KNOWLEDGE HYPERMARKET


Гомéр «Іліада»: Заспів, «Щит Ахілла», «Двобій Ахілла й Гектора», «Пріам у Ахілла»

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 8 клас>>Зарубіжна література: Гомéр «Іліада»: Заспів, «Щит Ахілла», «Двобій Ахілла й Гектора», «Пріам у Ахілла»


ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ

Гомер

ІЛІАДА


Хріс, жрець Аполлона, просить Агамемнона повернути йому полонену доньку. Коли ватаг ахеїв брутально відмовляє, Аполлон насилає на військо греків моровицю. Ахілл скликає раду, щоб знайти спосіб запобігти нещастю. На раді жрець Калхас каже, що моровиця скінчиться тільки тоді, коли полонену Хрісеїду повернуть до батька. Розлючений словами жерця, якого підтримав Ахілл, Агамемнон погоджується повернути полонянку, але наказує замість неї відібрати в Ахілла його полонянку Брісеїду. Ображений Ахілл віддає Брісеїду, відмовляється від участі в битві й просить захисту у своєї матері Фетіди. Феті-да благає Зевса заступитися за Ахілла й покарати ахеїв.

Протягом чотирьох днів відбуваються чотири битви. Починається бій. З троянських лав виходить Паріс і викликає на бій найхоробрішого з ахеїв — виступає Менелай. Побачивши його, Паріс ховається, але, присоромлений Гектором, згоджується на бій. Цей поєдинок має стати закінченням війни; нагорода переможцеві — Єлена з усіма скарбами, які вона привезла до Трої.

Озброївшись, Паріс і Менелай виходять і б'ються; але Афродіта, захищаючи Паріса, виносить його потай з бою в його власну опочивальню, куди силоміць приводить і Єлену. Менелай даремно шукає супротивника; наслідок двобою залишається не вирішеним. Гектор, відчуваючи силу греків, закликає троянських жінок помолотись Афіні, щоб вона захистила троянців. Андромаха, дружина Гектора, благає його не йти на бій, а подбати про неї та їхнього сина. Але Гектор повертається на поле бою.

На бенкеті богів Зевс радиться з ними, чим закінчити справу: чи розпочати нову битву, чи примирити народи, повернувши Єлену Менелаєві, і врятувати Трою. Бій починається знову. Зевс спостерігає з високої гори за бойовищем і зважує на терезах долі тих, хто б'ється. Доля греків на шальці терезів опустилася донизу — без участі Ахілла ахеї перемогти не зможуть. І їх починають перемагати вороги. Троянці, сподіваючись, що завтра переможуть греків, розташовуються табором навколо грецьких кораблів. Уранці греки, засмучені невдачами, радяться, що робити далі. Нестор радить Агамемнонові помиритися з Ахіллом. До нього виряджають посланців з дарунками, але він їх не приймає і не згоджується помиритися з Агамемноном, а наступного дня збирається поїхати додому. Звістка про невдачу переговорів ще більше засмучує ахеїв. Уранці розпочинається жорстокий бій. Занепокоєний Ахілл посилає свого друга Патрокла дізнатися про стан справ. Нестор умовляє Патрокла, щоб хоч він, одягнувши зброю Ахілла, виступив і допоміг ахейському війську. Тим часом невдачі ахеїв тривають. Гектор приступом бере стіну ахейського табору, заганяє ахеїв між ряди їхніх кораблів і вже має намір спалити їх, але ахеї, підбадьорені Посейдоном, одчайдушно борються. Щоб дати, урешті, їм перевагу, богиня Гера приспала Зевса; ахеї перемагають, але ненадовго: Зевс прокинувся і відновив попередній стан сторін, що борються. Троянці повинні перемагати доти, доки не виступить Ахілл, бо тільки йому призначено перемогти ворогів: така воля владаря богів. Бій переноситься вже на кораблі: вогонь загрожує грецькій флотилії. Дізнавшись про все це від Патрокла, Ахілл, нарешті, погоджується відпустити його в бій. Ударивши зі своїм військом в одязі Ахілла на стомлених троянців, Патрокл примушує їх відступити, жене їх під саму Трою, забувши, що обіцяв Ахіллові не робити цього. Але біля стін Трої бог Аполлон відбирає в Патрокла силу і зброю; Гектор виступає проти Патрокла і вбиває його. З великими труднощами греки відбивають тіло Патрокла. Розпач Ахілла від звістки про смерть друга безмежний. Богиня Фетіда, утішаючи сина, обіцяє йому дістати зброю, яку викує сам бог Гефест. На зборах ахейських вождів відбувається примирення Ахілла з Агамемноном, після якого Ахілл, оплакавши Патрокла, виїжджає на бій. Зевс дозволяє всім богам узяти участь у битві троянців з ахеями. Ахілл б'ється спершу з Енеєм, якого рятує Посейдон, потім з Гектором, якого Аполлон робить невидимим. Ріка Ксант, або Скамандр, переповнюється трупами вбитих Ахіллом троянців. Бог цієї ріки даремно вмовляє Ахілла припинити масове винищування троянців. Розгніваний невблаганністю героя, Скамандр виходить із берегів, заливає водою поле бою і ледве не топить Ахілла. Щоб приборкати річкового бога, Гера наказує Гефестові підпалити ріку Ксант. Після цього наляканий бог повертається у своє річище. Тим часом усі троянці, які не загинули від руки Ахілла, ховаються за мурами свого міста. Поза мурами залишається один Гектор. На терезах Зевса доля Гектора опускається вниз, до Аїду. У двобої з Ахіллом він гине. Ахілл тягне труп Гектора за колісницею навколо могили Патрокла. Пріам, батько Гектора, іде до ворожого табору, щоб просити Ахілла віддати йому тіло сина. Наступного ранку Пріам з тілом Гектора повертається додому. Поема закінчується описом плачу за Гектором і картиною його похорону.

