Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: США у 20-х рр. ХХ ст. Велика депресія.Повні уроки

Тема: США у 20-х рр. ХХ ст. Велика депресія

Мета: Описати і виділити основні чинники що призвели до росту економіки у післявоєнні роки і подальший її занепад. Розглянути напрямки міжнародної та внутрішньої політики США у 20-тих роках

 Структура уроку:

1. Бесіда. Перегляд зображень та відео.

2. Робота з таблицями, узагальнення матеріалу.

3. Заключне слово вчителя

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. РОЗПОВІДЬ  ВЧИТЕЛЯ 

1.1 Зміна статусу США у світі після Першої світової війни

Спустошена війною Європа лежала в руїнах, і ні Англія, ні Франція, ні тим більше Німеччина не могли претендувати на лідерство у світі. Щоб там не говорили у Версалі Д. Ллойд Джордж чи Ж. Клемансо, але саме мільйонна американська армія в Європі схилила шальки терезів на користь Антанти й вирішила долю війни. Відшкодуванням за життя й здоров'я близько 300 тис. американців став величезний міжнародний авторитет США та чималі прибутки. Думка про світове лідерство Сполучених Штатів здається напрочуд вмотивованою. Проте не всі погоджуються з нею.

   Американців повоєнного часу надто непокоїли внутрішні проблеми: інфляція, внаслідок якої хліб подорожчав удвічі, а одяг - утричі, невлаштованість 3 млн ветеранів, які повернулися додому, зростання безробіття. Власне, тому примарною для загалу видавалася ідея міжнародного домінування Америки. Стомлені негараздами, спричиненими війною, американці прагли простого людського щастя й знову поверталися до ізоляціонізму.

   Аргументи прихильників

   - Провідні європейські країни були знесилені війною та революціями й не могли конкурувати зі США в боротьбі за світове лідерство

   - За рівнем озброєння США наздогнали Німеччину, Велику Британію й Францію, а їхній військово-морський флот не поступався послабленому флоту Великої Британії

   - До Першої світової війни Сполучені Штати були боржником Європи, а тепер вони стали світовим кредитором. Оскільки кредити надавалися країнам з різних куточків світу, то, відповідно, весь світ став зоною «життєвих інтересів» США

   - На початку 20-х рр. Америка виробляла майже половину (48 %) світової промислової продукції, зокрема 80 % автомобілів, 60 % сталі, 50 % нафти тощо

   - У свідомості американців утверджувався принцип поширення американських цінностей на весь світ

   Аргументи опонентів

   - Справді, під час війни та одразу по її завершенні США були незаперечним світовим лідером, але після війни, відмовившись вступити до Ліги Націй, добровільно зреклися цього статусу, не закріпивши здобуте на полях битв

   - Більшість американців - прихильників ізоляціонізму, вважали, що європейські проблеми - це справа Європи, а США повинні знову опікуватися долею Західної півкулі

   - Самоусунення Америки від Європи як епіцентру світової політики знову зробило її всього-на-всього регіональним лідером

   - Сенат не вірив у всемогутність Америки й у те, що країна зможе однаково успішно контролювати і Європу, й зону Тихого океану. Американська еліта сумнівалася, що це дало б вигоди і прибутки, а не розпорошення сил

   - У міру зменшення страху перед Німеччиною знову відновили свої позиції Англія й Франція. Тому СІЛА були економічним лідером світу, але до вступу у Другу світову війну не були ним у глобальному політичному сенсі

1.2 Перша світова війна та роль у ній США. Участь США у післявоєнному світовому економічному устрої

Коли почалася Перша світова війна, США намагалися залишитися  нейтральною країною, однак симпатії та інтереси американців були на боці Союзників (Антанти) і 6 квітня 1917 року США вступили у війну на їх стороні.  В 1919—1921 рр.  А в післявоєнний час «14 пунктів» президента Вілсона лягли в основу формування Ліги Націй.

Президент США В.Вільсон (1913-1921 рр.)

Рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В.Вільсона. Головні об’єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Штати не одержали жодної з мандатних територій. У Лізі Націй провідне становище посіли не Сполучені Штати, а Англія та Франція.

Провал планів США на Паризькій мирній конференції пояснювався тим, що зовнішньополітичні позиції США залишалися порівняно слабкими. До того ж у самих США існувала серйозна опозиція зовнішньополітичному курсові президента В.Вільсона.

Виступаючи під прапором ізоляціонізму, республіканці були проти ратифікації Версальського договору, закликали відмовитися від участі США в Лізі Націй. Вони вважали вступ Сполучених Штатів у союз із європейськими державами можливим лише за тієї умови, що там від початку незаперечним лідером буде США. Республіканці висунули гасло "свободи рук" для США, сподіваючись поступово забезпечити військово-політичну перевагу Сполучених Штатів над європейськими державами і цим зробити важливий крок на шляху до світової першості. Гострі сутички між республіканцями (ізоляціоністи) і демократами(експансіоністи) на чолі з Вільсоном були відображенням боротьби різних політичних угруповань з питання про методи завоювання світової гегемонії.

