ГРИГІР ТЮТЮННИК
(1931—1980)

«І ЩО Я В ГОСПОДА ЗА ЛЮДИНА!..»

Найясніше зірка давнього, талановитого роду Тютюнників (Хтудулів, як прозивали їх по дідові) спалахувала двічі — коли з'явилися в українській літературі два неповторні, обдаровані письменники Григорій і Григір Тютюнники. Власне, називали їх так, щоб розрізняти, не плутати. Були вони, безперечно, різними, хоч і мали спільне коріння. На кожного наклав відбиток саме його час.

Хто зна, кому з них було важче в житті, а відповідно і в творчості. Старшому — Григорію, який пройшов війну, встиг тільки відчути манливу звабу хрущовської «відлиги», завдяки якій створив свій знаменитий роман «Вири, а в розквіті творчих сил помер від фронтових ран. Було йому всього сорок один рік. Чи меншому—Григору, який так непросто пробився до найціннішого свого джерела —рідної мови, зумів сягнути в корінь найболючіших проблем сучасності, але змушений був творити в постійному протиборстві із застійними канонами. Було йому всього сорок дев'ять, коли пішов із життя.

Порівняно невелика творча спадщина Тютюнника-молодшого. Не встиг сказати людям усього, що тримала в собі, чим мучилася його страдницька душа, Його двотомник, у якому помістилися всі оповідання, новели, повісті, вийшов уже після смерті письменника. За нього Г. Тютюнника 1989 р. удостоєно Шевченківської премії—нагороди, на яку заслуговують так небагато митців у нашій літературі. Якби був живий, вважав би це для себе за велику честь. В українській літературі він має своє, самостійне місце. Він—її гордість, коштовна перлина. Його твори ніколи не залежуються на полицях книгарень, ними цікавляться і читачі за кордоном.

Коли почали друкуватися оповідання Григора Тютюнника, в літературі вже були Павличко, Драч, Шевчук, Гуцало — ціла когорта «шістдесятників», як тепер називаємо цю буйну молоду хвилю, що в часі захопила хрущовську «відлигу» і початок «застою». Але коли прийшов Григір, багатьом стало зрозуміло, що тим шляхом, яким ішов він, уже не міг іти ніхто. Не дивно, що після нього з'явився цілий потік епігонів, який не міліє дотепер. Наслідування відбувається на тематичному рівні, і тільки. Характери сільських дядьків і бабусь виходять невиразними, здебільшого схожими один на одний. З цього приводу варто нагадати один епізод, описаний у спогадах близьким другом митця Петром Засенком.

Якось один початківець допитувався у Григора Тютюнника про секрет творчості. І так напосідав, що вивів письменника з рівноваги: «Слухайте, голубе..Я знаю, що ви із сім'ї, яка ніколи не знала нестатків. Ви ніколи по-справжньому не мерзли на морозі, не обливалися потом від роботи. У вас завжди все було і все є. Відповідно вам здається, що так і у всіх. Вас не кольне в серце, коли побачите побиту життям людину, і не відчуєте її стану. Пишіть собі те, що пишете...

— Ну все ж таки, секрет є?
— Та є! Є! Повна душа болю! Передаю секрет—біль... так ви ж його не візьмете...».

Його новели —це насамперед біль, страждання за людину. «Іноді я відчуваю людину, як рана сіль»,— писав у щоденнику.

Непросто було в житті і самому автору.

Народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. Дідівська хата, старовинна, велика, стояла над шляхом, що веде до Гадяча. В базарні дні проїжджі дядьки зупинялися тут перепочити, попоїти коней, послухати балачок трьох братів Тютюнників: Павла, Михайла та Филимона, які вміли «гарно перекривляти, себто копіювати односельців».

Батько Михайло Васильович столярував у колгоспі. Був він від природи інтелігент, таємно від усіх готувався поступити в учительський інститут, писав вірші. Перше одруження на Газі Буденній (матері Григорія-старшого) склалося невдало, вони розлучилися ще до народження дитини. Друга дружина Ганна Михайлівна була молодшою від нього на шістнадцять років. Вона теж працювала в колгоспі.

У 1937 р., коли Григору було шість літ, батька заарештували органи НКВС, із заслання він не повернувся. Мати залишилася молодою вдовою, тому невдовзі вийшла заміж. Малого Григора забрав до себе на Донбас дядько Филимон. Він разом із дружиною Наталією Іванівною стали для хлопця на той час батьками. Обоє працювали в школі. Вчився майбутній письменник російською мовою. Як пише в автобіографи, «з того часу і до 1962 року я розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою».