ЗАСПІВ

Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла
Згубний, що дуже багато ахеям лиха накоїв,
Душ багато героїв славетних в Аїд він спровадив,
}хні тіла на поживу собакам і птицям покидав.
Так от над ними збувалася Зевсова воля святая.
Сталося це з того часу, коли розійшлись, посварившись,
Цар аргів'янських народів Атрід1 і Ахілл богорідний.

Переклад П. Ніщинського

1 Атрід — син Атрея, Агамемнон.


ЩИТ АХІЛЛА

Приготував він насамперед щит — міцний і великий,
Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
Й навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона —
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
Міста. В одному із них — весілля та учти справляють,
Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
Сила народу на площі міській гомоніла.
Знялась там Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались
За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
Що заплатив, а той — заперечував це при народі.
Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.
А посередині в них золоті два лежали таланти,
Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились —
Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
Бої ж пішли. На чолі їх — Арей і Паллада Афіна,
Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
І дожидали приходу овець та биків круторогих.
От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
Награючи на сопілках, — ніякого лиха не ждали.
Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
І зайняли срібнорунних отару овець і велику Череду
гарних корів, пастухів же обох повбивали.
Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
І один одного мідними били завзято списами.
Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
Келих вина, наче мед той, солодкого, в руки щоразу
Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
їх снопов'язи тоді перевёслами туго в'язали.
Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
Далі під дубом окличники учту уже готували,
В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
З золота, — кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний
Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонйстій формінзі
І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.
Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
Далі іще змалював на всі руки митець незрівнянний
Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
 Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.


