Найвища справедливість

   Знаменитий хірург України Микола Амосов перед смертю в своєму щоденнику написав:

   «Справедливість — це міра обміну. Вона передбачає вимір того, що ти віддаєш, і того, що ти одержуєш взамін. Відповідність того і другого справедлива тоді, коли цей обмін рівноправний. Як же його визначити? Як виміряти почуття того, хто віддає, з компенсуванням почуттів того, хто одержує?

   Відповідність цих почуттів виражається особливим критерієм — оцінкою справедливості. Ми живемо у світі обмінних явищ. Вони — ці обміни — різні. При одних обмінах узаконена оплата. При інших — оплати немає. Наприклад, якою напругою, зусиллям чи працею ти заплатиш за ласку, за повагу, за визнання, що ти є ось такий, а не інакший?..»

І раптом Амосов дає відповідь, здавалось би, неможливу на це запитання, так: «Спроможність порівнювати почуття в процесі відносин — коли беруть і коли віддають — це і є біологічна справедливість». Тобто для оцінки треба брати і віддавати обов’язково. Так знаменитий хірург визначив справедливість із біологічної точки зору, тобто — матеріальної. А це означає: для справедливості мусять бути обов’язковими «міри обміну» і цей обмін має бути рівноправним навіть і «за ласку, і повагу, і за визнання...»

   Можливо, таке трактування справедливості з біологічної точки зору і має якесь підгрунття, особливо в атеїста, яким був знаменитий Микола Амосов. Але з точки зору всесвітньої моралі, на нашу думку, існує безкорислива справедливість без отого «що ти віддаєш і того, що ти одержуєш взамін, хоча ми і живемо у світі обмінних явищ». Це — материнська любов! Вона не вимагає оплати. Вона безоплатна від народження дитини до її смерті, якою б та смерть — ранньою чи пізньою — не була. Така безкорислива справедливість не має порівнянь. Вона і не вимагає порівнянь. Навіть думки про якісь порівняння материнської справедливості у людських стосунках не існує. Вона є, як повітря, яким дихаємо, не задумуючись, де його, те повітря, взяти. В цьому і є найвища справедливість у світі. Ця найвища справедливість тримає людське суспільство у стремліннях до добра до самої смерті. Бо і перед смертю материнська любов залишає віру в своїх дітей на зустріч із Творцем Всесвіту як з особистістю віч-на-віч.

   А хто думає інакше? Не потрібно думати інакше, бо в життєвій гармонії є найвища справедливість — це материнська любов. Тому й цивілізація існує, що є така справедливість. Ми ходимо під сонцем із пам’яттю цієї любові, бо все інше в житті маємо чим порівнювати — материнською справедливістю.

                                                                                                                                                                                                                                                                           Олександр Бугай.