Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Суперечлива гармонія

§ 1. Суперечлива гармонія

Хто і що таке людина? «Пізнай самого себе». Цей вислів приписується афінському філософу Сократу, який жив у V столітті до н. е. Відтоді минуло майже дві з (головиною тисячі років. Але й сьогодні чимало філософів уважають, шо головне завдання, яке стоїть перед 'їхньою наукою,— це дати відповідь на питання «хто і шо таке людина?».
Такий сталий інтерес людини до самої себе пояснюється, насамперед, необхідністю її самовизначення. Оскільки ж світ і людина постійно змінюються, то нас не можуть задовольнити тільки ті відповіді, які були знайдені раніше. Тому кожне покоління людей було змушене повертатися до цього питання і шукати на нього свої відповіді. Крім того, людина — це найскладніша з усіх відомих нам істот. І хоч скільки б ми про неї знали, завжди в ній залишатиметься щось таємниче і непізнане, що вимагатиме для свого пізнання все нових і нових наукових зусиль. Сьогодні вже нараховується понад 150 наук, які працюють над вивченням людини. А згодом їх буде набагато більше.
На відміну від інших наук філософія прагне розкрити не якісь окремі грані або властивості людини, а те найголовніше, найістотніше, що в ній є, і завдяки чому людина залишається сама собою на відміну від інших речей І в різких обставинах. Це найголовніше в людині називається її с у т н і с т ю.

У чому ж полягає сутність людини? На не питання давалося чимало різних відповідей. Тому розглянемо коротко хоча б найголовніші з них.

Біологічне і соціальне в людині. Дуже поширеною с точка зору, яка називається натуралістичною (від слова «натура», тобто природа). Згідно з нею людина нічим особливим не відрізняється від тварини, оскільки вона теж є природною істотою. Сутність же людини визначається якимись незмінними біологічними або психологічними властивостями. Наприклад, відомий психіатр і філософ нашого столітгя Зигмунд Фрейд (1856—1939) вважав, що сутність людини зводиться до її підсвідомих інстинктів смерті і кохання, які й визначають собою всю життєдіяльність І навіть історію людства.

Представники натуралістичної точки зору виходять із того, що людина за своєю природою завжди була І буде злою, агресивною, жадібною або ж, навпаки, доброю, миролюбною, щедрою істотою. А суспільство тільки допомагає чи заважає виявові цих незмінних властивостей.

Такі погляди можуть видатися навіть привабливими своєю доступністю і простотою. І якщо з ними погодитися, то тоді людей слід сприймати тільки такими, якими вони вже є, наприклад добрими або злими, бо такі вони за своєю природою і не можуть бути інакшими. А якщо це так, то й уся відповідальність за їхні дії з них самих чи з того суспільства, у якому вони живуть, повністю знімається.

Ми ненавидимо війни, боїмося злочинності, відчуваємо огиду, бачучи, як сильний пригнічує слабкого або нечесний глумиться над справедливістю. Ну й що ж із того — все одно нічого змінити не можна? «Людину

не переробиш»,— проголошує невибаглива мудрість. Отже, можна жити спокійно і не звертати ні на що уваги. А оскільки ми — теж люди, то й нам самим можна бути такими самими. Можливо, коли-небудь учені й найдуть спосіб змінювати нашу спадковість за допомогою генної інженерії, але поки шо вони цього не можуть, тому боротися зі злочинністю чи несправедливістю — марна річ.

Ось приблизно до яких висновків можна дійти, якщо розглядати людину тільки як природну істоту або як тварину. Звісно, що ця точка зору має під собою деякі підстави. Кожна людина певною мірою є природною істотою і зберігає в собі якісь властивості від своїх предків. Але чи правильно було б ці властивості абсолютизувати? І чи можна ставити знак дорівнює між людиною і твариною? Мабуть, ні.

Протилежну точку зору на природу людини можна назвати соціологічною (від слова «соціологія» — назва науки про закони становлення, функціонування і розвитку суспільства). її представники розглядають людину лише як суспільну або соціальну істоту, водночас не враховуючи або недооцінюючи її природних, біологічних властивостей. Такий підхід відриває людину від природи І ставить Ті в повну залежність від суспільства, в якому вона живе. Внаслідок цього не враховуються біологічні потреби і біологічні (вікові, статеві та інші) особливості людини, її природні задатки і здібності, фізичний розвиток, стан здоров'я, спадковість тощо. Водночас перебільшуються або й абсолютизуються ті людські властивості, що визначаються соціальним походженням людини, її належністю до якоїсь групи, партії або класу, її професією, віруваннями, освітою. У цьому зв'язку людина нерідко розглядається як певна абстрактна істота, що повністю визначається тими чи іншими соціальними структурами і спільностями, «розчиняючись» у них, або ж зводиться лише до виконуваних нею соціальних функцій — видів діяльності.

