Версия 12:06, 21 августа 2009

ЯПОНІЯ

1. Сан-Франциський мирний договір
Після закінчення воєнних дій на Далекому Сході й підписання акта про капітуляцію Японію окупували американські війська, що виступали від імені всіх союзних держав. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур.

Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквідації японського мілітаризму, для впровадження конституції (почала діяти з 3 травня 1947 р.), проведення низки прогресивних реформ, які усунули середньовічні пережитки і спрямували країну на шлях буржуазно-демократичного розвитку. Так, у конституції 1947 р. владі імператора було надано номінального характеру — її обмежили статусом "символа держави та єдності нації". Завдяки аграрній реформі 1946—1949 рр. було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селянам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внутрішній ринок Японії. Крім того, серйозної структурної перебудови зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійснено й реформу податкової системи, запропоновану американським. _фінансо в им радником Доджем.

Для підписання угоди про мир з Японією 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (СІЛА) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. Одначе на конференції були відсутні делегації азійських країн, з якими воювала Японія. Делегації СРСР, а також Польщі та Чехо-Словаччини відмовилися поставити свої підписи під угодою, що була підписана 7 вересня 1951 р.

Учасники угоди оголосили про припинення стану війни з Японією, визнали повний суверенітет японського народу над Японією та її територіальними водами. Японія визнала незалежність Кореї, відмовилася від усіх прав і претензій на Тайвань та інші острови у Тихому океані. Один із пунктів угоди проголошував відмову Японії "від усіх прав, правозасад і претензій на Курильські острови і на ту частину острова Сахалін і прилеглих до нього островів, суверенітет над якими Японія набула за Портсмутського мирною угодою від 5 вересня 1905 року". В угоді було обумовлено можливість розміщення або залишення іноземних збройних сил на японській території за дво- чи багатосторонньою угодою.

Того ж дня було підписано Угоду про безпеку між Японією та США, що закріпила перебування американських військ на території Японії.

Таким чином, хоч Японія відмовилася від Курильських островів і Південного Сахаліну, СРСР не підписав Сан-Франциської мирної угоди. Це дало змогу Японії поставити питання про Південнокурильські острови (Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп), які належали їй за Портсмутським договором.

Тільки у жовтні 1956 р. в Москві було підписано Спільну декларацію СРСР і Японії, що юридично припиняла стан війни між державами та проголошувала відновлення миру і добросусідських відносин між двома країнами. Мирну угоду так і не було підписано. Проблему островів не розв'язано й досі.

2. Японське "економічне диво"
Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), та вже наприкінці 60-х рр. спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. — і за обсягом ВНП. Протягом 1955—1973 рр. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського "економічного дива", яке, втім, має цілком земне походження.

Велике значення для розвитку Японії мали реформи, проведені під керівництвом американських окупаційних властей, про які вже йшлося.

Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграли також щедрі доларові "ін'єкції" США, коли вони під час війни в Кореї (1950—1953 рр.), а потім у В'єтнамі (1964— 1973 рр.) використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові. Це, — друга причина.

Ці кошти, а також внутрішні накопичення капіталу дозволили Японії повністю оновити обладнання у промисловості та створити принципово нові виробництва. У цьому полягала третя важлива причина швидкого економічного розвитку Країни, де сходить сонце.

У 1960 р. правлячою ліберально-демократичною партією було висунуто план подвоєння національного прибутку (план Ідзангі), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом Японія мала посісти провідні місця у світі в ряді галузей промисловості, значно підвищити якість своїх товарів, налагодити їх випуск у такій кількості, яка дасть змогу одержувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, його ініціатори різко скоротили податки і ставки банківського кредиту, тобто розміри процентів, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво. В цьому полягає четверта причина японського "економічного дива". Важливо також зазначити, що інтенсифікація праці в сільському господарстві вивільняла робочі руки, необхідні для реалізації.плану в промисловості. В цьому п'ята причина швидких економічних перетворень Японії.

Крім того, японці успішно використовували закордонні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і. вміло пристосовуючи їх до своїх можливостей, вони отримували величезні прибутки. Це — шоста причина. Поза сумнівом, велике значення мало й те, що в Японії не було потреби витрачати великі кошти на оборону. Витрати на "сили самооборони", які лише наприкінці 60-х рр. зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1% бюджету. В цьому — сьома причина. Але найголовніше багатство країни — її народ. Упродовж повоєнних років японські трудящі працювали більше часу і значно інтенсивніше, ніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Й лише наприкінці 80-х рр. заробітна платня японців досягла рівня розвинених країн (19,5 долара на годину 1988 р.). Працелюбність і дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не так багатство, як-сумлінне ставлення до праці та навчання. Це — восьма причина.

Дев'яту слід шукати в досить високій ефективністі державного регулювання економічного розвитку Японії, високому ступені координації зусиль між державою І приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.

