Рідна природа оспівана у багатьох творах українських письменників. Пригадай, які твори, присвячені цій темі, ти читав раніше. Хто їх автори? У віршах та оповіданнях   цього   розділу  зображено   картини   різних куточків нашої землі.
    Читаючи, звертай увагу, які образні вислови вживають автори, щоб описати барви і голоси природи.
    Пригадай, про які пори року ти вже читав у «Рід- них краєвидах» Дмитра Чередниченка. Прочитай новий твір.

РІДНІ КРАЄВИДИ
Ледве дихнуло весняним теплом — набубнявіли на деревах бруньки, ось-ось виткнуться листочки. Усе в природі прокидається, оживає, мовби земля прибирається в коштовні шати.
А ген, у ліску, заголубіли проліски, зайнялися фіолетом гострі шоломи рясту. Понад озерцями, понад розливами в левадах жевріють перші квіточки. Ти стоїш перед цим раннім дивом, і складаються тобі рядки:
Квітень приплив у човні,

перейшов усім шлях уповні,

голубий його човен

ранніми квітами повен.

Ледве пташок він зачує,

найкращі квітки за пісні подарує.
О-о, ті пташки, мабуть, ніколи такі веселі не бувають, як зараз. Радіють, що повернулися з далекої дороги, радіють, що добре їх зустріли на рідній землі.  Пересвистуються шпаки, витинає круті колінця дрізд, заливається співом зяблик. А онде — журавель обізвався раз, удруге, втретє, але наче різними голосами. Ти дивишся в небо, а попід хмарами двоє — журавель і журавочка. Мовби танок якийсь водять у небі і курличуть. Але не так сумливо, як восени, а заклично, бентежно, переможно: повернулися!.. Веселики любі!
Майнеш за село, і тебе зачаровує небесний переливчастий дзвіночок — висить угорі на невидимій ниточці. Зривається, падає, та його підхоплює хтось — і  він дзвенить знов.  Жайвір.  Такий малесенький, а такий голосний...
Пройшов трохи — озимина зеленіє, а там, удалині, мов острівець, три тополі височать у полі, вибирають собі весняну барву. А людей скільки усюди — і малих, і дорослих! Слухають жайворових пісень. Та й робота у полі на порі стала.
Ти знаєш, що більше так не повториться. Цвістимуть квіти, співатимуть пташки, заходитиме сонце, але вже по-іншому, хай там краще чи гірше, але ж не так...
Отож пильнуй, як іде весна, придивляйся до її чарів, прислухайся до її голосу й ходи. Примічай, чим напуває вона землю і як голубить сонячним промінням, легеньким вітерцем.
Дмитро Чередниченко 

Виткнуться, пересвйстуються, переливчастий.
Підбіл  —  багаторічна трав'яниста рослина;  мати-й-мачуха.
Які  картини  весняної природи  описав  автор?  Де  він побував? Кого побачив?
З яким почуттям поет розповідає про пташок? Знайди слова, якими передано їхній спів. Які порівняння вразили твою уяву?
Зверни увагу на виділені вислови. Поясни їх значення.
Поміркуйте  разом! Перечитайте два останні абзаци.
До чого заохочує читачів автор?

Прислів'я
Грак угорі — весна надворі.
Березень сухий, а мокрий май — буде й каша, й коровай.

КВІТЕНЬ
День у квітні довше сонцем квітне.

Сніг розтав на вигрітій землі.

Малюки на ручаї блакитні

паперові носять кораблі.
Хоч немає ні дощів, ні зливи,

квітень-місяць — справжній водолій.

Він вихлюпує річок розливи,

підмива пісок береговий.
Підпливають верби кучеряві,

і синіють луки заливні.

Та на змоклій лісовій галяві

засиніли проліски дрібні.
І безлиста розцвіла ліщина,

загляда сережками в потік.

Заквітчатись поспіша вільшина...

