Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Культурне і духовне життя в роки непу. Українізація. Кампанія з ліквідації неписьменності серед дорослих.

ПОЛІТИКА УКРАЇНІЗАЦІЇ

Згадай:
1. Яким було ставлення більшовиків до української мови й культури в 1917-1919 рр.? 
2. Чи змінилося це ставлення у 1920 р.?

Політика більшовиків у галузі культури

Перемога більшовиків у боротьбі зі своїми противниками й перехід до нової економічної політики визначили зміст і напрями розвитку національної культури в Україні в 20-х роках.
Поступившись рядом позицій в економічному житті, дозволивши приватну торгівлю і приватне підприємництво, держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над культурою, над усіма проявами духовного життя людей. Не гребуючи будь-якими методами, у тому числі й за допомогою каральних органів, вона обмежувала вплив на культуру тих верств інтелігенції, котрі не поділяли більшовицьких позицій. Пленум ЦК КП(б)У 1922 р. в директивах з національного питання знову продемонстрував своє безкомпромісне прагнення здійснювати всеосяжний контроль за розвитком культури в Україні, націлюючи більшовицькі організації на рішучу боротьбу з будь-якими відхиленнями від генеральної політичної лінії РКП(б).
Рішення пленуму ЦК КП(б)У були конкретизацією в специфічних умовах української дійсності відповідних розпоряджень московського парткерівництва. В. Ленін став ініціатором нової кампанії репресій проти інтелігенції. За його розпорядженням за кордон вислали кілька сотень представників інтелектуальної еліти Росії. Відгомоном цієї кампанії стала висилка в жовтні 1922 р. з Одеси, Києва, Катеринослава, Харкова в північні райони Росії та за кордон 70 вчених, погляди яких розходилися з офіційною лінією властей. Репресії проти інтелігенції тривали в Україні й у наступні роки непу.
Таким чином, КП(б)У, не допускаючи інакомислення, прагнучи звести всю сукупність проявів духовного життя в суспільстві до заздалегідь визначених схем, фактично залишалася на позиціях громадянської війни в культурно-ідеологічній сфері. За таких умов підтримку держави і більшовицької партії мала лише цілком одержавлена, наскрізь політизована, підпорядкована ідеологічним настановам культура. В спотвореному марксистсько-ленінському світогляді партійно-державного керівництва саме така «культура» оцінювалась як культура найвищого рівня - соціалістична.

Курс на українізацію 

Досвід громадянської війни свідчив, що без задоволення мінімуму національних потреб українського народу доля більшовизму в республіці завжди буде під загрозою. Саме ця обставина була основою політики «коренізації», яка після XII з'їзду РКП(б) (1923) впроваджувалася в усіх радянських республіках, а в Україні мала назву українізації. Українізація стала офіційною лінією більшовицької партії, вона передбачала виховання кадрів із представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів із навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Багато хто з більшовиків України з величезним ентузіазмом сприйняв курс на українізацію.
Важливе значення мала та обставина, що керували ключовим у справі українізації наркоматом освіти в 20-х роках переконані прихильники національного відродження -
Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Вони виходили з того, що українізація за умов збереження радянської влади має ліквідувати наслідки пригнобленого становища, в якому український народ перебував до революції. Українізація з її гаслами національного відродження сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції, які щиро прагнули служити народові, сприяти його соціально-економічному та духовному піднесенню. Не випадково перша половина 20-х років відзначена поверненням в Україну ряду відомих діячів національної культури, котрі залишили батьківщину в роки національно-визвольних змагань. Зокрема, для наукової роботи в республіці повернувся видатний український історик М. Грушевський. Частина представників західноукраїнської інтелігенції переїхала на Наддніпрянщину, щоб своєю працею сприяти національному відродженню.
Однак українізація не розглядалась її ініціаторами як самоціль. Цей процес із самого початку підпорядковувався «надзавданню» більшовицької партії - перебудові культури в Україні на засадах марксизму. Українізація допускалася лише тією мірою, якою не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам вищого державного й партійного керівництва.