Якщо виходити з такого розуміння людини, то можна теж дійти неправильних висновків. Наприклад, що окрема людина меншовартісна порівняно із суспільством або якоюсь людською спільнотою, до якої вонаналежить. Або, що людину можна зробити якою завгодно, змінюючи лише суспільні умови її життя. Чи. нарешті, що різних людей можна навчати й виховувати одними й тими ж методами, не враховуючи при цьому індивідуальних людських особливостей.
Обидві наведені точки зору є однобокими, вони не враховують складності людини і, зокрема, того, що природні й соціальні властивості та характеристики людини — не тільки певною мірою протилежні, а й вза-ємодоповняльні. А отже, людина не є тільки природною або тільки соціальною істотою, бо вона органічно поєднує в собі обидві ці сторони — і біологічну, і соціальну. Однак питання про співвідношення в людині цих двох сторін було і е надзвичайно складною світоглядною проблемою, яка ще дуже далека від свого повного і, зокрема, копкретно-наукового розв'язання.
Однією з провідних на сьогодні є точка зору, шо найголовніша ознака людини, яка відрізняє її від інших живих істот, це те, що вона — істота суспільна. Належність до суспільства, причетність до його життя, по-перше, визначають у людині її соціальні якості, чим і відрізняють від тварин, а по-друге, впливають на її природні властивості, змінюючи їх.
Отже, незважаючи на те, що людина водночас і природна, і соціальна істота, головним і визначальним для неї є все-таки її належність до суспільства, її соціальність.
Суспільство — це не просто зібрання людей, а результат взаємодії між людьми, тобто насамперед ті зв'язки і відносини між ними, які складаються в процесі їх спільної діяльності. Саме ці зв'язки і відносини, або, як ше їх називають, суспільні відносини і становлять сутність людини. Ці відносини проявляються у діяльності людей, а також у їх спілкуванні та їх свідомості. Тому діяльність, спілкування і свідомість слід розглядати як особистісні форми існування і прояву суспільних відносин.

Оскільки самі суспільні відносини не залишаються незмінними, а змінюються в міру розвитку суспільства, то це також означає, що не залишається незмінною і соціальна сутність людини. Але щоб її змінити, необхідно, насамперед, змінити те суспільство, у якому вона живе. Саме зміна суспільних відносин, які становлять своєрідний кістяк кожного суспільства, може привести і до певних змін у людській діяльності, у спілкуванні і в людській свідомості, тобто до змін самої людини.

І все ж підпорядкованість у людині природного, біологічного суспільному, соціальному не слід розуміти так, що природний чинник взагалі не відіграє жодної ролі.

Біологічне в людині (наприклад, задатки, потреби) залишається завжди, і між ним і соціальним іде постійна боротьба, виникають конфлікти, суперечності. Дуже часто вони проявляються як суперечності між біологічними (у їжі, у русі, у відпочинку тощо) та соціальними (у спілкуванні, у творчості, у виконанні морального обов'язку) потребами людини.

(сторичний розвиток людини відбувався таким чином, що в її житті дедалі більшого значення набувало суто соціальне (потреби, властивості), поступово підпорядковуючи собі й природний бік життєдіяльності. Тому можна сказати, що рівень соціального в людині є мірилом її людяності взагалі. Що більше людина здатна керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим устремлінням або спрямовувати на досягнення суспільних завдань, то більше в ній переважає соціальне і тим розвиненішою є вона сама.

Водночас було б зовсім неправильно, нерозумно й навіть шкідливо придушувати в собі будь-які природні бажання, не враховувати своїх природних задатків та нахилів, стану здоров'я або фізіологічних особливостей своїх) віку. Тому не вседозволеність, але й не аскетизм і святенництво, а мудра поміркованість і зваженість можуть стати ключем до оволодіння суперечливою гармонією природного та соціального в людині.

Людина як взаємозв'язок тілесного і духовного. Суперечливість і складність людини визначаються не лише тим, що вона є біосоціальною істотою, а й тим, що вона є істотою тілесною і духовною.

