Українська мова 10 клас

Тема "Власне українські слова. Синонімічне багатство мови"

Статті до теми "Власне українські слова. Синонімічне багатство мови" 

Антоніми
Антоніми — це пари слів із протилежним значенням.
Наприклад: мир — війна, життя — смерть, гострий — ту¬пий, радіти — сумувати, за — проти.
Антоніми в семантичному полі розташовуються на проти¬лежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення сто¬сунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, друж¬ба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, не-нависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми лю¬бов — ненависть.
Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з про¬тилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі від¬стані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.
Антоніми виражаються тією самою частиною мови й по-значають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мов¬ленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, до¬роги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.
Антонімами бувають переважно слова з абстрактним які¬сним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, висо¬кий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогува¬ли, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; доб-Ре ~ погано, легко — важко, корисно — шкідливо. Менше ан¬тонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бува¬ють ті, що або походять від якісних прикметників, або вка-3УЮть на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антоні¬мічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.
Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) і под.
Трапляються випадки, коли те саме слово передає два про¬тилежні, антонімічні, значення. Так, слово схбдити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприк-лад, — На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов (О. Гончар). З гори сходять кілька хлопців (І. Нечуй-Левицький). Сидів колись дідок під явором густим (Л. Глібов). Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний (Леся Українка).
Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, по¬літика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не мож¬на вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізнен¬ням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мис-ляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиклю-чаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприк¬лад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.
За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:
а) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий - гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;
б) без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — провий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.
За структурою антоніми бувають:
а) різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,
любити — ненавидіти;
б) однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч¬
ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти,
навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.
Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не-виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі ан¬тоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важ¬ко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антоніміч¬ними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.
В антонімічні відношення можуть вступати також фра-зеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.
Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контек¬стуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне зна¬чення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслі¬док переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провал¬ля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як ан¬тоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.
Використання антонімів робить мову виразнішою, багат¬шою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно ви¬являє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:
Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою — буду стооким, На ганьбу твою — буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким.
(Р. Третьяков)
Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, до¬тепах: На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гу-чить, а повна — мовчить. Чужого доброго не гудь, а свого по¬ганого не хвали. На контекстуальних антонімах побудовані де¬які іронічні вислови: Розжалобився, як вовк над поросям — від 'їв ніжки та й плаче. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Такий добрий, що в ложці води втопив би. Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають. Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні жи¬вий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.
На антонімії будується такий стилістичний засіб, як окси¬морон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом понят¬тя, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, со¬лодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе. Наприклад:
В день такий на землі розквітає весна 1 тремтить од солодкої муки.
(В. Сосюра)
Звідтіль ми пішли, звідтіль,
Де тісно - самому, а двом — просторо,
Навшпиньках за нами, навшпиньках
Йшло наозирці щасливе горе.
(І. Драч)
Синоніми
Синоніми — це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.
У семантичному полі синоніми своїм значенням наклада¬ються один на одного або перебувають поруч: горизонт, обрій, видноколо, небосхил, небозвід, крайнебо, круговид, кругозір; зро¬зуміти, збагнути, втямити, дібрати, уторопати, розшолопати. Синоніми, як правило, називають той самий денотат, але різ¬ними словами.
Синоніми в мові можливі тому, що лексичні значення ок¬ремих слів нерідко перекривають одне одного: адже немає чіт¬кої межі між поняттями, скажімо, багато і чимало; близькі за значенням у повсякденному вживанні слова імла, мряка, ту¬ман; те саме атмосферне явище називають слова дощ і злива.
Водночас синоніми обов'язково чимось різняться між со¬бою — відтінками значень, емоційним забарвленням, експре¬сивністю, стилістичною віднесеністю, різною активністю в мові, здатністю сполучатися з іншими словами. Наприклад, здавалось би, слова батьківщина і вітчизна тотожні за значен¬ням, проте перше слово на відміну від другого має ще й по¬бічне значення «місце походження»: можна сказати Південна Америка — батьківщина картоплі, але не вітчизна. Слова леле¬ка, чорногуз, бузько, бусел називають того самого птаха і є, влас¬не кажучи, абсолютними синонімами. Але у вислові Кохай мене, я твій завжди... Моя зажурена лелеко, прилинь сюди! (М. Упеник) взаємозаміна їх неможлива.
Відтінками значень і сферою вживання різняться між со¬бою синоніми говорити, казати, мовити, вести річ, держати річ, висловлюватися, ректи, глаголати, цвенькати, подейкува¬ти, балакати, гомоніти, просторікувати, молоти, верзти, базі¬кати, патякати, шварґотіти, лепетати. Різну сполучуваність мають синоніми замурзаний, заяложений, каламутний, неприб-раний, нечистий, яких об'єднує спільне загальне значення «брудний». Кажемо: замурзане обличчя, заяложений одяг, кала¬мутна вода, неприбрана кімната, нечиста гра — але поміняти місцями ці означення не можна, цього не дозволяє їхня конк¬ретна семантика.
Є невелика кількість так званих абсолютних синонімів. Вони цілком ідентичні за значенням і належать здебільшого до стилістично нейтральної лексики: процент — відсоток, ек¬земпляр — примірник, тираж — наклад, фотографія — світли¬на, аеродром — летовище, борошно — мука, площа — майдан, півники — іриси, нагідки — календула, воротар — голкіпер, мо-вознавство — лінгвістика. Проте такі синоніми часто різняться не тільки походженням, а й частотою і сферою вживання. ,; Якщо в мові з'являється два слова з цілком однаковим значенням, то або одне з них поступово виходить із вжитку (з-поміж двох синонімів літак і аероплан останнє тепер уже не вживається), або вони починають набувати різних відтінків значення {водій і шофер, наслідок {результат).
Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому ви¬діляється стрижневе слово — домінанта. Воно є носієм основ¬ного значення, спільного для всього синонімічного ряду, сти¬лістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасува¬ти, репетувати, верещати, волати.
Багатозначне слово залежно від його конкретних значень Може бути домінантою різних синонімічних рядів: добрий (про людину), чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний; добрий (про спеціаліста), квалі-фікований, досвідчений, умілий, знаючий, компетентний; добрий (про врожай), багатий, високий, щедрий, рясний, великий. Відпо¬відно й те саме слово в різному контексті може замінюватися різними синонімами. Наприклад, до слова примітивний, коли йдеться про організми, синонімом виступає слово одноклітин~ ний; про культуру — первісний, нерозвинений; про смак — грубий, невибагливий, невитончений; про світогляд — обмежений; про жарт — дешевий; про твір — недосконалий, недовершений.
Домінантами різних рядів можуть виступати й синоні-ми, залежно від того яке значення є визначальним у тому чи іншому ряду. Наприклад, із трьох синонімів сміливий, хо¬робрий, відважний, якщо основним є значення «такий, шо не знає страху», то домінантою стає сміливий і далі відваж¬ний, хоробрий, мужній; якщо «такий, шо відзначається рішучістю» — то хоробрий і далі відважний, сміливий, безстраш¬ний, мужній, доблесний; якщо «такий, що не боїться небезпеки» — то відважний і далі сміливий, безстрашний, хороб¬рий, відчайдушний.
Синонімічні ряди незамкнені, вони можуть постійно по¬повнюватися новими словами, втрачати застарілі слова, пере¬куповуватися. Наприклад, синонімічний ряд велетенський, грандіозний, гігантський, колосальний утворився нещодавно за рахунок запозичених слів. Колишня синонімічна пара гіркий і бридкий, що називала однаковий неприємний смак, розпалася: слово гіркий залишилося без синонімів, а слово бридкий стало домінантою синонімічного ряду бридкий, огидний, гидкий, по¬творний, осоружний, негарний.
До складу синонімічних рядів можуть входити й фразео¬логізми: рано, на світанні, ні світ ні зоря, ще й на зорю не займалося, ще й на світ не благословлялося, ще треті півні не співали, ще й чорти навкулачки не билися', здивуватися, зчуду-ватися, зробити великі очі, очі витріщити, скам 'яніти від дива. Синонімічними бувають і нефразеологічні словоспо¬лучення: сумніватися — брати під сумнів, пообіцяти — дати обіцянку, помилитися — зробити помилку, допомогти — на¬дати допомогу, скривдити — вчинити кривду, записувати — вести записи.
Крім загальномовних, є також контекстуальні синоніми. Наприклад, слово тиша може поєднуватися не лише з пос¬тійними синонімами безгомінна, беззвучна, безгучна, безшелес¬на, німа, а й зі словами мертва, глибока, повна, цілковита, аб¬солютна, які не є синонімами до названих вище слів. При слові настрій синонімічними означеннями можуть виступати як постійні синоніми (веселий, радісний), так і контекстуальні (весняний, світлий).
Близькими до контекстуальних синонімів є перифрази. Перифраза — описовий мовний зворот, ужитий для називан¬ня предмета через якусь характерну його рису. Наприклад, щоб у тексті не повторювати раз у раз слово Київ вживають пери¬фразу столиця України, місто Кия; лев — цар звірів; вугілля — чорне золото, тверде паливо; газ — блакитне паливо; засоби масової інформації — четверта влада; рибалка — лицар гачка і наживи. Перифраза часто несе в собі оцінку явища; вона може мати позитивне, схвальне або негативне, іронічне значення. Внаслідок цього підвищується емоційність повідомлення, ви¬являється ставлення автора до повідомлюваної інформації.
Синоніми, оскільки вони взаємозамінні, належать до тієї самої частини мови або, якщо це фразеологізми, співвідносні тією самою частиною мови.
