Іван Франко
(1856 – 1916)

Лірика

За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: "Баляди і розскази" (1876), "З вершин і низин"(1887),"Зів'яле листя"(1896), "Мій Ізмарагд"(1897), "Із днів журби"(1900) і "Semper tiro"(1906).

Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка.

У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою "Баляди і розскази". У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, збірка "Баляди і розскази" втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року Франко видає по суті першу збірку своїх поезій під назвою "З вершин і низин". Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Ліричного герой постає перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.

Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. характерними були поетичні алегорії і символи. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весінньої громовиці символізував час громадського пробудження в народі, а образ бурі – натиск народної революції. До  цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл "Веснянки".