У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальського договору, що містив положення про Лігу Націй. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.

Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона домогтися успіхів у боротьбі проти більшовицького режиму в Росії.

Поразка Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах 1920 р. мала далекосяжні наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано проведення соціальних реформ, а у зовнішній політиці запанував ізоляціонізм.

1.3 Політичний курс республіканської адміністрації

Влітку 1920 р. у США вибухнула глибока економічна криза, що зачепила всі галузі промисловості. Спричинили її скорочення воєнного виробництва і конверсія. Кількість безробітних у 1921 р. сягнула 5,7 млн. Реальна заробітна плата знизилась у середньому на 20-25%.

Криза промисловості перепліталася з кризою аграрному секторі. До весни 1921 р. ціни на сільськогосподарські товари у США знизились у 3-4 рази. Це призвело не тільки до скорочення прибутків фермерів, а й до розорення багатьох із них.

Невдоволення робітників і фермерів їхнім тяжким становищем виявилося під час виборчої кампанії 1920 р. З цього скористалися республіканці. На виборах 1920 р. вони здобули перемогу. Їх кандидат на посаду президента США Уоррен Гардінг зібрав більш як 16 млн голосів, тоді як кандидат демократів Джеймс Кокс — лише 9 млн. Після восьмирічної перерви республіканська партія доступилася до влади. Гардінг узяв курс на повернення до довоєнних порядків ("нормальності", як він казав). Консервативні тенденції мали двоякий вплив на внутрішнє життя країни. З одного боку відбувається небачений розвиток економіки з іншого – йде накопичення і поява цілої низки проблем, які мали далекосяжні наслідки.

Президент США У.Гардінг (1921-1923 рр.)

 Іще 1919 р. республіканці заблокували реформи у сфері трудових відносин, про надання права робітникам на страйк. Адміністрація Гардінга виступала проти політики державного регулювання. Проте було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У1921 р. було скасовано за проваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій. Згодом були  підвищені мита на імпорт до США важливих промислових товарів. Це призвело до росту цін на внутрішньому ринку. Прибутки монополій одразу підстрибнули.

Для збільшення прибутків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Корупція державного апарату стала всеохоплюючою. У 1921-1922 рр. великі нафтопромисловці підкупили міністра внутрішніх справ і незаконно одержали в оренду державні нафтоносні райони в Каліфорнії та Вайомінгу. На шлях шахрайських угод із монополіями стали міністр юстиції, голова федерального бюро допомоги ветеранам війни та інші високі урядовці республіканської адміністрації. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, що були близькі до Гардінга, мали настільки скандальний характер, що це стало компрометувати самого президента. І тільки несподівана смерть у серпні 1923 р. врятувала його від суду і ганьби викриття.

Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам (1920 р.).

   Чимало американців були переконані, що причиною їхніх нестатків, падіння в суспільстві моралі й зростання злочинності був алкоголь. Після сторічних дебатів у 1919 р. в США було прийнято названу «шляхетним експериментом» XVIII поправку до конституції, за якою запроваджувався «сухий закон». Відтепер на усій території країни заборонялося виготовлення та продаж спиртних напоїв, а також знищувалися їхні запаси.

   Проте невдовзі виявилося, що виконати закон практично неможливо. Ті з американців, хто вважав XVIII поправку порушенням їхньої особистої свободи - головного завоювання Американської революції, стали пити ще більше, ніж раніше. Пиво, вино і джин у величезних кількостях вироблялися нелегально, а також контрабандним шляхом завозилися з підпільних ґуралень, що знаходилися на території Канади. Як наслідок у країні з`явились банди організованих злочинців (гангстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горілчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище як рекет. Війни між бандами гангстерів, що боролись за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США.  Одним з найвідоміших  тодішніх «королів злочинного світу» став Аль Капоне.

Перехоплена поліцією партія горілчаних напоїв, що нелегально доставлялися у США

     Урешті-решт, 1933 р. «сухий закон» було скасовано.

   Непокоїли Америку й інші проблеми. Війна одночасно пробудила патріотизм і страх перед комунізмом. Тріумф більшовиків у Росії, вибух бомби у діловому центрі Нью-Йорка Уолл-стрит та інші події зумовили «античервону» паніку. Очікування ліворадикальної революції призвели до несправедливих переслідувань і навіть тюремного ув'язнення представників лівих партій.