семантичні (поняттєві) — відрізняються лише відтінками значення; ця різниця може полягати в штенсивності вияву якоїсь ознаки (товариш, приятель, друг, побратим; здібний, обдарований, талановитий), у несуттєвих відмінностях між предметами, явищами (хата, дім, будинок), у здатності спо¬лучатися з іншими словами (череда — про корів, табун — про коней, отара — про овець, зграя — про вовків; заплю-щувати — про очі, зачиняти — про двері, закривати — про інше). Семантичні синоніми в мові з'являються в процесі глибшого пізнання дійсності, появи нових предметів, явищ. Унаслідок цього стали вживатися порівняно недав¬но такі синонімічні ряди, як дорога, шлях, путь, битий шлях, путівець, тракт, шосе, автострада, магістраль, траса, бруківка, колія (шляхи сполучення); дотація, асиг¬нування, субсидія (економіка); трансплантація, пересадка (медицина) тощо;
конотативні (емоційно-оцінні) — відрізняються ставлен¬ням мовця до названого ним явища (з наростанням пози¬тивних емоцій: дитина, дитя, маля, крихітка; з наростан¬ням негативних емоцій: обличчя, лице, фізіономія, пика, морда, рило; нейтральне райдуга і поетичне веселка);
стилістичні (функціональні) — відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет, явище (елек¬тропоїзд, читальний зал — в офіційній мові, електричка, читалка — у просторіччі; рекомендувати — у науковій літе¬ратурі, радити — у звичайній розмові; здібний, обдарова¬ний, талановитий — загальновживані, кмітливий, кебет¬ний, метикуватий, тямущий — розмовні);
семантико-стилістичні — відрізняються водночас і від¬тінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вжи^-вання (іти, крокувати, шкандибати, чимчикувати, плента¬тися, чалапати, дріботіти). Синоніми виникають:
а) за рахунок творення нових слів: перемогти, подолати, здолати, побороти, подужати; відрада, розрада, утіха, задоволення, приємність, насолода; нишком, нишком-... тишком, крадькома, потай, потайки, потайці, потаєм¬но, приховано;
б) внаслідок запозичень: невдача — фіаско; рідкісний —унікальний, раритетний; підробка — фальшивка, імітація; підмурівок, підвалина — фундамент; перевертень — ренегат, манкурт, яничар;
в) за рахунок розмовно-просторічних слів та діалектизмів: садиба — обійстя, селитьба, ґражда; капці — патинки,
човганці, виступці; віз — хура, фіра, підвода, теліга, каруца, мйжа;
г) внаслідок розвитку багатозначності слів: зручний, відповідний, слушний, сприятливий (про час); попелястий, ми¬
шастий, олов'яний, сріблястий, сталевий (про колір);байдужий, холодний, офіційний, сухий (про стосунки між
людьми).
Синонімами звичайно бувають різнокореневі слова, хоча є синоніми, які мають спільний корінь, але різняться між со¬бою значеннєвими або стилістичними відтінками: славний, сла¬ветний, уславлений; братній, братський, братерський, побратимський; заклик, поклик, клич; темрява, темінь, темнота, тьма, пітьма; змбвчати, промдвчати, перемовчати, помдвчати; єднатися, з'єднуватися, поєднуватися, об'єднуватися.
Збагаченню мови лексичними синонімами сприяють такі мовні явища, як табу та евфемізми.
Табу — слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних мірку¬вань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним відтінком: чорт — дідько, лихий, куций, люципер, нечиста сила; брехня — неправда, вигадка, плітка, дезінформація, інсинуація; смерть — кончина, летальний кінець.
Евфемізми — слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом: брехати — говорити неправду, вигадувати, фантазувати; смердіти — погано пахнути, відгонити; старий — похилого віку, літній; дурний — недалекий, наївний.
За вживанням синоніми бувають:
загальновживані: зрозуміти, збагнути; захисник, оборонець;
пов'язані з певним видом спілкування: уторопати, розшо¬лопати, втямити, розчовпати (знижено); поборник, споборник (урочисто).
Синоніми в мові вживаються:
а) для точнішого вираження думки; наприклад, різні значення можна передати синонімами постанова, розпоря¬
дження, ухвала, рішення, резолюція, вирок, декрет;
б) для уникнення набридливого повторення тих самих або однокореневих слів; наприклад, у тексті можна попе¬
ремінно вживати (звичайно, з урахуванням їхніх значеннєвих відтінків) слова треба, потрібно, необхідно,
слід, варто; випадок, подія, епізод, пригода, інцидент, приключка тошо.
Уміле вживання синонімів — свідчення про майстерне володіння мовою, про вимогливість до власного висловлю¬вання.
Наприклад, у Т. Шевченка в первісному варіанті було таке речення: Ми просто йшли: у нас нема і йоти кривди за собою. У процесі роботи над твором поет, використовуючи синоніми, виправив наведене речення на точніше, влучніше: Ми просто йшли: у нас нема й зерна неправди за собою. У вірші Лесі Ук¬раїнки «Велет» читаємо: Той велет сильним був колись не тілом лиш, а й духом. Всі людські пута й кайдани зривав єдиним ру¬хом, його збороти не могла ніяка міць ворожа. У первісному варіанті цього вірша замість слова збороти спочатку стояло подужать, потім — зломити. У рукописі повісті М. Коцю¬бинського «Fata morgana» було написано: Стережете панське добро? Ха-ха! Стережіть, стережіть, щоб не пропало. Потім виправлено на: Стережете панське добро?Ха-ха!Пильнуйте, пильнуйте, щоб не пропало.
Як вдало майстри слова використовують синонімічне ба¬гатство мови, свідчить хоч би невеликий уривок з оповідання Марка Вовчка «Козачка»: Занедужала перше мати: таки вже старенька була; похиріла неділь зо дві, та й переставилась. За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подруж¬жям, що з нею молодий вік ізвікував. Щоб не повторювати ті самі слова й привернути увагу до певних явищ, тут вжито синоніми мати і ненька; занедужати і похиріти (синоніми ДО захворіти, прохворіти); померти і переставитися; подружжя (синонім до дружина); вік ізвікувати (синонім до прожити).
Синоніміка широко використовується в народних піснях: Найстарший брат рече-промовляє... Став середульший брат— плакати і ридати... Бідні невольники прохали та благали... Поле килиїмське хвалить-вихваляє... То не вовки-сіроманці квилять та проквиляють...
Якщо, підкреслюючи якусь думку, вживають поспіль кілька синонімів, то їх розташовують у порядку збільшення або зменшення якостей чи ознак, названих ними. Наприк¬лад, у реченні / в'яне, сохне, гине, гине твоя єдиная дитина (Т. Шевченко) дії, які передають загибель, називаються в їхньому наростанні. Ще приклади: На обличчі його лежав ви¬раз безнадії йрозпачу (В. Собко). Голос Івана Івановича стає теплим, інтимним (М. Івченко). В далечині туманній, тем¬ній, димній злилися низина і вишина (Є. Маланюк). Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки за беріїв, за Соловки, за чорні, зганьблені, злочинні, переґвалтовані роки (1. Світличний).
Омоніми
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.
їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле¬тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».
Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.
Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз¬ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди зби¬ралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».
Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцін-ка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).
Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).
Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал¬ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають од-
накові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором»
(обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).
Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», зли¬ти«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).
Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:
а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»;
боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»;
б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипін¬ня» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук);
в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий
спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок
займенника еони».
До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різне написання: кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — ро¬ман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омо¬німи — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;
омографи — при однаковому написанні мають різну вимо¬ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;
омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).
У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози¬чень. Є два випадки звукових збігів таких слів:
а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, за¬
позичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійсь¬
кої); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);
б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного
інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грець¬
кої), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з
голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької),
Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:
внаслідок словотвору; наприклад, розчинити (споріднене з розчин) {розчинити (споріднене з відчинити, зачинити); закувати (від кувати «бити молотом») і закувати (від ку-ку); загин (від загнути) і загин (від загинути); ро¬маніст1 «той, хто пише романи» і романіст «той, хто займається романською — французькою, італійською, іспанською і т. д. — філологією»;
внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прик-метник) і лютий (назва місяця); учительська (прикмет¬ник) і учительська (іменник); жаль (іменник) і жаль (предикативний прислівник);
внаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від гріх) і безгрішний (від гроші, звичайно — безгрошовий); слати
(шлю) і слати (від стелити — випав приголосний т у групі приголосних стл); жати (від прадавнього жемти — жму) і жати (від прадавнього женти — жну);
внаслідок розпаду багатозначності слова у зв'язку з дифе¬ренціацією значень; колись ключ до дверей (пор. ключка «гак із довгим держаком») і журавлиний ключ були одна¬кові за формою — і слово ключ було одне, але тепер, коли вже немає подібності між обома ключами, це слово пере¬творилося на два слова з різним значенням: ключ1 «знаряд¬дя для замикання замка» і ключ2 «ряд однорідних предметів, що рухаються один за одним, утворюючи кут»;
внаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець «подарунок» і гостинець «великий шлях» (діалектизм); чайка «птах» і чайка «козацький чо¬вен»; око «орган зору» і око «давня міра ваги».
Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується діє¬слово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково зву¬чати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньо¬грецького look); потім остання з них була витіснена запозиче¬ним із німецької мови (точніше — з ідиш) іменником цибуля.
Омоніми в художній літературі, в усному мовленні вико¬ристовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мов¬ленню гумористичного забарвлення, наприклад:
Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує.
(Є. Бандуренко)
У народному гуморі, наприклад, побутує такий гуморис¬тичний діалог: «Таж їж». — «Я ж їм». — «А ти не їм, а собі».
Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омо¬німи — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лек¬сичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.
Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А україн¬ське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періо¬дичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «ма¬газин» у нашому розумінні.
Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.
Пароніми
Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні.
їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат «той, кому посилається» і адре¬сант «той, хто посилає»; мимохіть «нехотячи» і мимохідь «про¬ходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди «зли¬годні» і незгоди «відсутність згоди» тощо.
За звуковим складом пароніми бувають:
однокореневі — відрізняються лише суфіксами або пре-фіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель¬на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле¬ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за-кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра¬жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не¬нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер¬дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі¬долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не¬будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;
різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком¬панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту¬пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу¬ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш¬ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за¬довольняти потребу в чомусь», «стримувати».
За лексичним значенням пароніми бувають:
синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз¬няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос¬кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину¬ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;
антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс¬порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев¬ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;
семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.
Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.
Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна¬ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.






Територіальні діалектизми
Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до загально¬народної лексики.