Ліс— неначе весняний квітник.
Валентина Ткаченко

Як ти розумієш вислови: День у квітні довше сонцем квітне; Підпливають верби кучерявії
Чому квітень-місяць  —  справжній водолій? Як про це сказано у вірші?
До іменників ручаї, верби, проліски, ліщина добери з вірша прикметники. З якою метою їх ужито?
Вивчи вірш напам'ять.
 <u</u>
      Природа звучить безліччю голосів. І лише чутливе вухо здатне їх розрізнити. Звуки природи можуть багато розказати нам, викликати різні почуття: здивування, захоплення, радість... А буває, що шум, гуркіт, свист природних явищ лякає людей.
Прочитай, як по-різному у творах описано звуки вітру, грому, дощу, голоси дерев, птахів.

МЕЛОДІЇ ПРИРОДИ
У світлому храмі природи музика вічно живе. Скликає вона в хороводи, вивчати співанки зове. В природі мелодії грає звучний великий оркестр, який ні на мить не змовкає в просторах землі та небес... Мій друже, ходімо із дому слухати в плині струмка мелодію трохи знайому, яка вона чиста, дзвінка! В природі мелодії, друже, творять пташки та вітри... їх серцем сприйми, не байдуже, і музику власну створи!
Степан Жупанин
Який оркестр «грає» в природі? Що звучить в його мелодіях? Прочитай виділене речення. Як ти його розумієш?
 
В НЕБІ ЖАЙВОРОНКИ В'ЮТЬСЯ

В небі жайворонки в'ються,

заливаються, сміються,

грають, дзвонять цілий день,
і щебечуть, і співають,

і з весною світ вітають

дзвоном радісних пісень.

Ось вони на землю впали,

щось шепнули їй, сказали

і розтали знов у млі...
щоб глянути на диво,
виглядають полохливо
перші проліски з землі.
Олександр Олесь

      Прочитай вірш мовчки. Зверни увагу, як багато дієслів вжив автор, щоб передати грайливий настрій жайворонків, їх веселий спів. Назви їх.
Які образи створюють виділені вислови?
Вивчи вірш напам'ять.

ГРІМ
Зелен-гай і синя річка

стали темними, як нічка,

стихла вся земля.
Вітер трави не колише,

задрімали, сплять у тиші

луки і поля.
Раптом в небі,

там, де хмари,

хтось немов з гармати вдарив:

то озвався грім!
Дощові упали бризки.

Від дощу шумлять берізки

листячком своїм.
І, злякавшись громовиці,

стрепенувся на травиці

коник-стрибунець.
Грав на скрипочку він зранку,

щиру пісеньку-веснянку

обірвав гравець.
Марія Познанська

Прочитай, як описано природу в очікуванні дощу.  3 чим у вірші порівнюється грім?
З якою інтонацією треба читати виділені рядки?

ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.   
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:   
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже...»
І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

бо небеса вже голубі 

я покидати мушу».
Микола Вінграновськии

Яким ти уявляєш грім, описаний у вірші? Які рядки доводять, що він сильний і добрий? Як ти розумієш виділені слова?
 
ВЕСНЯНИЙ ВІТЕР
Вітер зробив собі кобзу,

кобзу велику дуже:

стільки в ній струн великих,

скільки дерев у лісі,

стільки в ній струн маленьких,

скільки в степу травинок.
Вітрові грім сміявся:
—    Ну та й музика з тебе!
Он яку кобзу маєш,
тільки не чуть, як граєш!
Вітер шумів тихенько:
—    Я не для тебе, громе,
ту свою кобзу маю,
ту свою пісню граю.

Граю я птицям раннім,

граю вітрилам білим,

граю я тихо-тихо,

я ж бо — весняний вітер.
Євгенія Горева
 
    Чому у вітру така велика кобза? Якою ти її уявляєш? Які почуття викликає у тебе вітер? Як треба читати його слова? А слова грому? Добираючи інтонацію читання, зверни увагу на виділені вислови.

