Версия 19:34, 31 августа 2010

Гіпермаркет Знань>>Правознавство>>Правознавство 10 клас>> Правознавство:Історичні типи держави і права: поняття і загальна характеристика. Державна влада. Правоохоронні органи: поняття, система.

                                                          Типологія держави

      Історики, філософи й правознавці протягом багатьох років намагаються визначити, за якими ознаками класифікувати держави, які існували в історії. Нині визначено два основні підходи щодо цього — формаційний та цивілізаційний.

       1. Формаційний підхід.
     Згідно з формаційним підходом, історія людства — це послідовна зміна п'яти основних історичних формацій — первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної (має дві фази — соціалістичну та власне комуністичну). При цьому зміна формацій є об'єктивно обумовленою матеріальними умовами розвитку людства.
     При формаційному підході вирішальна роль відводиться економічному фактору. Суспільно-економічна формація — це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна «сходинка» історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва й своєрідною формою виробничих відносин, насамперед формою відносин власності.
Основними елементами суспільно-економічної формації, відповідно до цієї теорії, є базис і надбудова.

      Базис — це сукупність засобів виробництва та виробничих відносин. Вони становлять економічний лад суспільства, від якого залежать усі інші суспільні відносини — надбудова. Надбудовою є ідеологічні, політичні, правові та інші відносини, ідеї, організації, установи. Саме спосіб виробництва, згідно з формаційним підходом, визначає все багатоманіття суспільних зв'язків і відносин.
      Формаційний підхід був розроблений К. Марксом у середині XIX ст. На той час був історично виправданим і нині є досить поширеним серед істориків і правознавців. Однак він не може пояснити все різноманіття історичного розвитку. Адже в історії відомо чимало випадків, коли окремі держави або й цілі регіони оминули певні періоди історичного розвитку, тобто розвиток людства не завжди є поступально-послідовним. Реальна історія народів, суспільств не завжди вкладається в рамки формаційного розвитку по висхідній. Формаційний підхід призводить до ігнорування своєрідності розвитку кожного суспільства.
      Пригадайте, чи всі формації у своєму розвитку пройшла наша держава.
      Нині піддають сумніву й твердження, що саме соціально-економічні відносини визначають суспільне життя в цілому

    2. Історичні типи держави.

    Історики та правознавці, які підтримують формаційний підхід щодо класифікації держав, визначають різні історичні типи держави.
    Історичний тип держави — це сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації.
    Визначають такі основні типи держави.

       Рабовласницькі держави виникли найдавніше. Вони прийшли на зміну первісному суспільству, але деякі країни проминули цей тип держави. У рабовласницьких державах, як правило, залишаються окремі залишки первіснообщинного ладу. Внаслідок цього багато дослідників уважають, що рабовласницька держава є перехідним типом держави. Економічну основу рабовласницької держави становить приватна власність на рабів. Раб у рабовласницькій державі є не суб'єктом, а об'єктом правовідносин, уважається особливим засобом виробництва.     