Сюди входять назви спорідненості людей {батько, мати, дід, бабуся, внук, тесть, свекруха); назви частин тіла {голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро); назви свійських і широко відомих диких тварин {кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, лас-тівка, чайка, карась, щука); назви культурних і широко відо¬мих диких рослин {яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин); назви, пов'язані з харчуванням {хліб, сіль, молоко, їсти, пити); назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння {будинок, двері, поріг, віник, граблі, відро, миска); назви одягу і взуття {сорочка, шапка, черевики); назви почуттів {радість, щастя, жаль); назви, пов'язані з природним оточенням {гора, долина, річка); назви, пов'язані з часом {поне¬ділок, вівторок, серпень, вчора, сьогодні); назви різних дій, станів {сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти); назви кольору, смаку, розміру та інших якостей {зелений, блідий, солоний, кис¬лий, великий, добрий, чистий); назви відомих явищ культури й мистецтва {музика, кіно, книга, картина, олівець); числові по¬няття {один, два, тридцятий); займенники і службові слова {я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.
Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють насамперед територіальні й соціальні діалектизми.
Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості.
Розрізняють три групи територіальних говорів української мови — наріччя:
північне — охоплює північ Сумської і Київської областей, Чернігівську, Житомирську, Рівненську і Волин¬ську області;
південно-східне — охоплює більшу частину Київської, Одеської та Сумської областей, Полтавську, Черкаську, Хар¬ківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізь¬ку, Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську області;
південно-західне — охоплює частину Київської та Одеської областей, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівець¬ку, Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську і Терно¬пільську області.
Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та грама¬тичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, — територіальні діалектизми.
Залежно від того, у якому відношенні територіальні діа¬лектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на словникові, етнографічні, семантичні та словотвірні.
Діалектизми, що позначають поняття, для яких у літера¬турній мові є інші назви, називають словниковими (лексични¬ми). Це власне дублети до літературних слів.
Найбільше таких діалектизмів є серед іменників, рідше — серед дієслів, прикметників, прислівників, службових частин мови. Наведемо деякі з них:
а) північних говорах: глива (груша), коросліп (пролісок), товар (худоба), конопляник (горобець), клювок (дятел),
ключина (кроква), копаниця (сапа), гладишка (глечик), живець (джерело), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), мигун-
ка (блискавка), хупавий (гарний), бігме (їй-богу), ік (до);
б) у південно-східних говорах: жалива (кропива), курай (перекотиполе), перетика (перелісок), скот (худоба),
бовдур (димар), вагани (ночви), кабиця (літня піч), кипяч (окріп), зобува (взуття), гарман (тік), киря (сокира),
шарівниця (сала), хвища (сильний дощ), кура (заметіль), бокасувати (ходити боком), випасатися (тинятися), же-
ліпати (кричати), но (але);
в) у південно-західних говорах: бараболя, крумплі (картопля), ярець (ячмінь), трепета (осика), хопта (бур'ян), ви¬
вірка (білка), когут (півень), льоха (свиня), маржина (худоба), тайстра (торба), нецьки (ночви), плова (дощ),
цмок (райдуга), стрий (дядько по батькові), вуйко (дядько по матері), нанашко (хрещений батько), баніту вати
(лаяти), пантрувати (стежити), окмітовувати (помічати), витуманити (видурити), далебі (їй-богу), ід (до).
Діалектизми, які називають місцеві реалії й поняття, не¬відомі поза межами певного наріччя, говору, називають ет¬нографічними. Вони не мають відповідників у літературній „ мові. Це, наприклад:
а) назви одягу: гуня (свита з домашнього нефарбованог сукна), кошуля (вишита сорочка) — у північних говорахкобеняк (довга свита з відлогою на негоду), керсетщ (верхній жіночий одяг без рукавів у талію), дерга (груба без оздоблення запаска), каптур (головний убір), витяж ки (чоботи із суцільної шкіри) — у південно-східних горах; крисаня (вид капелюха), кептар (кожушок без ру-Л кавів з оздобленням), гані (вовняні чи полотняні штани),] сардак (верхній зимовий одяг), черес (широкий шкіря* ний пояс) — у південно-західних говорах;
б) назви страв: жур (їжа з вівсяного борошна), ґалаґани(вид печива), чулаки (довгасті пампушки з гречаного або ї пшеничного борошна), гуґоль (їжа з курятини, приправлена квасолею й цибулею) — у північних говорах; бала бухи (спечені або зварені з тіста шишки), бекмес (мед із] бурякового соку або кавунів), кваша (солодка страва зі житнього борошна) — у південно-східних говорах; ба-нуш (кукурудзяний куліш на овечому лої), гуслянка (ря¬жанка з овечого молока), плачинда (вид печива) — у{ - південно-західних говорах;
в) назви предметів побуту: ванькир (спальня), овинь (примішення для просушування снопів), оденок (дерев'яний настил під копицею, стіжком) — у північних говорах; ковганка (дерев'яна посудина для затовкування сала), сапетка (велика корзина), підкат (навіс для зберігання , сільськогосподарського реманенту) — у південно-схід-У них говорах; оборіг (споруда з рухомим дахом), кошниця (високий стоячий кіш, виплетений із ліщини і з дахом, для зберігання кукурудзи в качанах), колиба (чабанська або лісорубська хатина з конусоподібним верхом) — У південно-західних говорах;
г) назви, пов'язані з місцевими природними та кліматичними умовами: заплеск (смуга піску, змочуваного хвиля-v пі» ми), бабана (піщаний острівець на мілині), припай (смуга піщаного берега моря під кручею), верховна (вітер із суші), низовка (вітер із моря), побережник (вітер уздовж берега), камка (морська трава) — на узбережжі Чорного моря; плай (гірська стежка), полонина (пасовище в го¬рах), кичера (лиса гора), ізвор (джерело), бескид (круча, ущелина), грунь (верхів'я гори у Карпатах).
Загальнонародні слова, що мають значення, відмінне від загальноприйнятого, називають семантичними діалектизма¬ми. Наприклад, у деяких говорах Закарпаття та інших півден¬но-західних говорах берег означає «гора», вага — «криничний журавель», вічко — «шибка», врода — «врожай», квас — «міне¬ральна вода», молодиця — «дівчина перед весіллям», невістка — «заміжня жінка», квасок — «щавель».
Семантичні діалектизми бувають двох видів:
слова з додатковим відмінним значенням: гора — «гора» і «горище», верх — «верх» і «димар», вино — «вино» і «вино¬град», загата — «гребля» і «зовнішня обкладка хати соло¬мою чи сіном для утеплення»;
слова з цілком відмінним значенням: родичі — «батьки», кум — «весільний батько», ноша — «одяг», обід — «сніда¬нок», аркан — «різновид гуцульського танцю».
Діалектизми, які відрізняються словотвором, називають словотвірними. Вони можуть мати інші суфікси, інше поєднан¬ня складових частин, наприклад, у південно-західних говорах: біпиця — «білка», блискіт — «блискавка», димник — «димар», бабакуль — «кульбаба», моримуха — «мухомор».
Територіальні діалектизми під час формування літератур¬ної мови сприяли її збагаченню. Тепер вони зрідка викорис¬товуються в художніх творах для надання їм певного місцево¬го колориту. Зрештою, діалектизми є постійним джерелом для поповнення лексики літературної мови.
Застарілі слова і неологізми
Характерною особливістю словникового складу мови є його безперервний розвиток.
Частина слів у мові незмінно зберігається протягом тисячоліть. Це основний словниковий фонд мови. До нього вхй« дять слова на позначення життєво найважливіших понять назви спорідненості, частин тіла, почуттів, явиш природи, тварин і рослин, трудових дій, кольорів та інших якісних ознак, числівники, займенники, службові слова.
Разом із тим склад деякої частини лексики в процесі її функціонування зазнає певних змін: одні слова стають заста¬рілими, інші — з'являються.
Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми.
Історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища.
Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів:
а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ра¬туша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком;
б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум 'яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, ла¬
кей, козачок;
в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогати¬
на, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль;
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Лренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників...
Іноді архаїзми вживають для вияву іронії, сарказму, зне¬ваги або створення гумористичного ефекту, вдаваного пафосу. Цього досягають, поєднуючи їх із словами зниженого плану^ як, наприклад, у вірші Т. Шевченка «Царі»:
Старенька сестро Аполлона,
Якби ви часом хоч на час
Придибали-таки до нас
Та, як бувало во дні они,
Возвысили свій божий глас До оди пишно чепурної, Та й заходилися б обоє ;
Царів абощо воспівать.
Вживання тут архаїзмів во дні они, возвисити, глас, вос¬півать поряд із такими словами розмовно-побутового плану, як старенька, придибати, чепурна, заходитися, абощо, надає текстові несерйозного, іронічного звучання.
Використовуючи застарілі слова, треба так поєднувати їх з іншими словами, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення.
Ось, наприклад, як розкрито значення слова свита в повісті С. Васильченка «Широкий шлях»: Хлопцеві не хотілось показа¬ти знову себе Оксані у цій довжелезній свиті. Як піп у рясі. «Буду вертатись із Вільшани, зайду до Котрі — полагодимо свиту, підріжемо рукава, позалатую дірки, що миші погризли, то й можна буде надіти. Надіну ту сорочку з вишиваним коміром, що той раз кинув у неї, то й зовсім буде добре...» Означення довжелезна порівняння як піп у рясі, цегсаль рукава — усе це разом дає уяв¬лення про свиту як про «довгополий верхній одяг».
Неологізми — нові слова в мові: довкілля, складнощі, по-датківець, наркобізнес, бартер, менеджмент, рекетир, факс, телетайп, конверсія, дилер, імідж, грант.
