Пам'ятаєш байку Леоніда Глібова, у якій Лебідь, Рак і Щука діють як люди, що не можуть дійти згоди? Який висновок з неї випливає? Кожна байка чогось навчає читачів, від чогось застерігає. Повчальний висновок байки називають мораллю. Часто він звучить наче прислів'я, як, наприклад, у байці Леоніда Глібова «Чиж та Голуб»: «Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся».
А які ще байки ти знаєш? Хто в них діє?
Далі ти прочитаєш байки, написані авторами, які жили і творили у різні часи. Спостерігай, як побудовано твори, хто їх герої, чим закінчуються байки, що в них висміюється.
 
* * *
Першим байкарем, ім'я якого відоме світу, був Езоп. Він жив у Стародавній Греції. Ще за життя він набув слави мудреця. Езоп розповідав людям короткі байки, які навчали їх розрізняти добро і зло, замислюватися над своїми вчинками і словами. За зразком Езопових байок складали свої твори письменники різних народів.
Прочитай одну з байок Езопа.

ДВОЄ ПРИЯТЕЛІВ І ВЕДМІДЬ
Двом приятелям випало одного разу йти вкупі з села до міста. Дорога пролягала через густий ліс.
—    А чи не спіткає нас яке лихо в путі? — питає
один.— Ану ж нападе дикий звір?
—    Нема чого боятися. Коли що й трапиться — нас
двоє, будь-кому дамо відсіч.
Невдовзі дісталися приятелі лісу й пішли попід високими деревами. Аж раптом звідки не візьметься ведмідь. Один з приятелів, ледь його забачивши, кинувся до високого дерева і вмить видерся під самісінький вершечок. Він знав — ведмідь високо не вилізе.
Другий ішов трохи позаду й розглядався по боках. А коли помітив звіра, було вже пізно. Видиратися на дерево — марна справа, ведмідь наздожене. Треба придумати щось інше. І чоловік упав додолу та прикинувся неживим, бо знав — ведмідь ніколи не чіпає мертвих.
Ведмідь підійшов і вгледів його. Тихенько нахилився над головою. Чоловік затамував подих, Обнюхав його ведмідь, бачить — не дихає, то й подумав, що мертвий, і подався своєю дорогою.
Підвівся чоловік, нажаханий, блідий, не вірячи самому собі, що врятувався від ведмежих обіймів.
А приятель усе те бачив з дерева і коли оговтався*, зліз із дерева, підійшов та й каже:
 —    Коли б ти знав, як я злякався за тебе! Дуже радий, що ти врятувався, братику мій! Ну, а тепер розкажи, що тобі шептав на вухо бурмило?
—    Сказав, щоб я ніколи не ходив нікуди з приятелями, які в скруту кидають мене самого і чимдуж тікають, рятуючи власну шкуру.
—    Отак і сказав? — здивувався приятель.— Ти ба
який розумний!
—    Отак. І він має слушність, бо друзі пізнаються
в біді.
Езоп

(Переклад з новогрецької Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)

 Оговтався — прийшов до тями, заспокоївся. Бурмило — жартівливе прозвисько ведмедя. Має слушність — тут: правий.

      Знайди у байці зачин, основну частину і кінцівку. Зістаі
розмову приятелів на початку байки і по завершенні приго
ди. Чи можна їх вважати друзями?
Які риси характеру засуджуються у байці?
Пригадай твори, подібні до цього за головною думкою.
Які слова з байки стали прислів'ям?
 
* * *
   Пригадай, що тобі відомо про Леоніда Глібова  (1827—1893). Де народився видатний український байкар? У якому місті пройшла найбільша частина його життя? Які твори Глібова ти читав? Про що вони?

ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ
—    Як ти співаєш, Півне, веселенько...
—    А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
виводиш гарно так і жалібненько,
що іноді аж плачу я...
Як тільки що почнеш співати,
не хочеться й пшениченьки клювати,—
біжиш в садок мерщій...
—    Тебе я слухала б довіку, куме мій,
аби б хотів співати...
—    А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
поки співаєш на калині,
то й весело мені, і забуваю я
свою недоленьку, життя своє погане
та безталанне... А тільки замовчиш

або куди летиш,—
заниє серденько, неначе на чужині...

І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю,

та виглядаю все Зозуленьку мою.

Як гляну на тебе — така ти невеличка, моя перепеличко,
а голосочок-то який!
Тонесенький, милесенький такий...
Куди той соловей годиться?
—    Спасибі, братику, за дббреє слівце.
Як не кохать тебе за се?
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
і далебі, що так,— пошлюся я на всіх. —

Де взявся Горобець, послухав трохи їх
та й каже: — Годі вам брехати
та одно другого знічев'я* вихваляти! —

Пурхнув — та й був такий.
За що ж,— хто-небудь попитає,—

Зозуля Півня вихваляє?

