Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:УЦР, її керівництво, партійний склад і політична програма. М.Грушевський. І Універсал. ІІ Універсал. Наростання політичної боротьби в Україні у липні – жовтні 1917 р.

ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ

Згадай:
1. Коли була утворена Українська Центральна Рада і хто входив до її складу?
2. Якою була мета діяльності Центральної Ради?

Політичні партії в боротьбі за вплив на населення

Розвиток подій в Україні після краху самодержавства залежав від того, за якою політичною силою підуть мільйони. Усвідомлюючи це, всі політичні партії та організації розгорнули вперту боротьбу за вплив на населення.
Найбільший вплив у суспільстві мали українські соціалістичні партії - есерівська (УПСР) і соціал-демократична (УСДРП). Вони висували гасла, які мали загальну підтримку населення: автономія України, аграрна реформа, загальна демократизація суспільного життя. Ці гасла переважали на численних мітингах, демонстраціях, з'їздах військових, селян, робітників, різних категорій інтелігенції, які відбулися навесні — влітку 1917 р.
Кадети, головна урядова партія, у березні 1917 р. проголосили своєю програмною метою «демократичну і парламентську республіку». Вони обіцяли соціально-економічні реформи, свободу національно-культурного життя. Усе це, на їхню думку, мало послабити політичну напруженість у суспільстві, сприяти згуртуванню реформістських сил і врешті-решт надати революційному процесу поміркованого характеру.
Але сталося по-іншому. В Україні, на території якої відбувалися воєнні дії, знецінювалися гроші, розладнувалось економічне життя, поширювалося безробіття, наростали продовольчі труднощі. За таких умов вплив кадетської партії зменшувався. Все негативне, що відбувалося в країні, пов'язували з її діяльністю.
З цього прагнули скористатися більшовики. Спекулюючи на настроях змученого війною народу, вони обіцяли здійснення радикальних політичних реформ, які принесуть солдатам -мир, робітникам - заводи і фабрики, селянам - землю, народам — вирішення національного питання. А для цього закликали до ліквідації Тимчасового уряду і переходу всієї повноти влади до рад робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Число рад зростало, особливо на Донбасі. Тут у червні 1917 р. діяло 180 рад, або 70% загальної їхньої кількості в Україні. Саме на Донбасі, а також у Катеринославі, Харкові, Одесі вплив більшовиків був найпомітнішим. В інших районах України їхня політична вага у перші місяці революції була незначною.
Але мало хто з прихильників більшовиків ставив перед собою питання: що, власне, криється за їхніми гаслами? Чого, наприклад, вартий мир на фронті, якщо для його досягнення слід розпочати громадянську війну в тилу? Як можна задовольнити прагнення селян, якщо відмовитися від поділу земель поміщиків, а на місці маєтків побудувати великі державні й колективні господарства, про що більшовики відкрито писали в першій програмі своєї партії, в Квітневих тезах та інших документах? Що означає гасло «Фабрики - робітникам!», коли прагнення робітників до колективної власності більшовики затаврували як анархо-синдикалізм? Нарешті, що залишається від гасла про «право націй на відокремлення», якщо його реалізація пов'язується з революційною доцільністю, яку визначає верхівка більшовицької партії? Всі ці питання висунулися на перший план пізніше, коли більшовики захопили владу.
Доля революції значною мірою залежала від позиції армії і флоту. Територією України проходили Південно-Західний і Румунський фронти, у складі яких було близько 3250 тис. солдатів і офіцерів. До 40 тис. моряків мав у своєму складі Чорноморський флот. Як і в цілому в суспільстві, значно вищий, ніж більшовики, авторитет у армії та на флоті мали есери, меншовики, представники українських національних партій. Лише декілька військових частин, в основному тилових, улітку 1917 р. перебувало під впливом більшовиків. На початку червня 1917 р. відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд, що зібрав понад 2000 делегатів, які представляли майже 1,8 млн солдатів і офіцерів фронту та тилових частин. Це була величезна сила, здатна вирішально вплинути на перебіг подій в Україні.
Серед українського селянства незаперечний авторитет мали члени Української партії соціалістів-революціонерів і частково російських есерів. Обидві есерівські партії виступали за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу землі в користування селянам, але прагнули зробити це законними методами.

