 млн українців.

Протягом XIX ст. під впливом масового переселення в Україну російських робітників і міграції українських селян на Схід відбулося суттєве зниження частки українців у складі населення 9 українських губерній.

Історичний факт. Якщо в 1795 р. українці становили 98,1 % населення в Україні, то в 1897 р. цей показник знизився до 81,1 %.

Трудова міграція українців на Американський континент

Земельний голод, злидні, відсутність будь-якої надії на краще життя, попри надзвичайно сильну прив'язаність до рідної землі, спонукали до міграції й західних українців. На відміну від тих, які переселялися на Схід аж до узбережжя Тихого океану, галичани, буковинці, закарпатці вирушили на Захід. Через Атлантику вони добиралися до Бразилії, Аргентини, Канади, США.

Одним з основних початкових регіонів заокеанської української міграції із західноукраїнських земель стала Латинська Америка. її країни гостро потребували робочої сили для освоєння вільних земель. Починаючи з 1872 p., українці зі Львівщини почали селитися в Бразилії поблизу м. Курітіби, а також у штаті Парана. У 90-х роках XIX ст. українські селяни з'явилися в Аргентині. Невеликі групи переселенців діставалися Уругваю, Парагваю, Венесуели, Чилі, Перу. І нині в латиноамериканських країнах є населені пункти, які мають українські назви.

Історичний факт. Ще на початку XIX ст. в портовому місті Маракайбо (Венесуела) був збудований готель «Україна». Він став основним притулком для українських переселенців і навіть користувався правом екстериторіальності. Неподалік від нього стояла й одно йменна вілла, споруджена в 1830 р. українським емігрантом — національним героєм Венесуели й Перу — Михайлом Скибицьким.

Згодом найпривабливішим заокеанським регіоном поселення українців ста/й Сполучені Штати Америки. Першим відомим українцем, який у 1620 р. зійшов і; каравели «Мейфлауер» на Американський континент, уважається лікар Лаврентій Богун. Масова міграція до США розпочалася в 1877 р. з прибуттям туди групи закарпатців. За ними вирушили до Америки й вихідці з інших земель Західної України. Майже всі вони оселялися в штатах Пенсільванія та Нью-Йорк. До кінця XIX ст. в США вже проживало понад 200 тис. українців.

Із 90-х років XIX ст. розпочалося переселення й до Канади, насамперед у провінції Альберта, Манітоба й Саскачеван. Там з'явилися населені пункти: Галич, Київ, Коломия, Дніпро, Дністер, Збруч, Карпати, Січ, Козак, Хмельницький... Протягом 1896-1914 pp. сюди переселилися 170 тис. українців.

Історичний факт. Василь Турчин — українець за походженням, став видатною постаттю війни північноамериканських колоній за незалежність. Одна з бригад Північної армії, очолювана ним, відзначилася особливо високою боєздатністю, а її командир отримав прізвисько «Грізний козак».

Життя українців, особливо в Латинській Америці, було сповнене важкої та найнижче оплачуваної праці. Вони корчували джунглі, висушували болота, прокладали дороги, працювали наймитами, чорноробами. Доводилося обробляти й плантації. У кращих умовах були переселенці до США й Канади. Успіх кожного господаря тут набагато більше залежав від його терпіння й працьовитості.

Історичний факт. За матеріалами двотижневика «Аляска Геральд», після продажу Росією Аляски й Алеутських островів у 1867 р. Спо лученим Штатам Америки там залишилося майже 20 тис. українських козаків. До речі, «Аляска Геральд», який видавав виходець із Київщини Агафій Гончаренко протягом 1868-1872 pp., був не єдиним українським виданням XIX ст. в СІЛА. Священик із Галичини Іван Волянський протягом 1885-1890 pp. видавав у штаті Пенсильванія газету «Америка» українською мовою. Інший священик — Григорій Кушка — заснував у 1893 р. газету «Свобода». Ці видання набули великої популярності серед переселенців і охоче підтримувалися ними матеріально.

Селяни, змучені злиднями на Батьківщині, вирушаючи за океан, не дуже переймалися питаннями національного самоусвідомлення. Проте потрапляючи до країн Нового Світу, вони не зникли в чужому багатоликому етнічному середовищі, а плекали свою національну пам'ять і культуру, створювали свої громадські організації.

У 1894 р. виникла найстарша і найбільша Українська національна асоціація. Зародившись як об'єднання страхових компаній, що підтримували робітників-іммігрантів на випадок хвороби чи травми, національна асоціація розпочала активно пропагувати українську культуру та національну свідомість, організовувати різноманітні культурно-освітні заходи, видавати газети, календарі й книжки українською мовою.

АСОЦІАЦІЯ (від. латин, associatio — сполучення, з'єднання) — добровільне об'єднання осіб або організацій для досягнення спільної мети.

