Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Фольклор та декоративно-ужиткове мистецтво. Повсякденне життя. Зміни у житті українських жінок. Особливості релігійного життя

ФОЛЬКЛОР ТА ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ: ЗВИЧАЇ, ТРАДИЦІЇ, ПОБУТ. ЗМІНИ У ЖИТТІ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
1. Які народні пісні ви знаєте?
2. Які види прикладної народної творчості вам відомі?

Фольклор

У народній пам'яті зберігалися високі надбання усної народної творчості попередніх поколінь. Продовжував жити й збагачуватися героїчний епос. Не втрачали популярності історичні пісні, думи про героїв Національно-визвольної війни. Останні, як правило, виконувалися кобзарями в супроводі бандури, кобзи або ліри. Найвище шанування завдяки надзвичайній пам'яті, чудовому голосу та високій музичній майстерності здобув сліпий кобзар Остап Вересай. Добре відомими були й кобзарі Павло Братиця й Михайло Кравченко.

Народні музики грали також на цимбалах, сопілках, скрипках, басолях. їхній репертуар пов'язувався з народними піснями й танцями: козачком, гопаком, дудочкою та ін. Жодне народне свято не обходилося без троїстої музики — скрипки, цимбал і бубна. У селах, особливо у свята, усю ніч лунали пісні.

Активно розвивався фольклор, у якому знаходили відображення тяжкі умови праці на фабриках і заводах. Досить поширеними стали наймитські та заробітчанські пісні. В усній народній творчості поширився казковий жанр, скарбниця народної мудрості поповнювалася приказками, прислів'ями.

Історичний факт. Український фольклор приваблював і європейських композиторів. Так, перебуваючи в 60-х роках за кордоном, Марко Вовчок протягом двох тижнів щодня по 5 годин наспівувала з пам'яті українські народні пісні німецькому композитору Едуарду Мертке. Так було впорядковано до друку 8 збірників, але вдалося видати лише один у Лейпцигу в 1866 р. Він містив слова й ноти понад 200 українських народних пісень.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Славнозвісний російський композитор П. Чайковський упродовж 20 років відвідував Україну, подовгу жив на Поділлі й дійшов висновку: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають також щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант. Це — українці».

Декоративно-ужиткове мистецтво

Продовжувало розвиватися художнє ткацтво. Наприкінці XIX ст. народні майстрині вже використовували фабричні нитки й барвники. Не було такого села, у якому б не ткали килимів, рушників, скатертин, наміток, божників. Останніми прикрашали ікони на покутті. Виготовляли також домоткані пояси, попружки, крайки, баюрки та різноманітні декоративні елементи: бомбончики, дармовиси, кутасики, торочки, френдзлі тощо.

Одним із досягнень українського народного ткацтва було виготовлення картатих плахт, характерних для Полтавщини, Чернігівщини й Київщини. Вони ткалися здебільшого з вовни й шовку: усе поле заповнювалося клітинами, що складалися з візерунків і дрібних геометричних елементів. Вони мерехтіли й мінилися барвами під різним кутом освітлення.

Найпопулярнішим видом прикладної народної творчості було вишивання. Воно не потребувало громіздкого устаткування. Фантазію не обмежували можливості тех¬ніки. Для вишивання найчастіше використовували нитки червоного кольору — символу життя, творчої енергії, завзяття. Вишивкою прикрашали рушники, скатерки, підзори на простирадлах. Вона була майже неодмінним елементом одягу. Вишивка оздоблювала хустки, фартухи, кожухи, а особливо коміри, рукави, манжети, лиштви сорочок, які називали «вишиванками».

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Візерунки, використовувані здебільшого вишивальницями Поділля, де вишивання було особливо розвинуте, мали назви: дерево-квітка, орлики, шулики, півники, барани, ромби, зірки, вужики, кривульки, хмелики, качалочки, пунктирні сикавки, гребінчики, спіральні цуцики та юрки, гусячі лапки, зозульки, кудрявці, мушлі, собачки, виноград, віконця, вітряки, вертуни, кривоноги, восьмироги, семироги, триноги, дзвони, княгині, королівни, панни.

Високого рівня досягла художня кераміка. Оригінальний посуд виготовляли в 500 населених пунктах України. Серед них особливо вирізнялися: Опішня на Полтавщині, Бубнівка на Поділлі, Сокаль на Львівщині.

На Полтавщині й Чернігівщині, Буковині та Галичині продовжувало розвиватися різьблення по дереву. Вироби українських майстрів здобували високі оцінки на виставках у Відні, Празі, Парижі. Розвивалися також лозоплетіння, декоративне малювання й писанкарство.

Повсякденне життя

Під впливом нових умов відбувалися певні зміни в народному житлі. Поряд із традиційним дво- та трикімнатним плануванням з'явилися житла, де в сінях почали відгороджувати місця для кухонь. У промислових селищах будували довгі бараки. У них для сімейних робітників виділяли окремі кімнати з вікном і грубкою. Проте в більшості випадків барак не мав ніяких внутрішніх перегородок. Приміщення обігрівалися великими печами. Уздовж стін стояли дво- або й триярусні нари. Для сімей відгороджували кутки. У бараках не дотримувалися жодних норм санітарії. Вони не провітрювалися, наповнюючись випарами людських тіл, одягу і взуття.

Окремі робітники, за можливості, будували напівземлянки-напівмазанки, обробляли невеличкі городи й садочки. Значні зміни відбувалися в сімейному побуті. Патріархальні сім'ї зберігалися лише на Поліссі та в гірських селах Закарпаття. В інших регіонах старші сини відділялися і, утворивши сім'ю, жили самостійно. Батьки залишалися здебільшого з молодшим сином, який, узявши на себе всі обов'язки в господарстві, ставав главою сім'ї.

Історичний факт. В українців було прийнято шанобливе звертання на «ви» до батьків і старших людей. Батька в Україні ласкаво нази¬вали «татусем», матір — «мамою», «мамусею». І нині на Закарпатті до батька звертаються: «няньо», «нянько», у Галичині — «гедьо», «лєльо». До матері кажуть: «неню», «ненько»; до баби з дідом: «бабусю», «бабуню», «дідо», «дідю».

Повсякденне життя селян найбільше відповідало традиціям. Молодше покоління виявляло повагу до старших. Традиційні етичні норми не дозволяли образ і сварок у громадських місцях. Селяни продовжували збиратися на толоки, допомагаючи один одному. Села відзначали релігійні свята, чітко дотримувалися звичаїв і традицій, шо супроводжували їх від народження і до смерті. Майдан біля церкви був головним центром громадського життя. Іншим центром залишалася корчма, яка в негоду відігравала роль сільського клубу. Тут обмінювалися інформацією, слухали кобзарів і бандуристів, збиралися на вечорниці.

Окрім вечорниць, улаштовувалися й колективні зустрічі — бесіди — представників різних поколінь: дорослих, молоді, підлітків. Зазвичай вони проводилися на запрошення когось із господарів. Спочатку збиралися чоловіки, потім приєднувалися жінки та молодь. Розпочиналися бесіди на господарські теми (прогнози на врожай, хід косовиці, якість придбаного сільськогосподарського знаряддя тощо). Ці розмови продовжувалися жартами, анекдотами, піснями. У невимушеній формі бесіди молодь отримувала життєвий досвід, засвоювала етнокультурну інформацію.

Загалом повсякденне життя українців було сповнене напруженої праці, домашніх турбот, релігійних почувань, громадського єднання та змістовного дозвілля.

Зміни в житті українських жінок

Жінки з нижчих суспільних верств зазнавали всіх труднощів, які супроводжували життя народу при переході до капіталістичних відносин. Вони виконували свою роботу в домашньому господарстві, поки чоловіки були на заробітках. Нерідко злидні відривали від дому та гнали й жінок на заробітки.

Жінки з вищих верств протягом другої половини XIX ст. отримали можливість здобувати кваліфікацію та середню й неповну вищу освіту. Поступово вони вливалися в громадсько-політичну роботу й привертали увагу до жіночої долі, ставали на захист своїх знедолених сестер. Такі можливості жінкам насамперед надавала література. Першою серед них була Марія Вілінська-Маркович (Марко Вовчок). Вона перетворила літературу на засіб боротьби із залишками кріпацтва, рабського становища жінки. Своє слово на захист жіноцтва й загалом демократичних ідеалів підняли письменниці другої половини ХІХ ст.: Ганна Барвінок (О. Куліш), Марія Загірна (Грінченко), Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Валерія О'Коннор-Вілінська, Любов Яновська, Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), Христина Алчевська, Олена Пчілка (Драгоманова-Косач), Леся Українка (Лариса Косач).

ICTОPИЧНE ДЖEPEЛО
Описуючи ті події, шеф київської поліції доповідав генерал-губернатору: «Демонстративний характер вечора був спричинений не читанням вітань, які не були крамольними... а тим особливим тоном святкування на честь Заньковецької, якого не можна було передбачити і якому не можна було запобігти».

З появою та розвитком аматорського, а потім і професійного театру для жінок відкрилося нове поле ді-яльності. Одні підтримували театр фінансово, інші ставали акторками перших театрів. Серед них М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Лінницька, М. Заиьковецька.

Що могла зробити жінка для національної справи, показував творчий шлях Марії Заньковецької. Відзначення 25-річчя її театральної праці перетворилося на тріумф. Для багатьох українців М. Заиьковецька стала уособленням України. Лише зачитування ювілейних вітань тривало понад дві години. Зала не могла вмістити всіх прибулих. Увесь простір навколо театру й прилеглі вулиці заповнив народ. Налякана великим скупченням людей, поліція розпочала арешти. На думку київської поліції, ювілей перетворився на демонстрацію могутності українського руху.

Протягом другої половини XIX ст. жінки розпочали рух за право на здобуття вищої освіти. Заснування вищих жіночих курсів ініціювала Євдокія Гогоцька, Однак консерватори вважали, що освіта згубно позначиться на лагідній жіночій вдачі. На думку поліції, такі курси насаджували б дух революційності й укра-їнофільства серед молоді. Попри всі перешкоди, у 1879 р. жінки домоглися відкриття дворічних вищих жіночих курсів. У 80-і роки XIX ст. вони діяли в Києві, Харкові й Одесі. Окремі жінки зайнялися науковою працею. Це насамперед Софія Ковалевська, родом з Полтавщини. Вона — перша жінка-математик у Російській імперії: член-кореспондент Петербурзької АН, професор Стокгольмського університету. Авторка творів «Боротьба за щастя», «Спогади про дитинство», «Нігілістка» та ін.

Систематично збирала та вивчала вишивки Пелагія Бартош-Литвин. Олександра Ставровецька-Єфименко написала багато праць з історії України.

Освічені жінки брали участь у подоланні неграмотності народу. Найактивнішою поборницею недільних шкіл стала відома харківська діячка й педагог Христина Алчевська.

У 1862 р. вона заснувала недільну жіночу школу, яка діяла понад півстоліття. Педагогічна праця принесла X. Алчевській міжнародне визнання. У 1899 р. вона представляла учителів для дорослих на міжнародній виставці в Парижі. У 1904 р. була відзначена за свою педагогічну працю на Міжнародному жіночому конгресі в Берліні.

Водночас з педагогічною працею X. Алчевська займалася громадською та культурною діяльністю. Вона однією з перших почала організовувати в Україні громадські концерти на відзначення культурних подій та діячів. На ці концерти X. Алчевська та її подруги обов'язково приходили в українському одязі.

Особливості релігійного життя

Протягом другої половини XIX ст. духовно-релігійне життя Наддніпрянської України визначала російська православна церква. Проте не всі священики ставали слухняним знаряддям зросійщення українського народу. Незважаючи на суворі заборони, патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій створювали таємні гуртки, вивчали українську історію, літературу й етнографію. Із родин духовенства вийшли відомі українські вчені та письменники: М. Грушевський, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький, О. Кістяківський, С. Руданський, Ю. Січинський, С. Єфремов та ін.

Хоча церковні власті, спираючись на державу, забезпечили собі повне під¬порядкування прихожан, у другій половині XIX ст. стало широко проявлятися взаємне відчуження й недовіра між парафіянами та священиками. Насамперед це було пов'язане із забороною церковним  громадам  обирати собі духівників. їх призначали церковні власті. Це та інші причини призвели до поширення в Україні протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Херсонської та Катеринославської губерній. Хоча влада всіляко перешкоджала сектантам і навіть вдавалася до репресій, на початку XX ст. кількість баптистів в Україні вже наближалася до трьох мільйонів.

Протягом другої половини XIX ст. відбулися зміни й у релігійному житті Західної України. Після польського повстання 1863 р. російський уряд продовжив наступ на греко-католиків, які проживали в західних губерніях. У 1875 р. там було організовано збір підписів про приєднання українців Холмщини та Підляшшя до православ'я. Скориставшись цим приводом, російський уряд офіційно ліквідував уніатську церкву. Не бажаючи примусово приймати православ'я, 200 тис. уніатів перейшли в католицтво.

Значно кращим було становище греко-католицької церкви під владою Австро-Угорщини. Уніати Галичини теж зазнавали тиску з боку польських властей краю, проте вони могли опертися на законодавчі імперські акти про рівність усіх церков.

Поліпшилося становище української православної церкви Буковини. Митрополит Євген Гакман досягнув згоди із сербською православною церквою, якій до того часу підпорядковувалися буковинські приходи. У 1873 р. було створено Буковинську митрополію. Це дало можливість задовольняти національні духовні потреби українців. У наступні роки тут для релігійних потреб було видано підручник українською мовою, укладено катехізис. Митрополити сприяли діяльності товариства «Руська бесіда».

У найважчому становищі перебували українські віруючі Закарпаття. У 1871 р. греко-католицькій церкві тут було відмовлено в автономії. Угорські власті переслідували будь-які національні прояви релігійного життя українців.

Перевірте свої знання
1. Які напрями українського фольклору продовжили свій розвиток протягом другої половини XIX ст.?
2. Визначте найрозвинутіші напрями українського декоративно-ужиткового мистецтва.
3. Порівняйте становище віруючих у Галичині, Буковині, Закарпатті.
4. Визначте перешкоди, які виникали на шляху консолідації української нації.
5. Які нові можливості отримали жінки в пореформений час?
6. Чи зумів імперський синод домогтися повного підпорядкування українського духовенства?
7. Визначте зміст академічного (наукового), митецького етапів консолідації нації.
8. Який етап має обов'язково пройти народ, щоб із нації культурної перерости в націю політичну?
9. Чим пояснити поширення в Україні протестантських сект?
10. Чим завершилися спроби московських церковних властей ліквідувати унію в Холмщині й Підляшші?
11. Порівняйте традиційне й нове в повсякденному житті українців того часу.

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Підручники та книги по всім предметам, домашня робота, онлайн бібліотеки книжок, плани конспектів уроків з історії України, реферати та конспекти уроків з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.