Опір українізації 

3 перших же кроків українізація зіткнулася з опором партійного і державного апарату. Згідно з даними уряду УСРР, на початку 20-х років органи радянської влади в Україні переважно обслуговувалися російськими або російськомовними чиновниками. Багато хто з них не сприймав українізацію, вважаючи її політичним маневром, поступкою «петлюрівщині», і всіляко саботував.
У 1923 р. секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь виступив з «теорією», в якій доводив, що в Україні точиться «боротьба» двох культур: російської — «пролетарської, передової», і української -«селянської, дрібнобуржуазної, відсталої». Більшовики в цій боротьбі, природно, повинні бути на боці російської культури. Хоча ця відверто шовіністична теорія була засуджена, відповідні настрої серед більшовиків залишалися.
У другій половині 20-х років ситуація дещо змінилась. З великими труднощами вдалося перевести на діловодство українською мовою 75 % місцевих державних установ і організацій. Українізація стала поступово охоплювати найважливіші ланки партапарату. В 1927 р. в апараті ЦК КП(б)У 42 % працівників володіли українською мовою. Повільний хід українізації керівних комуністичних структур визначив характер і темпи українізації в цілому.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 
1. Якими були позиції більшовиків у культурно-ідеологічній сфері?
2. Як це відбилося на становищі української інтелігенції?
3. Чим була викликана політика українізації? Якою була її мета?
4. Хто були провідниками українізації в УСРР?
5. Які сили чинили опір українізації?
6. У чому суть теорії боротьби двох культур?
Якими були конкретні результати українізації?


ДОКУМЕНТИ 
1. З інформаційного листа секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя 
секретарям губкомів Компартії України. Серпень, 1992 р. 

ЦК дав директиву провести арешти і намітити до висилки професорів і представників інтелігенції, які явно чи таємно починають протягувати свої зміновіхівські міркування в практику культурної 
праці у вищій школі та інших радянських установах. Із намічених професорів і кількох лікарів більшість виявляється упертими ідеологами буржуазії, колишніми членами кадетської партії, які зараз намагаються в новій фразеології проповідувати старі кадетські 
гасла. 
Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років:
Соціальний портрет та історична доля. –
К: Вік, 1992. - С. 42-43.

2. Із резолюції червневого (1926) пленуму ЦК КП(б)У "Про
підсумки українізації" 
"Соціальне коріння російського шовінізму на Україні залягає в товщі російського міського міщанства (буржуазії) та в інтелігентсько-спецівському прошарку. 
При цьому треба підкреслити, що російський шовінізм на Україні має міцну підтримку в масах російського міщанства поза Україною. За його спиною старі, далеко не вижиті забобони щодо «українського діялекту», щодо переваги російської культури і т.ін. (розмови про переваги російської культури і висування положен-ня про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурою більш відсталих народів - українського, азербайджанського, киргизького та ін. - є не що інше, як спроба закріпити панування великоросійської національності), - говорить постанова XII з'їзду РКП(б)). 
Партія мусить вести рішучу боротьбу і у власних рядах, і в пролетарських масах проти забобонів російської та русифікованої частини пролетаріату, проти перекручень інтернаціоналізму, проти псевдоінтернаціоналізму, русотяпства, шовінізму. 
... Рішуче борючись проти пережитків російського шовінізму, що є головною перешкодою до розв'язання національного питання, партія мусить водночас боротися і проти українського шовінізму.
Культурне будівництво в Українській РСР. - Т. І. - С. 313, 314.

3. Д. Лебідь про «боротьбу» двох культур.
 Квітень 1923р. 
Поставити перед собою завдання активно українізувати партію, отже й робітничу клясу (за цю українізацію партія не може взятися, не перекинувши своєї роботи й на робітничу клясу) тепер буде для інтересів культурного поступу заходом реакційним, бо націо-налізація, тобто штучне запровадження української мови в партії, в робітничій клясі за теперішнього політичного, економічного й культурного співвідношення між містом і селом - це значить стати на погляд нижчої культури села, як рівняти з вищою культурою 
міста. 

Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. -
Мюнхен, 1979. -С.88.


ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
1. Документ № 1.
Виходячи із змісту документа, зроби висновок, чому в представниках української інтелігенції ЦК більшовиків бачив «ворогів народу». 
2. Документ № 2. Яким було ставлення більшовиків до процесу українізації згідно з резолюцією червневого (1926) пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації»? 
3. Документ № 3.
У чому полягає антиукраїнський характер теорії боротьби двох культур? Дай розгорнуту відповідь.

ОСВІТА І НАУКА В РОКИ НЕПУ

Згадай:
1. У якому стані перебувала освіта в Україні в 1917-1920 рр.?
2. Які зміни в науковому житті України відбулися в 1917-1920 рр.?