Під час війни, коли дядька забрали на фронт, а тітка народила дівчинку, Григір, рятуючись від голоду, повернувся на Полтавщину, до матері. «Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язика і в грудях терпло, тоді трохи привик.

Ішов рівно два тижні...»,— згадує Г. Тютюнник.

Після війни пішов у Зіньківське ремісниче училище. Там одягали і давали 700 грамів хліба на день. Це і порятувало тоді Григора та його маму від голоду. Після закінчення навчання трохи працював на Харківському заводі ім. Мали-шева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив же за тодішніми законами відпрацювати на заводі три роки. За «втечу» з Харкова відсидів 4 місяці в колонії. Сумний спогад тих років: «Тепер уже, коли заставляли робити щось важке, то натякали, що не тільки мій батько ворог народу, а і я тюряжник. А тут мама приймака прийняли...».

Григір тікає світ за очі, як кажуть у народі. Вертається в край свого дитинства—на Донбас, де «слюсарював, їздив на машинах, майстрував»... Трохи жив з дядьком і тіткою, від них пішов до армії. Служив у морфлоті на Далекому Сході. Там же серйозно зайнявся самоосвітою, яку не залишав і після демобілізації. Закінчив вечірню школу.

Під час армійської служби почав листуватися зі старшим своїм братом Григорієм, який уже публікувався. Він заступив йому батька, став найпершим літературним учителем. Допомагав матеріально, підтримував морально, наполегливо, але делікатно схиляв Григора до української мови, рецензував його оповідання. Згодом брати часто зустрічатимуться в Шилівці, де ранку простоюватимуть за розмовами на містку через річку, стануть справжніми друзями. Смерть Григорія в 1961 р. стане для Григора непоправною втратою, що мучитиме все подальше життя, відгукнеться болем не в одній новелі.

А поки що були щасливі п'ять років (1957—1962) навчання на філологічному факультеті Харківського університету. Ці роки якраз збіглися з потеплінням у суспільстві після XX з'їзду партії, на якому було розвінчано «культ особи Сталіна».

Важке робітництво, поневіряння, пошуки себе — все це було для Григора десь позаду. Чи ж є сьогодні студенти, яким було би зрозуміле таке зізнання: «Чомусь я не уявляв університету без музики, звідкись згори, з високих стель, повинна була линути тиха музика, схожа на органну»? У нього з'явилася можливість багато читати, осягати премудрості всіляких наук, спілкуватися з цікавими людьми, прислухатися до самого себе, втішатися цими відкриттями, нарешті, пізнавати таємниці творчості.

Але не Можна сказати, що атмосфера в університеті була дуже сприятливою для розвитку неординарної особистості. Григір Тютюнник скоро зрозуміє це. Система освіти була консервативною, догматичною, заідеологізованою. Молоді прищеплювалася вакцина, яка блокувала прозірливість, самостійність мислення. Лише внутрішній спротив непокірної вдачі, надзвичайна цікавість і пильне вдивляння в життя могли врятувати від неминучого манкуртства, духовного зубожіння. Та щастило далеко не всім.

Тим часом життєдайний вітер «відлиги» вже гуляв довгими університетськими коридорами, обвівав темні закутки гуртожитку на Товкач і в ці,  де  мешкав  Григір.  Студенти заслуховуються Висоцьким, Окуджавою, Утьосовим, тихцем танцюють під заборонений «буржуазний» джаз, з-під поли читають Цвєтаєву, Пастернака... Але то була лише ілюзія демократизації суспільства. В університеті діяла налагоджена «система шпигування». Недавній страх бути запідозреним, викликаним в «органи» охолоджував гарячі голови.

Звичайно, непросто було запальному, нетерпимому Григорові Тютюннику стримувати себе, інколи «проривало», як, скажімо, на загальних комсомольських зборах чи «підозрілими» репліками на семінарах з історії КПРС. Нічого не миналося безслідно. Пляма неблагонадійності «сина трудового народу», «правдошукача», а ще сина репресованого (про що наче ніхто і не здогадувався, батька 1957 р. посмертно реабілітували) супроводжувала його. До того ж писав оповідання, які кидали тінь на радянську дійсність... Хто знає, чим би могло скінчитися для Григора навчання в університеті! Певно, якийсь ангел-охоронець все ж оберігав його для майбутнього.
У ті роки Григір противиться всьому, що нав'язувалось із професорської кафедри, намагається окреслити і захистити власне, осібне світобачення, прагне душею відчути «тиху музику». Але вона по-справжньому зазвучить йому не там, звідки чекав, зазвучить згодом у процесі творчості.