Перший універсал Центральної Ради і автономія України

Весна — початок літа 1917 р. Ознаменувалися поглибленням української революції. Тимчасовий уряд і політичні кола, які стояли за ним, не були зацікавлені у вирішенні національного питання. Не мали такої зацікавленості ні меншовики, ні російські есери, котрі очолювали ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Що ж до більшовиків, то вони підтримували національний рух лише настільки, наскільки він був спрямований проти Тимчасового уряду і розхитував його владу. Але більшовики не поділяли кінцевої мети цього руху — федеративної перебудови Росії і створення в її складі Української демократичної республіки. Більшовики продовжували обстоювати ідею унітарної соціалістичної республіки. За цих обставин Центральна Рада та її периферійні органи виступали як альтернативна сила щодо Тимчасового уряду та всіх, хто його підтримував.
Важливим етапом розвитку національної революції був Всеукраїнський національний конгрес (6-8 квітня 1917 р). Делегати доручили Центральній Раді добиватися від Тимчасового уряду автономії України.
16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда делегацію, очолювану одним із її керівників В. Винниченком. Делегація вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак ця вимога була відкинута.
Такий крок дістав цілковиту підтримку і кадетів, і російських меншовиків та есерів, зокрема їхніх місцевих організацій в Україні.
Шовіністична політика Тимчасового уряду викликала обурення серед солдатів. Делегати II Всеукраїнського військового з'їзду зібралися на Софійському майдані на молебень і заприсяглися не повертатися до своїх частин без визнання автономії України.
Центральна Рада 10 червня схвалила й урочисто проголосила на Всеукраїнському Військовому з'їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Об'єднання з новою Росією мало відбутися на федеративних засадах. Кожне село, волость, повітова й земська управи мали встановити зв'язки з Радою. Оголошувалося про відмову передавати податок до центральної казни і запровадження одноразового податку на «рідну справу». Українські організації повинні були об'єднати зусилля з демократично обраними організаціями інших національностей.
«Уся свідома й напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілості, в високій, піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерли України, і слава, і вола», - так характеризував реакцію народу на проголошення Універсалу В. Вин-ниченко.

Утворення Генерального Секретаріату

Через кілька днів, 15 червня, був створений уряд - Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради на чолі з видатним українським письменником, громадським діячем, членом УСДРП В. Винниченком. Генеральним писарем став П. Христюк (УПСР), секретарем військових справ — С. Петлюра (УСДРП), секретарем міжнаціональних справ - С. Єфремов (УПСФ). Інші секретарства очолили також відомі діячі українського національно-визвольного руху: X. Барановський (кооператор), В. Мартос (УСДРП), В. Садовський (УСДРП), І. Стешенко (незалежний соціал-демократ), М. Стасюк (УПСР).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Склади таблицю
«Політичні партії в Україні, лютий-жовтень 1917 р.»:

2. Під впливом яких подій і обставин Центральна Рада прийняла Перший універсал?
3. У чому полягає історичне значення І Універсалу Центральної Ради?
4. Що говорилося в Універсалі про майбутні відносини України з Росією?
5. Як був сприйнятий Універсал народом України?
6. Хто входив до складу першого уряду автономної України - Генерального Секретаріату Центральної Ради?

ДОКУМЕНТИ
1. Витяг з резолюції II Всеукраїнського Військового з'їзду
Другий Військовий з'їзд постановляє:
Пропонувати своєму найвищому представницькому органові -Українській Центральній Раді - в цій справі [здобутті автономії. -Ф. Т.] до Російського уряду більше не звертатися й негайно приступати до твердої організації краю в згоді з національними інтересами...
Підтримуючи постанову 1-го Всеукраїнського Військового з'їзду про організацію війська, з'їзд доручає Українському Генеральному Комісаріату якнайскоріше розробити детальний план українізації війська й ужити всіх засобів для негайного проведення його в життя.
Винниченко В. Відродження нації. - Київ; Відень, 1920. -Ч.І.- С. 202-203.

