Текущая версия на 19:46, 19 августа 2009

Джерелознавство. Визначення джерелознавства. Класифікація історичних джерел

Всі науки вивчають об'єктивну реальність, тобто мають об'єкт І предмет вивчення фізика вивчає неживу природу, біологія — живу, математика — належності чисел , геологія — будову Землі, географія — поверхню Землі, у тому числі наслідки лемської діяльності, під впливом яких поверхня змінюється, мовознавство — мови народів тощо.

Для пізнання об'єктивної дійсності вчені використовують безконечну кількість методів і експериментів їх кількість невичерпна, як невичерпна для пізнання сама об'єктивна дійсність.

На відміну від більшості наук, об'єктом І предметом вивчення яких є постійно Існуюча дійсність, що й можна досліджувати повторно і проводити над нею безконечні експерименти, Історична наука має за об'єкт дослідження те, чого нема з огляду на це вона особлива Ця особливість випливає зі специфіки Історичної реальності, всі елементи якої ( минулі формації, давні народи І держави, цивілізації та культури, політичні структури І війська, царі й полководці, вчені, пророки, мандрівники і засланці, оратори І поети, віча І суди, переговори І трактати, тюрми та Інквізиції) належали лише до певного проміжку минулих часів Ми кажемо про Історичну реальність саме як реальність, оскільки свого часу вона була реальністю, але відійшла в минуле, а тепер Існує Інша реальність Тарас Шевченко писав у "Гайдамаках".
Все йде все минає - І краю немає
Куди ж воно ділось відкіля взялось
І дурень, І мудрий нічого не знає
Живе умирає одне зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
Чи не означає це все, що Історик має справу з тим, чого немає?
З привидами, чи може, маревами?

Насправді історик, подібно до дослідників з усіх інших наук, використовує реально Існуючу дійсність. Для нього як науковця такою дійсністю слугують історичні джерела, реалії, створені в давнішому чи пізнішому минулому в процесі людської діяльності
Історичні джерела збереглися у різноманітних видах і формах, у тому числі й такими, якими вони були створені Збереглися джерела неушкоджені й цілісні. Але велика кількість Історичних джерел дійшла до нас у фрагментах, руїнах, уламках, що, однак, при масовості таких уламків неодноразово дає змогу правильно реконструювати пам'ятку, як це простежуємо при археологічних дослідженнях.

Отже, до Історичних джерел належать руїни давніх міст І будов, археологічні городища, знаряддя праці від кам'яної сокири з палеоліту до рала часів Київської Русі, зброя з минулих епох від бронзових наконечників дерев'яних списів до "Катюш" періоду Другої світової війни, посуд трипільців І прикраси скіфських царівен, закони Гаммурапі та Литовські статути, "Повчання" Володимира Мономаха І IV Універсал Центральної Ради, Житіє святої Єлени І документи Львівського церковного собору 1946 р., лист Лесі Українки до Івана Франка і біографії українських юнаків та дівчат, котрі були на примусових роботах у Німеччині, тощо. 4 Все назване —- історичні джерела. Вони реально Існують. Вони є. Вони ніби знаходяться між тими, хто вивчає Історичне минуле, та самим історичним минулим Тільки через ці реліквії минулого, і тільки через них, мов крізь призму, історик може вивчати минуле, тобто історичний процес. На жаль, кожне джерело окремо відображає лише певний фрагмент історичної дійсності й обмежене за обсягом Історичної інформації. Але Іншого засобу, окрім заглянути в минуле, реконструювати його обриси при посередництві Історичних джерел, в Історика нема. "Навіщо джерела? Для того, щоб вивчати історію? — можуть запитати студенти. — Адже достатньо прочитати підручник з історії". При цьому, однак, забувають, що всі підручники, якщо й самі не написані безпосередньо на основі джерел, то з використанням наукових праць — монографій, статей, створених на основі Історичних джерел.
Отже, до історичних джерел належить все створене в минулому в процесі людської діяльності І збережене.

Речові, писемні, фольклорні, народно-звичаєві, лінгвістичні та інші реліквії з минулого ще прийнято називати історичними пам'ятками.