Культурно- освітня робота
 
Встановлення тотального контролю над сферами духовного життя особливо яскраво відбилося на культурно-освітній роботі. Ще в грудні 1920 р. при Наркоматі освіти УСРР за зразком Російської Федерації було створено Головний політично-освітній комітет - Головполітос-віту. V Всеукраїнський з'їзд рад у березні 1921 р. поставив завдання «якнайшвидше об'єднати культурно-освітню роботу під єдиним керівництвом Головполітосвіти і спрямувати її на боротьбу з пережитками анархізму, петлюрівщини, бандитизму, на пропаганду законів і заходів радянської влади». Цим рішенням більшовики підпорядкували Головполітосвіту обслуговуванню своїх партійних цілей.
Діяльність Головполітосвіти на собі відчули насамперед «Просвіти», які ще працювали в багатьох селах республіки. Протягом 1921-1923 рр. переважна їх більшість була насильно реорганізована в сільські будинки (сільбуди) і хати-читальні, які перетворювалися в організаційні центри політосвітньої роботи на селі. В містах органи Головполітосвіти використовували існуючі з революційних часів заклади та установи, провадили свою роботу через клуби, агітпункти, театри, бібліотеки.

Кампанія ліквідації неписьменності серед дорослих
 
Одним із важливих завдань культурно-освітньої роботи була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. У травні 1920 р. IV Всеукраїнський з'їзд рад видав постанову про боротьбу з неписьменністю. Все неписьменне населення віком від 8 до 50 років зобов'язувалося навчитися грамоти. До цієї роботи планувалося залучити письменників у порядку трудової повинності з відповідною оплатою, а загальне керівництво покладалося на Головполіт-освіту, до складу якої входила Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю. Як і раніше, ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та лічити, а й прищепити їм комуністичну ідею. У 1923 р., за прикладом РСФРР, в Україні під головуванням Г. Петровського було утворено товариство «Геть неписьменність!». На кошти товариства у 1924/25 навчальному році утримувалося понад 2,5 тис. пунктів і шкіл лікнепу, де навчалося до 100 тис. чол.
Оголосивши ліквідацію неписьменності одним із найважливіших політичних завдань, держава прагнула забезпечити цю кампанію літературою відповідного політичного спрямування. В Україні видавалися букварі для дорослих «Геть неписьменність!», «Червоний прапор», «Буквар залізничника», «Буквар селянина», книга для читання «Ми новий світ збудуємо» та інші. Зміст цієї літератури мав забезпечити поєднання навчання елементарних навичок читання й письма з вихованням відданості новому ладу, непримиренності до його противників.

Розвиток початкової освіти 

Перехід до мирного будівництва сприяв розвитку освіти в Україні. В 1922 р. був прийнятий «Кодекс законів про народну освіту в УСРР», який закріпив курс на підпорядкування школи ідеологічним настановам більшовицької партії. Метою виховання й освіти Кодекс оголошував «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом».
Ці утопічні за своєю сутністю завдання ставилися в умовах гострої нестачі найнеобхіднішого. У 1922 р. в Україні налічувалося 1,5 млн безпритульних дітей, сиріт і напівсиріт. Господарські труднощі спричинили скорочення асигнувань на народну освіту і зменшення - 1922 р. майже вдвоє у порівнянні з 1920 р. - кількості учнів. З часом економічне становище поліпшилося, що дало змогу збільшити протягом 1923-1925 рр. майже в 7 разів асигнування на освіту. В 1926 р. у школах України навчалося 2 105 070 чол. Було організовано десятки навчально-виховних закладів для сиріт і безпритульних. Одним із відомих теоретиків і організаторів цієї роботи був А. Макаренко. Однак у роки непу так і не вдалося залучити до навчання всіх дітей. Наприкінці 1925 р. поза школою залишалося ще понад 40 % дітей шкільного віку. Особливо багато їх було у сільській місцевості. 
Проголошений радянською владою курс на українізацію досить відчутно позначився на роботі школи. Число в УСРР шкіл з українською мовою викладання зростало. Якщо у 1925 р. вони становили 79,1 % усіх шкіл, то у 1930 р. - 85 %. У решті шкіл навчання велося мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та іншими.