2. З Першого універсалу Української Центральної Ради «До українського народу на Україні й поза Україною сущого»
Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі. ...Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тай-ним голосуванням ВСЕНАРОДНІ УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ. Ті ж закони, що мають лад давати на всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті. ...Ми гадали, що Центральне Російське Правительство протягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу...
І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя. Ухвалено: Київ, року 1917, місяця червня(іюня) числа 10.
Конституційні акти України. 1917-1920.
Невідомі конституції України. - Київ: Філософська
і соціологічна думка, 1992. - С. 58-60.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
Чому II Всеукраїнський військовий з'їзд не звернувся до Тимчасового уряду з проханням погодитися на автономію України? Чому делегати з'їзду прагнули українізації армії?
2. Документ № 2.
Які положення Першого універсалу свідчать про автономний статус України як мету Центральної Ради?

ДРУГИЙ УНІВЕРСАЛ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Згадай:
1. Які сили сприяли проголошенню Центральною Радою І Універсалу?
2. Що головне в І Універсалі?

Другий універсал Центральної Ради

Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної
Ради і навіть оголосили його проявом «сепаратизму», «злочином» і «німецькою інтригою». Есеро-меншовицькі «Известия Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов» вважали рішення Центральної Ради про автономію України «безглуздим вчинком». Більшовики спробували нажити на конфлікті уряду з Радою політичний капітал. їхній лідер В. Ленін назвав вимоги про визнання Тимчасовим урядом автономії України «найскромнішими і найзаконніши-ми», а на І Всеросійському з'їзді Рад більшовики навіть запропонували засудити національну політику Тимчасового уряду як контрреволюційну й антидемократичну. Ці демагогічні заяви, однак, не підкріплювалися конкретними діями. Лідер київських більшовиків Г. П'ятаков звинувачував Центральну Раду в «українському шовінізмі».
Незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала політична криза, яка спалахнула після багатолюдних антиурядових демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді та інших містах. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-За-хідному фронті. За місяць боїв російська армія втратила 150 тис. чоловік і залишила Галичину.
В умовах наростання загальної нестабільності уряд прагнув домогтися від Центральної Ради мінімальних поступок. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського і М. Терещен-ка, які після напружених переговорів зобов'язалися забезпечити схвалення урядом Генерального Секретаріату як «найвищого крайового органу управління на Україні». Склад Секретаріату затверджувався урядом, а Центральна Рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами. Вона зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування і в межах, які воно буде вважати доцільними.
Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий універсал. Цей документ датовано 3 липня 1917 р.

Липнева політична криза в Росії

Другий універсал спричинив нову урядову кризу в Росії. На знак протесту проти поступок українцям троє міністрів-кадетів покинули уряд. Послідовні прихильники імперіалістичного курсу щодо України - кадети - не погоджувалися на визнання навіть обмеженої її автономії.
Урядова криза поклала початок загальній політичній кризі в Росії, викликаній поразками на фронті, погіршенням продовольчого становища, загостренням міжпартійної боротьби. 4 липня 1917 р. під впливом більшовиків у Петрограді відбулася грандіозна півмільйонна демонстрація, яка почала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду. Підтримавши з деяким запізненням повстання, лідери більшовиків сподівалися, що керівництво рад змушене буде оголосити про перехід влади до їхніх рук. Та цього не сталось. Уряду вдалося взяти ситуацію під контроль. Під час розгону демонстрації було відкрито вогонь і вбито десятки демонстрантів. Санкцію на застосування сили дав Центральний виконавчий комітет рад, друкований орган якого - газета «Известия» - розцінив виступ робітників і частини гарнізону столиці як наслідок «безвідповідальної більшовицької агітації». Урядові сили перейшли в наступ. Було видано розпорядження про арешт лідерів більшовиків.
У відповідь на атаку «зліва» меншовики й есери почали тісніше змикатися з ліберальними колами. Ради перестали бути органами, які раніше до певної міри протистояли Тимчасовому уряду і все частіше узгоджували з ним свою політику.

