''Коли пророцтво – це доля ''<br><br>«І в місяці жовтні станеться велике переміщення, таке, що здасться, начебто тяжкість землі втратила свій природний рух і звалилася у вічний морок. Й тоді з’явиться новий Вавилон, мерзенна дочка, яка виросла з огидностей першого загальноспалення. Це триватиме лише 73 роки та 7 місяців. Потім з’явиться нова парость біля стовбура, яка довгий час залишалася неплідною”… Це Мішель Нострадамус, погляд з середини далекого XVI ст. на події 1917 року і того, що мало бути по тому… <br><br>Період 1938-1945 років у своєму «Посланні Генріху…» Нострадамус окреслює як період «міжчасся», кажучи афористично – польоту над прірвою. Крізь століття він побачив «страхітливу епідемію» цього міжчасся, яка поглине 2/3 людства: «Це нещастя виявиться настільки страшним, що не можна буде більше впізнати полів та будинків, а на вулицях виросте по коліна трава». <br><br>Великий француз писав про «дітей Марса», які захоплять величезні землі. Дмитро та Надія Зима, дослідники текстів Нострадамуса, впевнені, що йдеться саме про нацистів, оскільки Марс є не лише символом війни як такої. Це й астрологічний знак Німеччини. Однак сваволя міжчасся не буде вічною, заспокоює нас крізь товщу століть французький пророк, бо «головний правитель, який глибше за інших проникне на Північ та Захід, буде розгромленим». <br><br>Бачила у майбутньому картини війни й болгарка Ванга Стоянова. Як пише Красиміра Стоянова, у 1940 році провидиця почала настійливо пророкувати усім, хто до неї звертався, про війну, яка охопить 6 квітня 1941 року їхню рідну землю. А в одну з ночей на самісінькому початку 1941 року у жінки було видіння. У залитий місячним сяйвом двір її дому в’їхав божественної краси вершник на баскому коні. На ньому були обладунки стародавнього воїна. Коли високий юнак зайшов до хати Ванги, все навкруги засяяло від потужного світла, яке він випромінював. Вершник сказав жінці: “Незабаром все перевернеться в цьому світі, багато людей загине. Ти залишишся тут і будеш пророкувати про живих та мертвих. Не бійся! Я буду поряд і завжди тобі допоможу…” Вершник спілкувався з Вангою неодноразово, як до цих подій, предрікаючи жінці її дар пророцтва, так і після, попереджаючи про доленосні події. Сама провидиця вважала його Святим Костянтином. На місці Струміце, де жила Ванга, століття тому за її баченнями було дивовижної краси місто. У його центрі красувалася кам’яна статуя Святого Костянтина на коні. Однак одного разу кам’яного вершника звалили з п’єдесталу. Це зробили яничари, які завоювали місто… <br><br>6 квітня 1941 року, як Ванга й пророкувала, німецькі війська перетнули югославський кордон. Рано-вранці усі жителі містечка Струміце залишили свої будинки і поховалися. Тільки Ванга з сестрою не пішли з дому. Від наступних подій мимоволі біжать по спині мурашки. Під обід у місто ввійшли німці, один з вояків ввірвався до дому Ванги, оглянув його і пішов собі. Отак біда в буквальному смислі обійшла провидицю стороною. <br><br>А коли мешканці містечка почали повертатися додому й, звісно ж, запрудили подвір’я Стоянових, щоб вивідати про своїх чоловіків, які воювали, Ванги вже не можна було впізнати. Вона переповнювалася великою внутрішньою напругою, а з її уст звучав гучний чужий голос. Своїм землякам Ванга допомагала дізнатися, чи живі їхні рідні, а якщо ні, то де саме поховані. Сказане провидицею збувалося з високою точністю. <br><br>Якось у 1943 році будинок Ванги відвідав сам боргарський цар Борис. Вона йому повідала, що його держава міцніє, а потім сказала: “Але будь готовим незабаром вмістити свої володіння в шкаралупку горіха. Будь готовим. Пам’ятай дату – 28 серпня!” 28 серпня 1943 року цар Борис помер… <br><br>Після смерті царя до Ванги приїхало кілька його родичок з Софії, щоб дізнатися, що очікує в подальшому царську сім’ю. Та їм відповіла: “Коли повернетеся, пов’яжіть над ліжком царя червону стрічку”. Жінки перепитали, чи не можна обрати рожеву чи білу стрічку, але провидиця повторила: тільки червону. Колір стрічки виявився символічним, бо невдовзі над колишнім царським палацом замайорів червоний прапор перемоги! <br>&nbsp;<br>