   Недоброзичливо ставилися деякі американці й до емігрантів, яких з початку століття до 1915 р. прибуло до США понад 13 млн. Вони, погоджуючись на неприйнятну для американців низьку платню за свою роботу, створювали їм конкуренцію в пошуках роботи; об'єднуючись у земляцтва, не піддавалися американізації тощо. У 1924 та 1929 рр. у США було прийнято закони, якими встановлювалися обмеження для прийому емігрантів - не більше 150 тис. на рік.

Знову став процвітати Ку-клукс-клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопс був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.

У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.

Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети — утвердження світової гегемонії Америки.

У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, за яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.

Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Все це створювало серйозну загрозу для міжнародних позицій Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе "обділеними" у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу. 

На Вашингтонській конференції 1921-1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина "відкритих дверей" щодо Китаю, договори про обмеження морських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження політики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921 р. державний секретар США Х’юз заявив, що до здійснення "корінних змін" у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а надто дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Проте здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торгівельних відносин.

1.4 Робітничий та демократичний рухи

Економічна криза 1920-1921 рр. дала могутній поштовх до активізації робітничого руху. Значною спонукою до його розгортання стала ліквідація мінімальних соціальних програм, впроваджених демократами у попередні роки ("справедливий курс").

Найбільшої сили страйковий рух досяг улітку 1922 р., коли він майже одночасно розгорнувся в текстильних центрах Нової Англії, у вугільній промисловості й на залізничному транспорті. Загалом страйковий рух початку 20-х рр. був менш успішним, ніж у перші післявоєнні роки. Поразка великих страйків потягла за собою остаточну втрату завоювань перших післявоєнних років, унаслідок чого США у 20-ті рр. були країною з найвідсталішим соціальним законодавством серед країн Заходу. Тільки бурхливе піднесення економіки: зростання зайнятості та заробітної плати вгамувало боротьбу робітників за свої права.

Економічна криза 1920-1921 рр. дала новий імпульс і розвиткові демократичного руху. Одним із важливіших його напрямків став негритянський рух. Тяжке економічне становище негритянського населення, жорстока расова дискримінація, терор куклукскланівців — усе це викликало опір негрів, очолюваних найбільшою негритянською організацією — Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення, створеною ще у 1909 р. Одним із її керівників був визначний негритянський вчений, письменник, громадський і політичний діяч Вільям Дюбуа.

У негритянській школі

 Одночасно розгорнувся негритянський рух під гаслом "Назад в Африку", що його очолив Маркус Гарві. На початку 20 х рр. рух Гарві залучив мільйони негрів. Але невдовзі Гарві відмовився від своєї радикальної платформи. Разом із ним до ідеї повернення охололи й широкі маси негритянського населення, які збагнули, що розв’язання негритянського питання полягає не в спробах здійснення гасла "Назад в Африку", а в боротьбі за покращання становища негрів у самих Сполучених Штатах.

1.5 Особливості стабілізації у США. "Процвітання"

Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Вперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій привело до побільшення виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.

  Заводи Г.Форда

 Генрі Форд

 Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об’єднували майже половину фабрик і заводів країни. Кількість банків у США зменшилася за 1920-1929 рр. з 30 до 24 тис., а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Економічне піднесення 20-х рр. мало ряд особливостей: суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні було 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит – процвітання назавжди!».

В країні дуже нерівномірно розподілялося національне багатство. Заробітна плата звичайних працівників не збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців-монополій виросли більш як втричі. Лише заможні, ще більше багатішали, купували дорогі машини, будинки, яхти. 

Нестабільною була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім Демократичної та Республіканської партій, у виборах брав участь Прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р.Лафоллета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці — АФТ, соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів і незабаром його блок розпався.

 Президент США К.Кулідж (1923-1929 рр.)

 Президентом США було обрано К.Куліджа. Новий уряд проголосив девіз: "Справа Америки — бізнес". Нова політика сприяла ростові прибутків монополій, знижуючи з податки для корпораці.  Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Економічне та політичне життя країни знаходилося під контролем сімейств фінансової олігархії — Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був "алюмінієвий король" Ендрю Меллон, міністром торгівлі — Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок.

 Президент США Г.Гувер (1929-1933 рр.)

 Перемога республіканців на виборах 1928 р. привела в Білий дім нового президента Г.Гувера. Велику роль відігравали обіцянки уряду подолати злидні та забезпечити кожному громадянину гарне життя. На міжнародній арені США проводили політику експансії, називаючи її "політикою ізоляції" . США були арбітром у вирішенні проблеми репарацій у повоєнній Європі, так як запропонований ними 1924 році план Даусса ставив країну у вигідне економічне положення.  1929 р. було розроблено ще один план, план Юнга, який сприяв більшому проникненню американського капіталу в Європу.

