Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя України в умовах незалежності

ДУХОВНЕ РОЗКРІПАЧЕННЯ І ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Згадайте:
1. Чому питання українського національно-державного відродження було одним з ключових питань політичних баталій кінця 80 — початку 90-х років?

2. Чи відповідав статус української мови в УРСР потребам українського народу? Чому такою активною була політика русифікації? 

3. Якою була політика Комуністичної партії щодо церкви в 60-70-ті роки? Що характеризувало релігійне відродження в Україні другої половини 80-х років?

Розбудова незалежної Української держави, передумови комуністичної ідеології, демократизація духовного суспільного життя, гласність та політичний розкріпачення плюралізм, що стали реаліями для України на початку 90-х років, створили нові умови функціонування духовної сфери.
За радянських часів Комуністична партія та радянська держава безальтернативно визначали шляхи духовного розвитку суспільства, брутально втручаючись у сферу ідеології та культури. Вони встановлювали рамки, в яких повинна була знаходитись ідеологія, допускаючи лише формально прояви дискусії та інших точок зору.
Дисидентство нещадно придушувалось. Існували навіть спеціальні статті Кримінального кодексу, за якими до таборів чи психіатричних лікарень відправляли осіб, звинувачених в антирадянській агітації та пропаганді.
Сфера ідеології перебувала під наглядом спеціально створених ідеологічних відділів, які діяли на всіх рівнях — від ЦК Компартії України до районних комітетів партії та низових партійних організацій.
З крахом партії створилась унікальна можливість формування плюралістичної ідеології, яка не стримувалась будь-якими цензурними обмеженнями.
Від самого початку Українська держава заявила про свою відданість ідеалам демократичного суспільства. Це створювало надійне підґрунтя для формування нової державної ідеології. Відносно останньої точаться гострі дискусії. Якою їй бути -національною, громадянською, плюралістичною? Відповідь на це запитання дасть час.
 
Суттєвою особливістю ідеологічних процесів в республіці наприкінці 80-х — на початку 90-х років стала їх політизація. Митці та науковці відчутно впливали на всі сфери життя суспільства і держави.
Вагомий внесок у відродження духовності зробило відновлення несфальсифікованої, правдивої історії країни. Започаткували цей процес засоби масової інформації, на сторінках яких систематично друкувалися маловідомі матеріали. Безперечна ініціатива тут належала московському «Огоньку», редагованому українським письменником та публіцистом Віталієм Коротичем. Слідом за цим на сторінках «Літературної України», «Вітчизни», «Прапора» з'явилась ціла серія статей, які повернули українцям забуті імена та розповідали про «білі плями» їхньої історії.
Основу публікацій складали мистецькі твори представників «розстріляного відродження» 20-30-х років — Б. Лепкого, М. Зе-рова, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Драй-Хмари. Одночасно з цим, надбанням широких кіл громадськості стали твори заборонених із політичних міркувань В. Симонен-ка, В. Стуса, І. Світличного, О. Тихого.
В літературно-художніх (як тоді говорили «товстих») журналах почали публікуватися праці відомих українських істориків - М. Грушевського, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, М. Драгоманова.
Історична наука все більше виходила з-під контролю компартійних структур і концентрувала увагу на дослідженні фактично заборонених раніше для вивчення тем — радянських голодоморів, національно-демократичної революції, диктату командно-адміністративної системи, генези українського народу.
Повернення несправедливо забутих імен та їхнього творчого доробку було характерним і для інших видів мистецтва. Це стосується творів художника М. Бойчука та його школи — О. Заливахи. І. Марчука, Ф. Гуменюка.
В 90-ті роки процес повернення історичної пам'яті набув якісно нових рис. За умов розбудови демократичного суспільства українська історія чітко виокремилась із контексту історії тих держав, які протягом тривалого часу правдами й неправдами володіли її територією. Історія українського народу стала розглядатись у контексті становлення української державності.

Вже наприкінці 80-х — на початку 90-х років  інтелігенція стала стрімко втягуватися в суспільну діяльність. Активну громадянську інтелігенції позицію зайняли творчі спілки, зокрема Спілка письменників України. На письменницьких форумах обговорювалися наболілі питання, багато уваги приділялося радянській історії, розкриттю злочинів сталінізму, говорилося про необхідність реабілітації жертв тоталітарного режиму.
Українські письменники, науковці, митці стали ініціаторами створення перших незалежних від КПРС громадських організацій — Народного руху України, Товариства української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницького товариства «Меморіал», їхні представники увійшли до керівних органів практично всіх новостворених політичних партій. Громадянам України надовго запам'ятаються сміливі виступи в стінах українського парламенту Івана Драча, Володимира Яворівського, Дмитра Павличка, Романа Іваничука, В'ячеслава Чорновола, Ірини Калинець, Олеся Шевченка. Українська інтелігенція, діячі науки, культури не лише сприйняли політику перебудови, а й були тією соціальною групою, яка активно діяла з метою її розвитку та поглиблення.