Кожна людина —це, насамперед, жива істота. І, щоб жити, їй потрібні їжа та питво, одяг і чисте повітря, сон і відпочинок, можливість захищати себе і своїх дітей. Вона відчуває голод і біль, спрагу і задуху, радість і любов, тривогу та страх. Вона хоче бути здоровою і мати дітей, жити в достатку, вдовольняти свою допитливість, спілкуватися з іншими людьми та уникати небезпек тощо.
Усе це настільки елементарне, що ми іноді навіть забуваємо про нього. І справді: а чи варто пам'ятати про такі прозаїчні, звичайні речі, як їжа та питво, одяг І житло, якщо є заняття набагато привабливіші та цікавіші — мистецтво та наука, філософія, нарешті, просто різноманітні розваги?

Звичайно, варто. Адже, щоб мати можливість займатися мистецтвом або філософією, люди повинні, насамперед, мати можливість їсти, пити, у щось вдягатися, десь жити, тобто підтримувати своє фізичне існування. Водночас ми мусимо пам'ятати, що мільйони людей непричетні нині до наук та мистецтва не тому, шо не хочуть, атому, шо позбавлені можливості це зробити, оскільки все ще страждають від голоду та хвороб і живуть у постійному страхові за своє життя та життя своїх близьких.

Коли ми розглядаємо людину лише як живу істоту, то вона нам може видатися дуже простою. Однак ця простота таїть і складність, яку до кінця ми поки що не розуміємо.  Людський організм складається з клітин, органів, тканин та їх різноманітних систем (кісткової, м'язової, дихальної, травної, нервової та ін.). І, головне, що всі вони не тільки тісно взаємозв'язані, а й діють узгоджено, як єдиний оркестр, музикою якого є життя. Водночас, як і в оркестрі, кожний інструмент звучить по-своєму, так і в організмі кожний орган має свої функції. Тому ослаблення одного з органів може негативно вплинути і на весь організм.

Будова людського організму вражає нас не тільки своєю складністю та узгодженістю, а й доцільністю. Природі довелося у безперервних пошуках попрацювати мільйони років над тим, шоб винятково вдосконалити кожний орган, аби створити цей універсальний інструмент, здатний виконувати величезну кількість найрізноманітніших дій. Про це також не слід забувати, тому що ми (і справедливо) вважаємо за злочин роздушити мураху або вдарити собаку і часто не спиняємося перед тим, шоб завдати болю іншій людині, заподіяти фізичну шкоду її організмові.

Можливості, закладені природою в людині, воістину безмежні. Ми тільки ше далеко не про всі з них знаємо і, тим більше, можемо використовувати. Безліч прикладів свідчать про те, чого може досягти людина за допомогою вправ та тренувань. Це не тільки результати видатних спортсменів, а й успіхи багатьох звичайних людей, які користувалися такими системами тренувань, як йога, кон-фу, карате, китайська гімнастика тощо.

Для свідомого використання та розвитку можливостей нашого організму величезне значення мають самопізнання й самоспостереження. Річ у тім, що кожний людський організм, незважаючи на його подібність до організмів усіх людей, має й свої неповторні, індивідуальні особливості. їх можна виявити тільки за допомогою самопізнання, тому шо наука, як правило, займається вивченням загальних властивостей людей. Знаючи ці загальнолюдські властивості, людина краще усвідомлює і свої неповторні риси, які ніхто не може знати краще, ніж вона сама.

Давно помічено, шо люди, які добре розуміють можливості свого організму, його сильні та слабкі сторони, певні ритми та цикли його діяльності, можуть не тільки своєчасно помітити наближення хвороби, а й запобігти їй. Таке вміння досягається постійними тренуваннями та самоспостереженнями.

Знання індивідуальних особливостей організму необхідне також і для того, щоб уміти скласти найбільш раціональний і ефективний розпорядок дня, знати, у які дні тижня або місяця можна досягти найкращих результатів у своїй діяльності, уміти розумно відпочивати тощо.

Здоров'я, краса й нормальний розвиток організму потребують регулярних занять фізичною культурою та спортом. Проте й вони можуть принести максимальну користь лише тоді, коли знаєш особливості свого організму.
Проте людина, як уже зазначалося, не лише тілесна, але йдуховна істота. Ще з давніх-давен люди звернули увагу на окремішність людської душі та тіла. Уявлення про душу, як про якийсь повітряний або пароподібний образ тіла, здатний покидати це тіло або переходити в інших людей чи тварин, сформувались, очевидно, під впливом сновидінь і галюцинацій. Протягом тривалого часу вважалося, що душа перебуває в людському серці, і тільки з XVII століття органом душі почали вважати мозок.