Історичні джерела характеризуються спільними і відмінними властивостями. До спільних варто віднести: всі пам'ятки — свідки своєї епохи, свого періоду і відображають певну грань буття минулого часу; оскільки творцями всіх пам'яток минулого були люди зі суб'єктивним баченням і сприйняттям реальності свого часу, остільки кожна пам'ятка, взята окремо, є обмеженою в об'єктивності відображення історичної дійсності (це, зокрема, стосується писемного виду джерел); кожне джерело (пам'ятка) є невичерпним за змістом Історичної Інформації; інформація джерел може мати відкритий І прихований характер, яка виявляється дослідником шляхом зіставлення багатьох джерел. Прихований характер Інформації, що мають джерела, створює грунт для безконечності творчого пошуку історика навіть при вивченні тих проблем, до яких вже неможливо залучити нові джерела (Історія Риму, історія Київської Русі тощо).

Властивостями джерел, закономірностями їх формування та особливостями відображення ними Історичної дійсності і займається джерелознавство. Тобто джерелознавство — це наука про історичні джерела.

Іншим напрямом джерелознавства як науки є теорія і практика роботи дослідника над джерелами, пошуку, систематизації й аналізу джерел, послідовності у вивченні загальної та спеціальної літератури, видів джерел і т.д.

У системі Історичних наук джерелознавство аж до початку XX ст. належало до спеціальнихісторичних наук, таких, як архівознавство, археографія, геральдика, дипломатика, нумізматика, палеографія, сфрагістика, генеалогія, хронологія тощо. Але вже в першій чверті XX ст. джерелознавство перетворилося у фундаментальну історичну науку. Розробка проблем цієї науки стала необхідною умовою вивчення будь-якої історичної проблеми. Сьогодні достатньо взяти будь-який автореферат докторської чи кандидатської дисертації, щоб переконатися, яку увагу приділяють дослідники джерелам. Фактично без вивчення джерел та їх джерелознавчого аналізу не обходиться жодне дослідження.

Серед сучасних наукових спеціальностей джерелознавство та Історіографія виділяються окремою спеціальністю поряд з такими, як Історія України, всесвітня історія, археологія, етнологія. Спеціальні історичні науки є складовими джерелознавства. Серед навчальних вузівських дисциплін Історичного циклу джерелознавства як окремої спеціальності нема, а є Історія України, всесвітня Історія, археологія, етнологія, архівознавство, музеєзнавство І краєзнавство.

Класифікація історичних джерел

Особливі та відмінні ознаки Історичних джерел розглядаються за класифікацією Історичних джерел V науці джерелознавства використовують кілька підходів до класифікації джерел:

Класифікація за формаційною ознакою була майже домінуючою в радянському джерелознавстві Це означає, що джерела згруповували за часом їх походження І відображення дійсності певного Історичного періоду, епохи первісного суспільства (джерела археологічного, етнографічного, лінгвістичного походження), рабовласництва, феодалізму, капіталізму тощо.
Це був марксистський погляд на послідовність Історичного розвитку людського суспільства Як відомо, він не є загальноприйнятим Його основу становили характеристичні особливості суспільних відносин хто володіє засобами виробництва, якими є панівні й експлуатовані класи, в чиїх руках влада тощо.

Наука ХІХ-ХХ ст. висунула немало нових підходів до аналізу суспільства різної якісної та часової віднесеності Згадаймо, наприклад, цивілізаційний підхід англійського Історика І соціолога Арнольда Тойнбі, в основі якого рівень і якість розвитку суспільств залежить від комплексу цивілізаційних цінностей, властивих для суспільства.

На всеосяжне трактування аналізу людських суспільств на різних ступенях їх розвитку претендували теорії функціоналізму, започатковані Редкліфом Бравном і Броніславом Малиновським, структурам му — Леві Страусом та ін.

Зауважимо, що класифікація джерел за формаційною ознакою мала формальний характер, бо практично всі джерела з однієї формації неможливо звести до одного знаменника чи видати друком одним виданням, навіть серійним Через те всередині кожної формаційної групи джерел завжди була ще своя тематична класифікація, або класифікація за певними Історичними періодами чи великими подіями Такими групами джерел періоду феодалізму в Україні можуть бути джерела
-  з Історії Київської Русі,
-з періоду залежності українських князівств від татарської Орди,
-з Історії запорізького козацтва,
-з Історії Національно-визвольної війни середини XVII ст..