''Коли пророцтво – це доля ''<br><br>«І в місяці жовтні станеться велике переміщення, таке, що здасться, начебто тяжкість землі втратила свій природний рух і звалилася у вічний морок. Й тоді з’явиться новий Вавилон, мерзенна дочка, яка виросла з огидностей першого загальноспалення. Це триватиме лише 73 роки та 7 місяців. Потім з’явиться нова парость біля стовбура, яка довгий час залишалася неплідною”… Це Мішель Нострадамус, погляд з середини далекого XVI ст. на події 1917 року і того, що мало бути по тому… <br><br>Період 1938-1945 років у своєму «Посланні Генріху…» Нострадамус окреслює як період «міжчасся», кажучи афористично – польоту над прірвою. Крізь століття він побачив «страхітливу епідемію» цього міжчасся, яка поглине 2/3 людства: «Це нещастя виявиться настільки страшним, що не можна буде більше впізнати полів та будинків, а на вулицях виросте по коліна трава». <br><br>Великий француз писав про «дітей Марса», які захоплять величезні землі. Дмитро та Надія Зима, дослідники текстів Нострадамуса, впевнені, що йдеться саме про нацистів, оскільки Марс є не лише символом війни як такої. Це й астрологічний знак Німеччини. Однак сваволя міжчасся не буде вічною, заспокоює нас крізь товщу століть французький пророк, бо «головний правитель, який глибше за інших проникне на Північ та Захід, буде розгромленим». <br><br>Бачила у майбутньому картини війни й болгарка Ванга Стоянова. Як пише Красиміра Стоянова, у 1940 році провидиця почала настійливо пророкувати усім, хто до неї звертався, про війну, яка охопить 6 квітня 1941 року їхню рідну землю. А в одну з ночей на самісінькому початку 1941 року у жінки було видіння. У залитий місячним сяйвом двір її дому в’їхав божественної краси вершник на баскому коні. На ньому були обладунки стародавнього воїна. Коли високий юнак зайшов до хати Ванги, все навкруги засяяло від потужного світла, яке він випромінював. Вершник сказав жінці: “Незабаром все перевернеться в цьому світі, багато людей загине. Ти залишишся тут і будеш пророкувати про живих та мертвих. Не бійся! Я буду поряд і завжди тобі допоможу…” Вершник спілкувався з Вангою неодноразово, як до цих подій, предрікаючи жінці її дар пророцтва, так і після, попереджаючи про доленосні події. Сама провидиця вважала його Святим Костянтином. На місці Струміце, де жила Ванга, століття тому за її баченнями було дивовижної краси місто. У його центрі красувалася кам’яна статуя Святого Костянтина на коні. Однак одного разу кам’яного вершника звалили з п’єдесталу. Це зробили яничари, які завоювали місто… <br><br>6 квітня 1941 року, як Ванга й пророкувала, німецькі війська перетнули югославський кордон. Рано-вранці усі жителі містечка Струміце залишили свої будинки і поховалися. Тільки Ванга з сестрою не пішли з дому. Від наступних подій мимоволі біжать по спині мурашки. Під обід у місто ввійшли німці, один з вояків ввірвався до дому Ванги, оглянув його і пішов собі. Отак біда в буквальному смислі обійшла провидицю стороною. <br><br>А коли мешканці містечка почали повертатися додому й, звісно ж, запрудили подвір’я Стоянових, щоб вивідати про своїх чоловіків, які воювали, Ванги вже не можна було впізнати. Вона переповнювалася великою внутрішньою напругою, а з її уст звучав гучний чужий голос. Своїм землякам Ванга допомагала дізнатися, чи живі їхні рідні, а якщо ні, то де саме поховані. Сказане провидицею збувалося з високою точністю. <br><br>Якось у 1943 році будинок Ванги відвідав сам боргарський цар Борис. Вона йому повідала, що його держава міцніє, а потім сказала: “Але будь готовим незабаром вмістити свої володіння в шкаралупку горіха. Будь готовим. Пам’ятай дату – 28 серпня!” 28 серпня 1943 року цар Борис помер… <br><br>Після смерті царя до Ванги приїхало кілька його родичок з Софії, щоб дізнатися, що очікує в подальшому царську сім’ю. Та їм відповіла: “Коли повернетеся, пов’яжіть над ліжком царя червону стрічку”. Жінки перепитали, чи не можна обрати рожеву чи білу стрічку, але провидиця повторила: тільки червону. Колір стрічки виявився символічним, бо невдовзі над колишнім царським палацом замайорів червоний прапор перемоги! <br>&nbsp;<br>