Здогади про складність і неоднорідність внутрішнього світу людини знаходили своє відображення в уявленнях про присутність у ній декількох душ. Так, наприклад, Арістотель (384—322 до н. е.) виділяв рослинну, тваринну та розумову душі людини. Уже здавна виникли і здогади про взаємозалежність душі та тіла. Вважалося також, то душа керує тілом, робить його життєздатним, впливає на його здоров'я, а покидаючи тіло,—прирікає на смерть. Але водночас висловлювалися думки й про те, що здоров'я тіла сприяє здоров'ю душі.

Ці початкові уявлення про взаємовплив душі та тіла передували постановці та вивченню дуже важливої для розуміння людини психофізіологічної проблеми. Суть її зводиться до з'ясування взаємовідносин між тілом людини (фізіологічними процесами, які відбуваються в організмі, функціонуванням різних органів) та його психікою. Зміст даної проблеми конкретизується у з'ясуванні цілої низки питань.

Чи існує зв'язок між духовними станами, настроями, почуттями і думками людини та перебігом у її організмі фізіологічних реакцій і процесів, діяльністю різних органів? Чи можуть психічні стани людини впливати на її здоров'я? Чим визначається зміст наших відчуттів та сприйняття: зовнішнім світом чи фізіологічними змінами, які відбуваються в організмі? Як взаємозв'язані між собою мозок і свідомість? Чи може людина своїми думками впливати на процеси, що відбуваються в її організмі? Чим пояснюються явища гіпнозу та самонавіювання?

Ці та інші подібні питання розглядаються не тільки філософією, а й психологією, медициною, нейрофізіологією та іншими науками, до яких інколи відносять також фізіогноміку, френологію та хіромантію. Останні три ставлять своїм завданням за зовнішніми ознаками тих або тих частин тіла людини (обличчям, будовою черепа, руки) визначити особливості її психіки та характеру, внутрішній світ і навіть — долю.
В історії науки проблеми співвідношення тіла та психіки людини вирішувалися по-різному. Одні вчені стверджували, що між тілесними (фізіологічними) та психічними процесами н станами людини взагалі немає ніякого зв'язку, а існує так званий паралелізм. Тобто, що тілесні та психічні пронеси відбуваються нібито паралельно і незалежно один від одного. Інші ж доводили, що між тілом та психікою людини існує прямий зв'язок. Однак цей зв'язок розумівся теж по-різному. Дехто абсолютизував або вплив тіла на психіку, або ж, навпаки, вплив психіки на тіло. Насправді ж: між тілом і психікою людини існує взаємозалежність: тілесні процеси та стани, з одного боку, впливають на психіку людини, але з другого — і психіка теж має вплив на перебіг в організмі людини різних процесів та роботу його органів.

Внутрішній світ людини, який зосереджує в собі психічні процеси та стани, є результатом взаємодії людини з навколишнім середовищем, відображення людиною у своїх відчуттях, почуттях і думках зовнішнього світу, своїх власних тілесних станів і взаємовідносин між світом і нею. Водночас наукою було встановлено, що психічні процеси відбуваються на основі певних фізіологічних змін. Так, мислення пов'язане з біохімічними реакціями в мозку людини. Аншюгічні фізіологічні процеси у її нервовій системі служать своєрідною основою людських іючуітів, емоцій, відчуттів і сприйнять. Нервова система людини с спеціалізованим органом її психіки, а вищий відділ нервової системи — мозок — органом її свідомості та мислення.

Однак було б неправильно вважати, як це робили вульгарні матеріалісти, що між фізіологічним та психічним немає ніяких відмінностей і що почуття та думки людини теж матеріальні, тільки являють собою особливий вид матерії. Як печінка виділяє жовч, казали вони, так і мозок виробляє думки. Але із цим неможливо погодитися, тому що думки то почуття людини не матеріальні, а ідеальні, вони — не елементи світу, а лише форми відображення цього світу людиною, його суб'єктивні образи або копії.

