KNOWLEDGE HYPERMARKET


"Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі
 
Строка 1: Строка 1:
-
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українcька література 11 клас|Українська література 11 клас]]&gt;&gt; Українська література: "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі<metakeywords>Українська література, 11 клас, урок на етму "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі</metakeywords>'''  
+
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 11 клас|Українська література 11 клас]]&gt;&gt; Українська література: "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі<metakeywords>Українська література, 11 клас, урок на етму "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі</metakeywords>'''  
<br> <sub></sub>ІНТИМНА ЛІРИКА<br>Естетична концепція В. Симоненка перейнялася потужними етичними струменями. Як моральний максималіст, він трактував людські чесноти за найвищою мірою гуманістичних цінностей.<br>Кожна особистість—неповторна, покликана реалізувати свої духотворчі можливості. В Іншому разі її життя змарнується, не здійсниться у своїй суті. Про це мовиться у багатьох поезіях В. Симоненка («Світ який! Мереживо казкове..,», «Ти знаєш, що ти людина...», «Я» та ін.), знахо-дячи переконливе трактування у ліриці суто інтимних мотивів, передовсім коли мовиться про любов. Для поета це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа повнокровного, змістовного життя. Тому поривання до романтичного ідеалу, втаємничений в його осяйні сфери завжди<br>першорядні у поезії В. Симоненка: «Вона прийшла...», «Є в коханні і будні, і свята...» тощо.<br>Любов «непрохана й неждана» так заполонює ліричного героя, що він мимоволі приходить до висновку: «Я без тебе жить не можу!». Він сприймає її святість, виявляє лицарське ставлення до неї, не дозволяє, аби на ній з'явилася бодай тінь бруду. Але ніколи не впадає у стан молитовного заціпеніння, яке відбирає волю, ніколи не тлумачить це почуття як вимогу любові тільки до себе. Ліричний герой сприймає її як досконале єднання душ, повне взаєморозуміння та взаємозбагачення між ними. Від його образу образ коханої—невід'ємний: вони складають єдине ціле духовного світу, вказують на причетність закоханих до божественної дійсності. Коли порушується така сподівана гармонія, тоді життя втрачає свій сенс, як про це йдеться у вірші «Ну скажи —хіба це фантастично...».<br>Взаємини закоханих тут висвітлюються як конкретна неповторна подія, що набуває глибокого узагальнення: вічність реалізується через змістовну, духовно збагачену мить, якою виповнюється життя певних людей. Така можливість дається один раз на всі всесвітні часопростори і часто не збувається, коли розминаються шляхи між спорідне-ними серцями, які не спромоглися&nbsp;&nbsp; впізнати&nbsp;&nbsp; одне&nbsp;&nbsp; одного.<br>Ліричний герой усвідомлює: «Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть горді Ти». Однак у цьому здавен і довіку повторюваному сюжеті завжди розігруватиметься трагедія, якщо його силові поля не перетнуть конкретну людську долю, якщо «Під суворим небом, небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг».<br>Поет ніби дивується іронії втрачених можливостей. Він, обстоюючи думку неповторності кожного людського життя, якому відведено мить для самоздійснення Із спорідненим життям іншої людини («Ми не вічні, ми з тобою просто — ти і я»), попри очевидну вікову обмеженість кожного з них, не годен змиритися з фатальною «помилкою» непорозуміння.<br>Любов потребує винятково уважного, шляхетного ставлення до себе. Водночас вона вимагає боротьби за право бути під її благословенням, особливої напруги людських сил, на хвилі їхнього одухотворення.<br>Переживання внутрішньої драми ліричного героя, гіркотне спостереження над його, на жаль, нездійсненими спробами відбутися в любові зумовили відповідну текстову форму вірша. Імпульсивні фрази, що передають хвилювання закоханого, «розламують» строфу, бо головне для автора—не катрен з відповідним розміром (шестистопний хорей), а схоплення стихій внутрішніх переживань, що не завжди «встигають» оформитись у виважені синтаксичні (натомість—ряснота неповних речень, вигуків, риторичних питань)&nbsp; та&nbsp; віршовані&nbsp; форми.&nbsp;&nbsp; Мовно-стилістичні&nbsp;&nbsp; засоби також відображають неповторну для кожної людини зосібна специфіку любові, що має ненормативну природу, дарма що існує відтоді, як з'явилося людство. її досвід не підлягає уніфікації. Вона завжди виникає перед закоханими як їхня особиста проблема, як шлях до незнищенних цінностей духу. Цей шлях виповнений драматизмом, неминучим для кожного, хто зважився пізнати достеменну любов. Сила поезії полягає в тому, що вона спроможна виразити найскладніші&nbsp; переживання&nbsp; багатьох&nbsp; людей&nbsp; так,&nbsp;&nbsp; що&nbsp; читач сприймає висловлену у вірші думку як власну, як свою. В. Симоненко спромігся узагальнити досвід закоханих, не позбавляючи мотиву любові неповторної тональності, розкриваючи в ньому безмежно свіжі грані невичерпної краси.<br>