      Брати участь у суспільному житті, в управлінні державою не мала право більшість членів суспільства — раби. Іноді деякі категорії вільного населення були позбавлені цього права. Державний апарат забезпечував передусім владу рабовласників, утримання в покорі рабів. Для рабовласницької держави характерні жорсткі методи управління.
      Назвіть країни, які пройшли у своєму розвитку період рабовласництва..
     Феодальна держава в окремих країнах замінила рабовласницьку, а в інших — саме вона була першою, що прийшла на зміну первісному суспільству. У феодальній державі селянин вже є членом суспільства й суб'єктом правовідносин, має певну власність — будинок, сільськогосподарські та інші знаряддя праці, домашні речі тощо. Однак відсутність землі робить селянина залежним від землевласника-феодала. Характерним для феодальної держави є становий поділ суспільства, у багатьох феодальних державах існувало кріпосництво. Більшість феодальних держав були монархіями з досить жорсткою централізацією управління державою. Саме період феодалізму став часом остаточного затвердження «писаних» законів.
      Пригадайте відомі вам правові пам'ятки періоду феодалізму в різних державах.
      Наступним історичним типом держави є буржуазний (капіталістичний). Основою цього типу держави є товарне виробництво та товарно-грошові відносини. При цьому для буржуазної держави характерні поступове зростання обсягу та рівня забезпечення прав людини, залучення більшості населення до участі в управлінні державою, поширення демократичних норм і традицій. Крім того, саме в цей період формується громадянське суспільство, відбувається поступовий перехід від абсолютних монархій періоду феодалізму до обмежених монархій та республік, характерних для буржуазного типу держави. При цьому суттєво змінюються й методи управління державами — вони стають більш демократичними та м'якими.
     Пригадайте, які держави першими перейшли до буржуазного суспільства.
    Соціалістичний тип держави виникає вже у ХХ ст. Економічною основою соціалістичної держави є суспільна (державна та колективна) власність на основні засоби виробництва. Характерною рисою держав цього типу є проголошення значного обсягу соціальних прав громадян і водночас менша увага до політичних та особистих прав людини. Для соціалістичного типу держави властива республіканська форма правління.
     Наприкінці ХХ ст. науковці прийшли до висновку про появу нового (сучасного) типу держави, який суттєво відрізняється від тих, які існували раніше. Для нього характерна загальнолюдська та соціальна направленість діяльності держави, демократичний політичний режим, панування права в усіх сферах суспільного життя. Сучасна держава забезпечує реальне здійснення й захист основних прав людини. В більшості сучасних держав існує товарне виробництво, різноманітні форми власності на засоби виробництва, рівноправність усіх форм власності.

       3. Цивілізаційний підхід.

       Другий — цивілізаційний — підхід був запропонований ученими-просвітителями XVIII ст. (Вольтер, К. Гельвецій, П. Гольбах). За основу класифікації держав прибічники цієї теорії взяли поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Вони заперечують формаційний підхід, уважаючи його одномірним. Державу співвідносять насамперед не з економічними, матеріальними, а з духовно-моральними й культурними чинниками суспільного розвитку. За визначенням англійського історика А. Тойнбі, цивілізація — це відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Різні вчені, які підтримують цивілізаційний підхід, визначають неоднакову кількість цивілі¬зацій, наприклад уже згаданий А. Тойнбі нараховує 21 цивілізацію.
      На думку прихильників цивілізаційного підходу, сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки. Політика держави є насамперед результатом впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації. При цьому розмаїття національних культур обумовлює різноманіття шляхів розвитку держав, їх типів.
      Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у цей період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. За цивілізаційним підходом держава — це не інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, а найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства. Хибою цивілізаційного підходу є недооцінювання соціально-економічного чинника, перебільшення ролі культурного елемента.
      У той же час цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність жорстких закономірностей історії, що є суттєвою перевагою цього підходу.
      З позицій загальнолюдських цінностей, які нині є домінуючими, цивілізаційний підхід є найбільш привабливим. Крім того, він дає змогу визначитися із сучасними державами, які не відповідають типології, що передбачена формаційною теорією.
      Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища й інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні та вторинні.
Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства. Чимало первинних цивілізацій загинули, не зумівши пристосуватися до історичних змін. І лише ті з них, які спромоглися послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (зокрема, єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська), змогли вижити. До первинних цивілізацій належать Стародавні Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма, Спарта й Афіни, Стародавній Рим.

      Вторинні цивілізації виникли на основі відмінності між державною владою й культурно-релігійним комплексом. Для них характерна менш всемогутня і всепроникаюча сила влади, аніж та, що поставала в первинних цивілізаціях. Найдавніша вторинна цивілізація — європейська — уже за часів античності тяжіла до ринкової економіки, базувалася на приватній власності. Характерними також є наявність громадянського суспільства, панування права. Аналогічний напрям розвитку суспільства сприйняли й держави Північної Америки. До вторинних цивілізацій належать більшість держав Західної та Східної Європи, Північної Америки, Латин¬ської Америки тощо.

