Версия 13:49, 10 февраля 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-х—90-х роках ХІХ ст. Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатті

ДІЯЛЬНІСТЬ ГАЛИЦЬКИХ НАРОДОВЦІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 70-х—90-х РОКАХ ХІХ ст. РОЗГОРТАННЯ РУХУ НАРОДОВЦІВ НА БУКОВИНІ ТА В ЗАКАРПАТТІ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 70-90-х РОКІВ XIX ст.
Що ви знаєте про діяльність політичних партій? Яку роль вони відіграють у громадсько-політичному житті?

Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-80-х років XIX ст.

Протягом другої половини 70-х років XIX ст. галицькі народовці продовжували культурницьку роботу. Проте вибори 1879 р. до галицького сейму яскраво продемонстрували, що, ведучи лише таку діяльність, їм не вдасться зблизитися з народом і завоювати його довіру. Ці вибори стали доказом майже повного політичного безсилля українців Галичини. До крайового сейму було обрано тільки трьох депутатів від українства.

Історичний факт. Самоусунення народовців від участі в політичній боротьбі створювало найсприятливіші умови польським поміщикам для проведення виборів. Більше того, відсутність конкуренції з українського боку давала можливість фальсифікаторам із польського табору безкарно здійснювати зловживання. Польська еліта підтасовувала результати голосування, учиняла прямий тиск або підкуповувала виборців. Безпосередньо перед голосуванням селянських виборців запрошували за столи й коштом місцевої адміністрації та польських поміщиків щедро пригощали ковбасою й горілкою. Вирази «галицькі вибори», «виборча ковбаса» стали для політиків синонімами політичного обману й зловживань.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (від латин, falsificatio — підробка) — навмисне викривлення або неправильне тлумачення чогось; учинена з корисливою метою підробка; надання предметові вигляду, що  не відповідає його суті.

Після поразки на виборах у 1879 р. з рядів народовців висунулися нові лідери. Усі вони належали до світської інтелігенції: учитель гімназії Юліан Романчук, юристи Олександр Огоновський та брати Барвінські. Душею нової організації народовців став Олександр Барвінський (1847-1926). Він народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині в родині священика. Вищу освіту здобув у Львівському університеті, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Займався педагогічною діяльністю, тривалий час був членом Крайової шкільної ради, у 90-х роках очолював Українське педагогічне товариство. Одночасно О. Барвінський працював заступником голови товариства «Просвіта». Із 1886 р. видавав «Руську історичну бібліотеку» (24 томи). Протягом 1892-1897 pp. очолював Наукове товариство імені Т. Шевченка. Брав активну участь у громадсько-політичному житті, у різні роки був депутатом віденського парламенту й галицького сейму. Це був юрист із досконалим знанням економічних і соціальних питань, яскравий публіцист, людина, сповнена енергії та відданості громадській справі.

Нові провідники українства усвідомлювали й визнавали, що польські шляхтичі витіснили їх із галицького сейму, а москвофіли — з усіх колишніх українських установ. За цих умов народовцям залишалося або припинити своє існування, або йти в народ, працювати з ним. У 1879 р. вони почали видавати для селян політичний часопис «Батьківщина». Наступного року заснували зорієнтований на інтелігенцію часопис «Діло». Цією назвою вони наголошували, що їхня позиція протилежна ідеям русофілів, чия газета називалася «Слово». Щоб краще зрозуміти становище й потреби українського суспільства, вони цього ж таки 1880 р. скликали перші масові українські збори, або віче. У ньому взяли участь майже 2 тис. селян. На вічі обговорювалося політичне становище українства, економічні справи, шкільні проблеми та ін. Віче 1880 р. стало першою вдалою спробою народовців зв'язатися з народними масами. У 1885 p., очолювані Юліаном Романчуком, вони створили політичне товариство — Народну раду, яка мала на меті продовжувати справу Головної руської ради 1848 р. Відтоді народовці виступали як самостійна політична сила в галицькій політиці, а Народна рада стала прообразом Української політичної партії.

