НАТАЛЯ ЗАБІЛА
 (1903-1985)

У родині майбутньої поетеси любили му¬зику, книги, живопис. Наталя змалку цікави¬лась читанням, пробувала писати вірші. Ко¬ли їй виповнилося чотирнадцять років, сім'я з Петербурга переїхала до Харкова. І відтоді все своє життя Наталя Забіла присвятила дітям — учителювала, працювала редактором у різних журна¬лах, писала вірші, оповідання для малят і школярів. Особли¬вий інтерес викликають її «Прабабині казки», які перегукують¬ся з народними. Цікаво, з вигадкою вона розповідає читачам про таємниці природи, світ праці, щирі, теплі стосунки дітей і дорослих.

Понад 200 книжок для дітей видано за життя поетеси. Іх читали ваші бабусі, дідусі, батьки.
Пригадайте, які твори Наталі Забіли ви читали раніше, і прочитайте нові.

ХТО СИЛЬНІШИЙ?

Одного разу Сонце й Вітер
посперечались не на жарт:
хто з них із двох сильніший в світі
і більш за те пошани варт?

Говорить Вітер: — Я суворий,
я нажену на всіх страхи,
я й розхвилюю синє море,
я й на хатах зірву дахи!

Я взимку віхолою вію,
усе заметами запну.
Я і тебе здолать зумію —
на тебе хмари нажену!

— Зате ж весною,—
Сонце каже,—
поглянь на перші квіточки:
на них мій промінь тільки ляже —
вони й розкриють пелюстки.


І на деревах змерзлих, голих
бруньки розпукуються теж...
Мені послушне все навколо,
бо сили маю я без межі
Як влітку все росте і спіє —
це ж я життя всьому даю,
це ж я усе навколо грію
і все ласкаю і люблю.
Коли ж пташиний спів замовкне,
я порядкую як на те — звелю
тихенько: «Листя, жовкни!»
І листя стане золоте!
Скривився Вітер нетерпляче:
— Еге ж, це поки я притих!
А як подму, тоді побачиш,
що залишу я з квітів тих!
Та ще й без жодного зусилля
я на дерева налечу
і все те жовте листя з гілля
і позриваю, й розмечу!
Та що казати?! Нумо нині
ходім провірим — хто із нас
скоріш страху завдасть людині
і роздягти зуміє враз?!
Пішли. Аж глядь — по полю чітко
веде до ставу людський слід.
І справді, здалека вже видко —
людина вибігла на лід!
На голові — пухнаста шапка,
на плечах — теплий кожушок,
кашне червоне в білу крапку
та ще й ремінний поясок.
І ковзани в людини гострі...
її впізнати можна враз!
Звичайно ж, ця людина — Костик.
Отой, що ходить в третій клас.
Ось він на старті, як годиться,
пригнувшись на хвилину, став
та й полетів, помчав, як птиця,
через увесь широкий став!
А Вітер каже: — Ну й людина!
Та хто ж її не дожене?!
Зірву я миттю й кожушину,
і шапку, й в крапочку кашне!
Присвиснув Вітер і помчався,
на хлопця налетів як стій!
І тут, на диво всім, почався
між хлопчаком і Вітром бій.
Завивши так, що стало жаско*,
за шапку Вітер враз смикнув!
А Кость лише міцніш зав'язки
під підборіддям затягнув.
Тоді, іще грізніш завивши,
рвонув Вітрило кожушок,
а Костик, ходу не спинивши,
затяг тугіше поясок.
Вітрило за кашне узявся,—
бо ще двобою не кінець!
А Кость лиш дужче замотався
й заткнув кінці за ремінець.
Та як почне робить фігури,
виписувати кренделі!..
І Вітер зупинивсь похмуро
та й ліг безсило на землі.
— Тепер вже я візьмусь за діло! —
тут голос Сонце подало.
І заблищало, заясніло,
розливши світло і тепло.
Воно торкнулось обережно
до хлопчакової щоки
та й каже: — Скинь важку одежу,
щоб далі бігать залюбки!

Роз'єднай слова і прочитай далі.
Костикскинувкожушинку,
жбурнувкашнеышапкувсніг
і, заспівавшипіснюдзвінко,
навколоковзанкипобіг.
Сплеснуласьрибкавополонці,
лідзаіскрився, наческло...
Івітерподививсьнасонце
тайкаже: — Типеремогло!

Жаско — жахливо, страшно.

Чому засперечалися Сонце й Вітер? Як вони вирішили пе-Ю ревірити свою силу?

Знайди і прочитай, як діяв Вітер. А як — Сонце? Знайди слова, які передають ставлення автора до Вітру і Сонця. Прочитай їх так, щоб можна було відчути і твоє ставлення до них.
Поміркуй, що нам хотіла сказати цим віршем поетеса, від чого застерегти.
Чи схожий цей твір на казку? Чим саме?
Розглянь малюнок. Як на ньому зображено дійових осіб?

***
Кожен місяць, кожну пору
на землі нове вбрання.
Й ми самі не ті, що вчора, —
ми зростаємо щодня.
Глянь навколо оком пильним
і побачиш зміни ці,
як повільно, неухильно
йдуть по черзі місяці.

ЧОТИРИ ПОРИ РОКУ

Весела, гарна й кучерява
маленька дівчинка Весна
біжить, сміється, сіє трави,
і пісня ллється голосна.
По всіх усюдах пісня лине,
усе пробуджує від сну,
і всі комашки, всі рослини
вітають дівчинку Весну.
Дерева просять: — Весно красна,
розкрий на гілочках бруньки! —
А луки кажуть: — Кинь-но рясно
по нашій зелені квітки!
І луки буйно зацвітають,
і свіжим листям гай шумить,
а дівчинка росте, зростає
не щогодини, а щомить.


Це не дитя вже — подивіться
на гарну дівчину струнку!
Вона збирає полуниці
і стиглі вишні у садку.
І, світлом сонячним залита,
слідкує, щоб усе-росло...
її тепер вже кличуть — Літо,
хороше Літечко прийшло!
І сонце тепле, й небо синє,
і всюди праця йде на лад.
Вже запашні копиці сіна
на луках вистроїлись в ряд.
А ось веселі, загорілі
вітають Літо малюки,
і плещуться, й здіймають хвилі
під тихим берегом ріки.
Дні йдуть — і золота пшениця
додолу хилить колоски.
Не дівчина вже — молодиця
виходить в поле залюбки.


Турбот і справ у неї досить,
в роботі їй не заважай:
це працьовита й щедра Осінь
збирає добрий урожай.
І яблука зриває гарні.
І груші, й сливи запашні.
І буряки до цукроварні
везуть з плантацій день при дні.
Вже над землею ходить холод,
і путь відкрито всім вітрам.
— Беріть книжки, ідіть до школи!
говорить Осінь школярам.
Ще й помаха пташкам привітно:
— До вирію летіти час! —

І жовте листя непомітно
з дерев зриває раз у раз.

Роз'єднай слова і прочитай далі.

Злітаєлистя. Жовтийкилим
лягаєзшурхотомдоніг.
Авженаньогопухомбілим
сідаєпершийчистийсніг.

Вже зникла дівчина колишня,
і молодиці вже нема.,.
І тільки бродить в білій тиші
бабуся лагідна — Зима.

— Ану,— бабуся дітям каже,—
беріть санчата й ковзанці! —
Сама ж не сяде, не приляже,
бо стільки справ в її руці:

вона вкриває льодом води
усіх ставків, озер та рік,
під сніг ховає в полі сходи,
щоб лютий холод їх не пік;

велить, щоб віхоли гуділи,
хилили все живе до сну...
І все спочине... І зраділо
зустріне дівчинку — Весну!

Якою зображено у вірші Весну? Знайди в описі Весни сло ва, які відображають її основні ознаки.
Про яку пору року сказано, що вона працьовита й щедра?
Чому?
Якою зображено Зиму?
З ким порівнюється кожна пора року? Як їх зображено
на малюнках?
Чим закінчується вірш?

У ДИТЯЧОМУ ТЕАТРІ
Затихнув гомін.
В залі згасло світло,
і, враз заполонивши всі чуття,
розсунулась завіса...
І розквітло
життя — мов казка,
й казка — мов життя.
Відкритими очима і серцями
поринули в ту казку глядачі,
захоплено, бурхливо до нестями,
всім помислом за дією йдучи.
А дія розгортається, як злива:
палає барвами казкове тло,
герої йдуть на подвиги сміливо,
стоять за правду і долають зло.
І кожне слово,
кожен світлий образ
в одкритім серці залишає слід...
І кожен мріє —
дужим та хоробрим
зрости й піти
в широкий білий світ!
Зрости і стати —
як оці герої,
що в боротьбі долають всі путі!..
І все, що є на сцені тільки грою,
самим зазнати
в справжньому житті!..


Чи знайомі тобі почуття глядачів театру, про які говориться
у вірші?
У яких словах вірша найвиразніше сказано про захоплення дітей виставою?
Підготуйся виразно прочитати вірш: зверни увагу на розділові знаки, визнач рядки, читання яких потребує підсилення голосу.

Бажаю вам бути не лише глядачами,
а й акторами шкільного театру!

О.Я.Савченко. Читанка 3 клас

Вислано читачами з інтернет-сату