АКРОВІРШ
Розкривають очі квіти:

«Ой, що діється на світі!»

Сонце встало, припікає,

а з трави краса зникає.
Василь Довжин

      У багатьох віршах, піснях, казках йдеться про 811 нашого улюбленця — соловейка, який радує всіх чарівним співом. Пригадай, які твори про цю пташку ти вже читав.

ХОДИТЬ ТАКА ЧУТКА...
Здавна ходить між птахів чутка, що соловейко, коли йому співати, набирає у горлечко кілька краплинок води. А тому, мовляв, і спів у нього такий гарний.
Може, й набирає, тільки на власні очі ніхто того не бачив... А вже коли соловейко співає, то так заходиться піснею, що у нього тремтять і хвостик, і воло-борідочка, міняться чорним блиском великі оченята. Всі навколо аж дух затинають: чуєте, чуєте, чуєте?
Рибалки кажуть, що риба вночі стоїть під самим берегом — либонь, вона теж соловейка слухає.
Тоді, коли в городах починає струшувати пелюстки червоний мак, поволі згасають і солов'їні пісні. Саме о цю пору чується в кубельці тоненьке ціпкання пташенят, і вже не до співу соловейкам: треба раз у раз, день у день дбати про якусь поживу для діток. Малята ростуть дуже швидко: ще до першої сіножаті вони покидають гнізда. Швидко навчаються і комашок ловити, і ворогів стерегтися, і від негоди критись. А от щоб гарно співати,  цього враз не навчишся,  треба
цілий рік татка слухати.
Юрій Старостенко
 
     Що нового ти дізнався про соловейка? Знайди опис його 4 співу. Як треба читати ці рядки?
Попрацюйте  разом!Поставте один одному запитання за прочитаним.
Навчись читати скоромовки. Читай спочат- ку мовчки, потім — вголос не поспішаючи, чітко вимовляючи слова, а далі — все швидше й швидше.

ХИМЕРНИЙ МУХОМОР
Мухомор — не без химер:

замість моху взяв мохер.

Мухоморчику-хлопчині

сплів мохерову шапчину.

Хором, миром мухомори

про химерника говорять.
Леся Мовчун

КРОЛИКИ НА РОЛИКАХ
Три кролики на роликах.

Не кролики — королики!

Чи ж зможе і корова

купить кролячі ролики

і стать, як кролик, ролером?
Леся Мовчун

      Прочитай оповідання з книги Василя Чухліба  «Олень на тому березі», в якій письменник з любов'ю пише про твоїх ровесників, що живуть на берегах синьоокої Десни. Зверни увагу, як цікаво, з теплотою розповідає він про стосунки дітей, їх ставлення до рідного краю.

