Версия 12:35, 17 августа 2009

                                                                                             Реферат на тему: “Любов і закоханість: співвідношення понять”

 
   План

   Вступ
   1. Поняття любові, основні її прояви
   2. Співвідношення понять “любов” і “закоханість”

   Висновки
   Список використаної літератури.

 
Вступ

   Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

   Любов, як і інші етичні поняття та норми, пройшла певні етапи свого становлення не лише у зв’язку зі зміною епох, але й протягом самої доби античності та її періодів. У ліриці давньогрецьких поетів вона не виступає абстрактним почуттям, а пов’язана з певною особою, до якої виникає інтимна прихильність. Любов – не образ споглядання, а конкретна дія стосовно конкретної людини. У класичний період любовне почуття абстрагується, його починають цінувати як окрему морально-естетичну категорію, що цінна сама по собі, незалежно від об’єкта, стосовно якого вона виникла. З часом підкреслюється значення любові у сфері соціальних зв’язків, її роль, як основи сімейно-шлюбної моралі.

   Спробую в даній роботі розглянути основні риси любові, її складові, як співвідносяться любов і законність з точки зору етичних поглядів.

   1. Поняття любові, основні її прояви

   Найунікальнішою форм спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовж багатовікового існування людської культури вона вважалася однією з основних моральних цінностей. Любов фокусує етичний вимір людського існування й може, на думку В.Г.Бєлінського, «слугувати пробним каменем моральності».

   Істинний розгляд любові можливий лише у світлі найвищого сенсу людського спілкування. Тільки в такому масштабі може бути поясненою та обгрунтованою всепро-никна сила любові, котру вже в давнину ототожнювали із загальною космічною силою, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Давно підмічено, що й пізнає людина настільки, наскільки любить. «Немає істини, де немає любові».

   За всієї очевидної важливості та цінності любові для людини в її існуванні важливіше, чи осягнула вона істинну сутність цього почуття? Сказане ще в давнину про любов, що «таїна ця велика є», актуалізується щоразу в кожній новій спробі раціонального осягнення такого інтимного і всеохоплюючого явища культури. Проте людина вперто продовжує спроби розкриття цієї великої таємниці, бо «любов є сила життя» (Л. М. Толстой).

   Відкидаючи всі більш чи менш туманні міркування про любов і розглядаючи її в світлі сенсу людського існування, можна стверджувати, що любов — це інтимне, глибоке почуття, котре характеризується високою емоційно-духовною напруженістю, це галузь реалізації цінності «переживання» іншого в усій його своєрідності й неповторності, це піднесення предмета «до сутності й, таким чином, предмет лише як сутність стає об'єктом любові».

   У своєму устремлінні любов може бути спрямована на людську сутність, ідею, іншу людину і т. д. Однак її сутність найповніше проявляється у стосунках між людьми, відкритті та визнанні максимальної цінності іншої конкретної людини. Любов — одна з форм подолання відчуження людини від людини і завдяки цьому вона визнається вершиною морального ставлення до особистості. Як така вона, наприклад, є суттєвим елементом дружби як форми морального спілкування.

   Однак у сутності любові «є щось зовсім унікальне, що виводить її з ряду вище розглянутих форм міжлюдського спілкування і що з максимальною яскравістю, і з усією мірою притаманної їй загадковості й неповторності розкривається в індивідуальному статевому коханні. Саме тут з усією невідворотністю постає вільне й остільки «непередбачуване» вираження глибини особистості. Тут осягається сутність іншої статі, а коханий в усій його особистісній незамінності та своєрідності дарує люблячому ту завершеність цілого, котра долає окремість і самотність людського існування. «Любов — це... сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від її ближніх; котра єднає її з іншими».

   Водночас це й відкриття нового бачення людиною світу, чарівне перетворення людського ставлення до світу. «Врата у світ цінностей немовби ро-їчиняються... Для того, хто. кохає, коханнялакладає чари на увесь світ, огортаючи світ додатковими цінностями»,— підкреслював В. Франкл3. Той, хто кохав по-справжньому якусь одну людину, говорив Е. Фромм, любить увесь світ. І в цьому процесі здійснюється творчий перегляд усієї системи цінностей, зміна способу її існування. Часто це прорив крізь конкретно-історичну обмеженість панівної моральної свідомості до загальнолюдських моральних ідеалів як шлях присвоєння людиною своєї людської сутності всебічним способом.