      З виникненням держави суспільні відносини значно ускладнилися. З плином часу держава змінювалася, на кожному етапі вона мала суттєві ознаки, які дають змогу виокремити історичні типи держави — рабовласницьку, феодальну, буржуазну (або капіталістичну), соціалістичну. Нині чимало держав будують державу соціальної демократії (або постбуржуазну).


    1. Порівняйте цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації держав.

    2. Визначте позитивні й негативні риси цивілізаційного та формаційного підходів до класифікації держав.

    3. Порівняйте західний та східний шляхи формування держави.

    4. Які історичні типи держав ви знаєте?

    5. Наведіть відомі вам з курсу історії приклади держав, які належать до кожного з історичних типів держав.

    6. Складіть порівняльну таблицю історичних типів держави.

О.Д.Наровлянський, Правознавство,10 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

                                                          Характеристика ознак держави

    1. Поняття «держава».
    Як ви вже знаєте, на зміну первісному суспільству прийшла держава. Одразу з її появою з'являються спроби пояснити її сутність.
    Ознайомтеся з визначеннями держави, які були сформульовані в різні часи й різними науковцями і громадськими діячами, та висловіть своє ставлення до них.

    1. Держава — це зосередження влади, що забезпечує політичне життя народу (Арістотель, давньогрецький філософ).
    2. Держава — це союз людей, об'єднаних загальними основами права й загальної користі (Цицерон, давньоримський мислитель).
    3. Держава — це вплив Бога у світі (Г. Гегель, німецький філософ).
    4. Держава — це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми (М. Коркунов, російський правознавець).
    5. Держава — це правова організація народу, що володіє в усій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не залежною, владою (Б. Кістяків-ський, український правознавець).
   6. Держава — це машина для під¬тримання панування одного класу над іншим (В. Ленін, російський радянський політичний діяч).

    Ярослав Мудрий (близько 978-1054) Великий князь київський (1019-1054), за князювання якого давньоруська держава досягла найвищого піднесення. Під керівництвом Ярослава Мудрого було створено першу письмову збірку правових норм — «Руську правду». За часів Ярослава в Києві було утворено одну з найбільших бібліотек того часного світу. Нині однією з найвищих нагород України є орден Ярослава Мудрого.
    Наведені визначення відтворюють поступову еволюцію людського уявлення про державу. Нині більшість правознавців уважають, що держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних сил, що має апарат управління й примусу, робить свої веління загальнообов'язковими на певній території та представляє суспільство у внутрішніх і зовнішніх відносинах. Важливо зазначити, що для сучасної держави характерним є захист прав не окремих соціальних груп (класів, станів), а всього суспільства.

       2. Ознаки держави.
    Для держави характерні певні ознаки, які можна поділити на обов'язкові та факультативні (необов'язкові) (на схемі їх позначено зеленим кольором).
 