Перевірте свої знання
1. Якими питаннями місцевого життя опікувалися земства, міські думи? Як оцінити їхню діяльність?
2. Назвіть причини занепаду дворянства.
3. Із якою метою царизм у 60-70-х роках XIX ст. провів буржуазно-демократичні реформи? Назвіть їх.
4. Визначте складові земського та міського самоврядування.
5. Якими рисами характеризувався новосформований пролетаріат?
6. Чому на Правобережжі земське самоврядування не дозволялося аж до 1911 p.?
7. Яких демократичних рис набули суди внаслідок судової реформи?
8. Що отримав народ від буржуазно-демократичних реформ?
9. Яких змін зазнала соціальна структура українського суспільства протягом другої половини XIX ст.?
10. Чим пояснити невисоку питому частку українців у загальній кількості робітників?
11. Чим була зумовлена слабкість української буржуазії?
12. Визначте роль і місце інтелігенції в соціальній структурі українського суспільства.
13. Які причини спонукали Російську імперію розпочати модернізацію?
14. Поясніть причини психологічного зламу й морального зубожіння частини селянства в період модернізації.
15. Чому український селянин ігнорував роботу в місті?
16. Чим можна пояснити небажання українського селянина вдаватися до змін та господарського ризику?
17. Визначте причини зловживання представників сільської та волосної влади.
18. Чому міста втрачали українські ознаки внаслідок модернізації?
19. Чому видатний організатор кооперативного руху М. Левитський на початку XX ст. зосередився на створенні ремісничих кооперативів у містах?
20. Якими були причини зростання трудової міграції з України?
21. Чому при модернізації навздогін виникає найбільше суперечностей?
22. Чим пояснити, що смертність українських жінок працездатного віку на початку 60-х років XIX ст. була найвищою в Європі?
23. Які потреби українського населення задовольняв кооперативний рух? Які форми кооперативного руху стали вам відомі?
24. Покажіть на мапі світу регіони української трудової міграції.
25. Опишіть умови життя переселенців у різних регіонах світу.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ТЕМИ «МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СЕРЕДИНІ - У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.»

Зазнавши потрясінь революційних і народних виступів, воєнних поразок, австрійський та російський уряди змушені були піти на модернізаційні перетворення підвладних суспільств. Це була модернізація, що робилася навздогін. У ході її здійснення власті намагалися перекласти на народ (насамперед селянство) всі труднощі оновлення.

Із цією метою, звільнивши селян від кріпацтва, їх поставили в надзвичайно невигідне економічне становище. Це давало можливість поміщикам примушувати селян до виробітків, занижувати ціну їхньої робочої сили, що стримувало розвиток капіталістичних відносин. Поступово капіталізація охоплювала великі поміщицькі господарства (прусський шлях) і господарства заможних селян (фермерський, або американський, шлях). Україна все активніше втягувалася в світовий поділ праці.

Селянська реформа 1861 р. вивільнила велику кількість дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості. Протягом 60-80-х років XIX ст. в Україні завершився промисловий переворот.

Українську промисловість характеризували високий рівень концентрації виробництва, широке залучення іноземного капіталу, прискорений розвиток сільськогосподарського машинобудування. Наприкінці XIX ст. промисловість розпочала перехід від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму. Перебування в складі двох імперій зумовило колоніальний характер індустріалізації, що спричинило перевагу видобувних галузей над переробними.

Відкривши шлях буржуазним перетворенням в економіці, імперський уряд змушений був провести буржуазно-демократичні реформи. За їхньою допомогою він намагався пристосувати самодержавно-поліцейський лад до вимог капіталістичного розвитку. Найбільше вплинули на суспільне життя земська та судова реформи. Земська реформа привчала до самоврядування, сприяла піднесенню охорони здоров'я, рівня освіти, добробуту. Судова реформа створювала для всіх громадян однакові умови для захисту власної гідності, здоров'я та майна. Соціально-екопомічні зміни спричинили глибокі зрушення соціальної структури. Відбулося розшарування селянства па заможних, середняків і бідняків. Усе глибшого занепаду зазнавало дворянство. Промисловий переворот призвів до виникнення нових соціальних верств — пролетаріату іі буржуазії. Усе більшого значення набувала інтелігенція. Треба зазначити, що класи іі верстви, пов'язані з капіталістичною модернізацією, були слабкими, у більшості вони складалася з неукраїнців.

Модернізація справляла суперечливий вплив на українське суспільство і насамперед па життя українських селян. Частина з них стала успішними господарями. Бідні ж, намагаючись вирватися з лабет злиднів, ш\ і їй вихід в економічній самообороні — кооперації. Значна частій і знедолених убачала порятунок у трудовій міграції, освоюючи степові простори Євразії та Нового Світу.
Заповніть таблицю «Модернізація в Україні».

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Підручники та книги по всім предметам, домашня робота, онлайн бібліотеки книжок, плани конспектів уроків з історії України, реферати та конспекти уроків з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.