   Заслуга любові не тільки в творчому перегляді світовідчуття, посиленні морально-ціннісного виміру своєї життедіяльності. Значною мірою істинна її заслуга в творенні людини.

   Є в народній мудрості твердження, що любов зла. Однак тут більшою мірою підкреслюється «непередбачу-ваність» кохання: його не можна примусово ні викликати, ні здолати. «Кохання — емоційно перетворююче ставлення, в якому інший сприймається сповна, незалежно від його якостей та їх оцінки, приймається як даність, в усьому багатстві й незводимості до власних уявлень та ідеалів». Більш того, трапляється й так, що і достоїнства коханої людини гіпертрофуються силою почуття люблячого. І в цьому часом витоки багатьох розчарувань. Та все ж поряд із цим «обманом зору» в коханні є така прозорливість, яка недоступна іншому почуттю. Очі кохання бачать у людині такі її глибини, про які -ш од і не знає й вона сама.

   Любов висвічує в коханому його можливості. В існуючому образі коханої людини їй удається розгледіти її потенційний образ. Цю загадку любові, її унікальну здатність у людському творенні влучно підмітив М. М. При-швін: «...та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби і я постараюся бути кращим за себе».

   Розкриваючи духовну сутність коханої людини, її неповторність, зачаєні в ній потенційні цінності, люблячий стикається з особистістю іншої людини як із цілим унікальним світом, що в свою чергу розширює його власний світ. Вказані процеси поглиблюють особистість, роблять її душевно тонкою, «видющою», творчою. «Благодіяння любові не тільки в тому, що вона навіює нам віру в іншу людину, а й у тому, що ми знаходимо віру в себе» (Р. Рол-лан).

   Унікальний творчий потенціал любові виявляє в кінцевому підсумку прагнення людини до цілісності, осягнення світу в усьому його багатстві. Однак реалізація, відстоювання цієї творчої могуті любові, а отже істинного її здійснення, вимагає в свою чергу тієї висоти морального ставлення, морального способу існування людини, котра зобов'язує її інтелектуально-емоційно-вольову систему до гра-.нично високого напруження. Любов — величезна сила, вона може бути творчою, але може бути й руйнівною, призводити до морального падіння. Все залежить від моральної спроможності людини, міри її особистісного розвитку.

   Важливість і складність любові багато в чому визначається тим, що в ній, як у фокусі, перетинаються протилежності біологічного й духовного, особистісного й соціального, інтимного й загальнозначущого. В любові як у жодній іншій галузі необхідно відрізняти вище від нижчого, прекрасне від потворного, справжнє людське почуття від його викривлених, спотворених форм, бо втрати тут — це втрати людського начала, людської сутності. Так, статевий потяг не є простим уподібненням тваринному з характерним для нього диктатом статевого інстинкту. й хоч останній не може зрівнюватися зі свідомими діями людини, йому все ж притаманна своя «мудрість». Людина ж у втраті свого людського начала може впасти й значно нижче від «природної мудрості». Тому вже у давнину було прийнято розрізняти типи кохання, його психологічно-емоційні стани. Наприклад, давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання («ерос») і ніжну, жертовну любов («агапе»).

   «Ерос» — це стихійна й палка жага володіння улюбленою істотою, що не лишає місця для жалості чи милостивості. «Агапе» — це потреба в самовіддачі, милостива любов до «ближнього», жадання люблячого розчинитися в коханому. Поряд із цими типами любові виокремлюється ще «філія» — любов-дружба, любов-приязнь індивіда до індивіда, зумовлена соціальними зв'язками й особистим вибором, і «сторге» — любов-прихильність, особливо сімейна.

   Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

   У спеціальній психологічній літературі наводяться й ще детальніші класифікації любові. В нашому випадку типологія любові — не самоціль. Та водночас звернення до результатів такого аналізу дає можливість простежити сутнісно закономірне в цьому явищі через з'ясування об'єднуючого, схожого в цих класифікаціях.

   Таким є осягнення того, що найвищою, найзначущішою для людини формою любові виступає цілісна під егідою духовності спрямованість суті однієї людини до іншої. «Це сміливе занурення в переживання єдності» (Е. Фромм) в усій багатоманітності сторін, але передусім у духовній.

   І тому це насамперед здатність любити, що виступає як ставлення людини до світу взагалі, людини взагалі. «...Якщо я справді люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь «я люблю тебе», я мушу бути здатним сказати «я люблю в тобі все», «я люблю завдяки тобі увесь світ, я люблю в тобі самого себе» '.

