Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 6 клас>>Українська література: Микола Вороний. Коротко про письменника. «Євшан-зілля»


МИКОЛА ВОРОНИЙ
(1871-1938)

Микола Вороний народився на Дніпропетровщині. 

Немає, мабуть, дитини, яка б не знала прекрасного вірша «Сніжинки», автор якого — Микола Вороний. У його поетичній спадщині є багато чудових творів, які, на жаль, маленьким читачам ще не відомі. Річ у тім, що М. Вороний тривалий час був пасербком у рідному краї, його ім'я тричі викреслювалося з історії української культури.
 

Зростав майбутній поет у заможній родині ремісника, де зберігалися давні українські традиції. їх підтримував не батько, а дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, який, доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою. І це після двадцятип'ятирічної служби в уланському1 полку, де він так і не зрусифікувався!2
 

У характері майбутнього поета водночас поєднувались бунтівлива вдача і твереза розважливість. Причини очевидні: його прадід по батькові був гайдамакою3, а прадід по матері — ректором Києво-Могилянської академії. Від матері разом із піснями й казками засвоїв і першу науку, яку потім продовжував у гімназії та школах Харкова й Ростова-на-Дону. Ще з юних років за революційну діяльність перебував під наглядом поліції та не мав права навчатись у вищих навчальних закладах Росії. Тому вищу освіту здобував у Віденському і Львівському університетах.
 

Писати почав ще учнем ремісничого училища. Поступово сформувався як цікавий поет, літературний критик, перекладач. Вірші Миколи Вороного патріотичні, сповнені глибокої шани до рідного народу, до людини праці. Серед доробку Миколи Вороного особливо вирізняється поема4 «Євшан-зілля», що глибоко пройнята високим патріотизмом і щирою любов'ю митця до рідної України. Поема створена на основі легенди з Галицько-Волинського літопису. 
 

Ось кульмінаційний момент із неї: «"Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не хоче — дай йому понюхати зілля, що зветься Євшан". Той же не схотів (ні) вернутися, ні послухати. І дав (Ор) йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: "Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути», і прийшов він у землю свою"».
 

1 Улан — військовий у російській армії.
2 Зрусифікуватися — зректися рідної мови на користь російської.
3 Гайдамака — учасник народно-визвольної боротьби проти польської шляхти.
4 Поема (грец. — твір, творіння) — великий поетичний оповідний твір. 

Поміркуй Висновок із легенди простий: людина мусить мати в душі найдорожче — любов до рідної землі, до батька-матері, до волі, а вже потім — усе інше! 

Чи знаєш ти, що... Микола Вороний усе життя марив чужими краями, далекими землями, а найбільше — Європою. «Мене манила Європа», — зізнавався у спогадах поет. Ще будучи юнаком, на порозі зрілого життя, усвідомив, що єдиний вихід у світ — це навчання. Доля понадміру вділила йому радощів і страждань, успіхів та невдач, тріумфів і падінь.
Діда М. Вороного по-вуличному звали Уланом, тому і вся його сім'я дістала прізвисько Уланенки.
 

ЄВШАН-ЗІЛЛЯ1
Поема
        Да луче єсть на своєй землі костью лечі, інелі на чуже славну бити.
         Літопис за Іпатським списком