Поступово, до кінця 80-х років народовці стали провідною силою в українському середовищі, відтіснивши москвофілів на другорядні позиції.

Новоерівська політика народовців

Національний рух у Західній Україні розвивався не лише під дією внутрішніх чинників. Наприкінці 80-х років він опинився в центрі протистояння таких потужних учасників міжнародних відносин, як Пруссія, Австро-Угорщина та Росія. Дві імперії ніяк не могли домовитися про сфери впливу на Балканському півострові, через що виникла реальна загроза війни. У ній на боці Австрії готова була взяти участь Пруссія. Щоб ослабити Російську імперію, німецькі політики запропонували після воєнної перемоги над нею створити з українських підросійських земель так зване «Київське королівство». У німецькому журналі «Gegenwart» («Сучасність») була опублікована на цю тему велика стаття. План відокремлення України від Росії серйозно зацікавив Габсбургів. Вони сподівалися взяти новостворене королівство під свій контроль.

Коли про австро-німецькі плани стало відомо В. Антоновичу і О. Кониському — лідерам «Старої громади», вони вирішили підтримати німецький проект, але за умови задоволення ширших національно-культурних прав українців Галичини. Вони сподівалися, що це дасть можливість Галичині утвердитися в ролі провідника національного руху та в майбутньому зіграти роль «українського П'ємонту», який возз'єднає незалежну Україну.

Помітна роль у поєднанні національно-визвольного руху в Наддніпрянщині та Галичині належала Олександру Кониському (1836-1900) — українському письменникові, публіцистові, педагогу, громадському діячеві. Він народився у с. Походівці (тепер Чернігівської обл.). Працюючи в Полтаві, організовував недільні школи, писав для них підручники. Брав участь у роботі Київської громади. Як член Київської міської ради домагався введення в школах викладання українською мовою.

Ще на початку 60-х років О. Кониський налагодив зв'язок з учасниками національно-визвольного руху в Галичині. 1863 р. був засланий царським урядом у Вологду, потім — у Тотьму. Протягом 1865-1872 pp. жив за кордоном. Повернувшись до Києва, працював у газеті «Київський телеграф». Був одним із фундаторів Літературного товариства імені Т. Шевченка у Львові (згодом — Наукове товариство імені Т. Шевченка). Олександр Кониський — автор ґрунтовної біографії Т. Шевченка.

Під тиском Київської громади на галицьких народовців і віденського уряду на польських політиків, галичани пішли на компроміс, який полягав у тому, що українці отримають кілька місць у парламенті, уряд надасть допомогу українським культурним установам: здійснить осучаснення учительських семінарій, відкриє третю українську гімназію, збільшить кількість українських кафедр у Львівському університеті, започаткує кафедру української історії, визнає український правопис, запровадить українські написи на всіх державних установах, залізницях, поштових скриньках і т. п. У свою чергу, українці обіцяли підтримувати політику австрійського уряду, піти на поступки польській шляхті. Компроміс було укладено 25 листопада 1890 р. лідерами галицьких народовців і тогочасним намісником Галичини графом Казимиром Бадені, який представляв польську сторону.

Відтоді, запевняли обидві сторони, мала розпочатися «нова ера» в польсько-українських відносинах. Проте в обох суспільствах «новоерівська» політика не знаходила широкої підтримки. Уже наступного року граф Бадені так провів вибори до парламенту, що українці втратили майже половину своїх мандатів. У 1892 р. від підтримки компромісу відійшла «Народна рада», очолювана Ю. Романчуком. Остаточно від «новоерівської» політики обидві сторони відмовилися в 1894 p., заявивши про це офіційно з трибуни галицького сейму.

Незважаючи на такий сумний фінал першої спроби порозуміння, «нова ера» все-таки справила позитивний вплив на український рух. Польська адміністрація Галичини дозволила відкрити ще одну українську гімназію (усього лише третю) та кафедру української історії у Львівському університеті.