<br> <sub></sub>ІНТИМНА ЛІРИКА<br>Естетична концепція В. Симоненка перейнялася потужними етичними струменями. Як моральний максималіст, він трактував людські чесноти за найвищою мірою гуманістичних цінностей.<br>Кожна особистість—неповторна, покликана реалізувати свої духотворчі можливості. В Іншому разі її життя змарнується, не здійсниться у своїй суті. Про це мовиться у багатьох поезіях В. Симоненка («Світ який! Мереживо казкове..,», «Ти знаєш, що ти людина...», «Я» та ін.), знахо-дячи переконливе трактування у ліриці суто інтимних мотивів, передовсім коли мовиться про любов. Для поета це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа повнокровного, змістовного життя. Тому поривання до романтичного ідеалу, втаємничений в його осяйні сфери завжди<br>першорядні у поезії В. Симоненка: «Вона прийшла...», «Є в коханні і будні, і свята...» тощо.<br>Любов «непрохана й неждана» так заполонює ліричного героя, що він мимоволі приходить до висновку: «Я без тебе жить не можу!». Він сприймає її святість, виявляє лицарське ставлення до неї, не дозволяє, аби на ній з'явилася бодай тінь бруду. Але ніколи не впадає у стан молитовного заціпеніння, яке відбирає волю, ніколи не тлумачить це почуття як вимогу любові тільки до себе. Ліричний герой сприймає її як досконале єднання душ, повне взаєморозуміння та взаємозбагачення між ними. Від його образу образ коханої—невід'ємний: вони складають єдине ціле духовного світу, вказують на причетність закоханих до божественної дійсності. Коли порушується така сподівана гармонія, тоді життя втрачає свій сенс, як про це йдеться у вірші «Ну скажи —хіба це фантастично...».<br>Взаємини закоханих тут висвітлюються як конкретна неповторна подія, що набуває глибокого узагальнення: вічність реалізується через змістовну, духовно збагачену мить, якою виповнюється життя певних людей. Така можливість дається один раз на всі всесвітні часопростори і часто не збувається, коли розминаються шляхи між спорідне-ними серцями, які не спромоглися&nbsp;&nbsp; впізнати&nbsp;&nbsp; одне&nbsp;&nbsp; одного.<br>Ліричний герой усвідомлює: «Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть горді Ти». Однак у цьому здавен і довіку повторюваному сюжеті завжди розігруватиметься трагедія, якщо його силові поля не перетнуть конкретну людську долю, якщо «Під суворим небом, небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг».<br>Поет ніби дивується іронії втрачених можливостей. Він, обстоюючи думку неповторності кожного людського життя, якому відведено мить для самоздійснення Із спорідненим життям іншої людини («Ми не вічні, ми з тобою просто — ти і я»), попри очевидну вікову обмеженість кожного з них, не годен змиритися з фатальною «помилкою» непорозуміння.<br>Любов потребує винятково уважного, шляхетного ставлення до себе. Водночас вона вимагає боротьби за право бути під її благословенням, особливої напруги людських сил, на хвилі їхнього одухотворення.<br>Переживання внутрішньої драми ліричного героя, гіркотне спостереження над його, на жаль, нездійсненими спробами відбутися в любові зумовили відповідну текстову форму вірша. Імпульсивні фрази, що передають хвилювання закоханого, «розламують» строфу, бо головне для автора—не катрен з відповідним розміром (шестистопний хорей), а схоплення стихій внутрішніх переживань, що не завжди «встигають» оформитись у виважені синтаксичні (натомість—ряснота неповних речень, вигуків, риторичних питань)&nbsp; та&nbsp; віршовані&nbsp; форми.&nbsp;&nbsp; Мовно-стилістичні&nbsp;&nbsp; засоби також відображають неповторну для кожної людини зосібна специфіку любові, що має ненормативну природу, дарма що існує відтоді, як з'явилося людство. її досвід не підлягає уніфікації. Вона завжди виникає перед закоханими як їхня особиста проблема, як шлях до незнищенних цінностей духу. Цей шлях виповнений драматизмом, неминучим для кожного, хто зважився пізнати достеменну любов. Сила поезії полягає в тому, що вона спроможна виразити найскладніші&nbsp; переживання&nbsp; багатьох&nbsp; людей&nbsp; так,&nbsp;&nbsp; що&nbsp; читач сприймає висловлену у вірші думку як власну, як свою. В. Симоненко спромігся узагальнити досвід закоханих, не позбавляючи мотиву любові неповторної тональності, розкриваючи в ньому безмежно свіжі грані невичерпної краси.<br>