ДЕСНЯЧКИ
Зараз Тимка і самого сміх розбирає, як згадає про свою зустріч з Десною. А тоді йому було не до сміху.
Тільки прокинувся після першої ночі в новій оселі, а від розчиненого вікна:
—    Ну й сплюх же ти! Я вже чекати стомився, поки прокинешся. — На підвіконні сидить веснянкуватий хлопчина з рудим, аж вогнистим, чубчиком, усміхається до Тимка усіма веснянками.
—    Та не тушуйся*! Я — Валерка, сусід твій. Знаю, що ви до бабусі Катрі приїхали й будете жити в неї. То гайда на Десну!
А Десна, як виявилося, поруч. Злетіли з косогору, промчали через городи, відмахуючись від шорсткого соняшникового листя, і зупинилися на кручі.
Тимкові аж подих перехопило. Оце так річка! Протилежний берег далеко-далеко, ледь біліє піщаними висипами. Вдалині все гаї та ліси. Вода тиха, як дзеркало, а над нею чайки шугають.
—    А то що за хатки? — спитав у Валерки, який встиг уже роздягнутися і переступав з ноги на ногу, мов кінь.
—    Де,  на косогорі?  —  перепитав Валерка. — То ж село наше, Соколівка.
—    Ні, на річці он гойдаються. Білі, червоні...
—    А-ха-ха!
—    О-хо-хо!
—    Ги-ги-ги!
Тимко тільки тепер помітив, що у нього за спиною збилися гуртком хлоп'ята, що прибігли до Десни купатися.
Одні реготали стоячи, інші — качаючись по траві. Та ще й приказували, підщипували:
—    Ой, держіть мене, бо впаду!
—    Та ти хоч таке слово чув коли — ба-кен?
—    У їхньому селі, мабуть, і річки немає. Він —
сухопутний моряк!..
—    А якщо і є, то, либонь, там жабі по коліна.
Тимко насурмонився.
—    Ну, досить! — обірвав ті вигуки Валерка, що спершу теж було розсміявся.— Моряки мені знайшлися! Ану, хто до того бакена допливе!
Сміливців виявилося небагато. І хлоп'ята притихли. Вони розпитували Тимка, звідкіля він приїхав, і він розповідав їм про степове село, де справді немає річки, лише ставок, та й той у велику спеку майже висихає. Але поля там — кінця-краю не видно.
—    А в нас лани невеличкі. А ліс — такий, що й заблудитися можна.  Партизанський. І Десна ось.
Сподобалася тобі?
—    Ще б пак!
Тепер без Десни Тимко жити не може. Так само, як і Валерка, і Дениско, й Варочка, й інші соколівські дітлахи. Від ранку до вечора вони на річці. Бабуся Катря іноді й докоряє:
—    Хіба можна стільки купатися? Не діти, а водола
зи якісь!
Та вони ж не тільки купаються й загорають. Ловлять рибу, а її не так просто упіймати, бо рибалок зараз розвелося більше, ніж риби, як каже Валерка. По берегах он дачників скільки — намет на наметі. І кругом спінінги розставлені — не пройдеш. Сільські ж хлоп'ята спінінги не дуже полюбляють — більше вудочками рибалять, взабрід. Тимко вже знає, в якому місці краще поплавчанкою вудити, а в якому — донкою. А ще на яку наживку та чи інша риба ласіша — на черв'яка, на тісто, на горох. А Валерка — той іноді умудряється і на голий гачок рибину зловити.
У Валерчиного тата — великий човен.
—    Без діла нічого посудину ганяти, а якщо для
діла — беріть,— каже дядько Павло.
«Альбатрос» — голубою фарбою вймальовано на борту човна. Так називався корабель, на якому плавав Валерчин тато. Постійна команда на «Альбатросі»: Валерка — капітан, він же стерновий, Тимко і Дениско — механіки-гребці, Варочка — матрос-сигнальник.
—    Повний вперед! — подає команду Валерка, виру
ливши човна з тихої затоки на Десну.
І їхній корабель пливе — ні, не в далекі незнані <раї, а на той бік Десни, де квітучі луки, густі верболо-ш, столітні задумливі верби. Там команда рве щавель їдя борщу чи збирає ожину, від якої у гаю аж синьо. А то завантажать човен травою — для кролів, для телят,— і хто гляне з берега, дивується: пливе по Десні копиця.
—    Дивіться ж тільки мені: не пустуйте на воді,—
