Версия 07:23, 23 ноября 2010

Гіпермаркет Знань>>Біологія>>Біологія 7 клас. Повні уроки >> Біологія: Відділ Мохоподібні. Повні уроки

Мета: надати характеристику мохоподібним,  підкреслити їх особливості серед інших представників рослинного світу.

Хід роботи:

1 Розказати про давність відділу мохоподібних.

2 Описати загальні риси мохоподібних.

3 Розказати про стійкість мохоподібних до несприятливих умов.

4 Розповісти про використання мохоподібних у біоіндикації.

Мохоподібні – це найдревніші вищі рослини, що з’явились близько 400 млн. років тому назад. Вони старші за динозаврів, їх різноманіття сформувалось до того, як сталося перше роз’єднання материків. Саме через це бріофлори мохів різних континентів мають набагато більше спільного, ніж флори судинних, особливо квіткових, рослин. 

Мохоподібні досить різноманітні, налічують приблизно 25 тисяч видів, розповсюджені у вологих місцях існування, але зустрічаються і в пустелях, і на неродючій поверхні голих скель.

У системі вищих рослин мохоподібні займають особливе місце. З одного боку вони – типові жителі суші з пристосованими до повітряного середовища гаметангіями та спорангіями і з чітким чергуванням поколінь. З іншого боку, у життєвому циклі мохоподібних порівняно з іншими вищими рослинами все навпаки – переважає не спорофіт, а гамето фіт. Стебло та листя характерні не для спорофітів, а для гаметофітів. Оскільки в одному випадку листя утворюється на диплоїдній рослині, а в іншому – на гаплоїдній, то схожість цього листя  зовнішня, а не заснована на спільному походженні. 

Крім того, на відміну від всіх вищих, мохоподібні – це рослини, що не мають сосудів, тобто розвиненої провідної системи.

Мохоподібні – невеликі багаторічні (за рідким виключенням) вічнозелені рослини, у яких відсутні коріння. До субстрату вони кріпляться ризоїдами, що представляють сильно витягнуті у довжину поодинокі клітини у примітивних представників  та нитки з одного ряду клітин, розділених косими перетинками, у більш розвинених.

                                                                                                 Мал. 1 Загальна будова моху.

Поглинання та випаровування води у мохоподібних виконується всією поверхнею гамето фіту. Однак у деяких мохоподібних у стеблі є провідний жмутик з вузьких та довгих клітин – гідроїдів та лептоїдів, що виконують функцію судин та ситовидних трубок. Зустрічаються як однодомні так і дводомні мохоподібні. На гамето фітах утворюються антеридії та архегонії звичайної для вищих рослин будови.

Завдяки порівняно невеликій диференціації тканин, а також здатності мохоподібних оживати після повного висихання, будь яка частина гамето фіту може дати початок новій рослині. Більшість мохоподібних вегетативно розмножуються за допомогою спеціальних органів (виводкових бруньок, листя, гілочок), які утворюються на гамето фіті. Ці органи можуть довгий час знаходитись у стані спокою та переноситись на великі відстані разом з водою та вітром, тим самим нагадуючи насіння, хоча не мають з ним нічого спільного.

Як етап вегетативного розмноження можна роздивлятися проростання багатьох бруньок на протонемі (нитевидній або пластинчатій стадії гаметофіту, що розвивається зі спори). 

Утворення спорофіту.

Запліднення можливе лише за наявності води, оскільки тільки в ній можуть рухатись сперматозоїди. У примітивних мохоподібних сперматозоїди пливуть по суцільній водній плівці та залучаються у шийку архегонія спеціальними хімічними сполуками, що ним виділяються. У багатьох більш досконалих мохів група антеридіїв на верхівці стебла оточена «чашею» з листя, у якому накопичується вода. Сперматозоїди виходять у воду та розсіюються бризками від крапель дощу, яку потрапили у «чашу». Крапельки води з великою кількістю сперматозоїдів можуть переноситись з рослини на рослину також комахами.

Спорофіт, що розвивається з зиготи називається споро гоном і представляє собою коробочку з ніжкою, розширеною у нижній частині у стопу – гаус торію, за допомогою якої він, присмоктуючись до гамето фіту, живе за його рахунок. Однак в період дозрівання він може мати зелене забарвлення та фотосинтезувати. Тобто у мохоподібних покоління спорофіту паразитує на гамето фіті. Зв’язок спорофіту та гамето фіту дуже обмежений. Гаметофіт не лише живить, але й захищає покоління спорофіту, та допомагає у розсіюванні спор, утворюючи «несправжню ніжку», яка піднімає коробочку над рослиною. Разом зі спорогоном у мохоподібних розвивається архегоній, який, розвиваючись, своїм черевцем у вигляді ковпачка прикриває коробочку. Таким чином ковпачок формально до споро гону не відноситься, оскільки представляє собою відмерлу частину гамето фіту.

                                                                                        Мал. 2 Чередування поколінь мохів.

Процес запліднення мохоподібних, особливо дводомних, ускладнений обов’язковістю присутності  крапельно – рідкого оточення. Якщо його немає, то статевий процес не відбувається. Через це у житті мохоподібних дуже велику роль грає вегетативне розмноження.

Серед мохів взагалі є  унікальний представник – Tortula.  Він дводомний, однак чоловічі особини одного з його різновидів відомі лише у Європі, а жіночі – лише у Північній Америці. Через це він розмножуються лише вегетативно.

Розмножуватись вегетативно здатен і спорофіт. У експерименті із розсіченої на 133 частини ніжки споро гону 113 шматочків проросли та дали нову рослину.

                                                                                                      Мал. 3 Печіночники.

                                                                                                        Мал. 4 Зелені мохи.

                                                                                                      Мал. 5Сфангові мохи.

Відділ мохоподібних налічує три класи: справжні мохи, печіночники, антоцеротові мохи. 

Мохоподібні живуть у дуже широкому діапазоні зовнішніх умов оточення. В їх складі зустрічаються водні, болотні, лісові та лугові мохи, епіфіти (ростуть на деревах), а також мохи, що ростуть на камінні та на гнилій деревині. Крім того, існують й інші екологічні групи мохів. У пустелях існують мохи, які ростуть на піщинках, які розносяться вітром. Існують мохи, які живуть на гної. 

У деяких мохоподібних сформувалось пристосування до життя в умовах дуже слабкого освітлення. Мох схистостега периста, що росте у темних печерах, має клітини, що здатні фокусувати промені світла на хлоропласти. Частина світла при цьому відбивається і вся рослина блищить ніжним золотаво – зеленим світлом.

Мохоподібні – активні учасники екосистем них процесів у лісах зони тайги, а також на верхніх та перехідних болотах. Мохи входять у склад піонерів, які заселяють скелі. Сфангові мохи використовуються у медицині та застосовуються для теплоізоляції при будівництві дерев’яних будинків.

У останні роки все більше значення набуває здатність мохів визначати забруднення зовнішнього оточення фактом своєї присутності. Використовуються спеціальні живі знаряддя – бріометри – коробочки з ростучими у них мохами, що виставляються на транспортних магістралях. За станом мохів оцінюється інтенсивність забруднення атмосфери вихлопами автотранспорту. 

Контролюючий блок:

1Чому мохоподібні різних континентів мають багато спільних рис?

2 Чим мохоподібні відрізняються від всіх інших наземних рослин?

3 Чому у житті мохоподібних велику роль грає вегетативне розмноження?

4 У яких відносинах спорофіт та гаметофіт мохоподібних?