Ти, певно, вже чув про Біблію. Це одна з найдавніших та найвідоміших книг світу, яку писали наймудріші люди протягом багатьох століть, її ще називають Вічною книгою.

        Назвою «Біблія» об'єднано окремі книги — священні тексти, визнані церквою як непорушний закон віри та життя. У них містяться церковні проповіді, молитви, легенди про життя святих, їхні пророцтва.
        Біблія — Святе Письмо для християн і найвизначніша пам'ятка культури для всіх людей світу. її зміст надихав і надихає на творчість художників, письменників, композиторів.
Прочитай біблійні легенди і поміркуй над ними.
 
ВАВИЛОНСЬКА ВЕЖА
Це було так давно, що вже ніхто й не пам'ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.
І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну:
—    А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу
високу! — мовив один.
Зраділи всі та й загукали:
—    Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!
Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.
Всі працюють, усі співають, весело всім.
Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.
Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.
А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала!
І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.
«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»
 
І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.
Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.
В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.
Маляр кричить:
—    Фарба скінчилась!
А в нього виходить:
—    Но мор пент!
—    Нічого не розумію! — кричить йому інший.
А виходить:
—    Женком пренепа!
 
І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.
—    Віндадори!
—    Маракірі!
—    Бобеобі!
—    Дзин!
Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?
І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.
І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.
Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного.
І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

Примудрилися, покрівельники, недобудовану.
Замір — тут: намір, бажання щось зробити.

     Про що розповідається в легенді?
     Як будувалася вежа? Знайди її опис. Чим вона вражала і звеселяла будівничих?

     Що сказано про матеріали, з яких вона будувалася?<u</u>

Попрацюйте  разом! Порівняйте опис вежі з її зображенням на малюнку. Що ви помітили? Якими синонімами можна замінити слова: наче у воду опущені, подейкують!
Поміркуйте   разом! Чому Богу Ягве не сподобався намір людей дістатися неба? Яку думку передають виділені речення?
Які запитання у вас виникли?
Будьте дослідниками! Дізнайтеся, у якому значенні вживається вислів вавилонське стовпотворіння.

КАЇН І АВЕЛЬ
В Адама і Єви було двоє синів. Старшого звали Каїн а молодшого — Авель. Каїн орав землю, та землі н< любив. І зірок не любив, і птахів не любив, і дерев ні любив. Каїн усім заздрив і всіх ненавидів, тому що вії був злий і жорстокий.
Коли птахи пролітали понад землею, Каїн кидаї у них каміння: заздрив птахам, що вони вміють літати.
Коли зірки спалахували в небі, Каїн і в зорі кидав каміння, тому що зірки вміли світити. Коли опівдні дерева кидали на землю тінь, Каїн обламував гілки — він і тіні чужій заздрив! Злою людиною був Каїн, дуже злою.
А брат Каїна — Авель — був веселий і добрий. Він випасав овець. З ранку й до вечора блукав зі своєю отарою широкими луками, грав на сопілці, співав пісень.
Зірки, дерева й птахи слухали його пісні. То були перші пісні на землі.
Птахи, дерева й зірки полюбили Авеля. А Каїна почали боятися.
Якось холодної ночі надумали брати розпалити вогнище. .
Довго Каїн розпалював своє вогнище. Та не слухався вогонь злих Каїнових рук. Не горів.
А під добрими руками Авеля вогнище спалахнуло відразу. Затріскотіли гілки, наче тільки чекали доторку легких пальців Авеля.
Заграло полум'я. Весело зробилося навкруги, тепло. Заспівав Авель пісню про вогонь і про зірки, про те, як гарно жити.
Позаздрив Каїн Авелю, що вогнище в нього розгорілося. Підняв із землі камінь і вбив брата свого.
Урвалась пісня. Упав Авель на землю. Покотилася сопілка. Не вигравати їй більше веселих пісень.
Озирнувся Каїн. Навкруги — нікого. «Ніхто й не бачив, як я убив Авеля, ніхто й не довідається»,— подумав Каїн. І втік до лісу. Скрадається Каїн лісом, раптом чує — дерева зашепотіли: «Каїне, де твій брат Авель?»
Кинувся Каїн від дерев у степ, а над ним зірки піднялися та як задзвонять із небес: «Каїне, де твій брат Авель?»
Заметушився Каїн: куди втікти від зірок? До землі ригнувся, плазує, наче павук, очима косує.
Прокинулися птахи. З усіх боків галасують: «Каїне, ї твій брат Авель?»
І здалося Каїну — то всесвіт кричить йому навздогін: «Де твій брат Авель?»
— Хіба я вартівник своєму братові? — зухвало відповів Каїн.
Збагнув Каїн, що хоч нікого й не було, коли він убив Авеля, та бачили те зірки, дерева, птахи...
 