   Таким чином, любов постає як глибоко моральне ставлення, що підноситься до субстанційних основ людського буття. Крім того, любов є діяльна, активна заінтересованість у житті та розвитку коханого, високе почуття відповідальності та обов'язку. Це буття як самовіддача, як утвердження іншого. «Любов до когось це не просто сильне почуття — це рішимість, це розумний вибір, це обіцянка». І, нарешті, не можна зазнати справжньої любові, якщо головною цінністю стала вона сама, а не той, когр любиш. Насолоджуватися справжнім коханням, прагнучи тільки любовних утіх, неможливо. «Природна любов, ставши богом, не залишається любов'ю» (К- С. Льюїс).

   Проілюструвати сказане можна, звернувшися до еволюції культури «пристрасті» в її культурно-історичному втіленні. Зведена свого часу на п'єдестал романтизму (XVII—XIX ст.) як ідеал, що дарує захист від ницості й жорстокості довколишнього світу, в своїй абсолютизації пристрасть призвела в підсумку до девальвації кохання (стихія «сексуальної революції» в XX ст.).

   Ця закономірність проявляється не тільки у сфері інтимних міжособистісних стосунків. Такий же підсумок і для любові як спрямованості на ідею, людську сутність, Батьківщину, Бога. І тут любов як самоціль плодить і множить зло. Наприклад, у своїй крайній, безумній формі патріотизм стає расизмом натовпу, служіння ідеї чревате фанатизмом і т. п.

   Таким чином, істинна любов завжди моральна як активне проникнення в іншому, як виходження за себе самого сьогоднішнього, обмеженого, до нових висот людського виміру, де «в акті віддавання себе, в акті проникнення вглиб іншої людини, я знаходжу себе, я відкриваю себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину»3. Любов — одна з найвищих моральних цінностей. Саме такою вона спроможна в людській життєдіяльності, постає як глибинне джерело і моральна основа шлюбних відносин і сім'ї.
 

   2. Співвідношення понять “любов” і “закоханість”

   У любові і закоханості три витікаючих прояви: пристрасть, близькість і надзвичайні емоції.
Любов приходить поступово, закоханість - швидко. Любов росте, а зростання вимагає часу. Закоханість же, як завжди, немов звалюється на голову. Дійсно, дізнатися людину, зустрівшись з нею всього лише кілька разів, неможливо.

   Багато людей носять маску і, відразу не можна дізнатися, що під нею приховують. Деякі вмудряються приховати справжню особу до самого весілля, а після вже предстають в дійсному світлі. Знайте, щоб добре дізнатися людину потрібний час - місяці, а може і роки. Багато хто з вас чув вираз “Любов з першого погляду”. Але такого не буває. Можна випробовувати сильне ваблення до людини, яку тільки що зустріли, але, не дивлячись на свою силу, це ваблення поверхневе. Це закоханість очима в зовнішність, у вчинки, в реакцію. Але щоб людину дійсно любити, вам належить пройти величезний шлях.

   Любов йде поволі. Закоханість - відлітає. Переконатися в цьому можуть тільки ті, хто вже пережив роман. Ми можемо запитати: “Як довго він продовжувався? І скільки часу знадобилося, щоб його припинити?” Якщо для зміцнення дійсної любові потрібний час, закоханість закінчується, практично, так само як і починалася - швидко, але з одним виключенням. Вона не зникає миттєво, якщо ви підтримуєте сексуальні відносини. Секс ускладнює емоційну реакцію. Ті, хто закоханий, не можуть розлучитися не із-за загальних інтересів, а із-за сексу. Про любов тоді не можна говорити.
У центрі любові - завжди одна людина, закоханість же здатна вміщати декілька.

   Закоханий в змозі “любити” одночасно двох і більше чоловік. Допустимо, дівчина закохана в двох хлопців: один - зріла, надійна і відповідальна людина, а інший - відчайдушний марнотратник, любитель повеселитися. Дівчина заявляє, що не може вибрати когось одного. Але справжня любов вибирає одну людину, в якій вона бачить і знаходить цінне для себе і більше не шукає іншого.
Любов дарує бажання творити, закоханість же руйнівна. Любов благотворно позначиться на вашій особі, вона розкриє все найкраще у вас. Вона наповнить вас новою енергією, намітить цілі і збудить інтерес до життя. Вона сприятиме творчості і гідним справам. Вашому особистому розвитку. Любов відродить відчуття власної гідності, відчуття упевненості в собі. Вона рухатиме вас до успіху. Ви старанно вчитиметеся, планомірно жити і не розмінюватися на дурниці. Закоханість же на відміну від любові руйнівна. Вона несе безлад. Коли ви закохані, то знижується ваша успішність, і працездатність, ваші таланти не можуть виявлятися. Ваші рідні і близькі друзі тут же відмітять: “Ось це так! Що з тобою трапилося? Ти нікуди не ходиш і нічого не робиш, може, ти хворієш? Закоханість будує повітряні замки, де все буде добре, і ви відмінно розумітимете один одного, і де немає школи, роботи, навчання, грошей і відповідальності перед іншими. Закоханість дивиться крізь рожеві окуляри.

   Любов припускає сумісність, закоханість нехтує нею. Якщо ви любите, то вас привертає не тільки зовнішність і поведінка коханого, але і його (її) характер, емоції, ідеї, позиція. Вам цікавий його (її) образ мислення і реакція на ту або іншу ситуацію. Вам цікава реакція коханого на успіх або невдачу, на несподіванці і трудності життя. Чи є він (вона) доброю, вихованою і дбайливою людиною? Чи співпадають ваші погляди на релігію, освіту, сім’ю, секс, фінанси? Чи однаково ви відноситеся до друзів? У чому співпадають ваші інтереси? Чи вважаєте за краще ви увечері спілкуватися з сім’єю і друзями або вибиратися абикуди? І чим більше загального у вас буде в цих сферах, тим більше у вас шансів розвинути справжню любов.
Може це звучить не дуже романтично, але ймовірно ваш майбутній чоловік живе по сусідству з вами (що і трапляється). Ті люди, які мають загальні інтереси і однакову систему цінностей, мають більше шансів мати щасливу сім’ю.

   Любов враховує недоліки, закоханість ігнорує їх (не помічає недоліки). Любов допоможе вам розпізнати в людині прекрасні якості; Любов також бачить недосконалість коханого, але не загострює їх, а робить упор на якості, які гідні пошани і захоплення. Закоханість взагалі не дозволяє вам розгледіти в людині що-небудь негативне. Ви захищаєте його від будь-якої критики. Закоханість робить вас настільки дурними, що ви думаєте, що одне, два захоплюючих вас якості (красивий, спортивний, мова підвішена), переважать всі його недоліки і проблеми (грубість, хамство, лінь) Любов же приймає гідну людину, не дивлячись на його недоліки (малий ріст, великий ніс, вуха).

   Любові не страшна розлука, для закоханості - це розрив. У розлуці любов може навіть окріпнути. Коли кохана людина далеко від вас, то ви краще розумієте, як багато він означає для вас (ваші відносини) Закоханість же вмирає, варто тільки людині зникнути із виду. Оскільки закоханість живе за рахунок фізичного ваблення, то вона не витримує перевірки часом.

   Любов обережна у фізичних контактах, а закоханість експлуатує їх. Справжній любові властиве фізичне ваблення, але люди, що по-справжньому люблять, ніколи не ставлять секс на перше місце в своїх відносинах, для них це як сливки на торті. Спочатку вони поважають і цінують один одного, а вже потім близькість виражає їх відчуття один до одного в браку. Вони оберігають один одного.
Любов безкорислива, закоханість егоїстична. Любов грунтується не тільки на емоціях, вона виражається ще в діях, коли ви уважні до людини, робите що-небудь хороше для нього, і не тільки коли вам це хочеться, а постійно. Природно, що якщо до вас так само відносяться, то і любити легко; але існує один тест для справжньої любові: змогли б ви любити людину, якщо він не помічає ваших потреб або забуває зробити те, про що ви його просили, або коли він потрапив в біду. Любов - це коли ви приносите сніданок в ліжко. Тобто нелегко першому встати і приготувати і піднести сніданок коханій людині, яка тільки що прокинулася і не важливо чоловік або дружина це робить. Це робить любов. Закоханість егоїстична. Закохані думають про те, що отримати від іншого, щоб його любили і леліяли.