Збройний виступ самостійників

Якщо в Росії Другий універсал засудили кадети, то в Україні проти нього рішуче виступили самостійники. На початку липня, коли тривали переговори між Центральною Радою і керівництвом Тимчасового уряду, самостійники (члени Центральної Ради М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова Братства самостійників В. Отамановський та ін.) здійснили відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Виступ був підготовлений і спланований. Ударною силою повстання стали українізовані військові частини, розміщені в Києві. Їх мали підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.
Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення на чолі 5 тис. озброєних українських вояків, об'єднаних у Другий український полк ім. Павла Полуботка. Але позиція лідерів Ради залишалась незмінною. Це паралізувало волю керівників полуботківців: виступити проти Центральної Ради, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились.
Щодо Центральної Ради, то в питанні про необхідність придушення виступу самостійників її керівники не мали сумнівів. Військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.
Після поразки виступу полуботківців усіх керівників повстання ув'язнили або відправили на фронт. На Румунському фронті опинився тодішній лідер самостійників М. Міхновський.

Напередодні доленосних подій найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані. Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Першого універсалу і проголошенням автономії України, почався тимчасовий відступ. Його наслідком став Другий універсал Центраьної Ради і розгром повстання самостійників. Але такий перебіг подій не був закономірним, бо не випливав із співвідношення політичних сил. Це співвідношення залишалося на користь українського національно-визвольного руху.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Чим було викликане прийняття Другого універсалу?
2. Розкрий зміст Другого універсалу.
3. Назви причини й наслідки липневої політичної кризи.
4. Поясни значення термінів: «універсал», «автономія», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний Секретаріат».
5. Почни складати таблицю «Етапи Української революції»:
                   

ДОКУМЕНТИ
1. З оцінки Київським комітетом РСДРП(б) Першого універсалу Центральної Ради
Украинская Центральная Рада, являющаяся учреждением буржуазним, развивает в своем «универсале» буржуазно-национальные стремления, характерные для шовинистов всех наций. Большевистские организации Украины. Март-ноябрь 1917 г.-К.: Політвидав України, 1968.- С.321-322.

2. З Другого універсалу Української Центральної Ради
Громадяни землі Української!
...Временне правительство, стоючи на стороні завойованої народом волі, визнаючи за кожним народом право на самовизначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного Зібрання, - простягає руку представникам Української демократії - Центральній Раді - і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії. ... Генеральний Секретаріат... буде представлений на затвердженя Временного Правительства на Україні.
Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського Учредительного Собранія.
Що торкається комплектування військових частин, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частей виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтися з технічного боку можливим без порушення боєздатності армії. У Києві, 1917 р. липня 3-го дня.
Конституційні акти України. 1917-1920. - С. 61-62.

3. План дій 2-го Українського полку ім. П. Полуботка з 4 на 5 липня 1917 р.
Ми, українці-козаки, не хочемо мати свободи тільки на папері, або півсвободи. По проголошенні І Універсалу (ми II Універсалу не визнаємо) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з постів силою, не рахуючись з російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядковуємося Центральній Раді. Тоді вона порядкуватиме у Києві і на всій Україні, як у своїх людей, котрі мусять усім керувати.
Милюков П. История второй русской революции. -София, 1923. -Т. 1.-С. 80-81.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ №1.
Чим визначалося негативне ставлення Київського комітету РСДРП(б) до Першого універсалу Центральної Ради?
2. Порівняй зміст Першого і Другого універсалів Центральної Ради (документи № 1 і № 2). У чому полягав відступ Центральної Ради від умов Першого універсалу і в яких пунктах Другого універсалу він втілився?
3. Документ № 3.
Охарактеризуй план виступу, складений керівництвом полку ім. П. Полуботка. Проаналізуй, які шанси на успіх мав виступ полуботківців за умови підтримки його Центральною Радою. Назви причини поразки самостійників на початку липня 1917 р.

ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ У ЛИПНІ-СЕРПНІ 1917 РОКУ

Згадай:
1. Коли і в яких умовах був прийнятий Другий універсал Центральної Ради?
2. Які наслідки мала поразка самостійників для розвитку Української революції?

