Гіпермаркет Знань.Основи здоров'я.Основи здоров'я 1 клас;Органи зору. Органи слуху. Для чого вони потрібні людині . Повні уроки

Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат — око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об'ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища.

З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації й роботи.

Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої — волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої. Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так через те, що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в райдужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світлосприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту вологу камер ока.

Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є колбочки і палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії — лише палички.

Палички містять зоровий пігмент — родопсин, колбочки — йодопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі — зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного виду.

Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло (прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії зору: якщо спереду від неї — близорукість, якщо позаду — далекозорість. Для корекції близорукості використовують двоввігнуті, далекозорості — двоопуклі стекла окулярів.

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.