Властивість відображення проявляється по-різному на різних рівнях існування світу, ускладнюючись у міру їх розвитку. Вищим рівнем відображення, з яким ми зустрічаємося у живій природі, є психічне відображення. Воно можливе лише при існуванні у живих організмів спеціалізованої нервової системи. Камінь, що лежить при дорозі, не має ніяких відчуттів і ніяк не реагує на зовнішні впливи. Рослинні організми, як правило, реагують певним чином на зовнішні подразники (наприклад, соняшники повертають свої голівки за сонцем), хоч вони теж не мають ні нервової системи, ні відчуттів. І лише представники тваринного світу, маючи нервову систему й певні органи відчуттів, можуть уже відчувати і біль, і голод, і спрагу.

Кожна людина теж здатна здійснювати психічне відображення, вивченням якого займається така важлива наука, як психологія.

Нервова система людини, завдяки якій здійснюються різні форми психічного відображення, дає змогу людині отримувати та опрацьовувати інформацію про зовнішній світ, орієнтуватися в ньому. Крім того, в ній збирається та аналізується також і та інформація, яка надходить від різних органів і систем (м'язової, дихальної, травної тощо) і завдяки якій координується діяльність. Нарешті, центральна нервова система, і особливо мозок людини, зв'язуючи між собою інформацію, яка надходить від організму та із зовнішнього світу, регулюють і зовнішню діяльність людини, її ставлення до світу й до самої себе. Усе це теж свідчить про нерозривний за 'язок між тілом і психікою, а також між її психікою та поведінкою.

Цей взаємозв'язок підтверджується багатьма прикладами. Вже давно помічено, що радість, хороший настрій, приємні враження, очікування чогось доброго сприяють збереженню фізичного здоров'я людини або її видужанню, примножують її сили, окрилюють її. Г водночас причини багатьох захворювань лікарі пояснюють стресами або нервовими потрясіннями, страхом, невпевненістю в завтрашньому дні, відсутністю інтересу до роботи тощо. Чимало людей, щоб активізувати процес мислення, починають ходити, жестикулювати, почухувати потилицю, гримасувати. З іншого боку, саме почуття, бажання, емоції, Ідеї стимулюють активність людини, її діяльність. Подразнення електричним струмом різних ділянок мозку викликає у людини різні психічні стани (радості, страху, любові), почуття та емоції. Із виразу обличчя, погляду, пози, ходи людини можна судити про її настрій та психічний стан.

Хоча механізми взаємозв'язку між фізіологічним і психічним вивчені ще недостатньо, існує багато методик і тренінгів, які дають змогу людині з допомогою певних вправ свідомо впливати на свій організм, своє здоров'я та самопочуття. Гіпноз, самонавіювання, аутотренінг — усе це шляхи до повнішого використання величезних резервів людської психіки, наслідки застосування цих методів іноді здаються вражаючими. Згадайте, наприклад, індійських йогів.

Взаємозв'язок тілесних функцій людини та її психіки свідчить також про те, що рано чи пізно людина обов'язково навчиться свідомо керувати процесами, які відбуваються в її організмі. І це для неї, мабуть, не менш важливе, ніж підкорення Космосу.

Співвідношення в людині загальнолюдського та індивідуального. Складність людини визначається тим, шо вона є суперечливим поєднанням не тільки біологічного і соціального, фізичного і психічного, а й загальнолюдського та індивідуального.

Кожна людина має багато спільного з усіма іншими людьми. Це — і однакова будова тіла, і необхідність певних природних умов для свого існування, і спільні
потреби чи інтереси, і неможливість жити без інших людей, і прагнення до свободи, і чимало інших властивостей, які називаються загальнолюдськими. Саме ці загальнолюдські властивості, які відрізняють усіх нас від Інших живих істот, і відбиваються насамперед поняттям «людина».

Наявність у кожного з нас цих загальнолюдських властивостей дає нам можливість порозумітися між собою, поставити себе на місце іншої людини, об'єднати свої зусилля для досягнення спільної мети, прагнучи до рівності й справедливості, тощо. Завдяки усвідомленню цих властивостей ми піднімаємося до рівня загальнолюдської самосвідомості у власному світогляді, починаємо розуміти й відчувати себе невід'ємною частиною роду людського, можемо жити його болями і тривогами. «Що він Гекубі? Що йому Гекуба?!» — вигукує Гамлет у трагедії Шекспіра, коли бачить сльози на очах актора, який розповідає про важку долю дружини царя славнозвісної Трої — Пріама. Але ми розуміємо, що нас не можуть не хвилювати страждання будь-якої людини, навіть якщо вона жила дуже давно, бо всі ми — люди, представники однієї великої сім'ї.