Швидкі темпи промислового розвитку змусили японців переглянути зовнішньоекономічний курс. До середини 60-х рр.- японський уряд здійснював політику обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і сприяння національній буржуазії у вивозі товарів (протекціоністська політика): Але така політика викликала зворотні дії інших країн. Тому, починаючи з 1964 р., японський уряд удався до лібералізації зовнішньої торгівлі. Це — десята причина.

Активна участь у міжнародній торгівлі відразу дала добрі наслідки. Дешеві японські товари заполонили світовий ринок. За лічені роки в декілька разів збільшилися золоті й валютні резерви країни. Японські бізнесмени почали фінансувати промисловість в інших країнах. Особливо активно вкладалися кошти у видобування сировини, щоб забезпечити нею японську промисловість. У самій Японії теж почали виникати спільні з іноземцями підприємства. Деякі японські та іноземні фірми зливалися. Так розташована на Далекому Сході Японія ставала невід'ємною частиною західної економічної системи.

3. Внутрішнє становище та зовнішня політика
Культурологи порівнюють японський національний характер із тростиною, яка згинається під поривами вітру, зливи, бурі, а потім знову випрямляється. Вони вважають, що японський народ протягом століть часто переживав стихійні лиха: руйнівні землетруси, повені, цунамі тощо. Він навчився терпляче долати перешкоди, труднощі лише загартовували волю народу. Всі ці риси національного характеру — мужність, терпіння, гнучкість — яскраво проявились в останні десятиріччя XX ст.

Умови розвитку японської економіки в 70-ті рр. корінним чином змінилися. Зміни було започатковано кроками американського уряду із захисту долара ("два шокові удари Ніксона"). Японія змушена була піти на різке підвищення курсу єші, перейти до ЇЇ "плавання". Конкурентоспроможність японських товарів на зовнішніх ринках значно знизилася. В середині 70-х рр. розпочалася енергетична криза, спричинена підвищенням майже в 5 разів ціни на нафту. "Нафтовий шок" став поштовхом до економічної кризи, яка охопила більшість розвинених держав. Падіння промислового виробництва в Японії в ті роки дорівнювало 19,3%, тоді як у США — 13,5%, ФРН — 11,2%.

Вислідом кризи стало розроблення нової стратегії розвитку японської економіки. Ставку було зроблено на енерго- та матеріалозберігальні технології.

У ці роки наголос було зроблено на широкому застосуванні електронно-управлінських засобів у промисловості та сфері послуг. "Технотроніка", "мехатроніка", "інформатизація" почали визначати практичну діяльність корпорацій. Ці поняття означали першочергове виготовлення і застосування роботів-маніпуля-торів, верстатів із числовим програмним управлінням, розвиток інформаційної індустрії. Електронні фірми Японії, що випускають мікропроцесори, контролюють від 60 до 90% світового ринку окремих їх видів. Від середини 80-х рр. Японія потіснила США з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.

Перебудова структури економіки в 90-ті рр. проходила також у напрямку зростання ролі інформаційних технологій в усіх сферах життя і реалізації концепції побудови в країні суспільства, головним продуктом якого будуть нові знання та інформація. Завершено створення загальнонаціональної системи обробки й передавання інформації, інтегрованої системи мобільного зв'язку, яка забезпечуватиме телефонні розмови, передавання комп'ютерних даних, електронну пошту тощо.

Успіхи Японії в економіці багато в чому визначає активна науково-технічна політика, великі витрати на наукові розроблення, наявність великої кількості добре підготовлених фахівців.

Утім, не все в Японії було так добре.

У другій половині 80—першій половині 90-х рр. кредитно-фінансова система країни почала кульгати. Річ у тому, що банки зменшили кредити на виробничі потреби, вкладаючи гроші в невиробничі активи: цінні папери, земельні ділянки, нерухомість, витвори мистецтва. На ЦІ речі виник спекулятивний бум, ціни на них різко зросли. Банки інколи проводили дуже ризиковані операції, давали гроші на авантюрні проекти без усяких застав, як заведено в Японії для "своїх" клієнтів. Склалася економіка "мильної бульки". У другій половині 90-х рр. стався її крах. У 1997 р. почалася глибока фінансова криза, за 2 роки японські банки втратили 1,2 млрд доларів. Криза потягнула за собою фінансовий обвал і в інших країнах Азії.

Вихід із неї японський уряд шукає на шляху відходу від жорстких методів адміністративного контролю і переходу до моніторингу (вивчення, спостереження) економічних процесів. У жовтні 1998 р. парламент ухвалив основний пакет із восьми законів про реформу фінансово-кредитної системи під загальною назвою "Закони про фінансове оздоровлення".

Того ж року прийнято черговий загальнонаціональний план соціально-економічного розвитку, який визначає головні пріоритети для економіки країни, накреслює способи й засоби їх досягнення.

Отже, Японія вступила у XXI ст. в неоднозначному становищі.

З одного боку — безпрецедентні успіхи в найпередовіших галузях економіки, з іншого — наявні труднощі у фінансовій, соціальній, аграрній сферах. Однак японська економіка має найважливішу перевагу: вона вміє пристосовуватись до умов, шо змінюються. Ця обставина неодноразово допомагала країні долати труднощі в попередні роки.

У політичній сфері ситуація е стабільнішою. 38 років (з 1955 р. по 1993 р.) Японією керувала ліберально-демократична партія. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах. Вперше в країні було створено коаліційні кабінети, куди, крім ліберальних демократів, увійшли й соціалісти, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки. Правляча партія Японії, як і країна в цілому, вміє пристосовуватися до нових умов.

У здійсненні свого зовнішньополітичного курсу Японія прагне налагоджувати рівноправні та взаємовигідні відносини з усіма країнами світу. А от головним стратегічним партнером для Японії впродовж усіх повоєнних років залишалися США.

З Україною відносини почали встановлюватись у середині 90-х рр.

У березні 1995 р. відбувся перший офіційний візит президента України Л. Д. Кучми до Японії. Під час зустрічі з вищими державними керівниками Японії, представниками ділових кіл особливу увагу було приділено питанням українсько-японського економічного співробітництва. Вельми важливе місце у програмі перебування української делегації в Японії посіли зустрічі й переговори з підприємцями. Останні виявили зацікавленість у співробітництві в таких галузях, як зв'язок, харчова промисловість, фармакологія. Після візиту президента України японсько-українські відносини набули довготермінової перспективи.

Перевірте себе
1. За яких обставин було підписано Сан-Франциський мирний договір?
2. З якою політичною проблемою пов'язані географічні назви Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп?
3. Яке значення мали післявоєнні реформи для подальшого розвитку Японії?
4. Як змінилася державна влада в Японії за конституцією 1947 р.?
5. Назвіть основні наслідки японського "економічного дива".
6. ЧомуЯпонії довелося змінити економічну стратегію в 70—80-х рр.?
7. У чому полягають причини фінансової кризи 90-х рр.?
8. Яка партія посідає провідні позиції на політичній арені Японії?
9. Яка держава й чому є "глобальним партнером" Японії?

Виконайте завдання
Заповніть схему: Причини японського "економічного дива".

Питання для обговорення у групі
1. Як ви думаєте, з чим образ Японії пов'язувався в уяві ваших дідусів та бабусь, а з чим пов'язується у вас? Поясніть ці зміни.
2. Як ви розумієте вираз: "У 60-ті рр. Японія була майстернею світу, а у 80-ті перетворилася на конструкторське бюро світу"?
3. Які риси японського національного характеру допомогли йому досягти сучасного розвитку країни?

Документи свідчать
Із книги "Сто великих правителів XX століття", нарис "Хірохіто"
"24 лютого 1989 року в Токіо відбулося пишне погребіння 124-го японського імператора, що перебував на престолі 62 роки і помер 7 січня 1989 року у 87-річному віці. У церемонії брали участь представники 163 країн, серед яких були 55 голів держав та 11 прем'єр-міністрів.

Поховання відбулося на 48-й день після смерті Хірохіто, щоб його душа відповідно до стародавніх синтоїстських вірувань набула образу бога. Разом із труною до погребальної камери поклали спеціальний ящик із 100 "улюбленими речами" імператора, серед них були мікроскоп І список "зірок" улюбленої ХІрохІтО національної боротьби сумо.

Газета "Japan times" у ті дні писала: "Зі смертю Його Величності імператора закінчилася найдовша й найдраматичніша ера японської історії. Ера Сьова (так називали роки правління імператора Хірохіто. — Авт.) зробила сучасну Японію такою, якою вона стала зараз. Практично жодний поворотний момент цього виключно складного і насиченого періоду неможливо уявити без покійного імператора. Війна і мир. Криза і процвітання... в Японії багато що змінилося, а імператор залишився".

У перші післявоєнні роки під контролем американської окупаційної влади проводився курс на викоренення головних проявів мілітаризму і на розвінчання міфу про "божественне" походження імператора. Звертаючись по радіо до народу з новорічним поздоровленням 1 січня 1946 р., імператор Хірохіто змушений був зректися Ідеї свого "божественного" походження. В японській літературі його промову називають "нінген сенген" — "декларація людини".

Проте вже у квітні 1946 р. штаб генерала Макартура отримав вказівку про необхідність таємно підтримувати популярність особистості імператора не як істоти, що має божественне походження, а як людини.

Проводилися заходи, в яких головна роль відводилася живому контакту імператора і членів його родини з народними масами. Для створення образу "народного імператора" в 40 —50-ті рр. було організовано серію поїздок імператора по країні. Хірохіто розпочав свою подорож 1949 р. з провінції Фукуока і завершив 1954 р. на Хоккайдо.

Після виведення з території держави американських окупаційних військ Хірохіто став для народу символом незалежної Японії".

 Запитання до документа
1. Яку роль відігравав імператор Хірохіто в житті японського народу в період другої світової війни і після неї?
2. Чому в 40—50-ті рр. проводилося багато заходів для створення образу "народного імператора"?

Запам'ятайте дати:
• 3 травня 1947 р. — набрання чинності конституцією Японії.
• 7 вересня 1951 р. — підписання Сан-Франциської мирної угоди.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими