Поняття про висоту і тривалість звуків

       У І класі діти повинні одержати перші поняття про висоту і тривалості звуків. Перше півріччя у вивченні музичної грамоти є своєрідним передбукварним періодом. Діти співають по слуху, слухають пісні у виконанні вчителя, починають поступово розбиратися у своїх слухових враженнях. Практика показала, що в першому півріччі недоцільно знайомити дітей з нотами. Необхідно ще підготувати їх до цього ознайомлення.

       Як ми знаємо, в нотному записі відбита точна висота і тривалість звуків. Треба, щоб діти ще до ознайомлення з нотами ясно уявляли собі, що звуки бувають різної висоти, і розуміли, що означають визначення «високі» і «низькі» звуки. Кожний вчитель знає, що діти добре відчувають різницю між низькими і високими звуками, але назвати, їх словом-терміном не вміють. Вони здебільшого говорять: «товсті» і «тонкі» звуки. Коли ж діти користуються термінами «високі» і «низькі» звуки, то часто плутають їх. Разом з тим дуже важливо, щоб діти, ознайомившись з нотами, оволоділи поняттям висоти, щоб вони зрозуміли, що «тонкі» звуки називаються високими, а «товсті» — низькими.

       Треба звертати увагу дітей на різницю звучання щодо висоти, використовуючи для цього різні приклади. Так розрізняються людські голоси і в мові, і в співі. В цілому чоловічі голоси звучать нижче жіночих; найяскравіша різниця між низьким, густим чоловічим голосом (бас) і високим, світлим жіночим голосом (сопрано). Одна й та ж пісня, проспівана людьми з різними голосами, звучатиме по-різному: в одних — густіше, в інших — прозоріше. Якщо вчитель користується на уроці яким-небудь музичним інструментом, він може зіграти одну й ту ж пісню на різній висоті, в різних октавах. При цьому добре звернути увагу дітей на те, як зміцнюється характер пісні залежно від того, в якому регістрі вона зіграна.

       Щоб перевірити, наскільки діти зрозуміли, які звуки називаються високими, а які низькими; які з них відносяться до середнього регістру і т. ін., можна провести таку гру. Якщо вчитель грає пісню у високому регістрі — діти піднімають руки вгору: якщо він грає в середній висоті — простягають руки поперед себе; коли ж учитель грає низько — діти опускають руки донизу. Правильне виконання цієї гри покаже, що діти опанували поняття висоти. Гра допоможе їм засвоїти це поняття. Після цього можна переходити до наступного завдання — до засвоєння висоти в межах пісні. Спочатку діти погано розрізняють у пісні рух мелодії. Вони не помічають і не можуть сказати, чи тримається голос на одній висоті, а чи йде він вгору або ж, скажемо, вниз. Внаслідок такої неясності уявлень вони часто не розуміють своїх помилок, коли співають мелодії неправильно. Для розвитку їх слухових уявлень про висоту дуже важливо показувати їм рух мелодії паралельно із співом. Наприклад, учитель робить на дошці умовну зарисовку мелодії тієї пісні, яку він розучує з дітьми. Він звертає увагу дітей на те, що голос у пісні йде то вище, то нижче або ж тримається на одній висоті, і пропонує їм стежити за записом пісні на дошці. Всі співають пісню, а вчитель водить паличкою по запису пісні для того, щоб слухові і рухові (рухи слухового апарата) відчуття дітей пов'язалися із зоровими.        У наведеному вище записі наочно показано співвідношення звуків не тільки за висотою, але й за тривалістю. На це також треба звернути увагу дітей, бо точне виконання довгих звуків сприяє виробленню навику протяжного співу. Для показу графічного запису можна використати таблиці з нотної грамоти, які вчитель вивішує на дошці 1. Учитель може робити подібні зарисовки у повітрі рукою.

       Цим прикладом показу рисунка мелодії рукою слід якомога частіше користуватися і в дальшому. Такий прийом сприяє виробленню свідомого ставлення дітей до пісні і розвитку їх слухових уявлень. Для перевірки того, наскільки міцно закріплені в дітей уявлення про будову мелодії пісень, можна, наприклад, намалювати на дошці рисунки двох раніш вивчених пісень, назвати їх і запропонувати вгадати, яка з них накреслена першою, а яка — другою. Правильне виконання цього завдання буде свідчити про закріплення у дітей зв'язку слухових уявлень з графічним зображенням мелодики.

       Звукоряд. Дальшим етапом роботи над висотою є з'ясування поняття про звукоряд, тобто поступову послідовність звуків за висотою. Учитель пояснює, що коли співати звуки підряд, то голос неначе піднімається або опускається по сходах із східця на східець. У музиці розрізняють сім різних східців — до, ре, мі, фа, соль, ля, сі; далі йде повторення цих же східців, але вище. Слід показати, що два однойменні звуки (наприклад, до 1 і до 2) при одночасному звучанні немов зливаються. Так само зливається й одночасно проспівана або зіграна в двох октавах мелодія. Треба дати дітям вслухатись у це. Добре було б показати дітям рисунок «східців» і проспівати звукоряд в межах до1 — до2 вверх і вниз. При цьому діти повинні стежити за підвищенням і зниженням голосу і одночасно — за рисунком східців.

       Такий спів звукоряду допоможе з'ясувати, що таке «звукові сходи». Проте в дальшому з дітьми краще і легше співати окремі відрізки звукоряду, починаючи із звуків середніх (приблизного звучання). У першокласників голос звучить на низьких звуках (ре і особливо до) глухо, їх голоси краще розвиваються і яскравіше звучать у верхньому відрізку звукоряду (ля, сі, до). Тому починати спів поспівок краще з середини звукоряду. Так, можна співати звукоряд вниз, починаючи від соль: соль, фа, мі, ре, до, і вверх: соль, ля, сі, до, а також назад: до, сі, ля, соль.

       Поки учень не знає нот, можна використати рисунок «східців» для співання невеликих поспівок. Учитель показує паличкою східці, які діти співають. При повторенні одного звука учитель двічі вказує на той же східець у відповідному ритмі. Наведемо приклади:

1) соль — фа — мі (чверті із зупинкою в кінці);
2) соль — соль — фа — фа — мі — мі (соль і фа — восьмі, мі — чверті);
3) соль — ля — сі — до2 (рівними чвертями);
4) соль — соль — ля — ля — сі — сі — до2 (всі звуки виконуються восьмими, лише до2 — як чверть).

       Такі ж поспівки можна співати, показуючи висоту звуків рукою. Рухи рукою можуть робити і самі діти. Найважливіше, щоб діти ясно уявляли собі, що означає перейти із східця на східець або залишитися на тому ж східці. З того моменту, як діти почнуть орієнтуватися в звукоряді, можна перейти до показу нотного стану, не припиняючи і співу поспівок за рукою або за східцями. Це важливо тому, що діти досить важко запам'ятовують, де і яка нота пишеться, і не 'можуть скоро почати спів з нот.

       Крім того, перш ніж перейти до нотного стану, треба показати, які існують у нотному записі «музичні букви» — ноти. Ноти, як відомо, розрізняються за написанням залежно від тривалості. Показати зразу всі тривалості неможливо. Тому в І класі ми обмежуємось показом двох видів тривалостей, що найчастіше зустрічаються в дитячих піснях, — чвертей і восьмих. На перших порах ми називаємо їх короткими і довгими, бо визначення «чверть» або «восьма» дітям ще незрозумілі. Довгі відповідають розміреному кроку, короткі — відповідають швидкому рухові. Оскільки діти вже зустрічалися з поняттям довгих і коротких звуків ще при графічному записі пісень кубиками, то засвоєння цих тривалостей не становить для них труднощів.

       Знаючи зображення нот, можна зробити за їх допомогою умовний графічний запис пісні, не користуючись ще при цьому нотоносцем. Ось як можна записати пісню «Во поле береза стояла» графічно, але вже за допомогою нот:

       Вся згадана підготовка до засвоєння нотного запису при звичайних умовах займає перше півріччя. З другого півріччя починається ознайомлення дітей з записом нот на нотному стані. Нотний запис. Учитель пояснює, що музичні звуки записуються нотами на п'яти лінійках, які називаються нотоносцем. Ноти пишуться і на лінійці, і між лінійками. Чим вище звук співається, тим вище він пишеться. Діти узнають, що п'яти лінійок невистачає для того, щоб розмістити всі звуки. Тому доводиться додавати лінійку, їх так і називають додаткові. Додаткові лінійки короткі, на лінійці міститься тільки одна нота. На початку нотоносця ставиться особливий знак — ключ,, який ніби відкриває нам секрет, до якого регістру відносяться записані на нотному стані звуки. Басовий ключ ставиться тоді, коли записуються низькі звуки, а скрипічний — для запису звуків середніх і високих.

       Жіночі і дитячі голоси звучать у високому і середньому регістрах; вони нагадують звуки скрипки. Тому цей ключ і називається скрипічним. його називають ще ключ соль, тому що завиток ключа оточує другу лінійку, де пишеться нота соль середньої висоти. Учитель показує дітям запис нот у межах до1 — до2, тобто запис знайомого за східцями звукоряду.

       Тепер можна співати відрізки звукоряду за нотним записом. Однак запам'ятати зразу запис нот у межах цілої октави важко. Спершу треба добре запам'ятати три звуки — мі, фа, соль. Діти повинні запам'ятати, який із цих звуків де пишеться. Учитель вказує спершу послідовно ці три звуки, а діти називають їх. Те саме він робить врозбивку. Однак слід якомога швидше перейти до співу цих звуків з нот. Спершу вчитель співає для настройки весь звукоряд соль — до, а потім тільки соль — фа — мі, які весь клас повторює кілька разів. Можна спів цей урізноманітнити, наприклад, співати звуки у висхідному порядку (мі — фа — соль), повторювати звук двічі; нарешті, можна проспівати з нот першу частину пісні «Как пошли наши подружки».

       Коли три звуки засвоєні, можна поступово додавати звуки ля, сі, до. В межах цих звуків можна співати вже досить багато пісень або уривків пісень. Здебільшого це, звичайно, ще не читання нот, а спів на слух знайомих пісень або уривків з них з називанням нот. Для І класу дуже важливо засвоїти ноти в межах 5—6 звуків. Тому дітям треба дати якомога більше прикладів для співу з називанням нот. Наведемо ряд прикладів для співу з нот, в тому числі і уривки розучуваних у І класі пісень.

       Дуже важливо використати знання нот під час розучування пісень. Діти часто не можуть на слух уловити, які помилки вони роблять у пісні. Нотний запис надзвичайно допомагає в цьому випадку. Наприклад, діти неточно виконують у «Повітряній пісні» мелодію на словах «Ходить хмара». Слід виписати це місце на дошці, проспівати його з словами і з називанням нот. Якщо це важко дається зразу всьому класові, треба запропонувати проспівати спершу кращим учням, а потім — всім разом. Учитель сам може підспівувати, допомагаючи тим учням, що неправильно співають.

       Отже, на кінець першого року навчання учні одержують початкові поняття про висоту і тривалість звуків у пісні. Вони дізнаються, що в музиці кожний звук має свою назву, що таких звуків сім і що вони мають свою послідовність. Діти навчаються співати ці звуки, правильно називати їх на легких прикладах у посхідце-вому порядку. Вони узнають, як записуються нотами звуки в межах до1 — до2, твердо вивчають запис від мі1 до до2 і навчаються співати з нот в цих межах як розучувані пісні, так і невелику кількість легких прикладів у посхідцевому русі.