Доля рiдного краю й украïнського народу в поезiï Iвана Франка

Вболiвання за долю рiдного краю i. Франко винiс ще з батькiвськоï кузнi, яка була його першим унiверситетом. На днi моïх спогадiв, - зга�дував вiн потiм, i досi горить маленький, але мiцний вогонь. Це огонь iз кузнi мого батька. I менi здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрiвку життя. I що вiн не погас i досi  Символом увiйшла батькова куз�ня у його поезiю як iдеал громадського i морального виховання:

Усе життя Iвана Франка пройшло пiд знаком любовi до рiдного наро�ду. Вiн не тiльки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благосло�вляв добровiль-но взятий на своï плечi тягар.
Своєю творчiстю I, Франко звершував безнастанний подвиг вiв свiй народ до щасливоï долi. Вже друга поетична книга "З вершин i низин"  — (1887) засвiдчила, що у лiтературу прийшов мужнiй поет-громадянин, яко�му болiли  кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами на�роду.

У вiршi"Гiмн" мiльйони пригноблених i скривджених покликав голос  вiчного революцiонера, що не мириться з неволею. Розiйшовшись
по курних хатах мужицьких, по верстатах ремiсницьких, цей голос  дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття:
Не ридать, а добувати хоч синам, як не собi, кращу долю в боротьбi.

Важливо, що поет наголошує не на ру�ïнницьких закликах, а на великiй  перетворюючiй силi науки, думки, волi. Саме вони протистоять тiй
пiтьмi, що з давнiх-давен принижувала люди�ну, надломлювала ïï сили, зводила  до становища раба. Енергiйний ритм, за�кличнi iнтонацiï, високий
гуманiстичний пафос твору вiдбивали визвольнi настроï не тiльки окремих  соцiальних верств, а й усього нацiонально "поневоленого народу. Вiрш I. Франка

"Гiмн", як i Шевченкiв Заповiт, був од�ним iз неофiцiйних гiмнiв бездержавного народу.
Поезiï з циклу Веснянки пронизанi пафосом торжества весняних, тобто справедливих сил. Вони утверджували  непереможнiсть нового у сус�пiльствi. У вiршi Дивувалась зима люта зима дивується,  чому почали та�нути снiги i скресати рiки". Й важко  зрозумiти причини своєï слабкостi, причини появи того леготу, що  теплом пронима. Зимi нестерпно бачити первоцвiт, пролiски, дрiбнi квiтки, якi посмiли
проклюнутись, проби�тись крiзь снiгову кору.

Зима дмухає на них морозом, жбурляє снiгом. Здавалося, що вже смерть обняла квiти: вони прив'яли, похилилися пiд жорстокими ударами, Та минула буря. i вони знову  ожили, пiднялися. Усi алегоричнi образи пря�мо вказували на нездоланнiсть молодих  суспiльних сил, якi, незважаючи на опiр, репресивнiсть антинародноï  полiтичноï системи, продовжували свою боротьбу за краще майбутнє  украïнського народу.

За принципом паралелiзму побудовано поезiю "Гримить!". Весняний грiм символiзує прихiд  благодатноï пори, котра вiдроджує природу. Грiм соцiальних виступiв є провiсником благодатних,  щасливих подiй у суспiль�ному життi, яких чекають мiльйони.
Лiричний герой Веснянок   розумiє, що бажанi суспiльнi змiни мож�ливi за умови, коли i вiн, i його  однодумцi набиратимуться сили в народi. Така iдея проймає поезiю   Земле моя, всеплодющая мати...

 Щоб бути не�здоланним у боротьбi iз тими силами, якi спричиняють нещастя у його  рiдному краï, герой просить у рiдноï землi i краплю сили, яка живе в  ïï глибинi, i теплоти, що  розширює груди, чистить чуття  i вогню, щоб ним  слово налити  правдi служити.  Усi животворнi якостi акумулюю�ться у заключному катренi.

Завершується цикл вiршем  "Vivere Memento!"  який усiма трьома дванадцятирядкивими строфами конкретизує смисл  латиномовноï назви "Пам'ятай, що живеш!"

Весна пробуджує до активностi навiть збайдужiлих, тих,  хто вчора тлiв  в горя домовинi.  Весна змиває з людини смуток та безнадiю, дає ïй новi сили. Такою  впевненiстю наснаженi заключнi рядки твору.

У поезiï  "Наймит"   iз циклу  "Excelsior"  створено образ безправноï людини, Франко у  Зiв'ялому листi  створює узагальнений i досить абст�рактний жiночий образ, дбаючи про цiлiсть,  про єдиний монументальний портрет коханоï, до якоï постiйно звертається  його трагiчне я.