   Любов викликає схвалення сім’ї і друзів, закоханість - лише осуд. Якщо ви дійсно любите когось, то сім’я і ваші друзі, швидше за все, схвалять ваші відносини. Вони побачать, якою ви гармонійною людиною стали, як особа, що у вас з’явилися нові інтереси, а ваші взаємини доповнюють і укріплюють кожного з вас. Схвалення батьків і друзів зазвичай говорить про те, що любов справжня.

   А ось якщо батьки і друзі не схвалюють ваших відносин з вашим другом або подругою - будьте напоготові!!! Адже той, хто зацікавлений у вашому майбутньому благополуччі, не порадить поганого і прагне захистити вас від болю. Тим більше з боку набагато видніше, хто що коштує. Адже батьківське схвалення дуже важливе. За статистикою більшість браків, які батьки не схвалювали, закінчилися розлученням. Друзі також натякатимуть, що щось не так, якщо ви просто закохані. Практика така, що всі розведені люди нарікають на те, що свого часу не слухали батьків і друзів, які відмовляли їх від помилки. Любов народжує упевненість, закоханість - сумніви . Любов іноді переживає відчуття ревнощів. Але, обдумавши все, вона завжди довіряє коханій людині. Закоханість же займається тим, що пригнічує постійні ревнощі і відчуття безсилля. Деякі навіть вважають, що чим більше їх ревнують, тим сильніше люблять або б’є, значить, любить - це збочення. Ревнощі - хворе відчуття і говорить про невпевненість і низьку самооцінку. Підозрілість “садить” свого друга на ланцюг, щоб у будь-який момент його можна було погладити - це егоїзм.

   Любов враховує реальність, закоханість ігнорує її (не помічає її). При справжній любові ви дивитеся на проблеми відкрито і не намагаєтеся применшити їх значення. Наприклад: двоє студентів, що люблять один одного, прикладають всі сили, щоб закінчити ВУЗ, не одружуючись, знаючи, що від цього їх відношення стануть ще міцніше, їм нічого буде побоюватися, що їх любов остигне, така сім’я буде дуже міцною.

   Люди по справжньому люблять один одного, не ховаються від проблем, а намагаються їх вирішити. Якщо щось загрожує їх відносинам, вони відкрито обговорюють це і намагаються знайти розумний вихід.

   Рабині закоханості не звертають ніякої уваги на обставини. Допустимо, одружена людина закохується в молоду дівчину, і вона в нього. Якщо цей чоловік по справжньому любить свою дружину, то він не дозволить пристрасті зламати його сім’ю, тобто поговорить з дівчиною і все пояснить їй (спочатку поговорить з своєю дружиною). А якщо одружена людина вічно закохується, то йому запросто піти гуляти з тією молодою дівчиною, якої немає справи до того, що чоловік одружений.

   Не потрібно йти на поводі тимчасових пристрастей. Запам’ятаєте, що якщо ви зустрінете свою справжню любов, то вона від вас нікуди не подінеться - ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік.

Висновки

   Отже, любов приходить поступово, закоханість - швидко. Любов росте, а зростання вимагає часу. Закоханість же, як завжди, немов звалюється на голову.

   Дійсно, дізнатися людину, зустрівшись з нею всього лише кілька разів, неможливо. Щоб добре дізнатися людину потрібний час - місяці, а може і роки. Багато хто з вас чув вираз “Любов з першого погляду”. Але такого не буває. Можна випробовувати сильне ваблення до людини, яку тільки що зустріли, але, не дивлячись на свою силу, це ваблення поверхневе. Це закоханість очима в зовнішність, у вчинки, в реакцію. Але щоб людину дійсно любити, вам належить пройти величезний шлях.

   Любов йде поволі. Закоханість - відлітає. У центрі любові - завжди одна людина, закоханість же здатна вміщати декілька. Закоханий в змозі “любити” одночасно двох і більше чоловік. Любов відродить відчуття власної гідності, відчуття упевненості в собі. Вона рухатиме вас до успіху. Ви старанно вчитиметеся, планомірно жити і не розмінюватися на дурниці. Закоханість же на відміну від любові скоріше руйнівна. Хоча закоханість може передувати справжній любові.
 
Список використаної літератури:

1.    Льюис К. С. Любовь // Вопр. философии. – 1989. -  № 8.
2.    Фейербах Л. История философии // Собр. соч.: В 3 т. М., 1964. - Т. 1. - С.55.
3.    Фромм Э. Искусство любви. - Минск, 1990.
4.    Франкл В. Человек в поисках смисла. - М., 1990.
5.    Философия любви. - М., 1990.