Причини появи неологізмів у мові різні:
а) потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, бейсбол, бронедвері, гіпсокартон, йогурт, вироб¬
ниче об'єднання, віце-прем'єр-міністр, електорат, клонування, Інтернет;
б) потреба замінити назву зрозумілішою, прозорішою; такою, що більш відповідає внутрішнім законам мови, її
словотвірним особливостям: літак замість аероплан, вертоліт замість гелікоптер, рукоборство замість армреслінг,
примірник замість екземпляр, відсоток замість процент, летовище замість аеродром, прдзірка замість слайд;
в) бажання знайти свіжі образні назви, властиве мові письменників: бистроплин, вітровіння, сміхобризний, злотоцін-
но, трояндно, яблуневоцвітно, блискотінь, турбація, за шовковйтися, акордитись — у творах П. Тичини; гро-
моносний, огнекрилий, міднодзвонний, стоцвітно, успадкоємити, заприязнитися, дипломатити, вицвіт, помога —
у творах М. Рильського; яснота, ясінь, краплинь, дощовиця, тужіпь, розсвітання, повесніння, весновій — у творах
А. Малишка; бджолиність, розламища, очужілість, сніговерть, безмір, випроб, невситенний, начаєний, знедуховніти,
знебутись, знещасливити — у творах О. Гончара.
Поява неологізмів у мові зумовлена розвитком людського суспільства, намаганням глибше пізнати й точніше позначити ті чи інші явища, властивості навколишньої дійсності, духов¬ного життя людини.
Неологізми бувають загальнонародні й індивідуально-ав¬торські (оказіоналізми). Загальнонародні неологізми, тільки-но з'явившись, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж). Вони, проте, із зміною суспільних умов, розвитком науки й техніки, можуть перейти в історизми, як це свого часу сталося зі словами на зразок комнезам, колгосп, радгосп, трудодень, партгрупорг, стахановець, патефон, грамофон тощо. Індивідуально-авторські неологізми, як правило, не стають загальновживани¬ми, а так і залишаються в тому чи іншому творі письменника.
Неологізми — категорія історична. Новостворені слова перестають бути неологізмами з часу, відколи ними починають користуватися широкі кола носіїв мови. Наприклад, років сто тому такі слова, як суспільство, промисловість, мистецтво, винахідник, дослідник, споживач, читач, переможець, свідоцтво, властивість, приємність, байдужість, отвір, зміст, внутрішній, зовнішній та багато інших, шо тоді з'являлися в українських виданнях, сприймалися як неологізми, їх навіть дехто презирли¬во називав «кованими словами». Тепер вони стали звичними, загальновживаними словами, без них не можна обійтися. Без неологізмів був би немислимий розвиток мови.




















Фразеологізми як особливий вид лексики
Термін «фразеологія» має два значення:
розділ мовознавства, шо вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;
сукупність стійких сполучень слів — фразеологічних одиниць певної мови. .
Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мов¬лення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функ¬ціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.
Фразеологізм складається не менше як із двох слів — компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спо¬тикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гар¬мат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.
Серед мовознавців поки шо немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фра¬зеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).
Власне фразеологізми своїм лексичним значен¬ням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі — почуватися щасливим; брати за душу — роз¬чулювати; робити з мухи вола — перебільшувати; мокрим ряд¬ном накрити — лаяти; права рука — найближчий помічник; мороз іде поза спиною — страшно, як сніг на голову — зненаць¬ка. Вони характеризуються образністю і водночас нерозклад-ністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом. Наприклад, у реченні Треба ж до та¬кої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі — палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразеологізм сухим вий¬ти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю й чітко усвідомлюється як поняття «уникнути покарання».
Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експ¬ресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкре¬буть на серці має ще й виразне конототивне забарвлення, вик¬ликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко).
V фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать:
мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення;
складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м яка вода, Чорне море;
прислів'я та приказки: Вовків боятися — в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває;
крилаті вислови: Борітеся — поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись — значить жить (Франко).
Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою , мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.
Класифікація фразеологізмів
Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фра¬зеологічні єдності та фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значен¬ня ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці — залицятися, ні в сих ні в тих — незручно.
Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати, море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовкнути, про¬пускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.
Фразеологічні сполучення — одиниці, у яких цілісне зна¬чення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взя¬ти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського.
Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визна¬чити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) — до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях — до єдностей чи до сполучень.
Фразеологізми за співвіднесеністю з окреми¬ми частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексич¬ним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:
іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебе¬дина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїно¬ва печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, до¬датками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Па-нас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);
прикметникові — називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути;
у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там — козак не в тім'я битий: щось та приро-зуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський);
мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно вис¬тупають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мир¬ний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський);
прислівникові — характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: 3 важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення гро¬мадської волі ( Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);
вигукові — вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигука¬ми: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, по¬бий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо (П. Дорошко).
Фразеологізми в реченні сприймаються як один член ре¬чення. Наприклад, у реченні Мельхиседек сердито глянув на свою жінку; вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (1. Нечуй-Левицький) — фразеологізм сім мішків гречаної вовни виступає в ролі додатка {дур¬ниць), а фразеологізм прикусила язика — у ролі присудка {замовкла).
Однак не всі фразеологізми можна однозначно співвіднес¬ти з певними частинами мови. Це передусім стосується тих фразеологізмів, які мають форму предикативних словосполу¬чень, тобто в складі яких є підмет і присудок: Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю. Яновсысий). А чи не високо ти, Андрію, літаєш? Бо можна сісти низько-низь¬ко, що й курка лапою загребе (М. Стельмах). Такі фразеологізми, маючи неподільне, цілісне лексичне значення, граматично співвідносяться з реченням.
Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразео-логізмів, то серед них виділяють три групи:
фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, трима¬ти ніс за вітром, гопки скакати, накивати п 'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;
фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебіль¬шого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний ка¬мінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;
стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос.
Стилістичне забарвлення фразеологізмів великою мірою залежить від характеру їхніх компонентів. Наприклад, фразеологізми сидіти на троні, доходити висновку завдяки словам трон, висновок мають явно книжне забарвлення; фразеологізми сидіти в печінках, доходити до тями завдяки словам печінка, тяма належать до розмовно-просторічних.
Багатозначність, синонімія і антонімія серед фразеологізмів
Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія.
Наприклад, багатозначним є фразеологізм роззявити рота:
1) говорити, казати що-небудь (Рота як слід він не вспіє роззявити, — зараз готове усе. — П. Грабовський);
2) уважно слухати (У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не про¬пустити жодного слова. — Я. Качура);
3) бути дуже враже¬ним чимось (Глухі діди роти пороззявляли, бо ще ніколи не бачили таким збудженим свого Зарубу. — В. Кучер);
4) бути неуважним (Ну, гони биків, чого рота роззявив? — Григорій Тютюнник);
5) посягати на що-небудь (На чуже добро ще змалку рота роззявляє. — С. Голованівський);
6) рватися — про взуття (Ось і чоботи в мене роти пороззявляли. — Г. Квітка-Основ'яненко).
Так само, наприклад, багатозначним є фразеологізм вести перед:
1) верховодити (Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що всі його слухались. — Б. Грінченко);
2) бути першим, передовим (Дільниця його групи стала вести перед у цеху. — Ю. Яновський);
3) заспівувати (справді, мо¬лодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю. Олександра вела перед. — М. Коцюбинський).
У багатозначному фразеологізмі може поєднуватися пряме значення з переносним. Фразеологізм ставати дибки, коли йдеться про тварин, виступає в прямому значенні «ставати на задні ноги» (їдуть вершники... Під ними гарцюють коні, ста¬ють дибки, крешуть підковами брук. — П. Колесник); коли ж мова, йде про предмети — має вже певною мірою переносне значення «ставати вертикально» (На одній розбитій платформі, яка стала дибки, чудом затримався танк. — О. Донченко); а коли йдеться про людей — набуває цілком переносного зна¬чення «чинити опір, рішуче протестувати» (Завжди мене слухався Олекса, а тут дибки став. — І. Муратов). Так само фра¬зеологізм відводити очі має то пряме значення «переставати дивитися» (Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився. — Я. Гримайло), то переносне — «відвертати чиюсь увагу» (Украде [Тимошко] бувало... та й підкине другому, щоб від себе очі відвести. — Панас Мирний),
Багатозначність серед фразеологізмів, щоправда, трапляється рідко.
Частою серед фразеологізмів є синонімія. Наприклад, зна¬чення «ледарювати» мають фразеологізми байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки мяти, клеїти дурня, ганя¬ти вітер по вулицях, лежні справляти, тинятися з кутка в ку¬ток, і за холодну воду не братися. Значення «бувала людина» передають фразеологізми був на коні і під конем, пройшов Крим і Рим і мідні труби, перейшов крізь сито й решето, не з одного колодязя воду пив, тертий калач, стріляний горобець, бував у бувальцях.
Як і звичайні слова-синоніми, синонімічні фразеологіз¬ми можуть якось відрізнятися один від одного своїм лек¬сичним значенням. Наприклад, у синонімічному ряду фразеологізмів із значенням «бути несамостійним» фразеологізм танцювати під чиюсь дудку має ще відтінок «беззаперечно виконувати»; співати з чийогось голосу — «сліпо повторювати», дивитися чиїмись очима — «оцінювати факти з позицій іншої людини».
Фразеологізми можуть відрізнятися один від одного спо¬лучуваністю. Фразеологізм на заячий скік із значенням «дуже мало» поєднується зі словами, що вказують на відстань або час, фразеологізм як шилом юшки вхопити з тим самим зна¬ченням переважно вживається зі словами, що означають по¬чуття, а фразеологізм як кіт наплакав може вживатися для кількісної характеристики будь-чого.
Різну сферу вживання мають однакові чи майже однакові за значенням фразеологізми заснути вічним сном, віддати Богові душу і простягти ноги, врізати дуба; до останнього подиху і до гробової дошки; езопівська мова і наздогад буряків; датися взнаки і вилізти боком.
Нерідко синонімічні фразеологізми мають у своєму складі той самий компонент. Наприклад, із значенням «поставити кого-небудь у скрутне становище, переважити» вживаються фразеологізми з головним словом загнати: загнати в тісний кут, загнати у безвихідь, загнати на слизьке, загнати у сліпу вулицю, загнати в шуршу. Однакове значення «лукавити, лице¬мірити» мають фразеологізми виляти хвостом, крутити хвос¬том. Значення «розумний» передається фразеологізмами зі словом голова в різних формах: голова варить, мати голову на плечах, з головою, держати розум у голові.
Серед фразеологізмів виділяються також пари з антоні¬мічним значенням: вбити собі в голову — викинути з голови, не в тім'я битий — не має лою в голові, макітра розуму — пустий лоб, хоч греблю гати — як кіт наплакав, серце загово¬рило — серце спить, набитий гаманець — вітер у кишенях сви¬стить. Протиставлення може відбуватися також через запе-речення: велике цабе — невелике цабе, птиця високого польоmy — птиця невисокого польоту, з легким серцем — з нелегким серцем, стояти на правильній дорозі — стояти на неправильній дорозі, схиляти голову — не схиляти голови; через антонімічні компоненти: натягати віжки — попускати віжки, зажити доброї слави — зажити поганої слави, з іншого тіста — з одного тіста, цей світ — той світ, плисти за течією — плисти проти течії.
Будова фразеологізмів
Фразеологізми бувають різної синтаксичної будови: можуть мати форму незалежного речення, підрядного речення, словосполучення (предикативного, підрядного чи сурядного), а також являти собою поєднання повнозначного слова із службовим.
Фразеологізми у формі незалежного речення являють собою завершені, самодостатні комунікативні оди¬ниці, проте, на відміну від звичайних речень, передають одне поняття, творять семантичну цілість: повернулося колесо істо¬рії — сталися зміни; не варта шкірка вичинки — марна праця; далеко куцому до зайця — велика різниця між кимось; той у плуг, той у луг — незлагоджено; що буде, те й буде — незважа¬ючи ні на що. Такі фразеологізми не здатні до словесного по-ширення, у тексті вони вживаються як окремі повідомлення, репліки і за своїм значенням межують із приказками: Ви себй рівняєте з Іосифом ? Далеко куцому до зайця! (І. Котляревсь¬кий). Вони можуть входити також до складного речення як його предикативна частина: Що буде, те й буде, а я не покину своєї матері (І. Нечуй-Левицький). Нема що казати, бо в чужій хаті й тріска б'є (Л. Мартович).
До складу фразеологізмів, що мають форму підряд¬ного речення, як обов'язковий компонент входять спо-лучники підрядності на зразок як, мов, наче, аж та сполучні слова що, де, куди, коли, доки тощо. Ці фразеологізми, як правило, вказують на різні обставини і за будовою можуть бути:
повним двоскладним реченням (із підметом і присудком): куди і ворон кісток не заносить — дуже далеко, куди око гляне — скрізь, звідки вітер віє — чий вплив, доки світ стоїть — завжди, як рак свисне — ніколи, як гарбуз на вербі виросте — ніколи, як мокре горить — дуже повільно, що б там не було — за будь-яких умов, аж дим іде — дуже інтенсивно, чого ліва нога забажає — досхочу;
неповним двоскладним реченням із пропущеним присуд-ком, рідше — підметом: як риба у воді — вільно, невиму¬шено, як засватана дівка — сором'язливо, (далекий) як небо від землі — недосяжний, (зникнути) як сіль у воді — без¬слідно, (потрібний) як п 'яте колесо до воза — зовсім не (потрібний), поки суд та діло — тим часом, мов крізь землю провалився — раптово зник; часом і з обома пропущеними головними членами речення: (знає) як свої п 'ять пальців — досконало, (побачить) як свого носа — ніколи не (побачить), (сиплеться) як з рукава — дуже багато, (загоїться) як на собаці — дуже швидко; іноді до таких фразеологізмів як головна складова частина входить дієслово: битися як риба об лід — бідувати, даватися як горобець на полову — піддаватися обману, купатися як сир у маслі — розкошу¬вати, носитися як дурень зі ступою — приділяти забагато уваги;
односкладним реченням: хоч собак ганяй — дуже холодно, хоч в око стрель — дуже темно, куди не подайся — скрізь, якщо на те пішло — за такої умови, як вітром здуло — раптово зник, мов рукою зняло — раптово минуло, де козам роги правлять — дуже далеко.
Фразеологізми, що мають форму предикативного словосполучення, являють собою комунікативно неза-вершені, недостатні одиниці: вони, як правило, потребують доповнення другорядними членами. Наприклад, у реченні Батько Дніпро тече собі спокійно, і ліси на горах стоять, як на картині художника, — просто душа співає од такої краси (Ю. Яновський) фразеологізм душа співає, що має значення «радісно», доповнюється обставиною причини од краси. За бу¬довою такі фразеологізми поділяють на:
двочленні — складаються лише з підмета й присудка: по¬рохня сиплеться — дуже старий, завидки беруть — заздрісно, язик заплітається — важко говорить, світ не близький — дуже далеко, жила тонка — слабкий, язик як помело — дуже балакучий, горішок не по зубах — дуже складна спра¬ва, одного поля ягода — однакові, два чоботи — пара — схожі між собою;
багаточленні — крім підмета й присудка, як обов'язковий компонент мають також другорядні члени: ведмідь на вухо наступив — позбавлений музикального слуху, кров холоне в жилах — страшно, язик підвішений добре — дотепно говорить, є лій у голові — розумний, душа в п 'яти вскочила — стало дуже страшно, кінці з кінцями не сходяться — важко справлятися з труднощами.
Найпоширенішими є фразеологізми, які мають форму підрядного словосполучення. Головним словом у таких стійких словосполученнях переважно виступають імен-ники та дієслова, рідше — прикметники, прислівники, числів¬ники.
Фразеологізми такого тилу з іменником у ролі головного слова можуть являти собою:
а) поєднання іменника з прикметником (або займенни-ком, числівником): білий світ, права рука, тепле місце, вчорашній день, дивна річ, крокодилячі сльози, старий лис, морський вовк, мокра курка, біла ворона, заплішеий дурень, казанська сирота, китайська грамота, авгієві стайні, адамове ребро, своя рука, кожний собака,
перша ластівка; таке поєднання може мати форму не-прямого відмінка з прийменником або без нього: з легкої,руки, на швидку руку, з дорогою душею, у свинячий голос, без зайвих слів, без задніх ніг, при битій дорозі, на свою голову, в самий раз, на сьомому небі, до перших півнів, в один голос, на одній нозі, щасливої дороги, ви¬сокої думки, чистої води, власними очима, щедрою ру¬кою, тихою сапою, всім серцем, своєю чергою, одної масті;
б) поєднання іменника з іменником у родовому відмінку: сіль землі, дух доби, пісня пісень, хвороба росту, докори сумління, мова серця, крик душі, почуття ліктя, госпо¬дар становища, слово честі, макітра розуму, секрет полішинеля, яблуко розбрату; на початку такого фразеологіч¬ного словосполучення як обов'язковий компонент може стояти прийменник: на злобу дня, на вагу золота, на
краю прірви, за покликом серця, для відводу очей, до гли¬бини душі, у поті чола; ця конструкція може поширю¬ватися залежним прикметником (або займенником, чис¬лівником): птиця невисокого польоту, останній крик моди, сон рябої кобили, слуга двох панів;
в) поєднання іменника з іменником чи іменниками в ін¬шому відмінку з прийменником або без нього: слово в слово, крок за кроком, без року тиждень, світ за очі, місце під сонцем, серце з воску, дірка з бублика, своя голова на плечах, колос на глиняних ногах, ані пари з вуст, буря в склянці води, кінець кінцем, кум королю.
Фразеологізми у формі підрядного словосполучення з дієсловом у ролі головного слова являють собою:
а) поєднання дієслова з іменником у знахідному (чи родовому) відмінку без прийменника: сушити голову, снува¬
ти думки, ламати кригу, ловити момент, збивати пиху, набратися духу, баглаї бити, розуму не позичати, позбу¬
тися голови, рішитися глузду, мало каші з 'їв;
б) поєднання дієслова з іменником (чи займенником) в іншому відмінку з прийменником або без нього: запа¬
дати в душу, відійти в історію, упійматися на гачок, виводити з рівноваги, встати з колін, стояти на своєму,
боротися з вітряками, і в головах не класти, потурати серцеві, дякувати Богові, клювати носом, вкритися іржею, іти прахом, перекидатися словом;
в) поєднання дієслова з двома або більше іменниками в різних відмінках: давати волю серцю, покласти руку на
серце, набрати водив рот, тримати ніс за вітром, робити з мухи вола, взяти бика за роги, встромляти палиці в
колеса, носити воду решетом, решетом у воді зірки ловити, влити в бочку меду ложку дьогтю, валити з хворої
голови на здорову, не лазити за словом у кишеню, вилами по воді писано;
г) поєднання дієслова з прислівником: іти навпомацки, піти вгору, високо нестися, звести нанівець, датися
втямки, стати цапки, іти навпомацки, бачити далеко, дивитися звисока, поглядати скоса, лігма лежати, легко
сказати, заходити здалека, тримати вухо гостро.
Фразеологізми у формі підрядного словосполучення з при¬кметником (чи дієприкметником) у ролі го¬ловного слова трапляються рідше: легкий на руку, важ¬кий на підйом, тугий на вухо, гострий на язик, скупий на слова, гарячий серцем, вітром підбитий, без вини винний, не вартий дірки з бублика.
Так само рідкісні фразеологізми з прислівником у ролі головного слова: подалі від лиха, нізащо в світі, тяжко на душі, гірко на серці, несповна розуму, догори дном, і сліпому видно, не видно і сліду, світу божого не видно, ніде прав¬ди діти, ніколи і вгору глянути. Проте є чимало (близько сотні) фразеологізмів із предикативним словом нема в ролі головно¬го слова: гадки нема, ціни нема, мови нема, нема кінця-краю, нема кебети, нема спасу, терпцю нема, просвітку нема, тільки пташиного молока нема, і вгору глянути нема коли, нема куди обернутися, нема того щоб.
Не так багато і фразеологізмів із числівником у ролі головного слова: тридцять срібняків, за тридев 'ять земель, у три погибелі, у три шиї, три кити, в чотири ока, за два кроки, на своїх двох, сім п ятниць на тиждень, сім чудес світу, одним один, один в один, п 'яте через десяте, три чисниці до смерті.
Частина фразеологізмів має форму сурядних сло-восполучень. Як правило, вони складаються з двох частин (компонентів), з'єднаних одиничним або повторюваним . сполучником сурядності: вірою і правдою, віднині й довіку, плоть і кров, голод і холод, босий і голий, без ладу і складу, не раз і не двічі, раз і назавжди, вздовж і впоперек, за і проти, святий та божий, і сміх і гріх, і нашим і вашим, і вовк ситий і коза ціла, ні грач ні помагач, ні слуху ні духу, ні світ ні зоря, ні вдень ні вночі, ні думано ні гадано, ні кує ні меле, ні з сього ні з того, ні за що ні про що, ані верша ані ворітниця, не за страх, а за совість, або пан або пропав, рано чи пізно, так чи інакше, то скоком, то боком, як день, так ніч. Іноді такі два сурядні компоненти бувають підпорядковані підрядним зв'язком спільному головному слову: метати громи і блискавки, лицар без страху і догани, ходити кругом та навколо.
Рідко фразеологізми у формі сурядного словосполучен-ня складаються з трьох частин: прийшов, побачив, переміг; пройти Крим і Рим і мідні труби; пройти крізь вогонь, воду і труби; і швець, і жнець, і на дуду грець; ні бе, ні ме, ні куку¬ріку.
Особливий різновид фразеологізмів становлять стійкі по¬єднання повнозначного слова із службовим — прийменником, сполучником або часткою, що мають цілісне значення. Це, власне, застиглі синтаксичні словоформи. За розрядом службового слова їх можна поділити на три групи:
-разеологізми, повнозначні слова яких поєднані з при¬йменниками: з розумом, з вогником, з перцем, з голочки, з руки, з пелюшок, зі скрипом, до лиця, до решти, до цурки, на славу, на совість, на руку, на око, на кшталт, на гамуз, на шапкобрання, на батьківських, в гуморі, в ажурі, в унісон, в лоб, у літах, у соку, в усю, без пам 'яті, без тями, без пуття, без кінця-краю, без ліку, від душі, від лукавого, під руками, під носом, під силу, по дорозі, по змозі, про себе, про око, з-під поли, з-під палиці, при розумі, крізь зуби, над силу, для годиться;
- фразеологізми, повнозначні слова яких поєднані зі сполуч¬никами: і край, та й по всьому, та й годі, хоч плач, хоч лусни, хоч викинь, хоч викрути, хоч куди, як палець, як лід, як крига, як вкопаний, як ужалений, як на голках, як на долоні, як по нотах;
- фразеологізми, повнозначні слова яких поєднані з частка¬ми: ні душі, ні крихти, ні ногою, ні з місця, ані тіні, не біда, не рівня, не промах, не до ладу, не до душі, не до добра, не до снаги, не до шмиги, не на жарт, не по собі, не по зубах, не під силу, не про нас, не за горами, не з руки, не з медом, не з тих, тільки й горя, тільки й бачили, тільки й того, аж нікуди.
Крім того, трапляються поодинокі фразеологізми, які за своєю будовою не вкладаються в наведені вище моделі: далі нікуди, куди там, хто куди, де там, де тобі, того й дивись, як ніде й нічого, і горя мало.
Відповідно до кількості складових частин (враховуючи не тільки повнозначні, а й службові слова) розрізняють фразео¬логізми: двокомпонентні {тертий калач, співати дифірамби, без ліку, на славу), трикомпонентні {сім чудес світу, ніде голці впасти, сам собі пан, світ за очі, не про нас, як без рук), чотирикомпонентні {чужими руками жар загрібати, п 'яте колесо до воза, буря в склянці води, ні сном ні духом, хоч трава не рости), п'ятикомпонентні (наговорити сім мішків гречаної вовни, переливати з пустого в порожнє, не бачити як своїх вух) тощо.
Фразеологізми звичайно мають незмінний, застиглий набір компонентів.
Проте деякі фразеологізми можуть вживатися в усіченому, скороченому вигляді: ні в зуб ногою — ні в зуб (3 людиною буває часто так, що, добре знаючи минулого події, вона сучасності ні в зуб не розуміє. — М. Рильський); думка майнула в голові — думка майнула (Майнула думка повернути просто степом до Карасу. — 1. Ле); як той реп 'ях до штанів (до кожуха) — як реп 'ях (Знаєш, Альберте, не липни до мене, як реп'ях. — П. Автомонов); загнати в тісний кут — загнати в кут', заспі¬вати іншої пісні — заспівати іншої; дерти носа вгору — дерти носа; покласти на обидві лопатки — покласти на лопатки; на¬мазати п 'яти салом — намазати п 'яти; танути як віск на сон¬ці — танути як віск; різати правду в очі — різати правду.
Іноді можлива синонімічна взаємозаміна компонентів у тому самому фразеологізмі: викинути (витрусити) з голови (з нам 'яті, з думки), губитися (плутатися, метатися) в догадках (в здогадках, в здогадах, в гадках), наговорити (набалакати, намолоти, наплести) сім мішків (сім кіп, три мішки) гречаної вовни, дати імпульс (поштовх), твердий (міцний) горішок, зігну¬ти (скрутити) в баранячий ріг, серце (душа) не на місці, на один кшталт (лад, манір, копил, аршин), мамин (матусин) синок (ма¬зунчик), поставити питання руба (ребром).
В усному мовленні стилістично нейтральні компоненти фразеологізмів можуть замінюватися експресивно-емоційни¬ми: витріщити (вивалити, вирячити, вилупити) очі (баньки, бульки), розкрити (роззявити) рота (пащу, пащеку, пельку, вер¬шу, хавку), голова (казанок, баняк, черепок) варить. При заміні, буває, використовується назва частини замість цілого (мето-німічна заміна): головою (лобом) мур пробивати, від голови до ніг (до п 'ят), у поті лиця (чола), аж хата дрижить (стіни дри¬жать). Одне замість одного можуть підставлятися слова, шо позначають суміжні предмети чи явища або належать до того самого семантичного поля: своя голова на плечах (на в'язах), відчувати плече (лікоть), аж за боки (за живіт) хапатися, по¬казувати свої зуби (роги, пазурі), скинути шапку (капелюх, бриль), діставати зорі (місяць), ні Богові свічка, ні чортові кочерга (ко¬цюба, рогач, шпичка, огарок).
Часом змінні компоненти фразеологізмів:
а) мають лише різне граматичне оформлення: у глибині (у глибинах) серця, нишпорити очима (оком), тішити око
(очі), тугий на вухо (на вуха), пробувати на зуб (на зуби), не до сміху {сміхів), проковтнути язика (язик), дерти
носа (ніс), аж небу (небові) жарко буде, з перших кроків (з першого кроку), тримати в кулаку (в кулаці), в сто
разів (раз), спйсти на тілі (з тіла, в тілі);
б) різняться між собою тільки префіксами: слати (посилати, засилати, присилати) сватів, материне молоко на
губах не обсохло (не висохло), спіймати (піймати, впіймати) облизня, нагріти (зігріти) собі місце, затаїти (при¬
таїти) дух, на сміх (посміх)',
в) різняться між собою лише суфіксами: лиха година (годинонька), сушити серце (серденько), гладити по голівці
(по голові), ковтати слину (слинку), виривати з коренем (з корінням), стати кілком (колом) у горлі;
г) при однаковому лексичному складі мають різну синтаксичну будову: як вода змила — як водою змило, гадки не
мати — в гадці не мати, доходити розуму — доходити до розуму, забігати в думках — забігати думкою, по
свіжих слідах — свіжими слідами.
Головні компоненти іменникових, прикметникових та діє¬слівних фразеологізмів, пов'язуючись з іншими словами в реченні, набувають, як правило, різних граматичних форм: Нам головне — до моря добратися. А там на корабель юнгами влаш¬туємось, куди хоч попливемо, справжніми морськими вовками станемо (Ю. Збанацький). Дала мені мама доброї прочуханки й заборонила зовсім виходити з двору (І. Нечуй-Левицький). Роздратували її якось хлопці на вулиці, схопила вона одного в такі обійми, що ледве живого та теплого з рук вирвали (Гри¬горій Тютюнник).
Серед різного виду фразеологізмів найбільш сталі фразео¬логічні зрощення, а фразеологічні єдності та сполучення виявляють меншу стійкість. І хоча словесна оболонка деяких Фразеологізмів може змінюватися — їхнє загальне лексичне значення залишається незмінним і так само цілісним.
Лексичний склад фразеологізмів
Основна маса фразеологізмів складається із широковживаних слів.
Найбільше фразеологізмів побудовано з використанням слів на позначення частин людського тіла. Наприклад, зі словом голова в різних формах є приблизно 300 фразеологізмів: гаряча голова, голова з вухами, голова йде обертом, голова не половою набита, голова стала дірява, капустяна голова, світла голова, і в головах не класти, на головах ходити, валити з хворої голови на здорову, не виходить з голови, поставити з голови на ноги, без третьої клепки в голові, жуки в голові, мати олію в голові, сидіти на голові, битися головою об стіни, важити го¬ловою, ручатися головою, брати в голову, вішати голову, звали¬тися на голову, морочити голову, посипати попелом голову, у першу голову, як грім на голову.
Зі словом око утворено ще більше фразеологізмів: гостре око, веселити око, куди око сягає, на око, недремне око, про людське око, стороннє око, в чотири ока, краєм ока, як ока в лобі, як зіницю ока, дивитися зизим оком, і оком не змигнути, ні за що оком зачепитися, хоч одним оком, мати на оці, сто¬яти більмом в оці, як сіль в оці, очі рогом лізуть, очі розбіга¬ються, відкрити очі, дивитися правді в очі, куди очі дивляться, очі горять, робити великі очі, знімати полуду з очей, не змика¬ти очей, очей не відведеш, своїм очам не вірити, вбирати очима, із зав 'язаними очима, зміряти очима, стояти перед очима, на очах, світ в очах тьмариться та ін.
Зі словом серце налічують понад 200 фразеологізмів: га¬ряче серце, закипає серце, крається серце, покласти руку на серце, проникати в серце, серце з перцем, серце не камінь, серце радіє, серце сохне, серце чує, черв 'як точить серце, щире серце, брати до серця, з доброго серця, припасти до серця, давати волю серцю, потурати серцю, усім серцем, з відкритим серцем, щирим серцем, гірко на серці, мати Бога в серці, посвітлішало на серці тощо.
