Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 3 клас.Повні уроки>> Українська література: Легенди рідного краю. Повні уроки.

Тема.

Легенди рідного краю.

Мета.

Пізнання історії озеленення міста Київ.

Тип уроку.

Навчально-пізнавальний.

Хід уроку.

На світі є багато легенд, історій міст, сіл в яких живуть люди. Але на сьогоднішньому уроці ми розглянемо легенду місто Київ. Дерева граду над Дніпром оспівували поети, історики та ботаніки . "Був колом граду ліс і бір великий ..." Так починає смиренний інок Нестор свій літопис про виникнення Києва, гідного "суперника Риму і Константинополя". Образ лісу і зелені в усі часи супроводжував стольному граду, хоча і в цьому були свої "злети і падіння". Адже розширюючись, Київ сам себе позбавляв доброчинної аури незайманої природи. До заснування було вирубано Перевесище, легендарне місце князівського полювання, винищені лісові масиви на багатьох просторах "поза граду". Навіть місце, де колись у дрімучій частіше заблукав великий князь Мстислав Володимирович, син Мономаха, через кілька століть стало називатися Довгою Нивою. Це означало, що і тут попрацювала рука лісоруба.

Завжди захищали дерева.

У той же час кияни не могли миритися з варварським знищенням флори. Вони компенсували втрату, вносячи свій внесок в озеленення вулиць, садиб і дворів. Сирійський мандрівник Павло Алепський, що супроводжує антіохіского патріарха Макарія під час візиту до Москви, писав: "У Києві біля кожного будинку, ніби у якихось палаців, розташовані великі сади, де ростуть фруктові дерева. Багато в них горіхів і винограду. На доглянутих грядках з огірками кияни сіють крокуси, руту і гвоздику різних кольорів. У дороги, що веде до Видубицькому монастирю, всі кручі обросли дикими фруктовими деревами ..." Йшли століття. Київ спалювали, топтали, порівнювали з землею, а він, немов Фенікс, знову відроджувався з попелу і ставав ще кращим. На початку XX століття художники слова називали його вже Містом (з великої літери) та акцентували увагу на головній пам'ятки - садах. "І було садів в Місті так багато, як ні в одному місті світу, - писав Михайлом Булгаковим.- Вони розкинулися всюди величезними плямами, з алеями, каштанами, ярами, кленами і липами. Сади красувалися на прекрасних горах, навислих над Дніпром і уступами, піднімаючись, розширюючись, часом рясніють мільйонами сонячних плям "

===

Місто – сад.

Садів у Києві було дійсно предостатньо, а от на центральних вулицях відчувався дефіцит зелені. Це помітив новий генерал-губернатор Ігнатьєв, який прибув з Сибіру в 1889 році. Через сім років по його велінню міська Дума видає "Постанову про насадженнях", згідно з яким пропонувалося засадити вулиці: Хрещатик, Олександрівську та Велику Васильківську - в'язами кулястої форми; Старе місто і Безаківської вулицю - каштанами, Липки - липами; Нова Будова - кленами; Поділ і Плоский ділянка - татарськими кленами; Лук'янівку - в'язами звичайними. Садовод Осипов пропонував посадити 24 000 дерев на загальну суму 31 тисяча рублів сріблом. На старих фотографіях початку ХХ століття ми можемо бачити, що Хрещатик до подібних реформ ще не "дозрів", - власники магазинів і кафе всіляко опиралися нововведенню, побоюючись, що вітрини їхніх закладів зелень просто закриє. А ось на інших центральних вулицях "процес пішов", хоча без різноманітності видів, які передбачалися. Гігантським "сплеском" озеленення Києва ознаменувалися повоєнні роки (1950-1960). Жителі столиці висадили на вулицях і площах в три рази більше дерев і чагарників, ніж цього вимагали норми і кліматичні умови. Саме тоді про Київ заговорили як про місто-сад. Що ж ми маємо сьогодні? Природно, Київ ще зберігає позиції одного з найзеленіших міст планети, але з'явилися вже великі проблеми. Адже посадивши нове дерево, треба ще й зберегти старе, що є часом не тільки частиною природно-заповідного фонду, а і живою реліквією нашої вітчизняної історії. На жаль, забуте Некрасовское "плакала Саша, як ліс вирубали" стає сьогодні як ніколи актуальним. Протягом століття "тріски летіли" в садибі Мерінга над Хрещатиком, у Кадетському гаю на Повітрофлотському проспекті, в парку "Кинь-грусть" на площі Шевченка, в урочищі стара Поляна на Лук'янівці, в Пущі-Водиці, Дарниці, Відрадному,Сирці і т. д. Цивілізація приходить в заповідні місця. І це природно. Але треба тільки робити це цивілізовано, а не по-варварськи ...

Дерева «Могікани»

Втім, незважаючи на всілякі катаклізми минулих століть, в Києві все ж таки збереглися древні "могікани", які, дай Боже, не стануть останніми. Для цих дерев 200-300 років - просто дитячий вік. Такі "малолітки"-дуби ростуть на вулиці Суворова, на розі вулиці Вербицького та Харківського шосе, у дворі школи №73, на полустанку Рубежівська, на вул. Борщагівської (навпроти редакції газети "Сегодня"), на Теремках. А ось дубу на вул.Вишгородській перевалило за 500 років! І ці дерева, за словами місцевих жителів, під загрозою вирубки, що є не пробачити для міських чиновників. Дотепер живуть і живуть столітні туя та груша (вул. Львівська), трьохсотрічний ясен (вул. Володимирська) і акація(біля ст. М."Нивки"), двохсотрічні сосни (під Броварами), столітній в'яз (на Володимирській гірці) і його ровесник клен (на території Військового госпіталю), 400-річний каштан (вул. Китаївська) і його вікові "побратими" перед Успенським собором Києво- Печерської лаври.

Древні дерева.

Які ж дерева у нас самі древні? Згідно довідників і видань минулих років, "старожилом" є 500-річна липа, що росте на території Історичного музею, поблизу фундаменту зруйнованої Десятинної церкви. Про що свідчить встановлена там табличка: дерево в 1635 році посадив київський митрополит Петро Могила з нагоди побудови їм з уламків старого храму нової Десятинної церкви. Втім, фахівці припускають, що вік цього дерева близький 1000 років. Значить, вона залишилася єдиним живим свідком героїчної оборони від татаро-монгольських орд останнього київського бастіону, Десятинної церкви. Якщо це так, то об'єкт нашого обговорення не "єдиний живий свідок" великокняжих часів. Існує ще липа, що росте біля входу до Дальніх печер Києво-Печерської лаври. За переказами, її посадив сам Феодосій, один із засновників обителі. Можливо, народ "переборщив" і видав бажане за дійсне. Але якщо порівняти діаметри двох стволів (лаврського і старокиївського), то перший не поступається другому і візуально навіть перевершує його. На старовинному малюнку, зробленому художником Тіммом, "Вхід до Дальніх печер" (1859) це дерево виглядає досить могутнім і домінує над навколишньою місцевістю. Разом з тим, і липа біля Десятинної церкви теж має свій історичний "портрет". Її замалював невідомий художник на початку XIX століття на тлі тоді ще Могилянської церкви. Треба сказати, що і тут Старокиївська липа (вона на передньому плані) поступається лаврської. Отже, якщо дерево має вік понад 1000 років, то його цілком міг посадити ігумен Печерського монастиря преподобний Феодосій.

Парк Шевченка.

Найчастіше долі дерев переплітаються з біографіями людей. Працівники Ботанічного саду над Дніпром з задоволенням покажуть вам шовковицю, під якою відпочивав Шевченка і милувався Видубицьким монастирем. Практично під кронами всіх перерахованих вище дерев могли прогулюватися Пушкін і Бальзак, Ліст і Гоголь, Міцкевич і Толстой, Чайковський і навіть бразильський імператор Дон Педро. Перебуваючи в середині XIX століття в Київському університеті, монарх висловив невдоволення з приводу дикої і запущеної площі, розташованої перед входом."Батькам міста" стало соромно, в результаті чого перед будівлею прославленого вузу ми сьогодні маємо один з найкрасивіших і упорядкованих парків столиці. "Захоплення киян пірамідальними тополями в 30-40 роках XIX століття, - писав архітектор Барановський у 1940 році, - було величезне. Ними повсюдно обсаджували вулиці міста і дбайливо доглядали за ними, не рубаючи їх навіть для будівельних потреб ". Обриси тополь вже дуже були схожі на силуети кипарисів, часто зустрічалися на іконах з євангельськими сюжетами, а так як Київ був наділений славою "Російського Єрусалиму", то і символіка його біла відповідною. До речі, в перекладі на латину тополя звучить як "populus" (тобто народний), ними у Греції і Стародавньому Римі обсаджували міські площі, де проходили народні збори. Важко хвора і прикута до ліжка Леся Українка, живучи на вулиці Назарьевской (нині - Вєтрова), заносить у свій зошит наступні рядки: "Який галасливий світ там, за вікном!Та я його не бачу, тільки й видко мені з вікна шматок різьби на брамі та ще тополі із міського саду ... "Мова йде про тополю, що росла в кінці XIX століття на території Ботанічного саду». Поруч, уздовж Бібіковського бульвару (тепер - бульвар Шевченка), розміщувалося ціле царство цих граціозних дерев. За словами сучасників, імператор Микола Павлович дуже любив цю тополину алею і болісно сприймав будь-які зміни, що відбуваються там. А ось першу "колонаду" з тополь в Києві звів у 1810-1812 роках перед входом в Кловський палац генерал-губернатор Милорадович. Залишається додати, що найвища тополя росте сьогодні в Гідропарку. Каштани в Києві. У пірамідальної тополі був досить серйозний конкурент - каштан. Саме цими деревами був спочатку висаджено Бібіковський бульвар, за що батьки міста і накликали на себе гнів імператора. Сьогодні каштан настільки міцно увійшов у свідомість киян як символ міста, що навіть важко повірити в його спочатку жалюгідне існування. Вперше каштанова алея була висаджена в 1842 році на території Ботанічного саду університету. Повільно, але впевнено каштан підбирався до "п'єдесталу пошани" і, нарешті, на початку ХХ століття зійшов на нього. Строками поетів. Напевно, немає поета, який би не оспівав київські каштани. Звертаючись до "Києве - батьківщина ніжна" після 25-літніх мандрів по світу, Олександр Вертинський писав: "А твої каштани дрімучі, панікадила Весни, все цвітуть, як і колись, могутні, бережуть мої дитячі сни"."Коли на каштанах розцвітали жовті та рожеві свічки, - згадував Костянтин Паустовський, - весна досягала розпалу". Саме цвітіння цих казкових рослин западе в душу кожному, хто коли-небудь побував у древньому місті над Дніпром. "Намети каштанових навпаки з вікон музика гримить ..."Таким побачив Київ тридцятих років Борис Пастернак і продовжив:" Гримить Шопен, з вікон грянув, а знизу, під його ефект прямо свічники каштанів, на зірки дивиться минуле століття ... " Практично немає в Києві породи дерев, яка б не увійшла до золотого фонду високої поезії. "Білої акації грона запашні неповторні, як юність моя", - співали в "будинку Турбіних". "Липи галасливі і в'язи по садах темні, зірок голчаті алмази до Бога взнесені", - писала Анна Ахматова, стоячи на Володимирській гірці.

Запитання до уроку.

1. Які дерева ростуть в Києві? Яких більше за всі?

2. Які дерева вважаються символом Києва?

3. Який внесок кияни внесли в озеленення міста?

4. З якого часу Київ почали називати «місто – сад»?

5. Які дерева в Києві самі древні? Скільки їм років?

6. Що ви знаєте про парк Шевченка?

7. Якими словами оспівували дерева відомі поети?

Домашнє завдання.

Домашнім завданням для вас буде підготувати розповідь – легенду про місто яке вам більш за все подобається.

Список використаних джерел:

Урок на тему : « Легенди рідного краю»учитель початкових класів Куличенко Руслана Миколаївна, ЗОШ №7 м. Коростень Житомирської обл..

Урок на тему : «Київ. Київські каштани.» учитель початкових класів Куличенко Руслана Миколаївна, ЗОШ №7 м. Коростень Житомирської обл..

Кращий подарунок: Загадки, вірші, оповідання.-Х:ПП «Поляков В.К» 2009. - 384с.

Сиренко А.М. Історія міста Київ. Ранок, 2008.- 432с.

Савченко О.Я. Читанка, Підручник для навч.закл. К.: Освіта, 2002.- 311с.

Вашуленко М.С., Мельничайко О.І.Рідна мова 3 клас : Підручник для навч.закл. - К.: Освіта 2003. - 295c.

Над уроком працювали

Дідковська І.П.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, а и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.