В давніх літописах наших 
Єсть одно оповідання, 
Що зворушує у серці 
Найсвятіші почування.
Не блищить воно красою 
Слів гучних і мальовничих, 
Не вихвалює героїв 
І їх вчинків войовничих.
Ні, про інше щось говорить 
Те старе оповідання... 
Між рядками слів 
таїться В нім якесь пророкування.
І воно живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали...
* * *
Жив у Києві, в неволі, 
Ханський син, малий хлопчина, — 
Половецького б то хана2 
Найулюблена дитина.
Мономах, князь Володимир, 
Взяв його під час походу
З ясирем3 в полон і потім 
При собі лишив за вроду
Оточив його почотом 
І розкошами догідно — 
І жилось тому хлоп'яті 
І безпечно, і вигідно.
Час минав, і став помалу 
Рідний степ він забувати, 
Край чужий, чужі звичаї 
Як за рідні уважати.
Та не так жилося хану 
Без коханої дитини: 
Тяжко віку доживати 
Під вагою самотини.
Зажурився, засмутився... 
Вдень не їсть, а серед ночі 
Плаче, бідний, та зітхає, 
Сну не знають його очі.
Ні від кого він не має 
Ні утіхи, ні поради. 
Світ увесь йому здається 
Без краси і без принади.
Кличе він гудця4 до себе 
І таку держить промову, 
Що, мов кров'ю з його серця, 
Слово точиться по слову:
«Слухай, старче, ти шугаєш 
Ясним соколом у хмарах, 
Сірим вовком в полі скачеш, 
Розумієшся на чарах.
Божий дар ти маєш з неба 
Людям долю віщувати, 
Словом, піснею своєю 
Всіх до себе привертати.
Ти піди у землю Руську — 
Ворогів наших країну, — 
Відшукай там мого сина, 
Мою любую дитину.
Розкажи, як побиваюсь 
Я за ним і дні, і ночі, 
Як давно вже виглядають 
Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню 
Нашу, рідну, половецьку, 
Про життя привільне наше, 
Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе, 
Дай йому євшану-зілля, 
Щоб, понюхавши, згадав він 
Степу рідного привілля».
І пішов гудець в дорогу. 
Йде він три дні і три ночі, 
На четвертий день приходить 
В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій, 
Він до сина свого пана 
І почав казати стиха 
Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє... 
Та слова його хлопчину 
Не вражають, бо забув вже 
Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив! 
Наче вітер у негоду, 
Загула невпинна пісня — 
Пісня вільного народу:
Про славетнії події — 
Ті події половецькі, 
Про лицарськії походи — 
Ті походи молодецькі!
Мов скажена хуртовина, 
Мов страшні Перуна громи, 
Так ревли-стогнали струни 
І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає 
Бренькіт дужий акордовий5 — 
І замісто6 його чути 
Спів народний, колисковий. 

То гудець співає тихо 
Пісню тую, що співала 
Мати синові своєму, 
Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва, 
Журно пісня та лунає. 
Ось її акорд останній 
В пітьмі ночі потопає...
Але спів цей ніжний, любий, 
Ані перший, сильний, дужий. 
Не вразив юнацьке серце, — 
Він сидить німий, байдужий.
І схилилася стареча 
Голова гудця на груди — 
Там, де пустка замість серця, 
Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія 
Тут, на грудях в сповиточку!.. 
І тремтячими руками 
Роздирає він сорочку,
І з грудей своїх знімає 
Той євшан, чарівне зілля, 
І понюхать юнакові 
Подає оте бадилля7.
Що ж це враз з юнаком сталось? 
Твар8 поблідла у небоги, 
Затремтів, очима блиснув 
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний, 
Пишнобарвний і квітчастий — 
Раптом став перед очима, 
З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана! 
Рідні шатра, рідні люди... 
Все це разом промайнуло, 
Стисло горло, сперло груди.
«Краще в ріднім краї милім 
Полягти кістьми, сконати, 
Ніж в землі чужій, ворожій 
В славі й шані пробувати!» —
Так він скрикнув, і в дорогу 
В нічку темну та пригожу 
Подались вони обоє, 
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами 
Неутомно походжали — 
В рідний степ, у край веселий 
Простували, поспішали.
* * *
Україно, мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались, 
Не забули тебе, неньку, 
Чи сховали жаль до тебе 
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе 
Кобзарі — гудці народні, 
Що співали-віщували 
Заповіти благородні, —
А проте тієї сили, 
Духу, що зрива на ноги, 
В нас нема, і манівцями 
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!

1 Євшан-зілля — степовий запашний полин. Приворот.
2 Хан — володар держави, правитель у багатьох країнах Сходу.
3 Ясир — бранці, полонені.
4 Гудець — віщун, пророк, провидець.
5 Акорд — гармонійне поєднання кількох музичних звуків.
6 Замісто — замість.
7 Бадилля — стебла і листя трав'янистої рослини.
8 Твар — обличчя.

? Що ти знаєш про князя Володимира Мономаха з уроків історії? 

Пам 'ятай
Троп — слово чи вислів, ужиті в переносному, образному значенні (метафора, гіпербола, літота тощо).
Строфи — група віршованих рядків, об'єднаних змістом і порядком римування, який повторюється у творі.

Відтворюємо прочитане 

1. Відшукай у пролозі (на початку) рядки, у яких автор висловлює надію, що українці, збайдужілі до рідного краю, можуть ще повернутися в лоно нації, вивчити рідну мову.

1. Чим ти можеш пояснити ту обставину, що ханський син став «за рідні уважати» чужий край і його звичаї?

1. Перечитай ті рядки, у яких мовиться про хана. Знайди слова й вислови, що передають страждання осиротілого батька.

1. Поміркуй, чому хан просить саме гудця повернути сина.

1. Чи передбачав хан відповідь свого сина на прохання повернутися на батьківщину? Які настанови він дав гудцеві?

1. Перечитай рядки, у яких ідеться про пісні гудця. «Вслухайся» в ці рядки. Уяви, що лунає спів про звитягу половців. Як він звучить? А як звучить «спів народний, колисковий»?

1. Як ти вважаєш, чому ханський син залишився байдужим і до розповіді про горе батька, і до пісень?

1. Розкажи про переживання, думки юнака, коли він відчув пахощі євшан-зілля. Які слова відтворюють зміну в настрої хлопця?

Творчо мислимо

1. Уяви, які картини постали перед зором ханського сина. Розкажи, яку ілюстрацію ти б намалював до цих рядків.

1. Зістав епіграф до поеми з висловлюванням юнака. Що в них є спільного? Яка головна думка цього твору?

1. Перечитай епілог. Розкажи про гіркі роздуми й важкі переживання поета, використовуючи при цьому слова й вислови з тексту.

1. Які роздуми та почуття збудила в тобі ця поема?

1. Чи перегукуються давно минулі події, описані в поемі, із сучасністю? Спробуй висловити власне розуміння почуття патріотизму.

Виконуємо домашнє завдання

1. Навчися виразно і вдумливо читати поему М. Вороного «Євшан-зілля».

1. Підготуй усну розповідь про значення історичної пам'яті для кожної людини.

1. Які риси бажає батько виховати в синові? А які з цих рис ти сам хотів би мати?

Зауваж
Микола Вороний мав найтепліші стосунки з єдиним сином Марком — талановитим юнаком, відомим на той час дитячим поетом. Саме синові поет присвятив вірш «Привітання», у якому є такі строфи:
Більше розуму та хисту,
Талану без краю;
Мати душу добру, чисту,
Вдачу чесну, кременисту —
Ось чого бажаю...
Не ходить рабом похилим,
Плачучи з одчаю,
А з обличчям ясним, милим
Бути певним, бути смілим —
Ось чого бажаю!

Перевіряємо себе

1. Я вмію виразно і вдумливо читати поему М. Вороного «Євшан-зілля».

1. Я можу розповісти про історичну основу поеми, визначити її головну думку.

1. Я можу охарактеризувати образ юнака-половця.

1. Я можу співвідносити події давнини, описані в поемі, із сучасністю, висловлювати власні міркування.

Українська література. 6 клас. Авраменко О.М., Шабельникова Л.П.
Вислано читачами інтернет-сайту.

 Програми з української літератури, бібліотека онлайн, конспекти уроків з української літератури, домашнє завдання
 

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.