     Однією із суттєвих ознак держави є територіальний принцип організації суспільства. Первісний людський колектив об'єднувала кровна спорідненість. Однак із часом розвиток господарства порушував ці сімейні зв'язки, більш важливою й необхідною з точки зору ведення господарства стає територія, на якій ведеться господарство. До утворення держави людей поділяли за їхнім походженням, належністю до певної родини, племені тощо. Після появи держави визначальною стала належність людини до спільноти, яка проживає на певній території. Держава виникає на певній території, і громадян держави об'єднує територія, на якій вони проживають і на якій організований певний апарат управління, влади. Сама держава також визначає межі своєї влади за певною територією.
      Отже, ознакою держави є організація населення за територіальним принципом, наявність чітко визначеної території, обмеженої кордонами.
     У первісному суспільстві всі його члени могли брати участь у діяльності органу, що здійснював владу, — народних зборах. Усі члени суспільства брали участь і в забезпеченні виконання рішень цього органу, у захисті своєї території. З появою держави з'являються спеціальні органи, що здійснюють владу від її імені. Влада відокремлюється від більшої частини суспільства, представляє інтереси насамперед окремої групи людей. Поява відокремленої від суспільства публічної влади, що здійснює лише керівництво державою і діє в інтересах певної частини суспільства, є також ознакою держави. Елементами такої публічної влади стають армія, суди, поліція, чиновництво, що наділені функціями керувати суспільством. На початкових стадіях розвитку держави апарат публічної влади є інструментом утримання влади, панування певного класу, стану, меншості суспільства. З розвитком держави функції публічної влади суттєво змінилися. Нині в багатьох країнах вона діє в інтересах абсолютної більшості людей, проте зберігається відокремлений державний апарат, який має функцію управляти суспільством.
     Іноді серед ознак держави визначають наявність апарату примусу, до яких належать, зокрема, спеціальні «силові» структури — суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки тощо. Щоб забезпечити виконання державних рішень, вони використовують різні засоби, у разі потреби й примусові. Наявність апарату примусу — ознака держави.
Створення публічної влади, апарату примусу, які мали єдину функцію — управління суспільством і забезпечення виконання рішень публічної влади, вимагало вирішення питання про їх матеріальне забезпечення. Адже ці органи не брали безпосередньої участі в створенні матеріальних благ, тобто не мали змоги самостійно забезпечити своє існування. Основним джерелом утримання апарату публічної влади стає збирання податків, що встановлює держава. Отже, обов'язковою ознакою держави є податкова система. Незважаючи на те, що сучасні держави мають й інші, крім податків, джерела отримання засобів існування державного апарату та й держави в цілому, податкова система залишається обов'язковою ознакою держави.
     Кожна держава визначає певні соціальні норми, правила поведінки, які є обов'язковими для всіх. При цьому право видавати закони та інші загальнообов'язкові соціальні норми є виключним правом держави. Наявність системи права також є обов'язковою ознакою держави.
 
     Більшість держав мають збройні сили — армію, яка забезпечує захист незалежності, територіальної недоторканності, суверенітету від зовнішніх ворогів. Однак ця ознака не є обов'язковою. В історії відомі випадки, коли держави не мали чи не мають збройних сил. Після Другої світової війни певний час відповідно до умов капітуляції Німеччина була позбавлена права мати власні збройні сили, формально донині Японія не має армії (лише так звані сили самооборони), багато років тому Ісландія відмовилася від власних збройних сил.
Прапор і герб Російської Федерації
 
     Для сучасних держав характерна також наявність державних символів — прапора, гімну, герба, іноді державного девізу. Однак ця традиція з'явилася набагато пізніше, аніж держава як така. Усі стародавні держави, більшість держав середньовіччя не мали

офіційних державних символів, тому державні символи є факультативною ознакою держави. 

     Багато держав світу мають власну грошову систему, власні грошові одиниці. Проте існування держави без них також можливе. Так, нині деякі країни Європи відмовилися від власної грошової одиниці, замінивши її на загальноєвропейську — євро, але це не заперечує самостійність та існування окремих держав.

    У Зімбабве у 2009 р. національна валюта майже припинила своє існування внаслідок гіперінфляції, яка досягла небувалих обсягів. І хоча економічна ситуація в цій країні надзвичайно складна, існування держави ніхто не ставить під сумнів.
Чимало держав визначають одну або декілька державних (або офіційних) мов, які допомагають у консолідації суспільства. У той же час ця ознака не є обов'язковою для існування держави, деякі країни світу не вважають за потрібне визначати державну мову в офіційних документах.

                    3. Суверенітет.
 