І зненавиділи люди Каїна за те, що він заплямував землю кров'ю. І прокляли його. І його ім'я.
Відтоді минуло багато-багато віків. Багато зірок згасло. Люди народжувалися і помирали. Мінялися звичаї. Забувалися казки. Але й до сьогодні про лиху, заздрісну людину кажуть: Каїн. Або окаянний*.
Скрадається, благословилося, зненавиділи, заплямував. Окаянний — грішний, проклятий.

      Послухай легенду у виконанні вчителя або товариша, який гарно читає. Що тебе у ній вразило? Що було незрозумілим? Якими змальовано Каїна і Авеля? У чому був переконаний Каїн, вчинивши кривавий злочин? У яких рядках тексту про це сказано? Про що запитували злочинця дерева, зірки, птахи? Що прославляється і що засуджується в легенді?

     Перевір, чи правильно ти зрозумів слова і вирази з тексту: на світ благословилося — почало світати; очима косує — на всі боки озирається; прокляли — осипали словами, що виражають різкий осуд, обурення.

ЧОМУ ЛЮДИНА НЕ ЗНАЄ, ДОКИ ЖИВЕ
Ішов одного разу Ісус Христос із святим Петром* дорогою і бачить — чоловік городить пліт. Підійшли до нього і дивляться, як він це робить.
—    Чому з такого тонкого пруття городиш? — питає чоловіка святий Петро.
—    Не таке вже воно й тонке,— відповів чоловік.— Яке є, таким і городжу.
—    Узяв би та нарізав товстого пруття, то і пліт би був міцнішим,— озвався Ісус Христос до чоловіка.
—    А нащо мені міцніший пліт? — посміхаючись, запитав чоловік.— До моєї смерті і цей видержить.
—    А хіба  ти  знаєш,  доки  живеш? —  здивовано запитав Ісус Христос.
—    Певно, що знаю. Ще два роки мені залишилось прожити на цьому світі, то і цей пліт доти видержить.
А потім,  кому буде потрібно, то нехай собі зробить інший. Попрощалися з чоловіком і пішли своєю дорогою.
— Це недобре, Петре, що людина знає, доки живе,— озвався по дорозі Ісус Христос до святого Петра.— Краще вже нехай людина не знає, доки живе, бо тоді вона буде сумлінно працювати і постійно дбати про себе і свою сім'ю.
Тому від того часу і аж донині жодна людина не знає, доки живе.

      Святий Петро — учень Ісуса Христа, апостол, пророк.
      Що побачили одного разу, подорожуючи, Ісус Христос із святим Петром?
      Що в роботі чоловіка їх здивувало і насторожило? Яка розмова відбулася між ними? Прочитай.
      Якого висновку дійшли Ісус Христос і святий Петро після розмови з чоловіком? Що з цього приводу сказав Ісус Христос Петрові?
      Поміркуйте разом над виділеними реченнями. Як ви їх розумієте?
      Зверніться до початку розділу. Пригадайте, що таке Біблія. Які ще назви має ця книга?
      Чому зміст Біблії зберігся і дійшов до нас з глибини віків? Чому ця книга залишається цінною і для сучасних людей?
      Що ви хотіли б запитати про Біблію, біблійні легенди?
      Пригадайте, з якої легенди ці речення: Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала.
      Закінчіть уривок: Мінялися звичаї. Забувалися казки. Але й до сьогодні...