Серед найгостріших питань суспільно-політичного життя другої половини 80-х років було питання національно-мовного статусу республіки публіки. Завдяки гласності широкі кола громадськості усвідомлювали глибину деформацій у сфері функціонування української мови — мови корінного народу України. Об'єктом дискусій стали відомості щодо масштабного зросійщення України.
За даними Міносвіти України у 1987 р. в республіці функціонувало 15 тис. україномовних шкіл, що складало 74% усіх шкіл. Водночас у 2979 російськомовних школах, що складало близько чверті загальної кількості шкіл, навчалося більше половини всіх учнів. У столиці України — Києві — з 300 тис. учнів українською мовою навчалося лише близько третини.
Утвердженням державного статусу української мови стало прийняття 29 жовтня 1989 р. Верховною Радою Закону про мови в Українській РСР. Закон, забезпечуючи рівноправний розвиток мов усіх народів, що проживали на території України, проголошував державною українську мову. Це сприяло розширення сфери її вживання, в першу чергу, в діяльності офіційних установ. Такий статус української мови зовсім не принижує будь-яку іншу мову чи культуру народів, що мешкають у республіці.

Водночас, декларувавши на законодавчому рівні питання щодо статусу української мови, держава так і не зуміла створити ефективного механізму її реалізації. Незважаючи на прийняття низки цільових програм, Південь та Схід республіки залишаються переважно російськомовними. Це стримує процес формування тут нової державницької свідомості, сприяє росту сил сепаратистів та прибічників реанімації Радянського Союзу.
 

Демократичні процеси в суспільстві, крах комуністичної ідеології сприяли відродженню релігійного життя, розширенню ролі церкви в формуванні духовності народу України.
Проголошення незалежності активізувало в Російській православній церкві в Україні ті сили, які прагнули відокремлення від Московського патріархату й консолідації православ'я на автокефальних засадах, розбудови в суверенній країні помісної церкви. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що християнство на Русі започатковано в Києві у X ст., а самостійна українська держава мусить мати незалежну від Москви церкву, як було до кінця XVII ст.
Виходячи з цього, частина духовенства УГЩ та УАПЦ доходить згоди щодо необхідності об'єднання двох православних церков. У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор. Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП — так вона стала називатися після об'єднання) було обрано Мстислава (Скрипника), а його заступником — Філарета (Денисенка).
Та єдина православна церква в Україні не склалася. По-перше, об'єднавчий собор викликав незадоволення Московського патріархату, який не хотів змиритися із втратою однієї з най-впливовіших і найбагатших церков. Спекулюючи на традиційних уподобаннях зрусифікованої частини віруючих, прихильники Московського патріархату зуміли взяти під свій контроль більшість українських парафій. Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ-МП) очолив митрополит Володимир (мирське ім'я — В. Сабадан).
По-друге, не визнав об'єднання, хоча номінально очолював й УПЦ-КП, 92-річний Мстислав, за яким пішла частина автоке-фалістських парафій.
Після смерті Мстислава 1993 р. розкол поглибився. Його закріпив собор УАПЦ і обрання на ньому патріархом Димитрія (в миру — В. Ярема). До того він очолював одну з автокефаліст-ських громад Львова.
У свою чергу, на соборі УПЦ-КП на звільнений після смерті Мстислава патріарший престол у жовтні 1993 р. було обрано Володимира (Романюка) — відомого богослова, видатного українського правозахисника. Його заступником став згадуваний митрополит Філарет (Денисенко).
Таким чином, українське православ'я виявилося розколотим на основні три гілки, що негативно впливало на міжконфесійні стосунки та духовне життя в цілому.
В західних областях розширювався вплив Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на чолі з Мирославом Іваном кардиналом Любачівським, котра об'єднувала 2,9 тис. громад. Активно діяло також близько 600 громад римсько-католицької церкви.
Кінець 80-х — початок 90-х років характеризувався зростанням впливу на релігійне життя республіки сектантства: євангельських християн-баптистів, Свідків Єгови, адвентистів сьомого дня тощо.
Поряд із християнською релігією в Україні існують іудаїзм та іслам. Громади вірних цих релігій активно діють у Києві, Одесі, Криму, Львові та інших містах. У республіці з'являються прихильники РУН-віри (Рідної української національної віри). Зорганізована в середовищі української еміграції, ця релігійна течія ґрунтується на дохристиянських віруваннях слов'ян, стоїть на позиціях активного національного відродження. Усього в Україні в першій половині 90-х років функціонувало понад 70 різних релігійних конфесій.
Наявні міжконфесійні суперечності не гальмують активізації релігійного життя народу України, який через релігію повертає собі втрачені духовні й морально-етичні орієнтири. Мільйони людей уже зробили свій вибір. Протягом 1991-1995 рр. свій статус оформили понад 6 тис. релігійних громад. В Україні відроджено та засновано близько 40 нових монастирів. 10 духовних семінарій і училищ, 2 духовні академії, 3 тис. храмів.
Справжня, а не декларована свобода совісті стала важливим елементом життя України, духовності українського народу, його національного відродження.