Стільки ж приблизно фразеологізмів мають у своєму скла¬ді слово рука: легка рука, рука в руку, своя рука, з руки, майстер першої руки, набити руку, на руку ковінька, на швидку руку, по праву руку, простягати руку, під рукою, щедрою рукою, брати в руки, зв'язувати руки, майстер на всі руки, у добрі руки, докла¬дати рук, з перших рук, як без рук, не давати волі рукам, влас¬ними руками, з пустими руками, обома руками хапатися, у своїх руках, горить у руках, у надійних руках і т. д.
Зі словом нога є понад 100 фразеологізмів: нога за ногою, чого ліва нога забажає, до ноги, переминатися з ноги на ногу, встати на ліву ногу, на широку ногу, ні в зуб ногою, ногою ступити ніде, на короткій нозі, брати ноги на плечі, де вже ноги не носили, падати в ноги, з усіх ніг, і риби наловити і ніг не замочити, давати волю ногам, відхрещуватися руками й ногами, плутатися під ногами, колос на глиняних ногах, твер¬до стояти на ногах.
Чимало фразеологізмів групуються навколо слів, що означають назви явиш природи {прихилити сонце, місце під сон¬цем, вітер у голові, звідки вітер віє, шукати вітра в полі, свіжим вітром повіяло, буря в склянці води, як чорна хмара, витати в хмарах, мороз поза спиною ходить, як сніг на голову, як громом вражений)', назви тварин {гнатися за двома зайця¬ми, ділити шкуру невбитого ведмедя, всі кози в золоті, старий лис, вовк в овечій шкурі, горобці цвірінькають у голові, кури засміють, з третіми півнями, як з гуски вода, як баран на нові ворота, у свинячий голос, ловити окунів); назви рослин {топ-тати ряст, плести сухого дуба, як горох при дорозі, як вирос¬те гарбуз на вербі, дорога терном поросла, хай буде гречка, дати на горіхи, душа заросла полином, нижчий за траву, мак росте в голові, як гриби після дощу); назви знарядь праці, предметів домашнього вжитку {хоч лопатою греби, знати з миски та в рот, макітра розуму, облизати макогона, носа й коцюбою не дістати, двічі наступити на ті самі граблі, як пісок на вилах, тримати в кліщах, ложка дьогтю, пристати з ножем до горла, носити воду решетом, як п яте колесо до воза); назви трудових процесів {молоти язиком, краяти серце, вставляти клепку, кувати вухналі зубами, скородити ребра, як свекор пелюшки прати) тощо.
Найчастіше головним словом у фразеологізмі виступає Дієслово. Є окремі дієслова, які входять до складу багатьох Фразеологізмів. Наприклад, із дієсловом давати {дати) утво¬рено близько 200 фразеологізмів {давати перевагу, давати відбій, давати волю рукам, давати драла, давати дорогу, да¬вати знати, давати маху, давати на здогад, давати по шапці, давати раду, давати спокій, давати перцю, давати сторчака, не давати і вгору глянути, не давати проходу); з дієсловом брати (взяти) — близько 80 фразеологізмів (брати в роботу, брати голову в руки, брати до відома, брати за петельки, бра¬ти на арапа, брати на себе очі, брати ноги на плечі, брати своє, брати себе в руки, брати за зябра, брати за чисту моне¬ту, брати на кпини, брати до серця); з дієсловом іти — близь¬ко 70 фразеологізмів (іди з Богом, іти в ногу, іти в непом 'ять, іти вгору, іти напролом, іти шкереберть, іти з глибини душі, іти ва-банк); із дієсловом тримати — понад 60 фразеоло¬гізмів (високо тримати голову, тримати марку, тримати в таємниці, тримати за сімома замками, тримати ніс за вітром, тримати камінь за пазухою, тримати на прив 'язі, тримати язик за зубами) тощо.
У фразеологізмах порівняно часто вживаються числівник один (в один голос, міряти на один аршин, не один пуд солі з 'їсти, один бік медалі, один одного вартий, одним один, співа¬ти в один голос, зв'язувати в одне ціле, за одним махом, в одній упряжці, в одному ряду, бити в одну точку, стригти під одну гребінку), числівник два (два боки однієї медалі, за два кроки, не раз і не два, як дві краплі води, палиця з двома кінцями, між двох вогнів, у двох словах), числівник три (алюр три хрести, в три погибелі, гнутися в три дуги, під три вітри, в три скоки, спустити три шкури, у три шиї, як три дні не їв, під трьома замками), числівник сім (всім по сім, за сім земель, сім мішків гречаної вовни, сім футів під кілем, сім п 'ятниць на тиждень за сімома печатками), рідко — інші числівники (у чотирьох стінах, як свої п 'ять пальців, дев 'ятий вал, обминати десятою дорогою, у двадцять чотири години, на всі сто).
Іноді фразеологізми будуються на тавтології (повторенні однокореневих слів): битком набитий, валом валити, сидьма сидіти, покотитися покотом від сміху, плести плетеники, пропади пропадом, чин чином, бувати в бувальцях.
Крім загальновживаної лексики, у фразеологізмах трапля¬ються також специфічні слова та слова із закріпленим вжит¬ком (із фразеологічним значенням): похнюпити голову, скали¬ти зуби, вирячити очі, закопилити губи, байдики бити, ханьки м 'яти, справляти посиденьки, дати драла, скрегіт зубовний, на безрік, ні бельмеса. Слова похнюпити, скалити, вирячити, зако¬пилити, байдики, ханьки, посиденьки, драла, зубовний, безрік, бельмес в інших поєднаннях слів не вживаються.
У фразеологізмах зберігаються архаїчні мовні елементи: притча во язицех, глас волаючого в пустелі, на сон грядущий, блудний син, проти рожна перти, міряти своїм ліктем, товкти воду в ступі, три копи лиха.
Походження фразеологізмів
На перших порах сучасні фразеологізми виступали як вільні словосполучення. Але, часто вживаючись (нерідко в пере¬носному значенні), вони набули форми сталих зворотів. Пере¬творення сполучень слів на стійкі одиниці мови, рівноцінні лексемам, називається лексикалізацією.
Велика кількість фразеологізмів виникла із словосполу¬чень на позначення вчинків людини в різних ситуаціях, ро¬динних стосунків, реалій побуту: водити за ніс, кліпати очи¬ма, копилити губи, мотати на вус, протуркотіти вуха, розмахувати кулаками після бійки, бити себе в груди, хапатися за соломинку, гнути спину, танцювати від печі, ковтати слину, махнути рукою, зіпнутися на ноги, руки сверблять, склавши руки, пальчики оближеш, як за рідного батька, з молоком матері, свій брат, з одного тіста, як горохом об стіну, горох з капустою, як медом по губах, по саму зав 'язку, казанок варить, облизати ма¬когона, за одним рипом, купи не держиться.
Значне місце посідають фразеологізми, що виникли на основі спостережень за явищами природи, тваринним та рос¬линним світом: як вітром здуло, свіжим вітром повіяло, пус¬тити за вітром, як грім з ясного неба, хмари згущуються, витати в хмарах, з дощу та під ринву, обдало морозом, радий сонце прихилити, ждати біля моря погоди, не бачити смале¬ного вовка, хитрий лис, заяча душа, як кіт наплакав, пере¬літний птах, розправляти крила, мокра курка, курям на сміх, комар носа не підточить, ґедзь укусив, на вербі груші, блеко¬ти наїстися.
Є фразеологізми, у яких відбилися різні історичні обста¬вини: вільний козак, козацьке сонце, наче татарська орда, голо як би татари пройшли, наче на турка йде, мудрий як лях по шкоді, прив 'язався як москаль, голити в москалі, здирати шкуру, кат із ним, не взяв його кат.
Проте більшість фразеологізмів своїм виникненням зав¬дячують різним ремеслам, видам діяльності людей — таким, як: робота в сільському господарстві {прокласти першу борозну, орати переліг, перти плуга, одягати вуздечку, випуска¬ти віжки зі своїх рук, де не посій, там і вродиться, посіяти паніку, знаходити сокиру під лавкою, як п яте колесо до воза, повертати голоблі); ковальське ремесло (кувати вухналі зу¬бами, брати в лещата, попадати в лещата, дати гарту, як ковальський міх, як молотком ударити); рибальство (пійма¬тися на гачок, піддаватися на вудку, заманити в свої сіті, битися як риба в сітях); ткацько-прядильне ремесло (розмо-тувати клубок, клубком ставати в горлі, нитка увірвалася, лежати в основі); кравецтво, шевство (білими нитками ши¬тий, по нитці доходити до клубочка, як нитка за голкою, шукати голку в сіні, розплутувати вузол, з голочки, на один копил, правити на свій копил, міняти шило на швайку); транс¬порт (входити в колію, давати зелену вулицю, ставити на рейки, на всіх парах, натискати на всі педалі, давати задній хід, спускати на гальмах, брати на буксир, без керма і вітрил, на повних парусах, пливти за течією, тримати курс, кинути якір, рятівне коло); фінансово-торговельні операції (зводити рахунки, акції ростуть, скидати з рахівниці, брати на свій рахунок, показувати товар лицем, перший сорт, купить і про¬дасть); військова справа (гострити меч, схрестити мечі, ламати списи, тримати порох сухим, переходити в наступ, бра*-ти на озброєння, влучати в ціль, брати з бою, викликати вогонь на себе); театрально-музична сфера (грати роль, поміня¬тись ролями, сходити зі сцени, опускати завісу, під завісу, номер не пройде, попадати в тон, як по нотах, фальшива нота, співати з чужого голосу, співати стару пісню, інша музика); картярство (відкривати карти, сплутати карти, ста¬вити на карту, карти в руки, козир у руках, останній козир, робити ставку, іти ва-банк, підкласти свиню) тощо.