У 1961 р. журнал «Крестьянка» друкує оповідання Григора Тютюнника «В сумерки», написане російською. Тоді ж він перекладає його українською. Відтоді з рідною мовою не розлучається вже ніколи.

Після закінчення навчання разом із дружиною їде працювати на Донбас, викладає у вечірній школі. Там у них народжується перший син Михайло, названий на честь закатованого свого діда. Але письменника мучить чуже йому російськомовне середовище. Він хоче жити там, де живуть його герої.

З 1963 р. Тютюнник —у Києві, цьому сприяли передовсім А. Дімаров, О. Гончар. Поселяється в невеличкому помешканні на Андріївському узвозі, працює в «Літературній Україні», згодом у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, де пише сценарій за романом «Вир», у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».

У тогочасних журналах друкуються оповідання Григора Тютюнника. Його доброзичливо приймають і підтримують у своєму товаристві київські письменники. Взагалі про нього скоро почали говорити всі, бо надто вирізнявся. Постать це була яскрава, колоритна. Високий, пишночубий, з чорними очима, «глибокими й розумними», з яких проглядало щось по-шляхетному горде, але й смутне, як згадує Валерій Шевчук. Любив «оживлювати» епізоди своїх майбутніх творів, робив те досить артистично й дотепно.

Десь у ті роки Микола ВІнграновський, тоді директор кіностудії ім. О, Довженка, запрошує його на кінопроби фільму за повістю В. Земляка «Дочка Стратіона». «Всі, коли побачили кінопробу на екрані, захоплювалися ним, його талантом, вигукували, що це відкриття, та на тому все і скінчилося: хтось десь комусь подзвонив... Мені рішуче запропонували Григора не знімати, мовляв, нехай краще пише свої новели»,— згадує М. Вінграновський.

У 1966 р. виходить перша книжка «Зав'язь», 1968 р.— «Деревій». Однойменне оповідання відзначене премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой». Григір Тютюнник дедалі більше стає кісткою в горлі тим, що хотіли сито і спокійно жити, продукуючи свої безбарвні, заідеологізовані твори. Та й цензура працювала тоді безвідмовно. Редакторські правки часом наче різали письменника по живому, бо ж кожна деталь, образ так довго виношувався в серці. Так, дуже спокусливо було партійним наглядачам біля літератури приручити гордого і сильного чоловіка, яким був Григір Тютюнник. Для цього йому тихцем отруювалося життя шельмуванням у пресі (наприклад, статтями Л. Санова), гальмуванням видань і публікацій.

А з якогось часу письменник покинув працю по редакціях і видавництвах, цілком віддався власній художній творчості.

У 70-х «застійних» побачили світ його книги новел «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка». Трохи перекладав, зокрема В. Шукшина, якого дуже любив.

Тим часом віз фарисеїв, поскрипуючи, котився битим шляхом української літератури. Але дивовижна доба 60-х рр., виявляється, змогла породити і вулканів, які не вмовкали до останньої миті (як Василь Стус) чи кидали виклик усім (як зробив Григір Тютюнник).

Він був справжнім вулканом. Ніколи сам не йшов ні на які компроміси, ненавидів пристосуванців, казав їм у вічі правдиві обвинувачення, примножуючи кодло своїх потенційних опонентів. «На кожного Авеля по три Каїни», — так він характеризує тогочасну моральну атмосферу в Україні. В суспільстві він бачив жахливу прірву між словом і ділом. Біль душі злився зі злістю, що клекотала в ньому, але нічого не змінювала довкола. Душевний біль дедалі поглиблювався. За всієї зовнішньої сили та мужності насправді був він незахищеним дитям на цій землі, вразливим, щирим, чесним.

Розповідають, що за два роки до своєї смерті зустрів у підземному переході на Хрещатику Ларису Письменну. Якраз покінчив із собою поет Грицько Бойко. Григір схопив її за руку і спитав: «Що це—мужність чи боязнь?». Вона відповіла: «Як для кого. Для мене —мужність».

Він ніби запрограмував свій кінець. Незатишно йому жилося ще з юних літ. Завжди почував свою самотність.

У лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»). А 7 березня він заподіяв собі смерть.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про життєвий шлях письменника.
2. Як формувався індивідуальний стиль Г. Тютюнника?
3. Чому для Г. Тютюнника саме жанр новели став найулюбленішим?
4. Розкажіть, чому Григір Тютюнник врешті почав писати українською мовою.
5. Що спільного між Г. Тютюнником та іншими «шістдесятниками» (В. Симоненком, М. Вінграновським, Л. Костенко, В. Шевчуком)?
6. Зробіть загальний огляд творчої спадщини митця.
7. Як щоденники, листування письменника допомагають нам зрозуміти його світобачення, стан душі, а також його твори?
8. Знайдіть і випишіть висловлювання Г. Тютюнника про художню творчість, завдання митця, особливості власної письменницької лабораторії.
9. Пошукайте у спогадах про Григора Тютюнника свідчення про його людські якості, риси характеру.
10. Як відобразилися спогади письменника про власне дитинство у його творах?
11. У яких новелах, оповіданнях, повістях ідеться про долю дітей ?
12. Прочитайте повість «Климко», Які риси характеру головного героя вас приваблюють?
13. Окресліть тематику творчості Григора Тютюнника.
14. Чи «укладається» творчість Г. Тютюнника в межі «соціалістичного реалізму»?
15. Якими рисами новели митця відрізняються від творчої манери інших авторів, які писали про українське село в XIX ст.? А в XX ст.?
16. Назвіть основні особливості індивідуального стилю Григора Тютюнника.
17. Чому письменник був невгодний правлячій владі?
18. Прочитайте новелу «У Кравчини обідають». Що ви дізналися про традиції та звичаї цієї родини?
19. Схарактеризуйте образ Кравчини.
20. Які наскрізні проблеми, мотиви ви могли б виокремити у творах Григора Тютюнника?
21. Простежте в різних новелах митця мотив самотності людини.
22. Григір Тютюнник оптиміст чи песиміст?
23. Прочитайте повість „Облога”. В чому автобіографічність даного твору?
24. Чи був, на вашу думку, Григір Тютюнник дитячим письменником?
25. Який зв'язок ви бачите між творами про дітей і власною долею Григора Тютюнника?
26. Що спільного між образом Санька Бреуса («Дикий») і автором?
27. Що головніше в новелі «Три зозулі з поклоном» — зображення подій чи вираження почуттів?
28. Чи традиційно вирішується в цьому творі так званий любовний трикутник?
29. Що означає в народній міфології образ зозулі?
30. Які думки виникли у вас під час прочитання новели «Три зозулі з поклоном»?
31. Хто з митців 20—30-х рр. порушував маргінальну тему?
32. Прочитайте оповідання «Син приїхав». Схарактеризуйте образ головного героя. Як, на ваш погляд, ставиться до нього автор?
33. Як через долю Катрі («Оддавали Катрю») письменник показує українське село середини XX ст.?
34. Які проблеми порушує автор в оповіданні «Оддавали Катрю»?
35. Письмово проаналізуйте одну з новел митця, яка вам найбільше сподобалася.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

І   Тютюнник Григір. Твори.—К., 1984.— Кн. 1, 2.
2. Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника. Спогади про письменника.— К., 1988.
3. Ласло-Куцюк Л.І. Тенденції сучасної української прози//Шукання форми: Нариси з української літератури XX століття.— Бухарест, 1980
4. Закон спільною кореня: Листування між Григорієм та Григо-ром Тютюнниками // Вітчизна.— 1986.—№ 6.
5. Тютюнник Грипр. Листи //Дніпро.— 1987. — № 6.
6. Гуторов О. Незахищене серце: Характер і час Григора Тютюнника // Прапор.— 1990.— № 1—9
7. „Добра моя людино...”: (Листи Григора Тютюнника до брата) // Родослав.— 1991, —№19.
8. «З любові й муки народжується письменник...» // Укр. мова і літ. в школі.— 1991.— N5 12.
9. «Скучаю за твоїм словом...»: (Листи Григора Тютюнника) // Слово і час.— 1991.— N2 12.
10. Мороз Л. Григір Тютюнник: Літературний портрет. — К., 1991.
11. Аврахов Т. Екзистенція в художньому слові Григора Тютюнника // Укр. мова і літ. а школі.— 1992.— № 9—10.
12. Святовець В, Мистецтво художньої деталі та подробиці у творчості Григора Тютюнника//Укр. мова і літ. в школі.— 1993.— №11.
13. Мовчан Р. Неопублікованими сторінками записників Григора Тютюнника // Слово і час— 1993.— № 8. 14. Шудря М. Непідкупний голос правди: (Невідоме про Григора Тютюнника) // Дивослово.— 1996.— № 4.

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими