KNOWLEDGE HYPERMARKET


Скіфи і сармати

                                                                         Скіфи і сармати

ЗМІСТ
Вступ
1. Скіфська держава на потязі VII ст. до н. е - V ст. н. е.
2.Розцвіт Сарматського суспільства
Висновки
Література

ВСТУП
Скіфсько - сарматська держава існувала досить довгий час і не могла не залишити вагомий слід на український землі. Це було досить розвинуте суспільство, яке в період розквіту мало досить чітку державну організацію Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. Пануюче положення у скіфському племінному союзі займали кочівники — царські скіфи. Їм були підлеглі всі інші племена. На чолі племені царських скіфів стояли спадкоємні вожді, яких греки називали царями.

Актуальність теми: актуальність цієї теми як і іншого історичного матеріалу пов'язана з необхідністю для народу знати свої історичні корні, істоки своєї державності. Зараз Україна переживає складні часи реформування політичного і економічного життя. Усвідомлення себе як держави з багатим історичним минулим повинне допомагати нашим сучасникам створювати демократичну й економічно високорозвинену країну, яка має посідати вагоме місце у мировий спільноті.


1.Скіфська держава на потязі VII ст. до н. е - V ст. н. е.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з'являються скіфи — племена іранського походження, витіснивши або частково асимілювавши кімерійців. Давньогрецький історик живши у V ст. до н.е., свідчив, що самі скіфи називали себе сколотами. Це була група племен, родинних по культурі і мові. Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. У скіфському племінному союзі пануюче положення займали кочівники — царські скіфи. Їм були підлеглі всі інші племена. На чолі племені царських скіфів стояли спадкоємні вожді, яких греки називали царями.

Територіально Скіфія охоплювала всю південну степову і почасти лісостепову зону - значну частину сучасної України. Таким чином вони захопили територію степової зони України. Територія скіфів поділялася на дві частини: хліборобський лісостеп і скотарський степ. Відповідно й населення поділялося на дві основні групи: хліборобську (скіфи-орачі та скіфи-хлібороби) і скотарську (скіфи - кочівники та царські скіфи). Геродота поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі та орачі.
Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов'янами які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці VI ст. до н. е. у причорноморських степах формується велике державне об'єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Столиця скидів розміщувалася поблизу міста Кам'янки Дніпровської (Нижній Дніпро).

Розквіту скіфська державність досягла в VI-IV ст. до н. е. В цей час в основному завершилися процеси державотворення. Про це свідчить, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи отворили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Під зверхністю скіфського царя Атея опинилися величезні території від Дунаю до Дону. Про могутність Скіфської держави свідчить те, що вони залишили численні могили - кургани. За часів Скіфії їх було споруджено понад 2500. Розкопки курганів дозволяють познайомитися з тодішньою культурою, побутом, звичаями та соціальним становищем скіфів. Неповні й уривчасті зведення про скіфів збереглися в працях давньогрецьких і римських авторів. Найбільше докладно розказано про скіфів у IV книзі «Історії» Геродота. Коштовні матеріали, що істотно доповнили письмові джерела, були отримані завдяки археологічним розкопкам скіфських поселень і особливо курганів — могильних насипів.

Геродот яскраво і барвисто описав обряд похорону вождів царських скіфів — царів. Цвинтар скіфських царів, по Геродоту, знаходилося в місцевості Геррос, десь у районі Дніпровських порогів (Де тепер розташоване місто Нікополь). Після смерті пануючи в цій місцевості рили велику чотирикутну могилу. Небіжчика бальзамували: витягали внутрішності, заповнювали порожнечі ароматичними травами і намазували труп воском.

Потім на жалобній колісниці небіжчика возили по всім підвладним йому племенам. Скіфи в знак жалоби відрізали собі частина вуха, роздряпували чи рот, протикали стрілами ліву руку.

Після того як жалобна процесія об'їжджала всі підвладні племена, царя ховалися. Скіфи вірили в загробне життя, тому разом з царем ховалися одну з його дружин, кухаря, конюха, слугу, вісника, коней, добірну худобу і заривали золоті судини. Над могилою насипали курган, намагаючись зробити його якнайвище. Через рік навколо кургану розставляли 50 опудал князівських коней, насаджених на коли, з убитими слугами.

Коли вмирав рядовий скіф, то небіжчика везли лише до родичів і друзів. Кожний з них улаштовував поминки. Цей обряд тривав протягом 40 днів, після чого відбувалися похорон.

Багато чого з того, про що писав Геродот, підтверджене археологічними даними. На обох берегах ріки Дніпра, недалеко від міста -Нікополя, знаходяться знамениті царські кургани скіфів. Найбільш відомі з них Чертомлік, Солоха і Мелітопольский. Більшість царських скіфських курганів відноситься ( IV-III ст. до н.е. — періоду найбільшої економічної і політичної могутності скіфів. До цього часу в них зросла майнова нерівність і підсилилася царська влада.

Кургани скіфської знаті являють собою величезні земляні насипи висотою до 20 м ( діаметром підстави більш 200 м).
Похоронні спорудження складаються з глибокого колодязя — входу і коридорів з підземними нішами - камерами. Знатних скіфів клали в могили в багатому уборі. На небіжчика надягали масивні золоті шийні гривні, (Шийна гривня — прикраса у виді обручити, незамкнутими чи ж наглухо запаяними кінцям). Також вуси, золоті серги, браслети. Одяг, головний і убір, похоронне покривало були обшиті золотими бляшками з різними зображеннями.

У могилу чоловіків-воїнів обов'язково клали великий набір зброї: залізні мечі, прикрашені золотом, списа, цибулі зі стрілами, покладеними в спеціальний футляр (горить), уставлений золотою пластиною, бронзові панцири, пояси, шоломи. У спеціальних нішах ставили золоті і срібні судини для питва. У великі бронзові казани клали; їжу для небіжчиків: частина гаси чи коня корови.
У царських курганах, таких, як Чертомлік і Солоха, знайдені поховання насильно вбитих людей — дружини пануючи, дружинників, слуг. З цими близькими до царя людьми також клали в могилу багато майна. Недалеко від царських гробниць виявлені поховання конюхів, а поруч з ними в спеціальних ямах — поховання коней. Це були верхівкові коні пануючи: на вуздечках у них золоті, срібні і бронзові прикраси. Зустрічаються в царських скіфських курганах залишки похоронних колісниць і запряжних коней, на яких возили візок із трупом пануючи.

Частина предметів, знайдених у похованнях скіфських царів і знаті, зроблена скіфами, але багато речей виготовлені грецькими майстрами, що жили в грецьких колоніях — містах Північного Причорномор'я.

Особливо цікаві для історика предмети, на яких зображені картини з життя скіфів: військові епізоди, сцени чи побуту полювання.
Скіфи поставляли в грецькі міста Північного Причорномор'я зерно, шкіри, худобу, рабів і в обмін на них одержували ювелірні вироби, вино, олія і т.п. Гроші від торгівлі з греками складали важливу статтю доходів скіфів.

Кургани рядових скіфів — невеликі земляні горбки висотою до 1 м. Усередині виритий колодязь з невеликою катакомбою — нішею для по- кійника. У похованнях простих скіфів немає дорогих грецьких речей, золотих прикрас. Але і тут для небіжчиків залишали м'ясо, а поруч клали ніж з кістяною рукояткою. У чоловічих похованнях зустрічається зброя, а в жіночі-невигадливі прикраси і знаряддя праці.

Скіфи-кочівники жили в кибитках, переносних юртах. Глиняні модельки скіфських кибиток були знайдені при розкопках, а зображення скіфських юрт — одному зі склепів у Керчі. Слідів від поселень кочівників не збереглося. Зате археологам добре відомі неукріплені поселення землеробських племен скіфів, особливо в околицях міста Ольвії і по нижньому плині Дніпра.
Геродот відзначав відсутність укріплених поселень у скіфів. І дійсно, перше значне укріплене городище в них з'явилося тільки наприкінці V в. до н.е., тобто пізніше того часу, коли Геродот подорожував землі скіфів.

Це городище знаходилося на левом бережу Дніпра, на землях сучасних сіл Каменкі, Велика Знаменка, Запорізької області. Воно займало величезну біля 12 км2— і було обнесено земляним валом і ровом. По гребені вала в стародавності йшла кладка із сирої цегли. У південній частині городища було споруджено додаткове зміцнення — цитадель, останній притулок у випадку нападу ворогів; разом з тим цитадель була і найбільш багатою частиною городища: тут жила скіфська знать. У IV-III вв. до н.е., тобто у ту епоху, до якої відносяться кургани, городище було головним ремісничої, а можливо, і політичним центром усієї Скіфії. Тут виготовляли залізні знаряддя праці, предмети кінського убору, бронзові наконечники стріл і різні прикраси. Виробу ремісників-металургів були призначені не тільки для жителів городища, але і для широкого продажу.

До кінця III в. до н.е. територія, зайнята скіфами, значно скоротилася. З заходу скіфів відтіснили фракійські племена, що прийшли з Балканського півострова, через Дон у степу Північного Причорномор'я просунулися сармати. В володінні скіфів залишилися лише степовий Крим і невеликий район по Нижньому Дніпру і Бугові. Під натиском сарматів центр скіфського царства був перенесений з Нижнього Дніпра в Крим. Столицею стало місто Неаполь на ріці Салгіре (на східній окраїні сучасного Сімферополя). Ця так називана «Мала Скіфія» проіснувала до кінця III в. н.е.

У цей час відбуваються значні зміни в господарстві і культурі скіфів.

Основним заняттям більшості скіфських племен стало землеробство. Продаж хліба грецьким містам північного Причорномор'я приносив велику частину доходів скіфської знаті. Бачачи, як вигідна заморська торгівля для грецьких міст, скіфи не раз намагалися захопити ці міста.

У культурі пізніх скіфів сильно стало позначатися грецький вплив, з одного боку, і вплив сарматських племен — з іншої. Під впливом сарматів змінилося озброєння (з'явилися довгі мечі і списи), окремі предмети побуту і прикраси скіфів. Місто Неаполь за зразком грецьких міст був укріплений могутньою оборонною стіною з вежами. У ньому побудували приватні і суспільні кам'яні будинки, на площі поставили статуї. Представників царського роду стали ховатися в кам'яному мавзолеї, побудованому в міської стіни Неаполя, а рядових скіфів — на цвинтар недалеко від міста.

Часті війни скіфів із грецькими містами і військові зіткнення із сарматськими племенами, що просувалися на захід, сильно послабили скіфське царство. Наприкінці III в. н.е. скіфське царство було завойовано німецькими племенами (готами й іншими), що прийшли з Прибалтики. Скіфи були частково знищені, частково злилися зі сторонніми племенами. На рубежі V—VI вв. н.е. на частині території, раніше зайнятої скіфами, розселилися слов'янські племена.


2.Розквіт Сарматського суспільства
Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об'єднання — Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.

3 III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я зі сходу почали проникати сарматські племена (також іранського походження). За  два століття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом — Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор'я, мали зв'язки з грецькими і римськими містами Причорномор'я.

Із сарматськими племенами, які вже у II ст. до н.е. захопили межиріччя Дніпра і Дону, а на рубежі нової ери -Дніпра і Дністра, пов'язаний великий період стародавньої історії українських земель. Ці племена домінували в степах Північного Причорномор'я впродовж шести століть.

Багато дослідників, починаючи з античних часів, відзначали спорідненість іраномовних племен скіфів та сарматів, близькість їх побуту та звичаїв. Останні також були скотарями і вели кочовий спосіб життя: розводили табуни коней і стада великої рогатої худоби, отари овець та займалися полюванням. Сармати були вправними ремісниками.

Найбільшого розвитку сарматське суспільство досягло у I столітті н. Е. Воно перебувало у перехідному стані від докласових відносин до класових. Військова організація сарматів, як зазначали римські історики, була на дуже високому рівні. Їх озброєним вершникам ніхто не міг чинити гідного опору.

Проте із середини III століття н. е. Сарматів витіснили з причорноморських степів вихідці з Північної Європи -готи.

ВИСНОВКИ
Археологічні розкопки, окремі писемені джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в першому тисячолітті до н.е. стали кочові племена Північного Причорномор'я -скіфи, сармати та ін.
Скіфи мали високу матеріальну культу-ру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Торговельні і дружні зв'язки, яки вони мали з іншими племенами та греками-колоністами сприяли розвиту торгівлі та ремесел. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.

ЛІТЕРАТУРА
1.Аркас М.М. Історія України-Русі.?К.,1990
2.Борисенка В. Курс української історії. З найдавніших часів до XX в.?К,1996
3.Дорошенко Д. Нариси історії України.,1991.
4.Мельнік Л.Г. Історія України.К, 1991
5.Мирончук В.Д. Ігошкін Г.С. Історія Укріїни: Навч. посібник.К.: МАУП, 2002