 

 
Обов'язковою ознакою кожної держави є наявність державного суверенітету. Державний суверенітет (від фр. souveraineté — вер¬шина, верховна влада, з латин. superus — верхній) — повнота влади держави, самостійність держави, її незалежність від інших дер¬жав у внутрішній і зовнішній політиці.
Кількість суверенних країн у світі постійно зростає. Перед по¬чатком Другої світової війни існувала 71 незалежна держава, у 1947 р. — 81, у 1995 р. — майже 190. Після Другої світової війни отримали незалежність понад 100 територій, які стали державними.
Проте й нині у світі ще існує майже 30 територій, які не мають суверенітету. Це колонії, так звані заморські департаменти Франції (Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана тощо), асоційовані дер¬жави (Маршаллові Острови, Мікронезія тощо) та ін.
 
Державний суверенітет є невід'ємною ознакою держави. Пова¬га до нього є одним з основних принципів сучасного міжнародного права, він закріплений у Статуті Організації Об'єднаних Націй.
Із Статуту ООН Стаття 2
Організація та її члени діють у відповідності з наступ¬ними принципами:
1. Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів...

Уперше ідея державного суверенітету була висунута французь¬ким ученим Ж. Боденом у 1576 р. Він пов'язував державний суве¬ренітет з абсолютною й неподільною владою монарха, неможливіс¬тю будь-якої іншої влади в державі або поза нею, яка б могла бути вищою за владу монарха.
Сучасна юридична наука визначає дві сторони суверенітету — внутрішню та зовнішню. Усередині держави суверенітет передба¬чає верховенство та повноту влади. Це означає, що держава здійснює верховну владу на своїй території, може видавати обов'язкові для виконання закони й розпорядження. Крім того, суверенітет виключає можливість існування на території держави іншої, аніж її власна, публічної влади. Влада держави поширюєть¬ся на всю територію країни, на все населення. Виявом сувереніте¬ту є також здійснення від імені держави правосуддя на своїй тери¬торії. Суверенітет держави виявляється також у праві держави самостійно обирати власну політичну, економічну та соціальну систему без будь-якого втручання з боку інших держав.

Елементи державного суверенітету
 
Верховенство — відсутність іншої публічної влади
Незалежність — можливість самостійно приймати рішення
 

 
Самостійність — незалежність від волі інших органів, осіб, суспільств

Повнота — поширення влади на всі сфери життя і все населення
Неподільність (єдність) -єдність влади в цілому


Рівноправність у зовнішніх відносинах
 










Будинок Ради Європи. м. Брюссель

Зовнішній суверенітет держави виявляється в її можливості виступати самостійним суб'єктом міжнародних відносин, між¬народного права, у праві держави представляти суспільство у відносинах з іншими державами. Зовнішній суверенітет знахо¬дить свій вияв у свободі зовнішньополітичної діяльності за ме¬жами кордонів держави, однак за умови дотримання вимог між¬народного права.
Необхідно зазначити, що в сучасному світі існує чимало між¬державних об'єднань, яким окремі держави передають частину своїх повноважень. Уступаючи до таких об'єднань (до них, зокре¬ма, належать Рада Європи, Європейський Союз тощо), держава, зберігаючи свою незалежність, визнає верховенство нормативних актів цих організацій з окремих питань, бере зобов'язання дотри¬муватися встановлених цими організаціями вимог і правил. Фак¬тично йдеться про певне добровільне обмеження власного сувере¬нітету, що, однак, не ставить під сумнів збереження незалежності держав.
Народний суверенітет також є одним з основних принципів міжнародного права. Він передбачає, що саме народ є виключним джерелом влади в державі, саме він має виключне право визначати конституційний лад держави, обирати органи державної влади то¬що. При цьому народний суверенітет може реалізовуватися кілько¬ма шляхами.
Перші згадки про народний суверенітет з'являються в XV ст. у Франції. Своє закріплення він отримав під час Великої французь¬кої буржуазної революції, а пізніше — в Конституції Франції 1848 р. Нині принцип народного суверенітету закріплений конституціями абсолютної більшості держав світу, у тому числі й у Конституції України



_{Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з інформатики, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з інформатики}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.