У природі вуглеводні зустрічаються переважно у вигляді природного газу, нафти, кам'яного вугілля. Є два

способи використання цих горючих копалин: один - у вигляді палива, тобто як джерела енергії, інший - у

вигляді сировини дл яподальшої переробки. Перший спосіб означає звичайне спалювання, другий - це

органічний синтез. З вуглеводнів, виділених з нафти, природного газу і вугілля, можна добути багато

різних речовин, а з них виробити ще більше корисних матеріалів. Природний газ, нафта, вугілля належать до невідновлюваних природних ресурсів. Ця обставина змушує

розвідувати нові родовища і разом з тим експлуатувати вже відкриті таким чином, щоб максимально вилучати

з них копалини і раціонально, з найбільшою користю використовувати їх. Не важко зрозуміти, що доцільніше піддати нафту, вугілля і газ хімічній переробці, ніж спалити їх у

котельнях, двигунах, промислових і побутових печах тощо. Існують різні погляди на походження горючих копалин. Як вважають прихильники теорії органічного

походження, поклади утворилися із решток вимерлих рослинних і тваринних організмів, що перетворилися на

суміші вуглеводнів у товщі Земля під дією бактерій, високих тисків і температур. Згідно з теорією мінерального(вулканічного) походження нафти, природного газу та кам'яного вугілля, на

первісній стадії формування планети Земля метали сполучалися з вуглецем, утворюючи карбіди. У результаті

реакції карбідів з водою (водяною парою) у глибинах планети утворювалися газуваті вуглеводні, зокрема

метан і ацетилен, а під впливом нагрівання, радіації та каталізаторів з них утворювалися інші сполуки,

що містяться у нафті. У верхніх шарах літосфери рідкі нафтові компоненти випаровувалися, рідина

загусала, перетворювалась на асфальт і далі на вугілля. Теорію мінерального походження нафти вперше висловив Д.І. Менделєєв. На початку ХХ ст. французький

учений П. Сабатьє змоделював описаний процес у лабораторії і добув суміш вуглеводнів, подібну до нафти. Природний газ. Газуватими за нормальних умов є вуглеводні з низькими відносними молекулярними масами, саме вони і

містяться в природному газі. Переважає в цій суміші метан - його масова частка там від 80 до 90%, решта

- гомологи метану: етан, пропан, бутан та інші гази. Природні горючі гази, що виділялися в деяких місцевостях з тріщин земної кори, були відомі людині з

давніх-давен. Подекуди ці гази займалися, наприклад під час грози. Деякі народи вважали священним вогонь

у місцях постійного виходу природних газів. У товщі земної кори природний газ перебуває у стиснутому стані. Якщо просвердлити свердловину, газ під

тиском виходить на поверхню. Спрямувавши газ у газопровід, можна транспортувати його на великі відстані. Із газопроводів газ потрапляє на заводи і в житлові приміщення, де використовується як паливо. Природний газ широко використовується у промисловості. У доменних печах метан згоряє до вуглекислого

газу, який, реагуючи з коксом, утворює відновник оксид карбону (II). Під час виробництва сталі

мартенівським способом природний газ використовується як джерело теплоти. З цією ж метою застосовують

метан і в скловарних печах. Природний газ не лише спалюють, а й перероблюють на різні цінні хімічні продукти. Він є сировиною для

добування ацетилену, водню, що використовується в хімічному синтезі, наприклад аміаку. Сажа, добута з

метану, використовується для виготовлення друкарської фарби, гумових виробів (як наповнювач).

Застосування природного газу - це, по суті, застосування метану. Супутні нафтові гази. Існують поклади природного газу, що залягає разом із нафтою і разом із нею виходить на поверхню із

свердловини. Це так звані супутні нафтові гази. Вони є сумішшю летких вуглеводнів, хоча, на відміну від

природного газу, в них менший вміст метану - до 40%, а більше його гомологів та інших газів. Суміш газів розділяють і використовують як паливо і як хімічну сировину. Суміш пропану і бутану

зріджують і зберігають під тиском у балонах. Це дає змогу транспортувати газ у місця, не підключені до

мережі газопроводів.