За те, що Півень годить їй

та потакати добре вміє:

рука, як кажуть, руку миє.
Леонід Глібов

Далебі — справді, правду кажучи. Знічев'я — тут: без причини.

      Якими ти уявляєш Зозулю і Півня?
Навчись виразно читати байку: передавай своє ставлення
до героїв твору, зверни увагу на розділові знаки, паузи. Як
треба читати слова Горобця?
Попрацюйте   разом! Які рядки є мораллю байки?
Які слова звучать як прислів'я?
Підготуйтесь розіграти байку за ролями.
 
      Далі ти прочитаєш ще одну байку під назвою  «Зозуля й Півень». її написав видатний російський байкар Іван Крилов (1769—1844). Він жив і творив у Москві. Його байки написані жваво, просто і водночас дуже виразно.
Порівняй байки Леоніда Глібова та Івана Крилова. Чим вони подібні? Чим відрізняються?

ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ
—    Як, любий Півнику, співаєш ти чарівно!
—    Зозуленько, не згірше й ти,—
виводиш плавно так та рівно:
співачки кращої у лісі не знайти!
—    Тебе, кумасю мій, вік слухать я готова.
—    А, ти, красуне, забожусь,
замовкнеш лиш на хвилю, жду я не діждусь,
коли заллєшся знову...
Відкіль такий береться голосок?
Тонкий і чистий як струмок!..
Такі-бо всі ви дивні: невеличкі зроду,
а спів — куди там солов'ю!
—    Спасибі, кумоньку, за похвалу твою!
Та й ти співочу маєш вроду:
куди там райським тим пташкам.
Тут Горобець до них цвірінькнув: «Годі вам!
Як не хваліть одне одного чуло*,—
у вас обох поганий смак...»
За що ж, спитаєте, однак,
Зозуля Півня хвалить так?
За те, що хвалить він Зозулю.
Іван Крилов (Переклад Миколи Шеремета)

Чуло — тут: ласкаво.
 
* * *
Ти вже знайомий з віршами і казками Олени Пчілки. Олена Пчілка — це літературне ім'я Ольги Петрівни Драгоманової (по чоловікові Косач), яка народилася 1849 року у місті Гадячі на Полтавщині. Олена Пчілка працювала як письменниця, перекладачка, збирачка усної народної творчості. її ставлення до життя відбилося в літературному імені. Вона, наче невтомна бджілка, збирала для дітей знання й досвід українського народу.
Олена Пчілка померла у 1930 році у Києві. Прочитай одну з байок письменниці.

КОТОВА НАУКА
Котик Мурко находився,
десь там лазив, наморився —
скочив на диван.
Ох, та й пишно ж як розлягся!
Як розкішненько простягся,
мов великий пан!
Зирк малий Петрусь на нього,
на пустунчика отого,
і сказав йому:
—    Ах ти ж, Мурку, ах, ледащо.
Чи тобі робить нема що
у дворі всьому?
А глядіть в коморі, в хижі
та ловить шкідливі миші,
стерегти добра?
Розпустився, розманіживсь,
тільки спав би все та ніживсь!
Глянь, яка пора! —
Так Петрусик лихословив.
Мурко вислухав і мовив:
—    Правда, далебі!
Вже ж недобре лінуватись,

до роботи не прийматись — це скажу й тобі:
он книжки твої ще в схові
і завдання не готові,
що на завтра вчить.
Поки ходиш, ґави ловиш
та мені докори мовиш,
міг би все зробить:
міг би вивчить байку «Хмару»*
чи зробить задачок з пару,
а хоч би і п'ять.
І що треба написати,
все гарненько посправляти —
не байдикувать!
Часто так і в нас буває:
хтось там судить, дорікає,
іншого займа;
а на себе озирнутись
та швиденько схаменутись,—
то цього нема!
Олена Пчілка

Розманіживсь — розслабився. «Хмара» — байка Леоніда Глібова.

     Яким у байці зображено котика, а яким — Петруся?
З яким почуттям, інтонацією читатимеш слова хлопчика? А котика?
Знайди мораль байки. Які людські вади засуджує автор?
Підготуйтесь розіграти байку за ролями.
Твори яких байкарів ви прочитали?  Чим байки відрізняються від віршів, оповідань, казок?
Які рядки з прочитаних байок звучать як прислів'я?
Прочитайте прислів'я. Які з них можуть бути мораллю до прочитаних байок?

Чужому лихові не смійся.
Друг-боягуз гірший за ворога.
У лісі вовки виють, а на печі страшно.