Видано, наприклад, два томи "Селянського руху на Україні, які охоплюють джерела з цієї теми з 1569 р до XIX ст., том "Гайдамацький рух на Україні у XVIІІ ст.", "Привілеї міста Львова (XIV-XVI1I ст.)" тощо.

Тематична класифікація джерел практикується і в наш час. За нею здійснюється багато видань документів, що є зручним для дослідників.

У теоретичному джерелознавстві, зокрема у західних країнах, джерела прийнято класифікувати на дві великі групи залежно від того, чи вони несуть безпосередньо Історичну Інформацію, чи опосередковано До першої групи джерел за цією класифікацією належать релікти Історичної дійсності знаряддя пращ, зброя, посуд, прикраси, руїни міст І фортець, піраміди, храми, розкопані дороги, берестяні грамоти і пергаментні списки як такі, законодавчі акти, що для свого часу мали юридичну силу, Історичні пісні, думи та ш Усі релікти були витвором свого часу, мали цільове призначення, відігравали певну функціональну роль Отже, вони — безпосередні свідки епохи.

Джерела, які подають Історичну Інформацію опосередковано — це оповіді, розповіді про події минулого В них між подією, явищем, фактом і сучасним дослідником стоїть автор джерела, хтось, хто описував свій час Такі джерела прийнято називати наратиепими (від латинського narro — розповідаю, оповідаю) До них у вітчизняному джерелознавстві слід відносити літописи, житія святих, описи Іноземних авторів, які перебували в Україні, описи мандрівників, мемуарну літературу, в тому числі спогади, щоденники, біографи, некрологи, листування тощо.

Загальноприйнята класифікація Історичних джерел за типами І видами. Перша стосується всіх джерел. Класифікація за видами має відношення тільки до писемних пам'яток.

Тип об'єднує джерела, які однаковим способом кодують і зберігають історичну інформацію. 3 цього погляду всі джерела поділяються на
•    письмові,
•    речові,
•    етнографічні (можуть бути речові, письмові, усні),
•    усні (дума, пісня, переказ, прислів'я, народні знання);
•    лінгвістичні,
•    фонодокументи,
•    фотодокументи

Поділ джерел за типами засвідчує відмінності в їх походженні, формах І ознаках Очевидна відмінність І за способом творення, І за формою, скажімо, джерел речових І письмових плуга середини XVII ст І універсал Б. Хмельницького, Кам'янець-Подільського замку І "Опису України" Левассера-де-Боплана та ш Різні типи джерел формувалися не завжди. Найраніше виникли речові, лінгвістичні й етнографічні типи. З дуже давніх часів подають нам певну історичну Інформацію такі лінгвістичні джерела, як гідроніми (назви рік І озер), топоніми (назви країв І місцевостей), етноніми (назви племен і народів), ононши (прізвища й Імена). Ця інформація майже прихована І виявити її можна лише методом зіставлення І порівняння.

Знову ж таки, тип писемних джерел з'являється відносно пізно, на етапі формування держав І поширення писемності. Так, писемні джерела вітчизняного походження формуються в Україні, на жаль, тільки з XI ст. Про IX-X ст. дізнаємося лише з джерел вітчизняного походження Х1-ХІІ ст. та з Іноземних джерел (візантійських І європейських).

Щодо формування таких типів джерел, як фонодокументи і фото(кіно)документи, то вони з'являються лише від другої половини XIX ст. (фонограф винайшов Едісон у 1877 p., фотографію — Дагер та інші у 1839 p., хоч її ширше застосування припадає вже на другу половину XIX ст.). Безсумнівно, ці типи документів відображають уже І відповідні пізніші етапи історії світу й окремих країн.
Проте предметом нашого навчального курсу є писемні джерела. З цього погляду для нас найважливіша класифікація писемних джерел за видами.

Під видом писемних джерел прийнято об'єднувати сукупність джерел, що характеризуються однаковістю своєї форми (структури). Це випливає з однакової мети, якою керувалися творці джерела при його створенні.

Види джерел — явища певних історичних періодів. Одні з них існували триваліший, Інші — коротший час. Деякі відбивали весь період вітчизняної писемної історії (наприклад, законодавчі акти). Трапляються й такі, створення яких припинилось у XVIII ст. (наприклад, літописи). Інші є продуктом пізніших часів (періодика, статистика тощо).