США брало участь у боротьбі за панування в Китаї, та разом з іншими державами знищували національно-визвольний рух в Китаї. Також країна чинила фінансово-економічний натиск на країни Латинської Америки. Ввела збройну інтервенцію, в Центральній Америці та басейні Карибського моря. 

У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великобританією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.

США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Одначе республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 20-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (головно машин і промислового обладнання). І тільки у  1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (міліони людей в України, Північному Кавказі, Казахстані вмирали від Голодомору).

1.6 Велика депресія Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок небувалої за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки допомозі уряду.

Паніка на Нью-йоркській фондовій біржі (Уолл-стріт) 29 жовтня 1929 р.

 Криза призвела до небаченого зростання безробіття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища з халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї, позбавлені житла. Біля благодійних пунктів за мискою юшки вишиковувалися довгі черги голодуючих. Сотні тисяч людей блукали країною в безнадійних пошуках роботи, серед них було чимало розорених фермерів.

Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашингтон. Вони вимагали забезпечення ро¬ботою, введення системи соціального страхування і видачі допомоги безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Для придушення виступів уряд застосовував війська і поліцію, але рухи не припинялись.

Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн осіб. Недарма криза залишилася в історичній пам’яті американців символом національної трагедії. Початок і швидке розростання її дошкуляли американцям ще й тим, що, повіривши в нескінченне "процвітання" 20-х рр., вони виявилися морально непідготовленими до біди. Криза викликала спочатку не активну протидію, а розгубленість. Становище погіршувалося через відсутність у країні системи соціального забезпечення, що було результатом панування індивідуалістичної моралі. Тому криза економіки стала й кризою американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої здавалося єдиним засобом виживання.

Характерно, що найбільші масові рухи, які з’явилися в роки кризи, вимагали державного регулювання. Безробітні вимагали створення державної системи страхування з безробіття, ветерани Першої світової війни — державної підтримки, фермери закликали Вашингтон покласти край зниженню цін на їхню продукцію. Криза припала майже повністю на час президентства республіканця Гувера. Він обійняв посаду 4 березня 1929 р. за півроку до початку кризи і залишив Білий дім рівно через 4 роки, коли криза вже проминула свій пік. За іронією долі Гувер був одним із найпослідовніших прихильників індивідуалізму. На його думку, найбільше, на що могла піти держава, — це стати координатором приватної ініціативи і незалежним арбітром у боротьбі конкуруючих соціальних і політичних груп. Гувер, крім того, вважав, що причини кризи полягають у розладі світового господарства після війни, американська ж економіка цілком здорова і не потребує сильнодіючих ліків.

Наслідки „Великої депресії”. Один з колишніх міліонерів торгує яблуками на вулицях Нью-Йорку

 Виходячи з цього, президент і формував свою політику в роки кризи. Він, наприклад, скликав конференції представників ділових кіл і профспілок для забезпечення своєрідного соціального перемир’я, закликав розширяти приватну благодійність для допомоги тим, хто її потребував. Від неспокійного світу Америка відгородилася високим митним бар’єром. Створене ним федеральне фермерське управління почало закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції. Було прийнято федеральну програму будівельних робіт.

Наслідки „Великої депресії”. „Гувервілі” на околицях американських міст

 Дальше поглиблення кризи показало, що цих заходів не досить, однак адміністрація Гувера пішла навіть на згортання її скромних програм. Коли ж у бюджеті Федерального уряду утворився дефіцит і становище стало безвихідним, Гувер погодився видавати державні позички штатам і приватним корпораціям для допомоги громадянам.

І сама криза, і неспроможність політики президента її здолати, не могли не викликати падіння впливу республіканської партії, яка після громадянської війни тривалий час домінувала на політичній арені країни. Їх опоненти — демократична партія — отримали унікальний шанс прийти до влади. У 1930 р. вони зробили перший крок до цього, завоювавши більшість у палаті представників Конгресу.

Запам’ятайте дати:

1922-1929 рр. – період „процвітання (проспереті) в США

29 жовтня 1929 р. – „чорний вівторок”, крах нью-йорської фондової біржі, початок „великої депресії” в  США (1929-1933).

Запитання і завдання

1. Як змінилося становище США після Першої світової війни?

2. Які особливості політичного та економічного розвитку США у 20-ті рр.?

3. Чим були зумовлено домінування Республіканської партії у політичному житті США в 20-ті роки?

4. Дайте характеристику розвиткові робітничого руху і руху за демократичні права у 20-ті рр. Чому вони зазнали поразки?

Список використаної літератури:

За основу взятий  тематичний план вчителя історії Рената Мавлютова 

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 

Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Над уроком працювали

Яковлев Д. О.

Мавлютов Р.

Муха О.

Білозерко Д.Т.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.