Напередодні 2000-річчя Різдва Христового —  величного християнського свята — динаміка релігійних процесів, в першу чергу в середовищі українського православ'я, помітно прискорилась.
Протягом 1992-1994 рр. симпатії влади знаходились на боці УПЦ-КП, яка розглядалась як церква, що сприяє реалізації державотворчої ідеї. При цьому враховувалось і те, що значна частина громад (парафій) України підпорядковувалася УПЦ Московського патріархату. Останній постійно заявляв про виключну канонічність саме її громад, а УПЦ-КП оголошував не-канонічною. Напередодні виборів 1994 р. Л. Кравчук зустрівся з митрополитом УПЦ-МП Володимиром (Сабаданом), що означало певне вирівнювання ставлення влади до різних православних конфесій.
Прихід до влади нового політичного керівництву певною мірою змістив акценти державно-церковних відносин. Його симпатії та цільові установки були ближчими до УПЦ-МП, що призвело до охолодження відносин держави з УПЦ-КП. Особливо це проявилося під час похорону у липні 1995 р. патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка). Влада, незважаючи на прохання церкви, авторитетних політичних та громадських діячів, не дозволила поховати патріарха на території Софійського собору. Натомість було запропоновано поховання у Володимирському соборі, Видубицькому монастирі чи на Байковому кладовищі, а це не влаштовувало керівництво церкви.
Під час самовільного поховання патріарха загони міліції зупинили просування процесії та не допустили її на територію Св. Софії. На Софійському майдані Києва відбулися сутички членів похоронної процесії з міліцією. В результаті патріарха було поховано біля брами дзвіниці Св. Софії.
Цей інцидент дістав негативну оцінку громадськості всього світу. Прихильники української церкви звинуватили владу у потуранні промосковським силам, назвали погром погребальної процесії «чорним вівторком».
У свою чергу, Президент України Л. Кучма відзначив, що конфлікт фактично було спровоковано, з одного боку, тими, хто хотів поховати патріарха на території Софійського собору, не маючи на те офіційного дозволу, а з іншого — тими владними структурами, які застосували силу проти похоронної процесії. Патріархом УПЦ-КП було обрано митрополита Філарета (Де-нисенка).
В західних областях України зростав вплив Греко-католиць-кої церкви. Саме в цей час переважно без застосування сили було вирішено питання щодо повернення їй відповідних приміщень. Більш активною стала і діяльність автокефалістів.

У другій половині 90-х років, особливо у зв'язку з підготовкою до святкування 2000-річчя від Різдва Христового, в суспільстві набули поширення ідеї щодо об'єднання різних гілок християнства в єдину українську церкву. Однак даний процес, в якому, безперечно, зацікавлене суспільство, гальмується цілою низкою внутрішніх і зовнішніх чинників.
На 2000 р. Українська православна церква Московського патріархату нараховувала 8,5 тисяч парафій, що складало 70% загальної чисельності православних громад. УПЦ Київського патріархату нараховувала 2,5 тис. громад. Українська автокефальна православна церква нараховує близько 1000 парафій.
Українська греко-католицька церква мала на рубежі тисячоліть 3,2 тис. релігійних громад, які майже всі розміщувались у Галичині та Закарпатті. В 2000 р. пішов з життя її багаторічний керівник Мирослав Іван кардинал Любачівський. На початку 2001 р. на цю посаду було обрано Любомира Гузара.
Римсько-католицька церква в Україні нараховує нині більше 770 громад, причому з даного регіону її вплив все більше поширюється на центральні та східні області України.
Новий імпульс розвитку Греко-католицької та Римо-католицької церков надає запланований на червень 2001 р. перший за всю історію візит до України папи римського Іоанна Павла II.
Міжконфесійні суперечності традиційних для України церков, консерватизм існуючих у них обрядів стали важливими чинниками поширення протестантизму. Окремі його течії (євангельські християни-баптисти, п'ятдесятники, адвентисти сьомого дня) значно посилились, що створило умови для переходу від окремих сект до розгалуженої організації, тобто набуття церковного статусу.
Всього в Україні було представлено більше 30 напрямів протестантизму. За 1992 р. кількість протестантських громад в Україні зросла більш як на 3 тисячі, що значно випереджало масштаби зростання громад православ'я.
На 2000 р. в Україні діяло 2000 громад баптистів, понад 1100 - п'ятдесятників. Загалом же в Україні діяло близько 6 тис. протестантських громад. Найінтенсивніше відбувалось поширення протестантизму у великих містах. Чи не найвищу активність тут проявляють єговісти, кожен з яких фактично виконує і функції проповідника.
 