Отже, у всьому корпусі писемних джерел з вітчизняної Історії виділяють такі види:
•    літописи;
•    законодавчі акти;
•    діловодна документація;
•    приватні акти;
•    статистичні джерела;
•    періодична преса;
•    документи особистого походження: мемуари, спогади, щоденники,
•    листи, автобіографії;
•    літературні пам'ятки;
•    публіцистика і політичні твори;
•    наукові праці з певних історичних періодів.

Виділяють ще джерела, яким властиві ознаки кількох видів одночасно. До них можна віднести економіко-статистичні, економіко-географічні чи військово-топографічні описи, що є одночасно І видами статистичних джерел, І науковими працями або й джерелом особистого походження.

Видова ознака не надає джерелу пріоритетності чи другорядності. Важлива Історична інформація може міститись у різних видах джерел. Через це у дослідницькій праці Історик, вивчаючи епоху, подію, хід подій, повинен прагнути до використання всіх доступних видів.

Нарешті, з-помІж писемних (та й інших джерел) виділяють ще масові й унікальні. Масовими джерелами називаються такі, які відображають однотипні, одноструктурні явища, що часто повторювалися свого часу (наприклад, соціальні структури середньовічних міст І сіл, форми оподаткування при капіталізмі, форми сім'ї, міграційні й еміграційні процеси, спосіб сільськогосподарського виробництва, матеріальний рівень життя). Як правило, кількість джерел, що відбиває такі масові явища минулого часу, є масовою. З XV-XVIII ст. такими джерелами стали писцеві книги, люстрації, Інвентарі, матеріали ревізій і кампутів, статистичні джерела. Часто повторювані явища минулого знайшли відображення в масово повторюваних документах діловодного характеру, в періодичній пресі, а з доби XIV-XV1I ст. — у приватних актах.

До унікальних Історичних джерел належать пам'ятки, що містять інформацію про важливі історичні явища, події та процеси минулого і відкриті в одній або кількох редакціях Наступне тиражування унікальної пам'ятки не впливає на її властивість як такої ("Повчання11 В. Мономаха, "Повість минулих літ”, "Слово о полку Ігоревім", Густинський літопис тощо).
Отже, класифікація джерел здійснюється під багатьма оглядами.
 
Література
1.    Бондаренко Г. Вступ // Спеціальні (допоміжні) Історичні дисципліни. Луцьк, 1977. С 4-8.
2.    Галенко О І Документальні публікації з Історії Української РСР: Теорія та джерелознавчий аналіз К, 1991,
3.    Гарнай ІА , Єсенков Ф П, Фояаній ГП Деякі питання комплектування архівів документальними матеріалами //Історичні джерела та їх використання. К., 1964. С 21-36
4.    Джерелознавство Історії України. Довідник, К., [998.
5.    Довгопол В М. Литвиненко М.А., Лях Р.Д Джерелознавство Історії Української РСР. К., 1986 С 3-9
6.    Ефременков Н В Современный этап исторической науки и источниковедческая культура студента //Источниковедческая культура студента. Сб. научи -метод, тр Тверь, 1990 С 7-17
7.    Источниковедение истории СССР М , 1981 С 4-23
8.    Источниковедение историческое //Специальные исторические дисциплины К 1992 С 134-141
9.    Катакура Ярослав Джерелознавство в дослідницькій діяльності Українського Історичного товариства //Укр Історик (Нью-Йорк, Торонто, Київ, Львів, Мюнхен) 1995 № 1-4 С 53-56
10.    Ковальський МП Актуальні проблеми джерелознавства Історії України XVI-XVII ст //Укр археограф щорічник Нова серія 1992 Вил 1 Т 4 С 261-273
11.    Мацюк О Я Роль філігранологи у встановленні часу написання недатованих документів/Лстор джерела та їх використання 1966 Вип 2 С 256-268
12.    Пільмвич СД Головні етапи розвитку архівної справи на Україні //Істор джерела та їх використання 1968 Вип 3 С 5-30
13.    Пронштєйн А П Даніпевский И Н Вопросы теории и методики исторического исследования М, 1986 С 24 51
14.    Сащевич А В Источниковедение в кругу исторических дисциплин //Источниковедческая культура студента С 7-17