Наступ антиукраїнських сил

Йдучи на поступки Тимчасовому уряду на переговорах щодо долі України, підписуючи Другий універсал, керівники Центральної Ради сподівалися, що ці їхні дії принесуть Україні спокій і, зрештою, сприятимуть перетворенню Росії на федеративну державу.
Проте липнева криза внесла істотні зміни в настрої основних політичних сил, підштовхуючи їх до збройного протистояння.
Після подій 4-5 липня в Петрограді більшовицька партія відмовилася від спроб мирним шляхом прийти до влади. 10 липня В. Ленін констатував: «Будь-які надії на мирний розвиток російської революції зникли остаточно». Тепер надія покладалася на збройне повстання і насильницьку ліквідацію існуючого політичного ладу.
В Україні тим часом урядові сили перейшли в наступ. Шовіністична реакція обрушилася передовсім на національно-визвольний рух. Почали відроджуватися чорносотенні організації, що відверто виступали проти прагнення українського народу до самовизначення. Одна з них, «Союз малороссов имени Гоголя», проголосила своєю метою «боротьбу за Росію й проти України». Стягнуті в Україну військові частини намагалися ізолювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх, не зупиняючись перед застосуванням сили. Демонстрацією такої рішучості стали події 26 липня в Києві. Того дня український полк ім. Б. Хмельницького, дислокований у столиці України, вирушив на фронт. Під час від'їзду з київського вокзалу ешелон з богданівцями був обстріляний з кулеметів. Виконавці цієї кривавої акції - введені напередодні розправи до Києва полки донських козаків і кірасирів - не приховували своїх антиукраїнських настроїв. В. Винниченко писав, що, обеззброюючи богданівців з допомогою прикладів і нагайок, вони примовляли: «Ми вам покажемо автономію, хохляцькі морди!».
За цих обставин Тимчасовий уряд переглянув обіцянки, що їх дав Центральній Раді під час червневих переговорів. Зокрема, було відкинуто «Статут Генерального Секретаріату», розроблений Радою і представлений у Петроград для затвердження. Замість цього Тимчасовий уряд затвердив 4 серпня документ з дивною назвою: «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». У документі йшлося вже не про автономію України, а про «місцеве врядування». Генеральний Секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав бути затверджений ним за поданням Ради. До того ж розпорядження Генерального Секретаріату поширювалися лише на 5 губерній — Київську, Волинську, Подільську, Полтавську й Чернігівську (без деяких повітів). Харківська, Катеринославська губернії (включаючи Донбас), Херсонська губернія і Таврія залишалися під юрисдикцією Тимчасового уряду. Він же відав військовими, продовольчими, судовими справами, шляхами сполучення, транспортом і зв'язком в Україні.

Прорахунки Української Центральної ради

Нечисленна група самостійників, які залишалися в Центральній Раді, протестувала проти дій Тимчасового уряду і пропонувала відкинути його інструкцію. Але більшість
Ради 9 серпня взяла до відома цей документ. Однак відносини між Радою та російським урядом не нормалізувалися. Демонстративне ігнорування петроградськими міністрами національних інтересів українського народу множило число незадоволених політикою центру, загострювало політичну обстановку.
Зі свого боку, Центральна Рада за цих складних для неї умов так і не зуміла налагодити ефективне керівництво в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку й законності. Не пішла вона назустріч прагненням селянства негайно розпочати аграрну реформу. Це негативно відбилося на її авторитеті, бо затягування поділу землі селянство все більше пов'язувало не з петроградським Тимчасовим урядом, а з київською Центральною Радою.
Фатальні наслідки мали прорахунки Центральної Ради у воєнній політиці. Влітку 1917 р. сотні тисяч солдатів-українців, організованих в українізовані військові частини, готові були заприсягтися на вірність Центральній Раді й виконувати її накази. Багато з цих частин відзначалися високою дисципліною і могли стати надійною силою в розбудові національної держави. Таким, наприклад, був 40-тисячний армійський корпус під командуванням Павла Скоропадського, який восени 1917 р. в умовах розвалу російської армії оголосив про своє підпорядкування Раді. Однак соціалістичні лідери Української Центральної Ради з недовір'ям ставилися до військових, особливо до офіцерів. Вони вважали, що революція кладе край необхідності тримати регулярну армію. Відтак у вирішальний час Рада втратила масову підтримку військ.

Корніловський заколот і Україна

Наростання економічного розвалу, подальше загострення політичної боротьби і невдачі на фронтах значно активізували крайні політичні елементи — як контрреволюційні, так і радикально-революційні.
За цих обставин у правих колах посилилося прагнення до встановлення відкритої військової диктатури. 12 серпня у Москві була скликана Державна нарада, в якій взяли участь понад 2 тис. представників державних і громадських органів та організацій. Нарада викликала гостру реакцію більшовиків. Негативно до Державної наради поставилася Центральна Рада. Вона відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів. Керівництво Центральної Ради розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії.
Контрреволюційний заколот, очолений Верховним Головнокомандувачем генералом Л. Корніловим, не дістав відчутної підтримки в Україні. Загроза завоюванням революції, перспектива кривавої генеральської диктатури викликали швидке зростання політичної активності. В містах створювалися революційні комітети, комітети порятунку революції, комітети дій, інші органи для боротьби з заколотниками. Вони блокували штаби реакційного офіцерства, брали під контроль найважливіші залізничні вузли, затримували ешелони з вірними реакції військами. Проти заколотників виступила більшість особового складу Південно-Західного і Румунського фронтів. У Бердичеві 28 серпня солдати заарештували командувача Південно-Західного фронту А. Денікіна, начальника штабу Маркова та багатьох штабних офіцерів. У Житомирі, де перебувала частина установ фронту, солдати взяли під свій контроль ключові об'єкти міста і заарештували групу генералів та офіцерів.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Яким було становище в Україні після липневої кризи Тимчасового уряду?
2. Чим був викликаний наступ антиукраїнських сил і які він мав наслідки?
3. Розкрий зміст Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріату.
4. У чому ти вбачаєш прорахунки Центральної Ради? Відповідь обґрунтуй.
5. Чому в Україні заколот генерала Корнілова не дістав підтримки?


ДОКУМЕНТИ

1. Зі статті В. Леніна «Политическое положение», написаної
10 липня 1917 р.
Всякие надежды на мирное развитие русской революции исчезли окончательно. Объективное положение: либо победа военной диктатури до конца, либо победа вооруженного восстания рабочих. ...Никаких конституционных и республиканских иллюзий, ника-ких иллюзий мирного пути больше, никаких разрозненных действий, не поддаваться теперь провокации черных сотен и казаков, собрать силы, переорганизовать их и стойко готовить к воору-женному восстанию...
Целью вооруженного восстания может быть лишь переход влас-ти в руки пролетариата, поддержанного беднейшим крестьянст-вом, для осуществления программы нашей партии.
Ленин В. Полное собрание сочинений. -Т.34. - С.2,5.

2. Ухвала київської загальноміської організації більшовиків
від 6 серпня 1917 р.
... Приложить все усилия к тому, чтобы привести киевский пролетариат в полную боевую готовность... укрепив пролетарское движение и привести его к победному концу.
Голос социал-демократа(Киев) - 1917.-13 августа.

3. З «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» від 4 серпня 1917 р.
1. ...На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими Зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, котрого призначає Тимчасовий уряд по пропозиціях Центральної Ради.
3. ...Уповноваження Генерального Секретаріату поширюється на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, з виключенням Суражського, Стародубського і Новозибківського повітів.
... Генеральний Секретаріат розглядає й подає на затвердження Тимчасового уряду проекти, що торкаються життя краю і його врядування. Проекти ці можуть бути перед поданням їх Тимчасовому уряду внесені на обговорення Центральної Ради. Міністр-предсідатель О. Керенський Міністр юстиції Зарудний Петроград, 4 серпня 1917 р.
Нова Рада. - 1917. - 6 серпня.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документи № 1, № 2.
а) Якими мотивами керувалися більшовики, орієнтуючись на збройне повстання?
б) Проти кого спрямовувалося збройне повстання, яке готували більшовики в Україні?
2. Документ № 3.
Порівняй «Тимчасову інструкцію» Тимчасового уряду з Другим універсалом Центральної Ради. Охарактеризуй обсяг прав Центральної Ради, який передбачав кожний із цих документів.

НАРОСТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ У ВЕРЕСНІ-ЖОВТНІ 1917 РОКУ


Згадай:
1. Які події спричинили корніловський заколот?
2. Які сили виступили проти заколоту?

Зростання активності більшовиків

Одним із наслідків розгрому корніловського заколоту було зростання активності більшовиків. Дедалі впевненіше лунали їхні голоси в радах: деякі з них ухвалювали запропоновані більшовиками резолюції. Цей процес дістав назву «більшовизація рад». 31 серпня більшовицьку резолюцію про необхідність переходу влади до рад прийняла Петроградська рада. 5 вересня подібна резолюція була підтримана Московською радою.
Ці процеси поширились і на деякі робітничі центри України, але тут вони відбувалися повільніше, ніж у Росії. Ради цих центрів,
прийнявши декілька більшовицьких резолюцій, у цілому залишилися під контролем поміркованих соціалістів - меншовиків та есерів. Виняток становили ради робітничих селищ і міст Донбасу, які більшовизувалися швидше і ґрунтовніше.
За таких умов В. Ленін знову висунув гасло «Вся влада радам!», яке тепер, за визначенням вождя більшовиків, було «рівнозначне закликові до повстання». Не маючи за собою більшості навіть у центрі Росії, не кажучи вже про Україну, більшовики всіма доступними їм методами (закликами до страйків і встановлення робітничого контролю над виробництвом, підбурюванням солдатів на виступи проти офіцерів, селян - проти поміщиків і місцевих властей) дестабілізували політичну обстановку в країні й готувалися до збройного захоплення влади.

Демократична нарада і позиція Центральної Ради

Крах генеральської контрреволюції додав рішучості середовищу українських партій. Їхня діяльність, спрямована на досягнення автономії України, стає послідовнішою, а позиція щодо гострих соціально-економічних питань - радикальнішою. Коли наприкінці вересня 1917 р. у Петрограді було скликано Демократичну нараду, що мала обрати
Раду республіки (передпарламент), Центральна Рада чітко визначила платформу своєї делегації. Платформа містила ряд пунктів, на які Центральна Рада раніше не наважувалася: «Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування земельних комітетів; заведення контролю державного й крайового над продукцією й розподіленням; оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на користь окремих країв і цілої держави; призначення рішучих заходів щодо укладення миру, для чого негайно випередити союзників у справі відкриття мирних переговорів; скликання Установчих зборів у призначений час без дальших зволікань». Крім цих, наказ делегації включав традиційні для Центральної Ради вимоги: «Признання за всіма націями права на нічим не обмежене самовизначення; скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, національно-крайових суверенних Установчих зборів; передача всієї повноти влади на Україні в руки Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, складеного на основі статуту 29 липня». На такі рішучі кроки Демократична нарада, яка репрезентувала широкі кола російської демократії, погодитися не могла. Щодо Центральної Ради, то у неї ще не вистачало рішучості взятися за їх реалізацію самочинно, спираючись на народні маси України. В результаті обстановка в суспільстві дедалі більше загострювалася.

Наростання анархії в Україні

Була паралізована насамперед сфера промислового виробництва. Підприємці вдалися до саботажу, зупиняючи фабрики й заводи, викидаючи на вулицю десятки тисяч робітників. На початку осені на Донбасі не працювало 200 шахт. Ціни на промислові та продовольчі товари безперервно зростали. Привид голоду насувався на міста і робітничі селища. Усе це викликало незадоволення серед робітників. Страйки майже не припинялися, перекидаючись з однієї галузі на іншу. Інколи вони супроводжувалися встановленням робітничого контролю, вигнанням адміністрації, повною дезорганізацією роботи підприємств.
Почав набирати масового характеру селянський рух. Почастішали випадки розгромів поміщицьких маєтків і насильства над їхніми власниками. Поміщики зі своїми сім'ями тікали в міста.
На фронті, особливо після липневої поразки, наростали безладдя й анархія. Більшовики цілеспрямовано розкладали армію, закликаючи до припинення воєнних дій. Солдати відмовлялися йти на передову, браталися з німецькими вояками. Розвал російського фронту в Галичині спричинив безладдя й анархію в усій Україні, більша частина якої була на той час безпосереднім тилом Південно-Західного та Румунського фронтів. Десятки тисяч озлоблених, деморалізованих солдатів, серед яких були озброєні дезертири, заповнили міста й села України, тероризуючи населення. «Вони страшною темною силою йшли на країну, забиваючи всі залізниці, додаючи ще безладдя, й часто виливали на неповинних свою лють і свій одчай», - писав пізніше голова уряду Центральної Ради В. Винниченко.

Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом

Такий розвиток подій спонукав Раду до рішучіших кроків у боротьбі за автономію України. За ініціативою Ради в Києві 8-15 вересня 1917 р. відбувся З'їзд народів, на якому були представлені делегати від різних національних груп Росії. З'їзд закликав до федеративної перебудови Росії, до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки. В національних регіонах Росії піднялися сили, які виступали за національне самовизначення. Їхня боротьба сприяла зміцненню національної свідомості, готувала передумови утворення суверенних держав.
Наприкінці вересня Рада оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев'ять її губерній (без Криму). Це рішення підтримали не тільки українські, а й після деяких вагань неукраїнські демократичні партії. Лише кадети не погодилися з позицією Центральної Ради і вийшли з її складу.
Тимчасовий уряд не визнав цього рішення Ради. Київські судові власті одержали з Петрограда наказ розпочати проти Генерального Секретаріату судовий процес. Водночас (очевидно, не сподіваючись на оперативну реакцію київських судів) до Петрограда були викликані члени Генерального Секретаріату буцімто для переговорів. Від ув'язнення їх врятувало падіння Тимчасового уряду.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Як корніловський заколот вплинув:
а) на розстановку політичних сил в Україні;
б) на економічне становище;
в) на робітничий і селянський рух;
г) на становище на фронті?ді спрямована на розвиток Української революції? Свою думку аргументуй.
3. Які причини викликали наростання в Україні у вересні-жовтні 1917 р. безладдя і анархії?
4. Проаналізуй характер взаємовідносин Центральної Ради і Тимчасового уряду в липні-жовтні 1917 р.
5. Поясни значення термінів: «передпарламент», «суверенна держава», «декларація».
1. Постанова З'їзду народів Росії«Про федеративний устрій Російської держави».
15 вересня 1917 р.
З'їзд народів, скликаний в Києві Центральною Радою, обміркувавши справу майбутнього Російської держави, спинився після спеціальних докладів та обговорення, на слідуючих тезах: 1. Головною метою державного устрою Росії як при старому ладові, так і після революції, є надмірне зосереджування законодавчої та виконавчої власті...
6. Теперішнє безладдя як на фронті, так і в тилу, по всіх ділянках державного життя має своїм джерелом централістичний лад...
10. Республіканський лад може міцно стояти тільки в федеративній державі...
12. Через те, що Росія складається з багатьох народів, які мають більшу чи меншу національну самосвідомість, різноманітну національну культуру, історичне минуле, і в економічному відношенні вони складають окремі своєрідні кола, то єдино придатною формою федерації є така, котра основана на національній підставі... Зважаючи на згадані міркування, З'їзд народів, скликаний Центральною Радою, визнає, що Росія повинна бути федеративною демократичною республікою. Українська Центральна Рада.
Документи і матеріали. -Т.І.-К., 1996. - С. 307-308.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ № 1.
а) Наскільки переконливі, на твій погляд, аргументи З'їзду народів Росії на користь перебудови Російської держави на федеративних засадах?
б) Чому на з'їзд не прибули представники найбільшого народу Російської держави - російського?
в) Згадай, з яких позицій у національному питанні виступали найбільші російські партії? Чим визначалися ці позиції?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

_{Історія України 10 клас, підручники з історії України, урок історії}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас 
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів 
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.