застерігає  хлоп'ят бакенщик дядько  Назар.—  Бо ж Десна і широка, й глибока, колись вона тихша була, а тепер стільки барж за день проходить і «Ракета» — уранці й увечері.
Дядька Назара хлоп'ята слухаються, бо він на річці хазяїн. І річку наскрізь бачить: де мілина, де корч під водою. Розставляє на Десні бакени, засвічує на них вогники, і вказують вони путь великим теплоходам, маленьким катерам, повільним, неповоротким баржам і стрімким «Ракетам».
—    Чимало світа я побачив, хлопці,— розговориться іноді бакенщик.— І річок усяких чимало переплив, убрід перейшов. Та кращої від нашої Десни ніде не ба
чив. І всі її люблять, красунею називають. Та ні, не всі.
Бо є й такі, що забруднюють річку, верби над нею ру бають, рибу винищують. А ви, хлопці, будьте на Десні господарями, допомагайте їй.
—    А ми й допомагаємо,— хвалиться Валерка.—
Джерельце он прочистили, яке в Десну біжить.
—    А ще Вадько-дачник кручу розкопував, печеру йому забаглося рити. Так ми заступець у нього відібрали,— додає Тимко.
—    Ну, заступи  , може, й не треба було відбирати. Пояснили б, що берег не слід руйнувати, від того річка міліє.
—    Та ми Вадькові про це казали. А він тільки посміявся. А тепер ходить по берегу і груддя у воду кидає. Дивний якийсь. Неначе діла собі не знайде.
Валерка з Тимком та їхні друзі знаходять собі діло. А вже як купаються вони, то веселка коромислом стає над водою. Бо аж до неба злітають бризки, а захоплені вигуки хлоп'ят чути і в селі. Коли ж рибалять хлопці, то ніхто не заговори, не хлюпни. Такий рибальський закон. Бо риба усе чує.
Того дня рибалили вони навпроти Довгої коси. Поплавки пірнали раз по раз; Тимко, Валерка й Дениско вправно підсікали то сріблясту густеру, то червоноперого окуня. Варочці тільки встигай розкладати рибу по лозяних кошульках.
—    Шубовсь! Бульх! — раптом сколихнулася вода біля самих поплавків, бризнула фонтанами.
Тимко від несподіванки завмер. Що воню таке? Риба не риба?
—    Ага, старий знайомий! — вигукнув Валерка.—
Ти що, спросоння? Чого рибу полохаєш?
На  березі  стояв  Вадько-дачник,   опецькуватий, у червоних плавках, і кривлявся:
—    А що це, ваша річка?
—    Наша! — сказала Варочка.
—    І риба ваша?
—    Наша! — сказала Варочка.
—    І, може, й купатися тут усім, окрім вас, заборонено?
—    Усім, окрім нас! — сказала Варочка.
—    Та що ти з ним ще й розмовляєш! — зневажливо кинув Дениско.— Ходімо звідси, бо вже кльову не буде! — І почав змотувати вудочку.
А Вадько — набундючений і весь червоний, як його плавки,— спустився до річки і плюхнувсь у воду.
—    Бач, роздратувати нас хоче! — гнівався Тимко.
—    Хизується! — махнув рукою Валерка.— Ей ти, там бистрина*, гляди!
Вадько чахкав по воді, як паровоз.
Хлоп'ята зайшли за прибережні лози, Варочка все ще обурювалась з Вадькової поведінки, і тут почулося розпачливе:
—    Рятуйте!
—    Розігрує нас,— мовив Тимко.
—    А якщо ні? — на те Валерка й кинувся до річки.
А за ним Тимко і Дениско.
Вони з усіх сил тягнули Вадька до берега, він був важкий, як грудка. Та враз їм полегшало, незрозуміло від чого. Ага, то це ж дядько Назар, це його голос гримкотить:
—    За борт хапайтеся, за борт!
На березі хлоп'ята знеможено попадали на пісок. Схвильована Варочка присіла біля них, мовчала. У мо-торці сидів Вадько, тремтів і схлипував. Дядько Назар походжав по берегу туди-сюди, пихкав люлькою:
—    Добре, що тільки переляком обійшлося,— казав
він.— Чую: нібито Вароччин голос — на допомогу кличе.
То я хутенько сюди. А ви спритні хлопці! — підійшов до трьох друзів,  що  вже  підвелися,   побадьорішали  й усміхалися до Варочки.— Справжні деснячки!
Василь Чухліб