Текущая версия на 12:44, 6 марта 2013

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 11 клас>> Українська література: "Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята ...", "Ти знаєш, що ти — людина?". Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі


ІНТИМНА ЛІРИКА
Естетична концепція В. Симоненка перейнялася потужними етичними струменями. Як моральний максималіст, він трактував людські чесноти за найвищою мірою гуманістичних цінностей.
Кожна особистість—неповторна, покликана реалізувати свої духотворчі можливості. В Іншому разі її життя змарнується, не здійсниться у своїй суті. Про це мовиться у багатьох поезіях В. Симоненка («Світ який! Мереживо казкове..,», «Ти знаєш, що ти людина...», «Я» та ін.), знахо-дячи переконливе трактування у ліриці суто інтимних мотивів, передовсім коли мовиться про любов. Для поета це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа повнокровного, змістовного життя. Тому поривання до романтичного ідеалу, втаємничений в його осяйні сфери завжди
першорядні у поезії В. Симоненка: «Вона прийшла...», «Є в коханні і будні, і свята...» тощо.
Любов «непрохана й неждана» так заполонює ліричного героя, що він мимоволі приходить до висновку: «Я без тебе жить не можу!». Він сприймає її святість, виявляє лицарське ставлення до неї, не дозволяє, аби на ній з'явилася бодай тінь бруду. Але ніколи не впадає у стан молитовного заціпеніння, яке відбирає волю, ніколи не тлумачить це почуття як вимогу любові тільки до себе. Ліричний герой сприймає її як досконале єднання душ, повне взаєморозуміння та взаємозбагачення між ними. Від його образу образ коханої—невід'ємний: вони складають єдине ціле духовного світу, вказують на причетність закоханих до божественної дійсності. Коли порушується така сподівана гармонія, тоді життя втрачає свій сенс, як про це йдеться у вірші «Ну скажи —хіба це фантастично...».
Взаємини закоханих тут висвітлюються як конкретна неповторна подія, що набуває глибокого узагальнення: вічність реалізується через змістовну, духовно збагачену мить, якою виповнюється життя певних людей. Така можливість дається один раз на всі всесвітні часопростори і часто не збувається, коли розминаються шляхи між спорідне-ними серцями, які не спромоглися   впізнати   одне   одного.
Ліричний герой усвідомлює: «Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть горді Ти». Однак у цьому здавен і довіку повторюваному сюжеті завжди розігруватиметься трагедія, якщо його силові поля не перетнуть конкретну людську долю, якщо «Під суворим небом, небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг».
Поет ніби дивується іронії втрачених можливостей. Він, обстоюючи думку неповторності кожного людського життя, якому відведено мить для самоздійснення Із спорідненим життям іншої людини («Ми не вічні, ми з тобою просто — ти і я»), попри очевидну вікову обмеженість кожного з них, не годен змиритися з фатальною «помилкою» непорозуміння.
Любов потребує винятково уважного, шляхетного ставлення до себе. Водночас вона вимагає боротьби за право бути під її благословенням, особливої напруги людських сил, на хвилі їхнього одухотворення.
Переживання внутрішньої драми ліричного героя, гіркотне спостереження над його, на жаль, нездійсненими спробами відбутися в любові зумовили відповідну текстову форму вірша. Імпульсивні фрази, що передають хвилювання закоханого, «розламують» строфу, бо головне для автора—не катрен з відповідним розміром (шестистопний хорей), а схоплення стихій внутрішніх переживань, що не завжди «встигають» оформитись у виважені синтаксичні (натомість—ряснота неповних речень, вигуків, риторичних питань)  та  віршовані  форми.   Мовно-стилістичні   засоби також відображають неповторну для кожної людини зосібна специфіку любові, що має ненормативну природу, дарма що існує відтоді, як з'явилося людство. її досвід не підлягає уніфікації. Вона завжди виникає перед закоханими як їхня особиста проблема, як шлях до незнищенних цінностей духу. Цей шлях виповнений драматизмом, неминучим для кожного, хто зважився пізнати достеменну любов. Сила поезії полягає в тому, що вона спроможна виразити найскладніші  переживання  багатьох  людей  так,   що  читач сприймає висловлену у вірші думку як власну, як свою. В. Симоненко спромігся узагальнити досвід закоханих, не позбавляючи мотиву любові неповторної тональності, розкриваючи в ньому безмежно свіжі грані невичерпної краси.

Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів, В.Ф.Погребенник, В.Є.Панченко. Українська література 11 клас
'Вислано читачами з інтернет-сайту'

Планування з української літератури 11 класу, підручники та книги онлайн, курси та завдання з української літератури для 11 класу


1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.