Історичний факт. Щоб уникнути назви «Кафедра руської історії»,австрійське міністерство освіти затвердило довгу й недоладну назву:«Кафедра всесвітньої історії з особливим наголосом на історії Східної України». За рекомендацією В. Антоновича її очолив 28-річний київський історик Михайло Грушевський. Він керував кафедрою до початку Першої світової війни, успішно розвиваючи українську історичну науку.

Розгортання руху народовців на Буковині

Національне відродження на Буковині розпочалося наприкінці 60-х років XIX ст. Першими проявами громадської активності в краї зуміли скористатися москвофіли. Із появою народовців там почали поширюватися поезії Т. Шевченка, а також інших українських письменників. Українські інтелектуали поступово переходили на українські позиції. Під впливом Шевченкового слова в краї сформувалася «Буковинська трійця» зачинателів української літератури: Юрій Федькович та брати Сидір і Григорій Воробкевичі.

Утвердженню провідних позицій народовців надзвичайно посприяло відкриття у 1875 р. Чернівецького університету. Багато його викладачів прибули з Галичини й стали провідниками національної ідеї. Яскравим представником національного руху і довголітнім лідером буковинських народовців став Степан Смаль-Стоцький — професор університету з 1895 р. У 1885 р. Юрій Федькович розпочав видання української газети «Буковина». Наприкінці XIX ст. політичне життя в краї розвивалося тими самими шляхами й темпами, що й галицьке. Цьому сприяла тісна взаємодія їхніх політичних сил. У віденському парламенті буковинські депутати разом із галицькими утворили єдиний «Український клуб». Головні політичні партії — радикальна, національно-демократична, соціал-демократична — були дуже близькими до галицьких. Завдяки міцним позиціям українських політичних сил, їхній добрій взаємодії, а також відсутності гострого міжнародного протистояння, яке спостерігалося в Галичині, рівень розвитку культурних і громадських організацій був дуже високим. Місцеві українські школи та громадські організації Буковини вважалися найкращими з усіх трьох західноукраїнських регіонів.

Становище Закарпаття

Найважчим було становище русинів Закарпаття. Невисока урожайність землі, повільний розвиток промисловості та високий приріст населення призвели до вкрай важких умов життя. Єдиним порятунком із цього становища стала масова міграція. Що стосується культурно-національного життя, то скромні успіхи, здобуті в 50-х роках, протягом 60-х звелися нанівець. Після перетворення Австрії на дуалістичну монархію всі національні меншини Угорщини були віддані на ласку угорської влади. Під тиском цієї влади греко-католицька церква Закарпаття стала засобом мадяризації. На зламі ХІХ-ХХ ст. тут було закрито ті останні парафіяльні початкові школи з українською мовою навчання, які працювали ще з початку XIX ст.

Як і в Галичині, посилення національного гноблення на Закарпатті призвело до утвердження москвофільства. Інтелігенція Закарпаття пам'ятала перемогу російських військ над революційними угорськими частинами в 1849 р. і не могла собі уявити іншої опори національному життю, окрім Петербурга. Під вплив москвофільства потрапило перше національне товариство Закарпаття — «Общество св. Василия Великого» (1866).

Тільки наприкінці століття — у 1897 р. — на Закарпатті почав виходити тиж¬невик українського спрямування «Наука». Лише окремі інтелігенти підтримували зв'язки з Галичиною. Наприкінці XIX ст. Закарпаття, за висловом Михайла Драгоманова, залишалося «пораненим братом» українства.

Перевірте свої знання
1. Назвіть імена та досягнення найвизначніших народовців Буковини.
2. Чим пояснити нерозвинутість національного руху Закарпаття в другій половині XIX ст.?
3. Чому галицькі народовці втратили підтримку народу наприкінці 70-х років XIX ст.?
4. Як змінилася політична діяльність народовців після поразки на виборах у 1879 p.?
5. Які події спонукали до «новоерівського» компромісу українських і польських політиків Галичини? У чому полягала його сутність?

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Скачати підручники та книги онлайн, планування з історії України, курси та завдання з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.