Вища школа
 
Новий суспільний лад змінив певним чином роботу вищих навчальних закладів. Доступ до них дітей священнослужителів, землевласників, великих підприємців, інших осіб, яких відносили до «ворожих» радянській владі, був закритий. Для того щоб позбутися тих із них, кому все ж поталанило вступити до вузів, влаштовували чистки та перереєстрації студентів. Водночас велась активна і цілеспрямована робота по «пролетаризації» студентства, розширювалась мережа робітфаків. Набирали на ці факультети виключно за рекомендацією партійних, радянських і профспілкових організацій, військових частин. Наприкінці 1921 р. у вузах республіки налічувалося 12 робітфаків. 1925 р. в 30 робітфаках, які діяли на той час в Україні, навчалося близько 7,5 тис. студентів. Тенденція до розширення мережі робітфаків збереглась і в наступні роки.
Політика українізації сприяла впровадженню української мови в навчальний процес вищої школи. В 1923 р. Раднарком УСРР прийняв декрет, згідно з яким поступово, відповідно до наявності викладачів, що володіють українською мовою, необхідно було перевести вузи на українську мову викладання. Навіть перед військово-навчальними закладами України поставили завдання підготувати певну кількість командирів, які б володіли українською мовою. Першою це завдання виконала Харківська школа червоних старшин.
Мережа вузів у 20-ті роки швидко розширювалася. Вони готували спеціалістів для всіх галузей народного господарства. Наприкінці 20-х років українців серед студентів вузів республіки було трохи більше половини, росіяни становили 20 %, євреї - 22 %.
Як і в інших радянських республіках, в Україні створювалася група навчальних закладів, покликаних забезпечити більшовицьку партію і державу кадрами кваліфікованих працівників, викладачів, пропагандистів суспільних наук. Це — комвузи і радпартійні школи - елітні навчальні заклади, що користувалися особливою увагою Раднаркому і ЦК КП(б)У. В 1921 р. у Харкові почала працювати вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.

Наука 

Найвищою державною науковою установою республіки Раднарком УСРР оголосив 1921 р. Всеукраїнську академію наук (ВУАН). У 1922 р. її очолив український ботанік В. Липський, який перебував на цій посаді до 1928 р. Великий внесок у розвиток Академії зробив С. Єфремов, котрий тривалий час був віце-президентом ВУАН. У системі ВУАН на середину 20-х років працювало близько 40 науково-дослідних установ, що входили до трьох відділів: історично-філологічного, фізично-математичного і соціально-економічного. На початку 1924 р. в Академії налічувалося 37 дійсних членів і близько 400 наукових співробітників.
У 20-х роках особливо плідно діяв історично-філологічний відділ Академії, який очолювали визначні мовознавці А. Кримський і С. Єфремов. Відділ видавав журнал «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН». З поверненням в Україну М. Грушевський розбудовує історичну секцію цього відділу і через Держвидав видає з 1924 р. історичний двомісячник «Україна», який став провідним періодичним українознавчим виданням.
Учені активно працювали над забезпеченням потреб українізації. У 1921 р. було засновано Інститут української наукової мови, зусиллями співробітників якого до 1932 р. було видано 49 термінологічних словників і заплановано ще 34.
У фізично-математичному відділі ВУАН працювала група видатних учених, котрі своїми дослідженнями здобули міжнародне визнання. Це - математики Д. Граве, М. Кри-лов, хіміки Л. Писаржевський та В. Кістяківський.
Протягом 20-х років відбувався процес підпорядкування науково-дослідних закладів України відповідним установам центру. Рішенням ЦВК СРСР у 1925 р. Російська академія наук оголошувалася вищою всесоюзною установою та перейменовувалася в Академію наук СРСР. Республіканські академії наук, у тому числі Всеукраїнська, поступово перетворювалися на звичайні філії загальносоюзної академії наук.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 
1. Визнач, розв'язанню яких завдань була підпорядкована вся культурно-освітня робота в Україні.
2. Дай характеристику роботи товариства «Геть неписьменність!».
3. Яких змін зазнав освітянський процес в роки непу?
4. Які процеси відбувалися в 20-ті роки у вищій школі України?
Охарактеризуй внесок українських учених у розвиток різних галузей науки.



