Гіпермаркет Знань>>Біологія>>Біологія 7 клас. Повні уроки >> Біологія: Видозмінені пагони. Повні уроки

Класифікація пагонів за напрямком росту:

- прямостоячий пагон – головний  пагон росте тільки ортотропно;

- висхідний пагон - спочатку росте плагіотропно, а потім міняє напрямок росту на ортотропний;

- сланкий пагон - має плагіотропний ріст;

- повзучий  пагон - росте плагіотропно, утворюючи придаткове коріння в міжвузллях, яке занурюється  у ґрунт;

Ортотропний ріст потребує певного ступеня розвитку механічних тканин, але нерідко рослини, що не володіють добре розвинутою системою механічних тканин, все-таки ростуть нагору. Вони використовують різного роду опори для того, щоб по них піднятися до сонячного світла.

- кучерявий пагон - обвивається навколо опори (в'юнок, хміль);

- пагон, що чіпляється - має шипики, гачки (плющ, ваніль); 

- лазячий пагон - обвиває опору вусиками (огірок, горох);

Приклади таких пагонів ви можете побачити на мал. 1, 2, 3

Видозміни пагонів здатні служити органом прикріплення (вусики) і засобом захисту (колючки).

Найпоширенішою видозміною підземних пагонів є кореневище (сильно змінений підземна пагон, що несе лусковидні листки й бруньки, що часто утворють  надземні пагони й придаткове коріння; служить для запасу поживних речовин і вегетативного розмноження). У деяких рослин спочатку весь  пагон  надземний. Він несе й лусковидні й зелені розеткові листки. Надалі листки відмирають, а стеблова частина втягується в ґрунт, там потовщується за рахунок відкладання запасних речовин і перетворюється в кореневище. Кореневища, що так поринають у грунт: манжетки, гравілат, суниці, медунки й інші. В інших рослин кореневище починає фазу росту із бруньки, що перебуває під землею. Такі кореневища споконвічно підземного походження  в дуже багатьох багаторічних трав і чагарників: пирій, вороняче око, купина, вероніка длиннолиста й інші.

Бульби - укорочені й стовщені підземні пагони із бруньками, що виконують функцію органів, що запасають, і органів вегетативного розмноження (у картоплі, топінамбура). Бульбові потовщення починають розвиватися на кінцях підземних стебел - столонів. Столони недовговічні й руйнуються звичайно протягом вегетаційного періоду, цим вони й відрізняються від кореневищ. Листки на бульбі дуже рано опадають, але залишають фляки, у вигляді так званих вічок бульби. У кожнім вічку перебуває по 2-3 пазушних бруньки, з яких проростає тільки одна.

Бульбоцибулина й цибулина. Бульбоцибулина гладіолуса схожа по зовнішньому вигляду на цибулину. Однак на поздовжньому зрізі видно, що її стеблева частина сильно розвинена й перетворена в бульбу, що містить запасні речовини. Знизу бульбоцибулини виникає численне придаткове коріння, що утворювало мочковату систему. Серед них є й контрактильні (що втягуються) коріння. Цибулина представляє ще один вид сильно вкороченого підземного  пагона. На противагу бульбі вона має порівняно невелику стеблеву частину - денце. До денця прикріплені численні соковиті листки, що налягають один на одне,  за що й одержали назву цибулинних лусок. У городньої  цибулі, наприклад, м'ясисті  луски зовні покриті захисними плівчатими сухими лусками. Соковиті луски цибулини є тільки низовими живильними листками пагону. Верхні зелені листки перебувають у верхівковій бруньці денця.  У пазухах соковитих листків закладаються дочірні цибулини (дитинки або зубки), які розвиваються  до цвітіння. Багато цибулинок розвивається, наприклад, у часнику. У більшості випадків цибулинні поводяться як ефемероїди. Їхні надземні пагони  існують досить нетривалий час: з'являються рано навесні й відмирають уже на початку літа. Рослини як би "тікають від посухи".

Суккулентами називають рослини, що мають соковиті, м'ясисті  листки або стебла, які слугують своєрідними резервуарами для запасання вологи. Цю вологу суккуленти дуже дбайливо й ощадливо витрачають протягом посушливого періоду. Суккуленти розділяються на дві великі групи: 

Листкові суккуленти - мають товсті, м'ясисті листки. До них відносяться толстянкові (Crassulaceae): усілякі очитки(Sedum sp.), грошове дерево (Crassula crassifolia), каланхое (Kalanchoe sp.), алое (Aloe sp.), агави, гастерії, гавортії. Клітини їх листків, заповнені липким слизуватим соком, швидко набирають воду й утримують її,  віддаючи невеликими порціями. Якщо їх довго не поливати, листки стануть тонкими й згорнуться в трубочку, але рослина ще довго не зав'яне й буде терпляче чекати, коли про неї  нарешті згадають і поллють. Наступного дня після поливу листки знову стануть товстими й розгорнуться. В очитків і толстянок  листки так довго зберігають запас води, що відламаний листок устигає дати коріння й виростити пагон - так розмножуються багато кімнатних сукулентів родини толстянкових (у рослин цієї родини товсті листки тримаються на тоненькому короткому черешку й легко відламуються). Випадково упавши на підвіконня,  листки часто проростають прямо там, без усякої землі - от скільки води запасено в листку.

Стеблеві суккуленти  мають м'ясисті стебла, листки ж, як правило, перетворилися в колючки (для зменшення транспірації). У якості прикладів стеблевих суккулентів можна назвати всім відомі американські кактуси й дуже схожі на них африканські молочаї.

Інші метаморфози пагонів:

Особливий цікавий випадок - метаморфоза бруньки в суккулентний орган – качан,  спостерігається у звичайної капусти. Як відомо, капуста є дворічною  рослиною. У перший рік з'являються  розеткові, злегка суккулентні листки, потім брунька різко збільшується в розмірах і перетворюється в качан. На другий рік після перезимівлі капуста, як типовий дворічник,  дає подовжений квітконосний  пагон.

У рослин спостерігається велика різноманітність шипів і колючок, які, до того ж, мають різне походження. Глід, дика яблуня мають колючки паросткового  походження - це видозмінені вкорочені пагони. Нерідко вони починають розвиватися як нормальні покриті листками пагони, а потім деревеніють і втрачають листки.