Закріплення новою Конституцією невід'ємного для всіх громадян України права на свободу світогляду та віросповідання, насичення його реальним змістом сприяють активізації релігійного життя в нашому суспільстві.
Великий розвиток дістали релігійні конфесії національних меншин. Протягом 1992-1999 рр. кількість їхніх громад зросла зі 175 до 655, половину з яких складали мусульмани.
За роки незалежності Українською державою повернуто різним церквам 3,4 тис. храмів та понад 10 тис. предметів культового й церковного вжитку, зведено ще близько З тис. культових споруд. Ідея свободи совісті стала важливою складовою частиною духовного відродження народу.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ 
1. Як змінилися умови духовного життя українського народу в умовах незалежності?
2. Яку роль у відродженні української духовності відіграло повернення історичної пам'яті народу?
3. Розкрийте роль інтелігенції у становленні незалежної України.
4. Чому національно-мовний статус України став одним із найгостріших політичних питань останнього десятиріччя?
5. Визначте основні причини розколу в українському православ'ї та наслідки цього.
6. Які з конфесій поширені в регіоні, де ви проживаєте?
7. Що спричинило зростання протестантизму в Україні?
8. Чи можна твердити, що в Україні у повному обсязі реалізоване право на свободу совісті?

ДОКУМЕНТИ 
1. З доповіді Павла Мовчана на пленумі Спілки письменників України
Жовтень. 1993 р.
...Мова сусідньої держави витісняє рідну мову нашу з телебачення, радіо, газет. Такої тотальної русифікації історія ще не знала. З 2277 друкованих одиниць книжкової продукції, виданих минулого року, російською мовою вийшло 62 відсотки, українською ж всього лише ЗО відсотків. Загальний же тираж видань російською мовою складає 54,5 мільйона, українською ж лише 21 мільйон. .. .У ставленні до літератури необхідний справжній державний протекціонізм, інакше нас очікує велике лихо. Низькопробне чтиво, проти якого дезорієнтований читач не має імунітету, витіснить все духовно повноцінне не лише з ринку, а невдовзі й з самої людини ...Натискові, цинізмові, розтлінній порнушності, законам спекуляцій може протистояти лише моральна чистота нашої класичної літератури...
Літературна Україна. — 1993. — 28 жовтня.
 
2. Зі статті "Конфронтація біля Св. Софії»
Серпень 1995 р.
Інформація про події 18 липня на Софійському майдані в Києві облетіла весь світ. Національно-демократична преса прозвала цей день «чорним вівторком» і з шаленою активністю на своїх сторінках закликає покарати, проклясти винних, а деякі вже галасують про необхідність зміщення «неукраїнського атеїстичного президента». Наслідки події дійсно вражаючі. Десятки жахливо побитих мирних людей. Імідж України як найспокійнішої держави серед всіх постсовєтських значно зменшився. Позиції деструктивних сил зміцнилися.
Софійський собор вже не перший раз стає епіцентром міжконфесійної ворожнечі та «військових дій» між владними і релігійними структурами... Позиція влади, що цей собор є дійсно національним надбанням, до того ж світового значення, і на цей час має охоронятися державою, а не бути переданим одній з українських церков, котрі плодяться і змінюються мало не щороку, є дуже мудрою. Свята Софія будувалася в часи існування єдиної Української Церкви... Сьогодні ми маємо чотирьох нащадків тієї церкви, розділених адміністративним підпорядкуванням і політичною орієнтацією: Українська православна церква (найбільша на Сході і в Центрі України), Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква і Українська католицька церква...
І влада, і ті, хто спровокував зіткнення, мають вибачитися перед невинними людьми, які постраждали, перед тими, хто був поранений підчас виконання службових обов'язків... Певні кола свідомо пішли на конфлікт. При цьому на другий план були відсунуті повага та щире піклування про померлого, істинні інтереси церкви. Вони добре розуміли, що своїми вимогами ставлять владу в ситуацію, коли в неї не залишається вибору, який би не був пов'язаний із серйозними морально-політичними втратами... Батьківщина. — 1995.  — Серпень — С. 18- 19.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
Документ № 1.
Що спричинило стурбованість П. Мовчана? Чому окремі політичні сили всіляко заважають впровадженню української мови? Документ № 2.
Згадайте, що послужило основною причиною конфлікту на Софійському майдані м. Києва у 1995 р.? Чому розкол і конфлікти в українському православ'ї тривають? Як це відбивається на впливовості інших церков? Чи з усім у цій статті ви погоджуєтеся?
 
Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класами, реферати з історії України 11 класу, книги та підручники} 

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.