Багато фразеологізмів з'явилося на релігійному грунті: зем¬ний рай, проспати царство небесне, пройти через пекло, пекельні муки, як з хреста знятий, шлях на Голгофу, віддати Богові душу, дзвонити в усі дзвони, на ладан дихати, одним миром мазані, рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Помітний слід у фразеологізмах залишили народні звичаї, обряди, вірування, забобони: дістати гарбуза, на рушник ста¬ти, зв 'язати руки, як засватаний, пускати ману, зуби заговорю¬вати, вставати на ліву ногу, виносити сміття з хати, з легкої руки, дорогу перейти. Стали фразеологізмами окремі характерні словосполучення з народних пісень, казок, оповідей: біле лич¬ко, чорні брови, тихі води і ясні зорі, молочні ріки й кисельні береги, казка про білого бичка, лисичка-сестричка, на злодієві шапка горить, язиката Хвеська, Кощій Безсмертний', товчеть¬ся, як Марко по пеклі; так то так, та з хати як.
Мовні кліше, штампи, складені найменування
У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях по¬вторюються без змін як усталена словесна формула. Від влас¬не фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компонен¬ти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. Розрізняють три види таких стійких словосполучень: кліше, штампи та складені най-менування.
Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у пев¬них умовах і контекстах для тотожного позначення адекват¬них ситуацій, стосунків між людьми тощо.
Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, лас¬каво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.
Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, поса¬дова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.
В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, постави¬ти питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжи¬ти заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.
У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталіза¬ція хворого, попередній медичний огляд, дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце, сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові, лікар¬няний листок, тимчасова непрацездатність.
Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживан¬ня вирази, які втратили свою інформативність. Штампи най¬частіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.
Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-діло-вого мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з від¬сутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.
Вони можуть являти собою також нагромадження зай¬вих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за^ мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійснен¬ням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забез¬печення виконання плану, питання проведення боротьби із зло¬чинністю.
Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати.
Складені найменування сукупно позначають одне поняття чи називають одне явище і мають сталий склад: ядерна реакція, атомна вага, електромагнітне поле; продуктивні сили, фонд заробітної плати, додана вартість, безоплатний кредит, дебі¬торська заборгованість', аналітична геометрія, інтегральне чис¬лення, диференціальні рівняння, теорія ймовірностей, кластерный аналіз; центральна нервова система, синдром набутого імунодефіциту, вітряна віспа, запалення легень; називний відмінок, умовний спосіб, дієприкметниковий зворот; районна державна адміністрація, державний секретар, капітан першого рангу, над¬звичайний і повноважний посол; Чорне море, Донецький кряж, Волинська область.
Трапляються складені найменування, мотивація значень яких тією чи іншою мірою втрачена: адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), антонів вогонь (гангрена), грудна жаба (стенокардія), куряча сліпота (хвороба очей), собача кропива звичайна, волоський горіх. Тим вони наближаються до власне фразеологізмів.
Прислів'я і приказки
У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагаль¬нено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього сві¬ту, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини.
Прислів'я — стійкий вислів у формі синтаксично заверше¬ного речення, у якому узагальнено суспільний досвід.
У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум — краса людини.
Значення одних прислів'їв залежить від прямого номіна¬тивного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (вико¬ристовуй слушний момент).
Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично заверше¬ного речення, у якому дається образна характеристика пев¬ного явища.
Приказки являють собою, як правило, принагідні заува¬ження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце — не камінь. Набалакав — і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто.
Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом.
Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманіт¬ністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка — це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми ви¬разними художньо-стилістичними особливостями.
Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень — простих або складних: Розлука — теж наука. Більше діла — менше слів. Вода пливе — роки йдуть. Слово — не полова, язик — не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.
Типовими для прислів'їв та приказок є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або — у другій ча¬стині складного речення — з контексту: У глибокій воді — велика риба. Всякому овочеві свій час. З чого хліб, з того й пироги. Птицю пізнати по пір 'ю, а чоловіка по мові.
Для прислів'їв та приказок найбільш характерні односкладні узагальнено-особові речення: Людей питай, а свій ро¬зум май. Вмієш казати, вмій і мовчати. Краденим добром не забагатієш. Як батька покинеш, то й сам загинеш. Одним пальцем і голки не вдержиш. Тихо їдеш — біду доженеш ,швидко їдеш — на біду наскочиш. У ліс дрова не возять, а в колодязь воду не ллють.
Поширеною конструкцією прислів'їв та приказок є складні речення з двома предикативними частинами, а часом — з трьома й більше:
складні безсполучникові: Слово до слова — зложиться мо¬ва. Мудрий змінить свою думку, дурний — ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха. Людська праця — не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба — давайте пироги;
складнопідрядні: Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота лег¬ка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя лю¬бить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається;
складносурядні — переважно з протиставним сполучни-ком: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкра¬ще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко сте¬ле, та твердо спати. Правда та кривда — як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто.
У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово — що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі.
Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симет¬ричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина — друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік — для роботи. Не штука гань¬бити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Сло¬вом — як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той крив¬дить своїх дітей.
У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні іме¬на людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем 'ян побилися за бур 'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!
Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізо¬дичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка — минушка, а хліб — кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень — та й минув день. Дати без оддати — погане діло. Син — полатайхата, дочка — обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра.
Крилаті слова
Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами).
Вони зберігають більш чи менш прозорий зв'язок зі першоджерелом. Крилаті слова можуть мати форму закінчених речень: Усе тече, усе змінюється. Пізнай самого себе. Від великого до сміш¬ного один крок. Всякому городу нрав і права. У всякого своя доля і свій шлях широкий. Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п ята, прокрустове ложе, танталові муки, перейти Рубікон, Гетсиманський сад, наріжний камінь, терновий вінок, блудний син, Хома невірний, річ у собі, шагренева шкіра, мертві душі, пропаща сила, апостол правди і науки, кайдани порвіте. Такі крилаті слова з часом набувають усіх ознак власне фразеологізмів.
До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунк¬тів, місцевостей, географічних об'єктів, пов'язаних із чимось знаменним, пам'ятним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ельдорадо, Ватерлоо, Жовті Води, Холодний Яр, Крути. Сюди належать також імена історичних осіб, міфологічних та літера¬турних персонажів, з якими пов'язуються певні поняття, уяв¬лення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон, Держиморда, Плюшкін, Кирпа-Гнучкошиєнков, Калитка, Крез, Наполеон, Рокфелер, Квіслінг.
Джерела крилатих слів надзвичайно різноманітні. Найбільше крилатих слів походить із текстів Біблії в пе¬рекладах як на старослов'янську, так і на сучасну українсь¬ку мови: Ноїв ковчег, всякої тварі по парі, неопалима купи¬на, обітована земля, пісня пісень, манна небесна, ієрихонська труба, вавилонське стовпотворіння, вогненні слова, козел від¬пущення, притча во язицех, не хлібом єдиним, вовк в овечій шкурі, тридцять срібняків, тернистий шлях, ходіння по му¬ках, кромішня пітьма, пекельні муки, світло в темряві, люди доброї волі, царство небесне. Це й окремі речення: Хто меч підніме, від меча загине. Своя своїх не познаша. Лікарю, зціли себе сам!
Багато крилатих слів потрапило в українську мову з ан¬тичних джерел (це, зокрема, пов'язано й з тим, шо в середні віки в Україні вивчалися грецька й латинська мови, була по¬ширеною антична література): олімпійський спокій, гомеричний сміх, троянський кінь, яблуко розбрату, між Сциллою і Хариб¬дою, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, езопівська мова, через терни до зірок, спалити кораблі за собою, тримати камінь за пазухою, третього не дано, папір не червоніє, гроші не пах-нуть, крапля камінь точить.
Українською мовою перекладено найвидатніші художні: філософські та інші твори з багатьох мов, найбільше — із західноєвропейських та з російської. У процесі засвоєння над¬бань світової духовної культури словник української мови розширювався, поповнювався зокрема й крилатими словами: буря в склянці води (Ш.-Л. Монтеск'є), три мушкетери (Дюма-батько), спляча красуня (Ш. Перро), доглядати свій сад (Воль¬тер), на крилах пісень (Г. Гейне), іскра Божа (Ф. Шиллер), чи¬сте мистецтво (1. Кант), переоцінка цінностей (Ф. Ніцше), бути чи не бути (В. Шекспір), мета виправдовує засіб (Т. Гоббс), Шерлок Холмс (А. Конан-Дойль), боротися з вітряками (М. Сер¬вантес), попіл Клааса стукає в серце (Ш. де Костер), синій птах (М. Метерлінк), а король голий (Г.-К. Андерсен), останній з могікан (Ф. Купер), бравий солдат Швейк (Я. Гашек), над роз¬битим коритом (О. Пушкін), рильце в пушку (І. Крилов), бать¬ки і діти (І. Тургенев), живий труп (Д. Толстой), людина у футлярі (А. Чехов) тощо.
Стали широковживаними й влучні вислови з української літератури як давньої, так і сучасної: криваве вино, ламати
списи, лисиці брешуть на щити, розтікатися мислію по древу («Слово о полку Ігоревім»), мертві сорому не імуть, іду на ви (князь Святослав), кожному рот дере ложка суха (Г. Сковорода), мужича правда є колюча (І. Котляревський), конотопська відьма (Г. Квітка-Основ'яненко), мертві душі (М.Гоголь), роботящі руки, славних прадідів великих правнуки по¬гані, громадою обух сталить, незлим тихим словом, неситий не виоре на дні моря поле; і чужому научайтесь, і свого нецурайтесь, караюсь, мучуся, але... не каюсь (Т. Шевченко), а віз і нині там, а кіт ковбаску уминає; Лебідь, Рак і Щуко. (Л. Глібов), пропаща сила (Панас Мирний), баба Палажка баба Параска (І. Нечуй-Левицький), вогонь в одежі слова, лиш.боротись — значить жить, лупайте сю скалу (І. Франко), досвітні вогні; той, що греблі рве (Леся Українка), коні не винні (М. Коцюбинський) та ін.
Крилаті слова суттєво збагачують виражальні засоби мови. Вони відзначаються великою образністю й асоціаціями, оскільки за кожним таким висловом постає не просто образ (сигніфікат), а розгорнута певна ситуація, випадок, подія, описані в літературі.

Надіслано вчителем Міжнародного ліцею Гранд Горецька І.Й.