Не   тушуйся — не соромся.
Насурмонився — насупився.
Бистрина — місце, де найшвидше тече вода в річці.

Назви  дійових  осіб оповідання.  Де і  коли  відбувались події?
Знайди абзац, у якому описано Десну. Якою ти уявляєш річку?
Чим захоплюються герої оповідання? Доведи,  що вони
по-справжньому люблять свій край.
Попрацюйте   разом!Знайдіть розмову хлопчиків з Вадьком. Прочитайте її в особах.
Як ви вважаєте, чому Вадько поводив себе таким чином?
Які якості характеру трьох друзів виявились у рятуванні
Вадька? Як по-іншому можна назвати це оповідання?
Спробуйте вдома придумати його продовження.
Хто  читає  швидше? У скількох абзацах є слова дядько Назар?

Загадка
Водою їхали пани, на них срібні жупани, хоч жупани — лата на латі, панам раді в кожній хаті.

ЧУДОВИЙ ДНІПРО
Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться, ані загуркотить. Дивишся і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в'ється по зеленому світу. Любо тоді й жаркому сонцю глянути з височини і опустити промені у холод скляних вод, і прибережним лісам яскраво відбитися у водах.
Зеленокудрі! Вони припали разом з польовими квітами до вод і, схилившися, дивляться у них — і не надивляться, і не намилуються світлим образом своїм, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи гіллям. Всередину ж Дніпра вони не сміють глянути: ніхто, крім сонця й блакитного неба, не дивиться туди. Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний! Нема рівної йому ріки на світі.
Микола Гоголь . Переклад Максима Рильського

Спробуй уявити Дніпро таким, яким його побачив письменник.
Поміркуй над значенням виділеного речення. Що підкреслюють вжиті у ньому порівняння?
Підготуйся до виразного читання тексту. З якою інтонацією слід читати виділене речення?
У реченні, що починається словами Вони припали разом..., зверни увагу на повторення слів з не. З якою інтонацією їх
слід читати?
Вивчи напам'ять перший абзац.
 <u</u>

СПАСИБІ ЛЮДЯМ, ЩО ЗРОСТИЛИ ЛІС
Спасибі людям, що зростили ліс: за всі дуби, ялини в пишнім гіллі і за красу отих зелених кіс, в яких стоять гнучкі берізки білі.
«а коли б не ліс, не знали б ми про те, що є фіалка й пролісок на світі... Як у маю конвалія цвіте — найкраща, найніжніша поміж квітів. Від суховіїв сохнула б земля, була б вона подібна до пустелі. А ліс накличе хмару на поля — дощі проллються весняні, веселі. Поглянь на поле — красень урожай! А ліс — немов стіна понад рікою. В зелене клечання* убравсь наш край, радіє серце від краси й спокою. Спасибі ж людям, що зростили ліс: за всі дуби, ялини в пишнім гіллі і за красу отих зелених кіс, в яких стоять гнучкі берізки білі.
Марія Познанська

Клечання — тут: зелена рослинність, зелень.

Кому і за що дякує поетеса?
Як ти вважаєш, чому вірш починається і закінчується
однією й тією самою строфою?
Які слова добирає поетеса, говорячи про ліс, дощі, берізки?
З яким почуттям ти прочитаєш цей твір?
- Як ви зрозуміли назву розділу? Твори яких жанрів ви прочитали?
Знайдіть продовження рядків: Підпливають верби кучеряві...; В небі жайворонки в'юргься... Хто автори віршів?
Які з прочитаних творів подібні за змістом?
Хто написав картину «Місячна ніч на Дніпрі»? Чим вона вражає уяву глядачів?
У яких з прочитаних творів ви відкрили для себе щось особливе? А в яких прочитали про те, що нагадує вам рідний край?
Які образні вислови, порівняння ви запам'ятали?
Які з прочитаних творів ви хотіли б прочитати ще раз?
Поставте один одному запитання за прочитаним.