ДВОБІЙ АХІЛЛА І ГЕКТОРА

...До нього Ахілл наближався,
Мов Еніалій — Арей войовничий — в шоломі гривастім.
Ясень страшний пелібнський на правім рамені у нього
Злегка похитувавсь, мідь його зброї блищала світлистим
Сяйвом вогню чи промінням яскравого сонця на сході.
Гектор же, щойно побачив його, затремтів. Не посмів він
Ждать його й кинувсь тікать, за собою лишаючи браму.
Слідом погнався Пелід, на швидкі покладаючись ноги,
Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,
Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику,
Й мечеться та на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру
З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.
Мимо дозорного пагорба й смбков, овіяних вітром,
Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.
До струменистих джерел вже добігли вони.
Дві криниці Витоки звідти дають течії' вирового Скамандру.
Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.
Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато
Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача
Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —
Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.
Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,
Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода —
Мідний триніг або жінка — на шану померлого мужа —
Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто
В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богбве.
Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:
«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона
Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко
Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих
Він на ущелинах Іди в верхів'ях і в високоверхій
Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий
Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.
Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду
Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».
В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:
«Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!
Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».
Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
«Трітогеніє1, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.
Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».
Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця —
Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.
А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
Наче на оленя юного пес по узгір'ях полює,
Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,
Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,
Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.
Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.
Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти
І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,
Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,
Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину
Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.
Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа —
Ані цей утекти, ані той наздогнати не може —
Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.
Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,
Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з'явився
На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?
Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий
Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,
Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.
А як обидва вони до джерел учетверте добігли,
Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,
І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,
Вниз, до Аїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.

Афіна сповіщає Ахілла, що Аполлон більше не буде допомагати Гектору і, прийнявши подобу брата Гектора Деїфоба, переконує троянця в необхідності ведення бою з Ахіллом.
1 Афіна нібито народилася біля озера (ріки) Тритон у Лівії, тому її ще називали Трітогенією, або Трітонідою.

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає
Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.
Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть
Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.
Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу
Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.
Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,
Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,
Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,
А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —
Так і між нами не бути любові, не бути ніяким
Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже
Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий.
Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо
Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.
Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна
Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині
Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
Кинув, та вгледів його й ухилився осяйливий Гектор,
Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна
Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!
Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!
Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю
Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»
Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа
Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь
Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.
Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.
Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,
Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.
Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!
Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,
Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї
Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби
Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше
Допомагали мені. І от доля уже настигає.
Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»
Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,
Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,
Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,
Що на рівнину раптово із темної падає хмари
Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, —
Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.
Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,
Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим
Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста
Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.
Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі
Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,
Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,
Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо
І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.
Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,
Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.
Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,
Горло біліло — найшвидше душі там сягає загибель —
Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
І пройняло його вістря ту ніжную шию навиліт.
Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,
Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.
В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
«Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому
Ти сподівався? И мене не страшився, бо я був далеко?
Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —
Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають
Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».
Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,
Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове
Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо
Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв!
Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,
Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший
Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,
Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити
Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,
Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче —
Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»
Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
«Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався
Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене
В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний
Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».
Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,
З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
«Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як
Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»
Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа
Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню Гектора.
Й жоден із них не минув його списом кольнути.
Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:
«Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший,
Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!»
Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.
Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,
Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
«Друзі мої, ахеїв вожді і порадники мудрі!
Нині, коли мені вічні богове дали подолати
Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,
Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,
Що у троян тих на думці і що вони мають робити —
Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,
Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.
Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,
Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими
Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,
Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди!
Нині ж, пеан1 заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,
До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.
Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,
Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»
Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля
В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,
До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.
На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось
Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу
Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина
Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши
Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо
Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока
Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала...


1 Пеан — хорова пісня з приспівом: «Іо, Пайан» (звертання до Аполлона) — пісня перемоги чи заохочування воїнів до бою.