Водночас кожна людина живе у якомусь конкретно визначеному часі, у певному суспільстві, належить до якоїсь історичної спільноти, нації. Тому, поряд із загальнолюдськими, кожен із нас має і такі риси або властивості, які визначаються належністю саме до даної конкретної спільноти, є більш або менш однаковими для всіх її представників. Наприклад, усі представники української нації мають певні спільні риси характеру, спільні уподобання, смаки тощо, які виробилися внаслідок постійного спілкування і проживання в однакових умовах, спільної історичної долі і спільних звичаїв.

У кожному суспільстві чи в кожній історичній спільноті по-своєму можуть проявлятися і загальнолюдські риси та властивості. Наприклад гостинність, яка вважалася обов'язковою з прадавніх часів, у кожного народу мала свої конкретні форми і су проводжу валася певними звичаями. Так, в усіх східнослов'янських народів заведено зустрічати гостей хлібом-сіллю. Водночас на Поліссі, коли зустрічають особливо дорогих гостей, то обов'язково виносять ще й воду.

Людина як представник певного суспільства і як носій тих властивостей, які визначаються даним суспільством і тією чи іншою мірою характеризують усіх її представників, називається «особою».

Нарешті, слід звернути увагу й на те, що кожна людина, поряд Із загальнолюдськими або національними чи класовими, має і такі риси чи властивості, які притаманні тільки їй одній, і нікому більше. Це може бути, наприклад, неповторний візерунок шкіри на пальцях, свій відтінок волосся або тембр голосу, свої особливі відчуття, свій спосіб поведінки, своя неповторна доля тощо. І тоді, коли бажають підкреслити неповторність людини, вживають поняття «індивід».

Як же співвідносяться між собою в людині її загальнолюдські, особистісні та індивідуальні якості?

Інколи вважають, що чим більше у якоїсь людини чогось неповторного, індивідуального, навіть оригінального, то тим вона розвинутіша й цікавіша. Але чи так це насправді? Чи можуть, наприклад, якась супер-оригінальна зачіска або екстравагантний колір помади свідчити про рівень розвитку людини?

Звичайно, кожна людина повинна розвивати свої індивідуальні здібності або властивості, прагнути зробити щось таке, що може зробити тільки вона, знайти свій шлях у житті. Цим самим вона реалізує свою неповторність, утверджує своє внутрішнє «Я». Але при цьому необхідно пам'ятати, що наші індивідуальні здібності чи властивості можуть досягти найвищого розвитку лише тоді, коли вони спираються на міцний фундамент загальнолюдських якостей.

Мати справді оригінальні думки, зробити відкриття в науці або здивувати світ створенням якогось мистецького шедевру можна лише тоді, коли ти є справді працелюбною людиною, коли тобі відомі найкращі досягнення людства в усіх цих галузях, коли ти ставиш перед собою якусь високу мету, досягнення якої не є лише твоєю власною примхою, а потрібне людям. Хоч би яких висот ти досяг у своїй професійній майстерності або хоч би яким був прекрасним знавцем пісень і звичаїв свого народу, ти все одно не зможеш вважатися справжньою людиною, якщо свідомо чи несвідомо нехтуєш загальнолюдськими нормами поведінки й загальнолюдськими інтересами.

Уміння органічно поєднати в собі загальнолюдське, особистісне, індивідуальне, не абсолютизуючи чогось одного на шкоду іншим, є свідченням не лише людської гармонії, а и життєвої мудрості


Запитання і завдання
1. Поясніть, як ви розумієте положення про те, що людина — це "суперечлива гармонія»?
2. Чому людину називають біосоціальною істотою? Яка точка зору на співвідношення в людині біологічного (природного) і соціального (суспільного), на вашу думку, є правильнішою? Поясніть, чому ви так вважаєте.
3. Що таке «душа» людини та її «тіло»? Наведіть приклади, які б свідчили про їх взаємозв'язок.
4. Які ви можете навести факти, що свідчать про невичерпні можливості людського організму і психіки? Розкажіть про шляхи і методи повнішого використання цих можливостей.
5. Чи виключає неповторність людини її подібність до інших людей?
6. Який взаємозв'язок існує в кожній людині між її індивідуальними (неповторними) і суспільними або загальнолюдськими рисами?

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Реферати безкоштовно, домашня робота, підготовка до уроків і все це безкоштовно скачати чи готуватись онлайн. Конспекти, шкільний план, відкритий урок людина і суспільство}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.