ДОКУМЕНТИ 
1. Із постанови РНК УСРР «Про боротьбу з неписьменністю»
21 травня 1921 р.
...Совет Народиых Комиссаров постановил:
1. Все население Республики в возрасте от 8 до 50 лет, неумею-
щее читать или писать, обязано обучаться грамоте... Обучение
это ведется в государственных школах...
3. Наркомпросу и его местным органам предоставляется право привлекать к обучению неграмотных в порядке трудовой пови-нности...
6. ...Органам Наркомпроса предоставляется использовать на-родные дома, церкви, синагоги, молельни, клубы, частные дома и подходящие помещения на фабриках, заводах и советских уч-реждениях.
Председатель Совета Народних Комиссаров Управляющий делами Секретарь
Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. - 1921. - № 9. - С. 254.
2. Із Кодексу законів про народну освіту УСРР (від 25 листопада 1922 р.)
§ 2. Мета радянського виховання і освіти - розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективу, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом, основаним на ясному розумінні законів розвитку природи і суспільства. § 3. Завдання органів виховання і освіти - бути знаряддям диктатури пролетаріату по знищенню класового суспільства, створення нового, провідником принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу пролетаріату на напівпролетарські і непролетарські верстви трудящих з метою виховання покоління будівників нового, комуністичного суспільства.
§ 4. Всі заходи по вихованню і освіті як дітей і юнацтва, так і дорослого населення, будучи строго погоджені з основними завданнями соціалістичної революції, повинні виходити з життєвих умов та інтересів трудящих, маючи тісний зв'язок з народним господарством і державним будівництвом Радянських Республік...
Культурне будівництво в Українській РСР: Збірник документів. -К.: Держполітвидав УРСР, 1959. - Т. 1.- С. 155-156.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
1. Документ №1.
а) Охарактеризуй масштаби боротьби з неписьменністю, яку вела радянська влада в 20-ті роки.
б) Чим були викликані такі масштаби?
2. Документ № 2.
а) Які завдання українських освітян випливали з Кодексу про народну освіту УСРР?
б) Дай критичну оцінку цих завдань.

ЛІТЕРАТУРА І МИСТЕЦТВО. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

Згадай:

1. Які нові явища з'явилися в літературно-мистецькому житті України в 1917— 1920 рр.?

2. У якому стані перебувала православна церква в Україні у 1917 — 1920 рр.?

Література

У 1919-1920 рр. з України виїхали видатні письменники й поети, зокрема М. Вороний, О. Олесь, В. Вин-ниченко, В. Самійленко. На зміну їм у літературу прийшло покоління молодих, котре, спираючись на демократичні традиції дожовтневої української літератури, прагнуло до оновлення мистецтва, написання художніх творів, співзвучних власному розумінню нової епохи. Це - О. Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Зеров, Г. Косинка, М. Куліш, М. Рильський, О. Слісаренко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий, В. Яловий і багато інших. У 20-х роках в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх і громадсько-політичних альманахів та збірників, 10 республіканських газет і 55 журналів. Виникали і розпадалися численні літературно-художні об'єднання: «Гарт», «Плуг», «Ас-панфут», «Ланка», «Молодняк», «Авангард» та інші.
У центрі дискусій різних літературних течій другої половини 20-х років був ідейний натхненник провідного літературного об'єднання України - Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — М. Хвильовий, член більшовицької партії, учасник громадянської війни, один із засновників новітньої української літератури.
Микола Хвильовий — росіянин за походженням (його справжнє прізвище Фітільов) щиро вірив, що більшовицька революція приведе до соціального і національного визволення
українського народу, розвитку його культури, мистецтва. Разом з тим загострене чуття художника дозволило йому одному з перших у радянській літературі відобразити в художніх творах назрівання в суспільстві небезпечних та трагічних змін. У літературній дискусії 1925-1928 рр. йшлося про шляхи розвитку української літератури, про необхідність широко використовувати досягнення європейського мистецтва, про недоцільність однобічної орієнтації на російську культуру. Без Європи, поза Європою Хвильовий не уявляв собі українського відродження. Він проголосив тоді надто сміливе гасло "Геть від Москви! Дайош Європу!», яке було закликом дати відсіч тому, що критики пізніше назвали «московським комплексом». «Злою іронією звучать безграмотні поради орієнтуватися на московське мистецтво», - писав письменник у публіцистичних роздумах «Україна чи Малоросія».
Письменника Хвильового цікавили питання відродження і розвитку української культури, можливості її виживання за умов соціалістичного будівництва, в яке він у той час ще щиро вірив, а не відрив України від Радянської Росії. Але саме так, як заклик до сепаратизму, оцінив червневий пленум ЦК КП(б)У 1926 р. погляди письменника. «Такі гасла можуть бути прапором для української буржуазії, що зростає на грунті непу, бо вона під орієнтацією на Європу безперечно розуміє відмежування від фронту міжнародної революції, столиці СРСР — Москви». Хвильового звинуватили в націоналізмі, ворожості до офіційного курсу партії, основних настанов більшовицького керівництва, «хвильовікації всіх граней суспільного життя», «причісування» української культури за великоруським зразком.
Більшістю українських письменників статті Хвильового були сприйняті із захопленням. «Враження від статей Хвильового подібне до того, ніби в кімнаті, де було так душно, що було важко дихати, відчинили вікна, і легені раптом відчули свіже повітря», - писав один із сучасників Хвильового, письменник М. Могилянський.

Образотворче мистецтво. Театр. Музика

3 переходом до мирного будівництва значно зростає інтерес до образотворчого мистецтва, музичної та театральної творчості. Виникає ряд об'єднань художників, у тому числі Асоціація художників Червоної України, члени якої - Є. Їжакевич, К. Трохименко, О. Кокель, Ф. Кричевський та інші — проголосили своїм основним завданням правдиве відображення сучасності. Тривала діяльність художників блискучої, оригінальної школи послідовників І. Бойчука (бойчукісти), в творчості яких у неповторний синтез зливалися елементи староукраїнського і візантійського живопису.
У театральному мистецтві плідно працювали колективи, об'єднані в Першому державному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка в м. Києві на чолі з О. Загаровим та державному драматичному театрі ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри. Нарешті, в 1922 р. у Києві засяяла зірка театру «Березіль», очолюваного одним із найвидатніших реформаторів українського театру за всі часи його існування - Лесем Курбасом. У 20-ті роки його творчість сягає вершин. Театр «Березіль» зібрав видатних майстрів української сцени- П. Саксаганського, О. Мар'яненка, М. Крушельницького, О. Сердюка, А. Бучму, Ю. Шумського та інших. В Україні на середину 20-х років налічувалося 45 професійних театрів.
У галузі музичного мистецтва відбувається творчий злет композиторів Г. Вірьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького, К. Бо-гуславського та інших. Далеко за межами республіки славилася хорова капела «Думка» на чолі з її беззмінним керівником Н. Городовенком. Цей колектив об'їздив усю Україну, виступав на Дону, Кубані, в Грузії, Азербайджані, в Москві, а в 1929 р. виїздив на гастролі до Франції.

Кінематограф. О. Довженко

У 20-х роках помітне місце в культурному житті посіло кіно. 1922 р. введено в експлуатацію Одеську кінофабрику, в 1927 р. розпочалося будівництво Київської кіностудії - на той час найбільшої в Європі. У середині 20-х років у містах і селах України працювало вже понад 500 кінотеатрів. У 1923 р. В. Гардін поставив фільм «Остап Бандура» за участю М. Заньковецької. В 1924-1925 рр. було створено понад півтора десятка картин. У 20-ті роки зійшла зоря одного з видатних майстрів українського і світового кіномистецтва О.Довженка. В 1927р. він поставив фільм «Звенигора», в 1929 р. - «Арсенал».
Отже, 20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком літератури та образотворчого мистецтва, музики та театру, кінематографа. Українська творча інтелігенція включалася в практичну діяльність зі створення декретованої партією соціалістичної культури, вносячи в неї національну сутність. Творчий потенціал українського національного мистецтва виявився настільки потужним, що всупереч усім перепонам і обмеженням ідеологічного характеру кращі його представники досягли небачених висот.

Релігійне життя

Атеїстичне керівництво більшовицької партії оголосило релігію історичним «пережитком», з яким слід боротися і який необхідно «подолати». На боротьбу з релігією і церквою були мобілізовані партія, комсомол, преса і навіть репресивні органи.
У цих складних умовах серед православних священиків і віруючих наростало прагнення до створення незалежної від Руської православної церкви (РПЦ) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 11 жовтня 1921р. з дозволу влади відбувся Всеукраїнський православний собор у Києві, який затвердив автокефалію та обрав Василя Липківського митрополитом УАПЦ.
Служба в автокефальних храмах велася українською мовою замість малозрозумілої церковнослов'янської, якою користувалися священики РПЦ. Управління автокефальною церквою ґрунтувалося на демократичних засадах за участю віруючих. Між РПЦ і УАПЦ точилася гостра боротьба за вплив на віруючих. Близько 7 млн парафіян пішли за автокефалістами, які об'єдналися в 2800 парафій. Але більшість віруючих в 20-ті роки все ще залишалася в лоні РПЦ.
Дозвіл на існування УАПЦ був тимчасовою поступкою центральної більшовицької влади національно-релігійним почуттям українського народу. Існування української автокефалії влада дозволяла, поки тривав неп і діяв курс на українізацію. У 1928 р. розгорнулося переслідування автокефальної церкви з метою її повного знищення.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй особливості літературного поцесу в Україні в 20-ті роки.
2. Проаналізуй вплив М. Хвильового на розвиток літератури.
3. Що тобі відомо про перші кроки українського кіномистецтва?
4. Чим, на твій погляд, можна пояснити складність розвитку літератури та мистецтва України у 20-ті роки?
5. Користуючись додатковим матеріалом, підготуй доповідь про одну з яскравих та драматичних сторінок розвитку української культури 20-х років.
6. Охарактеризуй особливості релігійного життя в роки непу.
7. Яке місце в релігійному житті України відігравала УАПЦ?


ДОКУМЕНТ
1. З праці М. Хвильового «Думки проти течи»
На яку із світових літератур повинна українська література взяти курс? У всякому разі не на російську. Це рішуче і без всяких застережень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи не дали б Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватися на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде мистецтво - це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріату нам і без московського мистецтва відомі, навпаки - ці ідеї ми, як представники молодої нації, скоріше виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація - на західноєвропейське мистецтво, його прийоми... Кінець прийшов не тільки «малоросійщини, українофільству й просвітянству», але й задрипанському москвофільству. Досить «фільструвати», «дайош» - свій власний розум... Москва сьогодні є центр всесоюзного міщанства.
Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. -Мюнхен, 1979. - С. 120- 121.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ № 1.
а) Охарактеризуй оцінку М. Хвильовим українського літературного процесу.
б) Що таке комплекси «меншовартості», «вторинності», «хуторянства» і як із ними боровся М. Хвильовий?
в) Чому М. Хвильовий закликає не орієнтуватися на російську літературу? Кого з тодішніх російських письменників ти пам'ятаєш?

УКРАЇНСЬКА СРР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921-1928 РОКИ)

Повторювально-узагальнюючий урок

Неп - вимушений відхід від «воєнного комунізму»

Роки нової економічної політики були особливим періодом у новітній історії України. Ці роки позначені компромісом між потребами життя, об'єктивними законами економічного, політичного і духовного розвитку суспільства, з одного боку, і вимогами більшовицької доктрини комуністичного будівництва - з іншого. Спроби продовжити «воєнно-комуністичний» курс за мирних умов зустріли народний опір у всіх радянських республіках. В Україні він вилився в антибільшовицьке повстання селянства і заворушення серед робітників. Відхід від «воєнного комунізму» став питанням життя і смерті партії більшовиків та створеної нею радянської держави.

Відбудова народного господарства

Першим і найважливішим кроком нової економічної політики стала заміна продрозкладки продподатком. Було легалізовано приватну торгівлю, підприємницьку діяльність. У роботу державної промисловості впроваджувалися госпрозрахункові засади. Україна в складі СРСР швидко виходила з економічної розрухи. Неп демонстрував свою життєздатність і економічну ефективність. Україна досягла довоєнного рівня промислового виробництва в 1925/26 господарському році.
Але в уявленні більшовиків нова економічна політика не мала далекої перспективи. Для них це було не що інше як вимушений тимчасовий відступ, за яким неминуче розгортатиметься новий наступ. «Цю політику, - писав В. Ленін про неп, - ми проводимо всерйоз і надовго, але, звичайно ... не назавжди».

СРСР - псевдофедеративна держава

Як вимушений відступ розглядали керівники РКП(б) і зміни в національно-державній політиці. Погодившись після деяких вагань і внутріпартійної боротьби на створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і відкинувши сталінський план «автономізації», більшовики так і не переглянули фундаментальне положення своєї партійної програми: «Як одну з перехідних форм на шляху до повної єдності партія висуває федеративне об'єднання держав, організованих за радянським типом». «Повна єдність», тобто унітарна держава, завжди була ідеалом більшовицької партії. Не випадково УСРР у складі СРСР мала ще менші повноваження, ніж мала Радянська Україна, об'єднана 1919 р. з Російською Федерацією та іншими радянськими республіками у складі «воєнно-політичного союзу». Ця обставина дає підставу характеризувати СРСР як псевдофедератив-ну державу.


«Українізація» і національно-культурне відродження

У національно-культурній сфері відступ від великодержавного курсу, який більшовицьке керівництво проводило в перші роки радянської влади, був особливо відчутний, і почався він задовго до переходу до непу. VIII конференція РКП(б), що відбулася в грудні 1919 р., резолюцією «Про радянську владу в Україні» поставила завдання широко впроваджувати в роботу державних органів українську мову, поповнювати партію, державний і господарський апарати за рахунок місцевих кадрів, переводити на місцеву мову викладання в школах, вищих навчальних закладах. Вище партійно-державне керівництво дійшло висновку, що до місцевого населення слід звертатися зрозумілою, близькою йому мовою. Ця політика в 20-ті роки дістала назву «українізації».
Державний апарат, шовіністичні кола в КП(б)У саботували політику українізації. Але оскільки ця політика стала офіційним державним і партійним курсом, відкрито виступати проти неї не наважувалися. Національно-комуністичні елементи стали активними провідниками українізації, сміливо викриваючи її відкритих і прихованих противників.

Національно-комуністичні тенденції

Українська національна інтелігенція сприйняла українізацію з піднесенням, прагнучи своєю працею сприяти національному відродженню. Хоча вона і не могла вийти за ідеологічні рамки, в які була поставлена більшовицькою партією, її діяльність сприяла зростанню національної свідомості широких мас сільського і міського населення. Результати цієї діяльності проявлялися не лише в мовно-культурній сфері. Деякі історики вважають, що українізація створила своєрідну соціально-політичну ситуацію, котра стимулювала сплеск національно-комуністичних настроїв в Україні. За сприятливих умов вони могли втілитися в національну форму суверенної радянської державності в Україні. Але наприкінці 20-х років ці тенденції були перервані.


ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. Простеж за розвитком міжнародної діяльності України на початку 20-х років. З якими країнами було встановлено дипломатичні відносини? Які договори було підписано в цей час?
2. Охарактеризуй процес створення СРСР. Яке значення для України мало входження до Союзу?
3. Назви прізвища державних діячів України, котрі в 20-ті роки відстоювали її національні інтереси. Як склалась їхня доля?
4. Що таке українізація?
5. На основі матеріалу про культурне будівництво в період непу порівняй мету, що її висувала перед діячами культури держава, і мету, яку відстоювали своєю творчістю П. Тичина, М. Зеров, М. Куліш, М. Хвильовий та інші. Як склалась їхня доля?
6. В яких сферах життя України в 20-ті роки проявлялися національно-комуністичні тенденції? У чому вони проявлялися?
7. Чи мала Українська СРР національно-комуністичну перспективу?


ЗАПАМ'ЯТАЙ ЦІ ДАТИ
28 грудня 1920 р. - підписання союзного робітничо-селянського
договору між РСФРР і УСРР
8-16 березня 1921 р. -X з'їзд РКП(б)
Травень 1921 р. - судовий процес над членами ЦК УПСР
Вересень 1921 р. - остаточний розгром махновців; перехід їх
на територію Румунії
1921-1923 рр. - голоду південних губерніях України
2 січня 1922 р. - створення Комісії у справах електрифікації
України (КЕУ)
1922 р. - початок роботи театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса
Серпень-жовтень 1922 р.- висилка близько 70 українських учених у північні райони Росії
30 грудня 1922 р. - створення СРСР
31 січня 1924 р. - прийняття Конституції СРСР
Березень 1925 р. - саморозпуск УКП
Кінець 1925 р. - завершення відбудови промисловості України
Грудень 1925 р. - XIV з'їзд РКП(б); проголошення курсу на індустріалізацію
1925-1928 рр. - літературна дискусія, розпочата з ініціативи М.Хвильового
1926/27 р. - завершення відбудови сільського господарства України
1928 р. - виступ М. Волобуєва в журналі «Більшовик України» із статтею «До проблеми української економіки»

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

_{Календарно-тематичне планування для історії України 10 клас, історія України підручник, урок історії для школярів, підручники з історії України}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.