ПРІАМ У АХІЛЛА

...На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
Там він застав його й друзів, що оддаль сиділи. Лиш двоє —
Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость,
Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він —
їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.
В дім непомітно великий Пріам увійшов і, схилившись,
Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
Руки страшні, що в нього синів багатьох повбивали.
Так, наче муж, що в рідній країні убив чоловіка,
На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши
В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши;
Враз здивувались і інші, одні позирнули на одних.
Тільки, озвавшись, Пріам, благаючи, мовив до нього:
«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, він стоїть на старості скорбнім порозі.
Може, в цю саму хвилину сусіди й йому учиняють
Утиски, й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, синів породив щонайкращих
В Трої просторій — а нині в живих не лишилось нікого.
Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини,
Решту — інші жінки у моїх породили покоях,
Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
Хто ж був єдиний у мене, що Трою й самих захищав нас,
Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —
Гектор. То ж задля нього й до цих кораблів я ахейських
Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнорідний, —
Рук убивці синів моїх я доторкаюсь губами!»
Мовив це, й пам'ять про батька збудив і викликав сльози.
Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва — той Гектора-людоубивцю —
Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.
А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!
Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.
Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним —
Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.
Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при дорозі,
Повні дарів — нещастя в одному, а в другому — блага.
Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,
Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.
Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,
Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій.
От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.
Так і Пелея боги дарами блискучими зроду
Обдарували; поміж усіх він людей виділявся
Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,
Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.
Але недолю й йому приділили богове — не мав він
В домі своєму дітей, владущого роду нащадків,
Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині
Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко
В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.
Чули ми, старче, і ти колись був щасливий раніше:
Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,
З півночі ж — гори фрігійські та хлань Гелеспонту безкрая —
Скрізь визначався ти, старче, синами й багатством, як кажуть.
Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.
Мусиш терпіть, журби не тримай безнастанної в серці,
Не допоможе нічого печаль за сином убитим,
Не воскресиш його, тільки ще більшого лиха зазнаєш!»
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор
Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене
Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість
Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».
Глянув спідлоба на нього і мовив Ахілл бистроногий:
«Не досаджай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я
Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю
Мати до мене моя, від морського народжена старця.
Знаю-бо й те я, Пріаме, від мене цього не сховаєш, —
Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.
З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,
В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись,
Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.
То ж не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».
Мовив він так і, злякавшись, старий тої мови послухав,
Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
Та не один, за ним поспішили соратників двоє —
Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів
Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.
Випрягли коней і мулів вони, від ярма відв'язавши,
І, до намету провівши окличника старця Пріама,
В крісло його посадили, і з міцноколісного воза
Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,
Щоб, загорнувши в них труп, додому його виряджати.
Він же покликав служниць помити його й намастити,
Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.
Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,
Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,
Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.
Тіло помили служниці і, маслом його намастивши,
В чистий вгорнули хітон і плащем його зверху накрили.
Потім Ахілл підняв його сам і, на марах поклавши,
З товаришами поставив на добре гембльованім1 возі.
Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,
Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому
Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп.
Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Після вечері Ахілл і Пріам домовляються про тимчасове перемир'я, яке триватиме 11 днів: 9 днів троянці вдома оплакуватимуть Гектора, на 10 день поховають і справлять тризну, а на 11 -й — насиплять курган.

Переклад Бориса Тена

1 Гембльованш — виструганий гембелем, рубанком.


1. Що ви знаєте про Гомера та його поеми?
2. Що таке героїчний епос і постійний епітеті Де вам траплялися ці поняття? Відповідь аргументуйте.
3. Який цикл міфів узято за основу поем Гомера?
4. Що Ге-фест зобразив на щиті Ахілла? Дайте узагальнюючу назву цій картині. Відповідь аргументуйте.
5. Порівняйте поведінку Гектора й Ахілла під час двобою. Які умови вони висувають один одному? Чия позиція вам ближча? Чому?
6. Чому Ахілл зміг подолати Гектора?
7. Кому, грекам чи троянцям, симпатизує грек Гомер? Яку назву така позиція отримала в літературознавстві?
8. Як Гомер ставиться до війни?
9. Чому Ахілл, який жорстко відмовив Гектору в тому, щоб віддати його тіло троянцям, урешті-решт не лише повертає його ПрІамові, а й зголошується на перемир'я для похорону троянського героя? Обґрунтуйте свою точку зору.


Літературне відлуння
Осип Мандельштам
Безсоння. І Гомер. І пружність парусів.
Я кораблям лічбу довів до половини.
Цей довгий виводок, цей поїзд журавлиний,
Що над Елладою підвівся і злетів,
Як журавлиний ключ — до невідомих меж...
В священній піні — чола і рамена.
Ахейські воїни! Коли б то не Гелена,
Чи Троя вам сама була б потрібна теж?
І море, і Гомер — тримаються любов'ю.
Кого ж бо слухати? І ось затих Гомер,
Лиш море Чорнеє вітійствує тепер
І гуркотом важким сягає узголов'я.
Переклад І. Качуровського


Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас
Вислано читачами інтернет-сайту.


Бібліотека онлайн, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, плани-конспекти уроків з зарубіжної літератури

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум